Ухвала

від 09.08.2023 по справі 160/1446/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа №160/1446/19

адміністративне провадження № К/9901/820/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення витрат, пов`язаних з проведенням експертизи,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

до Державної фіскальної служби України

про скасування податкової консультації,

в с т а н о в и в:

За наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" Верховний Суд 19 червня 2020 року ухвалив у порядку письмового провадження постанову, якою: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року скасував; ухвалив нову постанову, якою позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Державної фіскальної служби України про скасування податкової консультації задовольнив; скасував індивідуальну податкову консультацію від 26 вересня 2018 року №4158/6/99-99-15-03-02-15/ІПК; стягнув з Державної фіскальної служби України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 644,5 грн.

Представник Позивача 2 липня 2020 року надіслав до Верховного Суду заяву (датовану 6 липня 2020 року) про ухвалення додаткового судового рішення у справі щодо стягнення з Відповідача витрат, пов`язаних проведенням експертизи.

Надаючи оцінку зазначеним у заяві доводам, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, здійснив комплексний аналіз статей 132, 134, 244, 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд також зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на проведення експертиз.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За частиною п`ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143 КАС України).

За текстом частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

За частиною другою статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються: 5) вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції; 6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу; 8) перелік матеріалів, що додаються.

Відповідно до частини третьої статті 340 КАС України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до касаційного розгляду у судовому засіданні чи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 344 КАС України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу.

За текстом частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з: 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; .

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у пункті 53 постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Ухвалою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд передав заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" про відшкодування судових витрат у справі №300/1490/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правої проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо реалізації права подання доказів щодо понесених судових витрат у межах судового процесу за правилами спрощеного провадження без проведення судових дебатів.

Ухвалою від 23 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду справу №300/1490/20 разом із заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта груп" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат повернула до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. У цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ТОВ "Санвіта груп" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 300/1490/20.

В подальшому ухвалою від 9 лютого 2023 року Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передав справу № 340/2823/21. Постановляючи цю ухвалу, Суд вказав, що існує неоднаковий підхід до застосування положень КАС України, що регулюють порядок відшкодування судових витрат.

Втім, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 7 липня 2023 року у справі № 340/2823/21, в якій в тому числі за результатами аналізу частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України сформував загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції.

За змістом наведених у цьому рішенні висновків, ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 252 КАС України щодо судових витрат передбачене для тих випадків, коли суд з певних причин не вирішив одного із питань, які передбачені в частині першій цієї статті, хоча мав - до ухвалення рішення/постанови за наслідками розгляду справи - для цього підстави. Розподіл судових витрат є одним із питань, яке має вирішити суд касаційної інстанції - позаяк у цій ситуації мовиться про витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - у постанові, ухваленій за наслідками розгляду касаційної скарги.

Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останні етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Тому з уваги на визначені процесуальними нормами закону порядок звернення до суду касаційної інстанції і процедуру розгляду касаційної скарги, положення частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України треба розуміти так, що сторона має заявити суду касаційної інстанції про необхідність розподілу витрат, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення за касаційною скаргою. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи), можуть бути надані суду касаційної інстанції - для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, докази понесення яких не могли бути надані суду до ухвалення постанови - протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою.

Якщо докази на підтвердження розміру витрат, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду касаційної інстанції до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п`яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.

Так само - у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України - залишається без розгляду і заява сторони про розподіл понесених витрат (разом з доказами, які до неї додані), якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу.

Якщо до завершення розгляду касаційної скарги сторона, зокрема касатор, не заявила суду касаційної інстанції про розподіл витрат, й відповідно не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд касаційної інстанції - при ухваленні постанови - не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду касаційної інстанції вже після того, як цей суд розгляне касаційну скаргу й ухвалить відповідну постанову.

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20 Верховний Суд зазначив, що певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Колегія суддів враховує зазначені позиції Верховного Суду, однак, з огляду на те, що вони сформульовані у правовідносинах, які не є повністю аналогічними тим, що є у цій справі, вважає за необхідне звернути увагу й на те, що саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів звертає, що як підтверджується матеріалами справи, Позивач просив у касаційні скарзі здійснити розподіл судових витрат й на виконання таких вимог Верховний Суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат й постановою стягнув витрати зі сплати судового збору, сплачені Позивачем. У відповідній заяві не ставилась питання щодо стягнення витрат, сплачених за проведення експертизи, до ухвалення у справі постанови Позивач не надав доказів (зокрема акта про виконання робіт, який поданий із заявою про ухвалення додаткового судового рішення), на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав жодних причин, які унеможливлюють подання ним відповідних доказів та про наявність поважних причин які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою. Саму ж заяву, якою засвідчено необхідність стягнення витрат, пов`язаних проведенням експертизи без конкретизації розміру таких, разом з усіман наявними у Позивача доказами (копіями договору, запиту та акта про виконання робіт) до суду касаційної інстанції представник Позивача подав 2 липня 2020 року, тоді як рішення ухвалене Верховним Судом 19 червня 2020 року.

Наведене вище з урахуванням наведених вище правових норм та висновків Верховного Суду дає підстави вважати, що Позивач не подав вчасно заяву, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України надавала суду правові передумови для розподілу судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Відтак, оскільки Позивач у цій справі своєчасно не визначив розмір судових витрат й не зазначив поважних причин, які унеможливили подання відповідних доказів на підтвердження розміру заявлених до відшкодування витрат, тобто не дотримався процесуальних норм закону, після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, відповідно до статті 252 КАС України.

Колегія суддів вважає, що безперечно, розгляд справи касаційним судом в порядку письмового провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням касаційної скарги, або після відкриття касаційного провадження у справі.

У згаданій ухвалі Верховного Суду від 07 липня 2023 року по справі №340/2823/21 висловлено позицію про те, що у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані) залишається без розгляду якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу, тобто визначено процесуальні наслідки подання відповідної заяви з порушенням положень КАС України.

Відтак, оскільки Позивач у цій справі своєчасно не визначив розмір судових витрат й не зазначив поважних причин, які унеможливили подання відповідних доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, тобто не дотримався процесуальних норм закону, й фактично подав заяву за спливом 5 днів після того як суд ухвалив у справі постанову, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 КАС України.

Висновки за результатами розгляду заяви

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на написане і керуючись статтями 139, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Зважаючи на викладене і керуючись статтями 139, 252 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" про стягнення судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх