Рішення

від 26.06.2023 по справі 757/40103/20-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/40103/20-ц

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Бублик А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «БізнесГрупп», про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати інформацію,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати інформацію.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Київ пост» ОСОБА_2 була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». У цій статті було поширено недостовірну інформацію про неї наступного змісту:

1. «Це все про ОСОБА_1 , двічі прем`єр-міністра країни, яка нещодавно здійснила черговий політичний перелом і зараз майже відкрито підтримує ОСОБА_5 , лідера проросійської опозиції в Україні, яка складається з 44 депутатів, та особистого друга російського президента ОСОБА_6 »

2. «Вона ( ОСОБА_1 ) поїхала до США за підтримкою та витратила мільйони доларів на лобістів та першою почала їх використовувати ще в 1997 році.»

3. «Ще під час свого перебування в уряді ОСОБА_1 допомогла продати велику українську корпорацію "Індустріальний союз Донбасу" Внешнекономбанку росії, наглядову раду якої очолював сам ОСОБА_6.»

4. «У ті роки ОСОБА_1 також підписала вкрай невигідний контракт на постачання природного газу з росії, породжуючи чутки про її гру на боці кремля.»

5. « ОСОБА_1 та її фракція в парламенті у складі 24 депутатів за підтримки ОСОБА_5 і його фракції з 44 депутатів звернулася до Конституційного Суду України щодо визнання незаконним анбандлінгу державного оператора нафти і газу Нафтогазу, наголошуючи на стратегічному значені цієї компанії. Зрештою, це може зашкодити Нафтогазу і допомогти російському Газпрому.»

6. «Ще одним прикладом їхніх очевидних спільних зусиль була підтримка ОСОБА_1 російської інформаційної атаки на переговорну позицію України щодо мирного врегулювання на Донбасі.»

7. «Все це вказує на те, що ОСОБА_5 намагається залучити ОСОБА_1 щоб та допомогла йому створити на прохання ОСОБА_6 потужну проросійську платформу в Україні... Кінцева мета - легалізувати через європейські інституції сценарій Кремля щодо реінтеграції Донбасу.»

На підтвердження факту поширення ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірної інформації про ОСОБА_1 надано роздруківку статті, в якій мітиться недостовірна інформація із сайту Інтернет видання «Київ Пост».

Крім того, розміщення вказаної статті, у якій міститься недостовірна інформація, на сайті видання «Київ Пост» можливо перевірити за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Таким чином, поширення (доведення до відома більше ніж одній особі) недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 відбулося шляхом розміщенням ОСОБА_2 статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3» у мережі Інтернет та є підтвердженням, що таким чином недостовірна інформація була доведена більше ніж одній особі.

Разом з тим, висловлювання ОСОБА_2 , у зазначеній статті, окрім його оціночних суджень, містить ряд інформації, яка за мовно-стилістичними засобами явно не відноситься до оціночних суджень та не є простою критикою дій позивача. Наведена в позові інформація сформульована ОСОБА_2 способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені.

Поширена ОСОБА_2 інформація може бути перевірена на правдивість/неправдивість шляхом наведення фактів, обставин та наданням відповідних доказів, а тому така інформація підлягає спростуванню у судовому порядку.

Кожне із тверджень, які були поширені відповідачем, не відповідають дійсності.

Щодо твердження «Це все про ОСОБА_1 , двічі прем`єр-міністра країни, яка нещодавно здійснила черговий політичний перелом і зараз майже відкрито підтримує ОСОБА_5 , лідера проросійської опозиції в Україні, яка складається з 44 депутатів, та особистого друга російського президента ОСОБА_6 », то наведене висловлювання відповідача не є оціночним судженням чи критикою дій позивача та може бути перевірено на предмет його дійсності. Позивач не підтримувала та не підтримує ОСОБА_5 та його позиції у тому числі і щодо відносин між Україною та російською федерацією.

Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 «зробила черговий політичний перелом і зараз майже відкрито підтримує ОСОБА_5 ...особистого друга ОСОБА_6 », містять відомості про події та явища, яких не існувало взагалі та є неправдивими, від так, вказана вище інформація завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_1 .

Щодо твердження «Вона ( ОСОБА_1 ) поїхала до США за підтримкою та витратила мільйони доларів на лобістів та першою почала їх використовувати ще в 1997 році.», то наведене висловлювання не є оціночним судженням чи критикою дій Позивача та може бути перевірено на предмет його дійсності.

Вказано, що дана інформація є повністю неправдивою, а подій, які містяться у цьому висловлюванні, не існувало. Позивач не здійснювала витрат мільйонів доларів на лобістів в США та не використовувала таких осіб у 1997 році.

Щодо твердження «Ще під час свого перебування в уряді ОСОБА_1 допомогла продати велику українську корпорацію «Індустріальний союз Донбасу» Внешнекономбанку росії, наглядову раду якої очолював сам ОСОБА_6.», то вказане є категоричним і однозначним твердженням про те, що « ОСОБА_1 допомогла продати велику українську корпорацію Індустріальний союз Донбасу». Жодного відношення до купівлі-продажу цієї приватної компанії позивач не мала.

ОСОБА_2 , поширюючи недостовірну інформацію про, нібито, допомогу з боку позивача у продажі приватної компанії Індустріальний Союз Донбасу під час перебування її на посаді Прем`єр-міністра України, фактично звинувачує Позивача у порушенні норм чинного законодавства та зловживанням своїм службовим положенням, що відповідно до Кримінального кодексу Україну є діями, за які передбачено кримінальну відповідальність. Жодних кримінальних проваджень щодо Позивача не існує.

Ще в 2015 році один із засновників українського металургійного холдингу «Індустріальний союз Донбасу» ОСОБА_10 зазначав, що « ОСОБА_1 про угоду нічого не знала, ми нікому не повідомляли. Лише в грудні 2009 року ми проінформували про неї наших кредиторів.»

Таким чином, вказане підтверджує, що неправдива інформація поширена ОСОБА_2 не з метою доведення до суспільства інформації та відомостей, а лише з єдиним умислом: завдання шкоди честі, гідності та ділової репутації позивачу.

Щодо твердження «У ті роки ОСОБА_1 також підписала вкрай невигідний контракт на постачання природного газу з росії, породжуючи чутки про її гру на боці Кремля.», то за час перебування Позивача на посаді Прем`єр-міністра України в період 2005 року, грудень 2007 - березень 2010 року вона не підписувала жодного контракту на постачання природного газу з росії.

Щодо твердження « ОСОБА_1 та її фракція в парламенті у складі 24 депутатів за підтримки ОСОБА_5 і його фракції з 44 депутатів звернулася до Конституційного Суду України щодо визнання незаконним анбандлінгу державного оператора нафти і газу Нафтогазу, наголошуючи на стратегічному значені цієї компанії. Зрештою, це може зашкодити Нафтогазу і допомогти російському Газпрому.», то поширена інформація про те, що Позивач та очолювана нею фракція політичної партії «Батьківщина» у ВР Україні за підтримки ОСОБА_5 та очолюваної ним фракції політичної партії «Опозиційна платформа - «За життя» звернулися до Конституційного Суду України з проханням визнати незаконним анбандлінг НАК «Нафтогаз» є неправдива та підлягає спростуванню у судовому порядку.

Щодо тверджень «Ще одним прикладом їхніх очевидних спільних зусиль була підтримка ОСОБА_1 російської інформаційної атаки на переговорну позицію України щодо мирного врегулювання на Донбасі.» та «Все це вказує на те, що ОСОБА_5 намагається залучити ОСОБА_1 щоб та допомогла йому створити на прохання ОСОБА_6 потужну проросійську платформу в Україні... Кінцева мета - легалізувати через європейські інституції сценарій Кремля щодо реінтеграції Донбасу.», то вони є неправдивим твердженням, яке розповсюджене умисно з єдиною метою: завдання шкоди діловому та політичними іміджу Позивача, як народному депутату України та голові політичної партії ВО «Батьківщина», яка на сьогодні є опозиційною партією та політичним опонентом правлячої партії «Слуга народу».

Разом з тим, поширена ОСОБА_2 інформація нічим не підтверджена та не може бути підтверджена жодним належним та допустимим доказом, оскільки вона є неправдивою та направлена лише на дискредитацію ОСОБА_1 , як політичного діяча, народного депутата України та опонента чинної влади в очах суспільства.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила визнати визнати недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інтернет-видання «Київ пост» у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту:

1. «Це все про ОСОБА_1 , двічі прем`єр-міністра країни, яка нещодавно здійснила черговий політичний перелом і зараз майже відкрито підтримує ОСОБА_5 , лідера проросійської опозиції в Україні, яка складається з 44 депутатів, та особистого друга російського президента ОСОБА_6 .»

2. «Вона ( ОСОБА_1 ) поїхала до США за підтримкою та витратила мільйони доларів на лобістів та першою почала їх використовувати ще в 1997 році.»

3. «Ще під час свого перебування в уряді ОСОБА_1 допомогла продати велику українську корпорацію "Індустріальний союз Донбасу" Внешнекономбанку росії, наглядову раду якої очолював сам ОСОБА_6.»

4. «У ті роки ОСОБА_1 також підписала вкрай невигідний контракт на постачання природного газу з росії, породжуючи чутки про її гру на боці кремля.»

5. « ОСОБА_1 та її фракція в парламенті у складі 24 депутатів за підтримки ОСОБА_5 і його фракції з 44 депутатів звернулася до Конституційного Суду України щодо визнання незаконним анбандлінгу державного оператора нафти і газу Нафтогазу, наголошуючи на стратегічному значені цієї компанії. Зрештою, це може зашкодити Нафтогазу і допомогти російському Газпрому.»

6. «Ще одним прикладом їхніх очевидних спільних зусиль була підтримка ОСОБА_1 російської інформаційної атаки на переговорну позицію України щодо мирного врегулювання на Донбасі.»

7. «Все це вказує на те, що ОСОБА_5 намагається залучити ОСОБА_1 щоб та допомогла йому створити на прохання ОСОБА_6 потужну проросійську платформу в Україні... Кінцева мета - легалізувати через європейські інституції сценарій Кремля щодо реінтеграції Донбасу.»

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інтернет видання «Київ пост» у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3» про ОСОБА_1 шляхом розміщення на будь-якій своїй сторінці в соціальній мережі в Інтернеті спростування наступного змісту: «Спростування. Інформація поширена мною шостого серпня дві тисячі двадцятого року в Інтернет-виданні «Київ пост» про ОСОБА_1 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3», є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню.».

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, вказав на наступне.

Він є автором статті, на яку посилається у позові ОСОБА_1 , інформація, поширена у статті є його особистою критичною думкою, не є його журналістським розслідуванням, а є оціночним судженням, оскільки він висловив лише власні переконання та погляди щодо політичної діяльності ОСОБА_1 як політика та державного діяча, що викликає чималий інтерес у суспільства, ґрунтуючись на численних повідомленнях засобів масової інформації та з власних джерел як журналіста.

Твердження позивача про начебто порушення немайнових прав не підтверджено жодним доказом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач жодних чином не обґрунтувала, у чому саме полягає порушення її немайнових прав.

Вказав, що оспорювані фрази містять як реальні факти, наприклад: «Це все про ОСОБА_1 двічі прем`єр-міністра країни», «Ще під час свого перебування в уряді ОСОБА_1» тощо, так і оціночні судження: «здійснила черговий політичний перелом і зараз майже відкрито підтримує ОСОБА_5 », «витратила мільйони доларів США», «допомагала», «підписала вкрай невигідний контракт на постачання природного газу з росії, породжуючи чутки про її гру на боці кремля», «Зрештою це може зашкодити Нафтогазу і допомогти російському Газпрому», «Все це вказує на те, що ОСОБА_5 намагається залучити ОСОБА_1 , щоб там допомогла створити».

Таким чином, спірна стаття не може розглядатися виключно за певними фразами, які вирвані із загального контексту та містять у собі частину загальновідомої інформації, яка безумовно відповідає дійсності і не може бути визнана неправдивою, та оціночні судження.

Зазначав, що вказана стаття опублікована ним як журналістом на сайті політичного інтернет-видання.

Позивачем не надано жодного доказу порушення її особистих немайнових прав - тобто немає доказів шкоди особистим немайновим правам, як немає доказів, що через поширення статті існують реальні перешкоди повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

ОСОБА_1 є політичним діячем, межа критики відносно якої є значно ширшою ніж окремої пересічної особи, поширена ним інформація є його критичною оцінкою дій позивача та його оціночним судженням дій позивача, оскаржені фрагменти не є інформацією, твердженням про факти, а є оціночними судженнями.

Під час поширення недостовірної інформації ОСОБА_2 жодного разу не зазначалося посилання на джерела отримання відомостей, про які він зазначав у своїй статті, не робилося жодного цитування публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб, не було жодного дослівного відтворення матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього, а тому за поширення недостовірної інформації, яка є предметом даного спору повинен нести відповідальність саме автор такої недостовірної інформації.

Представник ТОВ «БізнесГрупп» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності третьої особи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши позов, дослідивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Київ пост» ОСОБА_2 була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Автором зазначеної статті є ОСОБА_2 , що не заперечується самим відповідачем.

Обґрунтовуючи позов в частині визнання недостовірної інформації, поширеної в статті, позивач посилалася на те, що інформація є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, а тому порушує її ділову репутацію, у зв`язку з чим підлягає спростуванню.

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Статтею 277 ЦК України гарантовано захист особистих немайнових прав, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації.

Отже, в силу норм 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Інформація, яка ж може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити у першу чергу стверджувальний характер.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 2, 5 п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова) під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 3-4 п. 19 постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний і громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Цивільно-правовий захист честі, гідності і ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, відповідно до положення абз. 6 п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

До того ж, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

ОСОБА_1 є публічною особою, а тому, відповідно, межі допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо неї є значно ширшими, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та її дії становить суспільний інтерес.

Із пояснень, наданих в судовому засіданні представником відповідача вбачається, що ОСОБА_2 була проаналізована та озвучена інформація відносно позивача з різних джерел та висловлена суб`єктивна думка з цього приводу, власні переконання, критична оцінка певних фактів щодо ситуації, яка склалася навколо позивача, а також оціночні судження, з використанням його права на свободу висловлювання.

У свою чергу аналіз змісту інформації, яка була поширена ОСОБА_2 у статті свідчить про те, що в ній викладені його думки, погляди, оціночні судження, критична оцінка певних фактів щодо ситуації, яка склалася навколо позивача.

Крім того, зі змісту інформації вбачається, що відповідач не робив тверджень і висновків, а навпаки висловлював свої припущення, критичну оцінку певних фактів щодо ситуації, яка склалася навколо позивача, а не твердження про будь-які фактичні дані, висловлював свою думку щодо портрета позивача з питань, які представляють як політичний, так і громадський інтерес, і є не що іншим як суб`єктивна думка відповідача з приводу подій навколо позивача.

Відомості, поширені в статті відповідачем, представляють собою не що інше як його точку зору та особисту суб`єктивну критичну оцінку подій та ситуацій, пов`язаних із самим позивачем, зазначені відомості стосуються критики дій позивача як екс-Прем`єр-міністра України, народного депутата і не можуть розцінюватися як приниження ділової репутації, честі та гідності, оскільки це є не що інше як реалізація права на свободу слова.

Отже, факти, які б доводили, що згадана інформація, поширена ОСОБА_2 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3». мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача, відсутні.

Аналіз змісту вказаної статті вказує на те, що її автор висловлює оціночні судження, критичну оцінку певних фактів щодо ситуації, яка склалася навколо ОСОБА_1 , а також свою особисту думку.

Таким чином, з огляду на характер викладу інформації автором статті, відповідачем по справі - ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що висвітлена в ній інформація є оціночними судженнями автора, його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях та не містить фактичних даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування..

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем до позовної заяви додано висновок експерта №52/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального дослідження) ОСОБА_12 від 02.04.2021 та експертне дослідження ОСОБА_13 від 24.09.2020.

Заперечуючи проти прийняття зазначених висновків, відповідач вказав наступне.

Оскільки, згідно інформації Міністерства юстиції України свідоцтво судового експерта ОСОБА_12 №448-16 було анульовано рішенням експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 №9 у зв`язку з її звільненням, висновок експерта №52/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального дослідження) ОСОБА_12 від 02.04.2021 є таким, що складений недопустимим експертом, а тому не є допустимим доказом.

Також вказав, що експертне дослідження ОСОБА_13 від 24.09.2020 не містить доказів на підтвердження належного рівня кваліфікації судового експерта та доказів її атестації, а тому не є допустимим доказом у справі.

Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (частини третя та четверта статті 102 ЦПК України).

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини шоста та сьома статті 102 ЦПК України).

Згідно з ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Згідно з абз. 1-3 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Доказів того, що особи, які складали висновки, на момент їх складання були судовими експертами в силу вимог ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», а саме: мали відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності суду не надано, а тому суд не приймає їх до уваги.

Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 3, 9, 28, 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 29, 30, 47-1 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 102, 110, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «БізнесГрупп» (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, оф. 1, код ЄДРПОУ 41390520) про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати інформацію - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук