Постанова

від 01.08.2023 по справі 910/9752/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2023 р. Справа№ 910/9752/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Цвера І.С. за ордером;

від відповідача 1: Марченко О.М., Згода Ю.А. самопредставництво;

від відповідача 2: Остапов В.В. самопредставництво;

від третьої особи 1: Ігнатенко Т.Б. самопредставництво;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 (повний текст складено 04.08.2022)

у справі №910/9752/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест"

до 1. Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

2. Державного підприємства "Адміністрація морський портів України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів

1. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України

2. Компанія "WELLGOS PQ S.A."

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "3-А"

4. Компанія "Dead Sea Shipping and Marine Company"

про стягнення 9 060 659,00 дол США,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", яке в подальшому змінило найменування на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - відповідач 1, Порт) та Державного підприємства "Адміністрація морський портів України" (далі - відповідач 2, Адміністрація портів) та просило стягнути солідарно з відповідачів в якості відшкодування збитків, суму коштів у розмірі 243 188 087,56 грн, що складає 9 060 659,00 дол.США відповідно до офіційного курсу НБУ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем 1 було неправомірно самовільно 19-20.03.2013 вивантажено з судна "Faina" (Фаіна) належний позивачу вантаж, який прибув у порт Іллічівськ - 551 автомобіль, які в подальшому в результаті злочинних дій громадян Лівії, які захопили в полон громадян України та тероризували державу Україна, було передано злочинцям до Лівії в обмін на моряків. Вказаними протиправними діями відповідача 1 позивачу завдано збитки у розмірі вартості 551 автомобіля, що становить 9060659,00 дол США. Оскільки вказані автомобілі у кількості 551 одиниця позивач мав намір продати іншим особам, то причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача 1 і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеним позивачем особам у зв`язку з втратою вантажу через його протиправне вивантаження. Оскільки після реорганізації відповідача 1 неможливо точно встановити обов`язки підприємства щодо правовідносин, що склались, позивач вважає, що відповідач 2 несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо відшкодування шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2020 року, у позові було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 27 липня 2022 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест" 30.09.2022 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд невірно та неповно встановив обставини справи, які мають значення для справи, та порушив норми процесуального права, оскільки на судні "Faina" перевозилось 596 належних позивачу автомобілів і ТОВ "3-А" (третя особа 3, експедитор) надало Порту наряди на вивантаження лише 45 автомобілів, однак Портом було вивантажено (розвантажено, відвантажено) з судна абсолютно всі 596 автомобілів на свій власний розсуд, за відсутності відповідних доручень і нарядів від експедитора, чим порушено Звід звичаїв Іллічівського морського торговельного порту та умови договору з експедитором; протиправність поведінки Порту встановлена судовими рішеннями у справі №916/546/14, які набрали законної сили; збитки полягають у втрати протиправно вивантаженого вантажу (551 автомобіль), вартість якого складає 9 060 659,00 дол.США; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача 1 і збитками полягає у тому, що належний позивачу на праві власності вантаж було втрачено через його протиправне відвантаження; Порт та Адміністрація портів мають нести солідарну відповідальність, оскільки на час подання позову проводилась реорганізація Порту і неможливо встановити обов`язки підприємств щодо правовідносин, що склались із позивачем.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позивач підміняє поняття "вивантаження" (розвантажування) вантажу поняттям "відвантаження" вантажу, які є абсолютно різними та не є тотожними, а також здійснює підміну понять "збитки" та "майнова шкода", намагаючись ввести суд в оману щодо дійсного предмету позову; у матеріалах справи відсутні докази щодо складових елементів збитків та/або майнової шкоди; експедитор, як представник вантажовласника, однозначно повідомив Порт про необхідність розвантаження до 20.03.2013 усіх автомобілів, заявлено до декларування в режимі імпорт всі 596 автомобілі, що прибули у визначений коносаментами порт, та надані усі 75 коносаментів на всі 596 автомобілем, із зазначенням місце розвантаження "порт Іллічівськ", капітаном судна було видано довіреність на компанію ТОВ "3-А", і Порт отримав всі необхідні документи, які є підставою для розвантаження судна; після вивантаження вантажу державні органи повідомили про незаконні дії з вантажем і в подальшому, на підставі ухвали слідчого судді, автомобілі були передані у розпорядження співробітника транспортної компанія "Dead Sea Shipping and Marine Company" для вивезення з території України до Лівії на судні "Sea Amazon"; між позивачем та Портом відсутні договірні відносини, що виключає можливість пред`явлення вимоги про стягнення збитків на підставі ст.ст.24-225 ГК України, а претензії щодо 551 автомобілів, які нібито належать позивач, повинен розглядати експедитор без участі Порту; судові рішення у справі №916/546/14 не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи; позивачем також пропущено річний строк позовної давності, встановлений Кодексом торговельного мореплавства України.

Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що Адміністрації портів не передавались будь-які права та зобов`язання ДП "Іллічівський морський торговельний порт" по договору №250/и від 23.12.2011 (між Портом та ТОВ "3-А"), тому відсутній солідарний обов`язок; також підтримало доводи Порту щодо відсутності у позивача права на відшкодування збитків з Порту, оскільки між ними відсутні договірні правовідносини; Порт діяв у відповідності до норм чинного законодавства; судовими рішеннями по справі №916/546/14 не встановлено преюдиційних фактів, які б мали значення для даної справи.

23.01.2023 від третьої особи 1 надійшло клопотання про перейменування учасника справи - Міністерства інфраструктури України на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 №1343.

Третя особа 1 у заяві щодо апеляційної скарги позивача заперечило проти її задоволення, підтримавши доводи, викладені у відзиві відповідача 1.

У заяві від 01.02.2023 відповідач 2 просив повернути апеляційну скаргу позивачу, оскільки він несвоєчасно виконав вимоги ухвали суду щодо направлення копії скарги сторонам.

У поясненнях від 08.03.2023 відповідач 1 підтримав заяву відповідача 2 про повернення апеляційної скарги заявнику.

Клопотання відповідачів про повернення апеляційної скарги позивачу відхилено судом, оскільки це призведе до порушення права позивача на апеляційне оскарження рішення суду.

У поясненнях від 08.03.2023 відповідач 1 заперечив проти покладення на нього витрат по направленню копії апеляційної скарги третім особам - нерезидентам.

У поясненнях від 14.03.2023 позивач вказав, що позивачем неодноразово перекладалися судові документи для третіх осіб-нерезидентів, які передавались через дипломатичні каналі, і за весь час розгляду справи у 2017-2020 роках вони не звертались до суду із поясненнями чи запереченнями, хоча були обізнані про судове провадження.

Позивач, у запереченнях на відзиви відповідачів, поданих 21.06.2023, вказав, що предметом позову є стягнення збитків, що виникають з позадоговірних (деліктних відносин); відповідачу 1 не повідомлялось про необхідність розвантаження усіх автомобілів; у наданих Портом документах є неточності; до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна трирічна позовна давність.

У письмових поясненнях від 27.07.2023 відповідач 2 навів додаткові заперечення щодо доводів позивача.

У письмових поясненнях від 28.07.2023 відповідач 1 навів додаткові заперечення щодо доводів позивача.

28.07.2023 відповідач 1 подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в якому вказано, що докази понесення витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Сторони і треті особи неодноразово були повідомлені про розгляд апеляційних скарг в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як шляхом направлення ухвал суду у електронному вигляді через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що підтверджується довідками про доставку електронних документів, так і шляхом направлення ухвал суду у паперовій формі на поштові адреси.

Ухвали суду, які направлялись третій особі 3, повернуті поштою з довідками "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Матеріалами справи також підтверджується, що треті особи 2, 4 (нерезиденти) протягом всього судового провадження повідомлялись про розгляд справи, у тому числі через дипломатичні каналі, і за весь час вони не звертались до суду із поясненнями чи запереченнями, хоча були обізнані про судове провадження.

Положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки саме відповідача, а не будь-якого іншого учасника провадження, але у даній справі нерезидентами є треті особи, тому їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За клопотанням представника відповідача 2 судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представники відповідачів і третьої особи 1 у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах і поясненнях.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.03.2013 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест", як покупцем, та третьою особою 2 - компанією "Wellgos PQ S.A.", як продавцем, було укладено Контракт №АМ/01, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати товар згідно з специфікаціями поставки або інвойсів.

Відповідно до п. 2.1 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 загальна сума за контрактом складає 20000000,00 дол США.

Відповідно до п. 3.1 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 оплата за товар здійснюється як у вигляді передоплати, так і можливе відстрочення платежу.

Згідно з п. 4.2 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 продавець здійснює поставку товару на умовах, які обумовлюються на кожну партію в інвойсі, що є невід`ємною частиною Контракту. При тлумаченні термінів даного контракту має силу Інкотермс 2000 та Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року.

У п. 4.4 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 сторонами погоджено, що ціна товару визначається для кожної партії та вказується в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, DAF, CPT кордон України (Інкотермс 2000).

Відповідно до п. 10.2 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 у випадку, якщо сторони не прийдуть до згоди, всі спори та розбіжності, за виключенням підсудності загальним судом, підлягають передачі на вирішення арбітражу Торгово-промислової палати України, який повинен бути у місті Києві.

Згідно з п. 10.3 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 арбітраж приймає рішення на підставі умов даного контракту, а також норм і права, які належать в силу правил колізійного права держави, де знаходиться арбітраж.

Як зазначено у преамбулі Закону України "Про міжнародне приватне право", цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У ч. 1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, продавець - за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Оскільки сторони у Контракті №АМ/01 від 05.03.2013 (п.п. 10.2, 10.3) по суті погодили, що застосовуються норми і право, які належать в силу правил колізійного права держави, де знаходиться арбітраж, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до правовідносин між сторонами Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 слід застосовувати норми матеріального права України.

21.03.2013 між сторонами Контракту укладено Додаткову угоду до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, в якій його сторони дійшли згоди, що передоплата за партію товару, що поставляється на теплоході "Фаіна" у сумі 9 678 504,00 дол США здійснюється відповідно до наступного графіку: до 26.03.2013 - 500 000,00 дол США, до 03.04.2013 - 1 150 500,00 дол США, до 04.04.2013 - 2 675 000,00 дол США, до 30.04.2013 - 5 353 004,00 дол США.

Компанією "Wellgos PQ S.A." (продавцем за Контрактом №АМ/01 від 05.03.2013) було виставлено позивачу інвойси, які містять посилання на реквізити Контракту, із зазначенням найменування товару (марки автомобілів), кількості товару, ціни та загальної вартості. Умови поставки - CIF, Іллічівськ.

Загальна кількість автомобілів, вказаних в інвойсах, становить 596 одиниць на загальну суму 9 678 504,00 дол США.

Термін CIF ("вартість, страхування та фрахт") означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати або ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять із продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається обов`язок по митному очищенню товару для експорту. Даний термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Відповідно до правил Інкотермс 2000 "C"- терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов`язково має бути зазначений після відповідного "C"-терміна.

За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Договори купівлі-продажу на умовах "C"-термінів входять до категорії договорів відправлення.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару звичайним маршрутом і способом до погодженого місця сплачуються продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають місце після належної доставки товару для перевезення. Сутність "C"-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу шляхом укладення договору перевезення та передання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP.

Хоча статті А.8 правил Інкотермс спрямовані на забезпечення надання продавцем покупцю "доказів поставки", варто підкреслити, що продавець виконує цю вимогу в момент надання "звичайних" доказів.

Згідно умов термінів CPT і CIP це буде "звичайний транспортний документ", а термінів CFR і CIF - коносамент або морська накладна. Транспортні документи повинні бути "чистими", що означає, що вони не повинні містити застереження чи вказівки, що констатують дефектний стан товару та/або упаковки. Якщо такі застереження або вказівки з`являються в документі, він вважається "нечистим" і не приймається банками в операціях із документарними акредитивами.

У матеріалах справи наявні надані позивачем копії коносаментів від 06.03.2013 №№1-75, в яких відправником вказано "Wellgos PQ S.A.", отримувач - "to order"; судно, на якому перевозиться вантаж (автомобілі) - "Фаіна", порт відвантаження - Іллічівськ. Коносаменти містять детальний перелік вантажу (автомобілів), який аналогічний тому вантажу (автомобілям), що вказані у інвойсах.

Крім того, Додатком №1 до коносаментів є Пакувальний лист з детальним переліком автомобілів.

З листа компанії "Wellgos PQ S.A." від 18.03.2013 вбачається, що вказаним листом продавець повідомляє всіх, кого це стосується, що вантаж, який прибуває в Іллічівський морський торговий порт, 596 автомобілів відповідно до пакувального листа, коносаментів №№1-75 від 06.03.2013, Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест".

Вантаж у кількості 596 автомобілів прибув в Іллічівський морський торговий порт 19.03.2013.

15.03.2013 між третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А", як експедитором, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест", як клієнтом, було укладено Договір транспортного експедирування №15/03/13, відповідно до умов якого експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу клієнта, а також організувати за плату і за рахунок клієнта, зокрема, оформлення одержання/відправлення вантажу, що прибуває/відправляється, його приймання/здавання за кількістю та якістю; навантаження та розвантаження вантажу; зберігання вантажу до його одержання/відправлення у пункті призначення; проведення митного оформлення вантажу та надання послуг митного брокера.

Відповідно до п. 2.4 Договору клієнт зобов`язаний не пізніше 7 (семи) діб до приходу судна з його вантажем або під навантаження надати експедитору письмову заявку.

23.12.2011 між відповідачем 1 - Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт", як Портом, та третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А", як агентом, було укладено Договір №251/а про агентування суден, предметом якого є надання Портом послуг з організації агентування суден і забезпечення оплати послуг Порта судновласниками.

Відповідно до п. 2.1 Договору Порт надає через агента послуги судновласникам по обслуговуванню суден, а також інші послуги агенту.

23.12.2011 між відповідачем 1 - Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт", як Портом, та третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А", як вантажовласником, було укладено Договір №250/и про перевантаження імпортної автотехніки, відповідно до умов якого Порт приймає на себе зобов`язання вивантажити із суден типу РО-РО, прийняти на зберігання, навантажити в залізничні вагони і/або автотранспорт та документально оформити імпортну автотехніку, а вантажовласник планує до перевантаження 5000 одиниць автотехніки та зобов`язується сплатити надані портом послуги.

У п. 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 зазначено, що Порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011 Порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Згідно з п. 2.2.1 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє Порту інформацію про фактичний підхід судна за 10 діб, 72 години, 48 годин, 24 години. Інформація повинна містити: найменування судна, його характеристики та осаду; дату подачі судна; найменування, кількість, особливості вантажу, порядок його приймання і перевантаження, характеристики вантажних місць по кожному виду вантажу. Своєчасну надає порту попередню інформацію в електронному вигляді (інформація наряду, інформація коносаменту) по вантажах, які плануються до вивантаження.

Згідно з п. 2.2.4 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє в Порт свого представника для одержання вантажів на місці і здачі їх порту на зберігання, з дорученням на свої повноваження.

Згідно з п. 2.2.5 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник видає Порту не пізніше ніж за 48 годин до підходу судна наряди на відвантаження вантажу. Наряд повинен містити повну адресу, транспортні і платіжні реквізити одержувача, спосіб визначення кількості вантажу, особливі вказівки вантажовласника і інші необхідні дані.

Додатком №1 до Договору №250/и від 23.12.2011 є форма Наряду.

26.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А" було подано Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" наряд №10П/406 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №26 від 06.03.2013; наряд №11П/407 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №35 від 06.03.2013, наряд №12П/408 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №42 від 06.03.2013, наряд №13П/409 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №43 від 06.03.2013, наряд №14П/410 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №67 від 06.03.2013, наряд №15П/411 на відвантаження з судна "Faina" вантажу за коносаментом №73 від 06.03.2013.

Всього Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А" було подано наряди на відвантаження автомобілів у за вказаними коносаментами у загальній кількості 45 автомобілів.

Позивач вказує, що він мав намір розвантажити, розмитнити та здійснити подальшу реалізацію на території України лише вказаних 45 автомобілів, а решту автомобілів в кількості 551 шт. відповідно до Контракту №01/09 від 19.03.2013 позивач зобов`язався поставити до Грузії.

Однак, за доводами позивача, не зважаючи на те, що будь-яких інших нарядів на відвантаження автомобілів, крім тих, що були подані Товариством з обмеженою відповідальністю " 3-А" на загальну кількість автомобілів 45 одиниць, порту не надавалось, протягом 19.03.2013 - 20.03.2013 Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" було вивантажено з судна "Faina" всі автомобілі у кількості 596 одиниць на свій власний розсуд, що є порушенням умов Договору №250/и від 23.12.2011.

Листом від 20.03.2013 позивач звернувся до власника судна "Faina" та просив повідомити, коли він зможе відправити до Грузії автомобілі у кількості 551 одиниць, які наразі знаходяться на борту судна.

Проте, листом від 21.03.2013 власник судна "Faina" повідомив позивача про те, що всі 596 автомобілів 20.03.2013 були вивантажені з судна.

Листом від 22.03.2013 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "3-А" та просив пояснити ситуацію, яка виникла, оскільки позивач інформував експедитора про вивантаження лише 45 автомобілів з судна "Faina", тоді як вивантажено було всі 596 автомобілів.

Листом від 26.03.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "3-А" повідомило позивачу, що ним було подано Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" лише 6 нарядів на відвантаження автомобілів у загальній кількості 45 одиниць, жодних інших нарядів щодо вивантаження автомобілів з судна "Faina" Товариством з обмеженою відповідальністю "3-А" від позивача не отримувалось та, відповідно, Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" не надавалось.

Листом від 26.03.2013 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "3-А" та просив негайно організувати навантаження на борт судна Faina 551 автомобіль.

Однак, листом від 27.03.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "3-А" повідомило позивача, що Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" відмовлено у навантаженні 551 автомобіля у зв`язку з забороною Іллічівським міським Відділом головного управління МВС України в Одеській області на виїзд вантажу судна "Faina" з території порту.

01.04.2013 в рамках кримінального провадження №12013170160000800 ухвалою слідчого судді Іллічевського міського суду Одеської області за клопотанням слідчого СВ Іллічевського МВ ГУМВС України в Одеській області О.В.Гершун, яке було погоджено із старшим прокурором прокуратури м. Іллічевська Пападюком І.М., накладено арешт на вказані автомобілі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2013 у кримінальному провадженні №12013170160000800 на 597 автомобілів; передано 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми "Дед Сі Шіпінг Маріне Компані" ("Dead Sea Shipping and Marine Company") (третя особа 4 у справі) для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Заявкою від 05.08.2013 представник компанії "Dead Sea Shipping and Marine Company" звернуся до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" та просив забезпечити проведення необхідних навантажувально-розвантажувальних робіт та надати послуги транспортно-експедиторського обслуговування для завантаження автомобілів у кількості 597 одиниць на судно типу РО-РО для вивезення вказаних автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к. Вказані автомобілі вибули з володіння заявника, були вивантажені та зберігались в порту Іллічівськ без відома та без згоди заявника, заявник є потерпілим в кримінальному провадженні №12013170160000800, а автомобілі повинні були прибути до Лівії.

Дорученням №12 від 16.08.2013 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" доручило відвантажити 597 автомобілів з порту для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів в якості відшкодування збитків, суму коштів у розмірі 243 188 087,56 грн, що складає 9 060 659,00 дол.США відповідно до офіційного курсу НБУ.

Позивач у позовній заяві вказував, що відповідачем 1 було неправомірно самовільно вивантажено з судна "Faina" належний позивачу вантаж, який прибув у порт Іллічівськ - 551 автомобіль, які в подальшому в результаті злочинних дій громадян Лівії, які захопили в полон громадян України та тероризували державу Україна, було передано злочинцям до Лівії в обмін на моряків. Протиправними діями відповідача 1 позивачу завдано збитки у розмірі вартості 551 автомобіля, що становить 9 060 659,00 дол США.

Оскільки вказані автомобілі у кількості 551 одиниця позивач мав намір продати іншим особам, то причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача 1 і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеним позивачем особам у зв`язку з втратою вантажу через його протиправне вивантаження. Оскільки після реорганізації відповідача 1 неможливо точно встановити обов`язки підприємства щодо правовідносин, що склались, позивач вважає, що відповідач 2 несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо відшкодування шкоди.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач 1 посилалався на те, що судами у справі №916/546/14 та у справі №757/16317/13-к встановлено, що власником спірних автомобілів є компанія "Dead Sea Shipping and Marine Company", а не позивач. Крім того, у кримінальному провадженні №12013170160000800 встановлено, що коносаменти, на які посилається позивач як на докази, що підтверджують його право власності на автомобілі, є підробленими. Також, відповідач 1 зазначив, що завантаження спірних автомобілів відбулось на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

Відповідач 2, також заперечуючи проти задоволення позову, підтримав доводи відповідача 1, а також вказував, що Адміністрації портів не передавались будь-які права та зобов`язання ДП "Іллічівський морський торговельний порт" по договору №250/и від 23.12.2011 (між Портом та ТОВ "3-А"), тому відсутній солідарний обов`язок

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2020 року, у позові було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав на те, що визнаючи преюдиційними обставини, що були встановлені у господарській справі №916/546/14, місцевий господарський суд належним чином не встановив суб`єктного складу, предмету позову у цій справі, не дослідив чи було предметом розгляду та дослідження у вказаній справі право власності на спірний вантаж; помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо надання обставинам, встановленим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к, якою було скасовано арешт автомобілів, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи, оскільки ухвала суду про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та не може вважатись рішенням суду, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

Крім того, Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки доказам щодо підтвердження права власності позивача на спірний вантаж, а відтак не надали оцінки як доводам позивача, так і доводам відповідача 1 щодо наявності у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

Також, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою питання щодо належних відповідачів у цій справі, зокрема, чи міг виникнути у відповідачів солідарний обов`язок з огляду на положення ч. 4 ст. 109 ЦК України, не надано оцінки доводам відповідача 2 в контексті часу, коли відбувались події, внаслідок яких, на думку позивача, йому була завдана шкода та відповідних повноважень відповідача 2, враховуючи, що останнім в підтвердження таких обставин були надані відповідні докази, яким також не була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Під час нового розгляду справи, згідно вказівок Верховного Суду, судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, в тому числі на підставі належних та допустимих доказів встановити, чи є позивач власником спірного вантажу, якщо так, то чи було порушене його право власності, якщо так, то чи мало місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачами, а також надати встановленим обставинам належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виконавши вказівки Верховного Суду, прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявності у діях відповідача 1 повного складу цивільного правопорушення, який є підставою для відшкодування збитків .

Північний апеляційний господарський суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Верховний Суд також вказав, що при новому розгляді справи необхідно встановити, чи є позивач власником спірного вантажу, якщо так, то чи було порушене його право власності.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності у позивача права власності на спірні автомобілі позивачем долучено до матеріалів справи копію договору купівлі-продажу (Контракту №АМ/01 від 05.03.2013), копії коносаментів, пакувальних листів, супровідних листів продавця.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована у встановленому законом порядку, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. При цьому, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним Контракту №АМ/01 від 05.03.2013.

Крім цього, до кожного коносамента №№1-75 "Wellgos PQ S.A." (продавцем) видано повідомлення (від 25.03.2013, від 26.03.2013, від 27.03.2013), що вантаж (згідно детального переліку), який прибув за кожним конкретним коносаментом від 06.03.2013 відповідно до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест".

Позивачем було у повному обсязі оплачено товар, який був поставлений компанією "Wellgos PQ S.A." відповідно до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, а саме: 02.04.2013 сплачено грошові кошти у розмірі 536755,00 дол США та 513245,00 дол США, 03.04.2013 - 600500,00 дол США, 04.04.2013 - 1450000,00 дол США та 1225000,00 дол США, 08.04.2013 - 1350000,00 дол США, 09.04.2013 - 1500000,00 дол США, 10.04.2013 - 1500000,00 дол США та 11.04.2013 - 1003004,00 дол США, що підтверджується листом Публічного акціонерного товариства "Банк Восток" вих. №В-010-05-130 від 11.04.2013, банківськими виписками з рахунку позивача та платіжними дорученнями.

Відповідно до ст. 135 Кодексу торгового мореплавства України правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов`язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов`язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу. Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відомостей, зазначених у згаданому документі (ст. 137 Кодексу торгового мореплавства України).

У ст. 138 Кодексу торгового мореплавства України зазначено, що у коносаменті зазначаються: 1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні; 2) найменування перевізника; 3) місце приймання або навантаження вантажу; 4) найменування відправника; 5)місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна; 6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або зазначення, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано "наказу одержувача" (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред`явника (коносамент на пред`явника); 7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об`єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу; 7-1) для небезпечних вантажів - найменування вантажу, порядковий номер виробу або речовини відповідно до прийнятої Організацією Об`єднаних Націй системи, клас (підклас), група сумісності для вантажів класу 1, додаткові види небезпеки та група пакування (якщо визначена), а також маса нетто вибухової речовини; 8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, або зазначення, що фрахт повністю сплачено; 9) час і місце видачі коносамента; 10) кількість складених примірників коносамента; 11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що з огляду на надані позивачем документи на підтвердження набуття права власності на спірні автомобілі, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи відповідача 1 про те, що позивач не є їх власником, обставини чого, за доводами відповідача 1, встановлено у судових рішеннях у справах №757/20018/13-к та №757/16317/13-к.

Так, в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к зазначено, що потерпілі у кримінальному провадженні № 12013170160000800 26 липня 2013 року звернулися до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про скасування арешту усіх автомобілів, які перелічені у додатку № 1 до клопотання, та передати їх у розпорядження представника, співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг енд Маріне Компані (Йорданія) для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Клопотання мотивовано тим, що на даний час в арешті автомобілів потреба відпала, слідчому надані всі необхідні документи, які підтверджують право власності на вказані автомобілі, а кожного дня потерпілі, які є власниками цих автомобілів несуть збитки у зв`язку із несвоєчасною поставкою автомобілів до клієнтів у Лівії, автомобілі втрачають товарну якість під впливом погодних опадів, змін температури.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к скасовано арешт автомобілів та передано їх у розпорядження співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг енд Маріне Компані (Йорданія) (Dead Sea Shipping and Marine Company) для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Крім того, старший прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Бєлік А.А. звернувся до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_1 (справа №757/20018/13-к).

Клопотання обґрунтоване тим, що Головним слідчим управлінням МВС провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013170160000800 за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, за фактом умисного заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 при співучасті ОСОБА_1 , керуючись корисливим мотивом та маючи єдиний намір на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, в період часу з 03.03.2013 до 18.03.2013, за попередньою змовою з невстановленими в ході слідства особами, шляхом обману здійснив замах на заволодіння чужим майном - автомобілями, у кількості 597 одиниць, що належали юридичним та фізичним особам Держави Лівії.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.09.2013 у справі №757/20018/13-к обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про помилковість тверджень відповідача 1 щодо надання обставинам, встановленим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к, якою було скасовано арешт автомобілів, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи, оскільки ухвала суду про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та не може вважатись рішенням суду, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

Обґрунтування прокурора у справі №757/20015/13-к, викладене в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 17.09.2013, також не має преюдиційного значення, оскільки відповідного обвинувального вироку суду, в якому б були встановлені вищевказані обставини, до матеріалів справи відповідачами суду не долучено.

Отже, є необгрунтованими доводи відповідача 1 про те, що у судових рішеннях у справах №757/20018/13-к та №757/16317/13-к, встановлені обставини того, що позивач не є власником спірних автомобілів.

Згідно частини 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи встановлені обставини справи та докази у справі, надані позивачем на підтвердження набуття ним права власності на спірні автомобілі, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів визнання недійсним Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 та відсутність судових рішень, які б мали преюдиційне значення та в яких би були встановлені обставини, які б підтверджували відсутність у позивача права власності на спірні автомобілі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження того, що даний позов подано саме тією особою, права та законні інтереси якої порушено у зв`язку з обставинами, які виникли (вибуття спірних автомобілів з його володіння).

Позивачем заявлені до стягнення 9 060 659,00 дол.США збитків на підставі статті 224 Господарського кодексу України, якою передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 1 відсутні договірні правовідносини, отже положення зазначеної статті Господарського кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, згідно сталих позицій Верховного Суду, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову само по собі не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/19 зазначила, що самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною третьою статті 22 ЦК України визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Крім того, за загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків не настає.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

При цьому, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Позов у даній справі обґрунтований тими обставинами, що саме у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача 1 (протиправними діями), яка полягає у тому, що відповідачем 1 без наданих нарядів позивача було здійснено вивантаження автомобілів з судна, позивачу були завдані збитки у розмірі 9060659,00 дол США.

Матеріалами справи підтверджується, що вантаж у кількості 596 автомобілів на судні типу РО-РО "Faina" прибув в Іллічівський морський торговий порт 19.03.2013.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем 1, вивантаження вказаних автомобілів у порту відбулось протягом 19.03.2013 - 20.03.2013.

Так, 23.12.2011 між ДП "Іллічівський морський торговельний порт", як портом, та ТОВ "3-А", як вантажовласником, було укладено Договір №250/и про перевантаження імпортної автотехніки, відповідно до умов якого порт приймає на себе зобов`язання вивантажити із суден типу РО-РО, прийняти на зберігання, навантажити в залізничні вагони і/або автотранспорт та документально оформити імпортну автотехніку, а вантажовласник планує до перевантаження 5000 одиниць автотехніки та зобов`язується сплатити надані портом послуги.

У п. 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 зазначено, що порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011 порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Згідно з п. 2.2.5 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник видає порту не пізніше ніж за 48 годин до підходу судна наряди на відвантаження вантажу. Наряд повинен містити повну адресу, транспортні і платіжні реквізити одержувача, спосіб визначення кількості вантажу, особливі вказівки вантажовласника і інші необхідні дані.

Додатком №1 до Договору №250/и від 23.12.2011 є форма Наряду.

Таким чином, як вбачається з умов договору, він містить поняття "вивантаження" та "відвантаження" вантажу.

З системного аналізу умов Договору №250/и від 23.12.2011 вбачається, що під вивантаженням вантажу слід розуміти вантажну операцію, яка передбачає зняття вантажу з судна, а під відвантаженням - вантажну операцію щодо передачі (шляхом завантаження на транспорт) вивантаженого вантажу власнику/перевізнику/іншому отримувачу.

При цьому, наказом Міністерства інфраструктури України №348 від 05.06.2013 (прийняті після виникнення спірних правовідносин) були затверджені Правила надання послуг у морських портах України, в яких зазначено, що вантажні операції - це навантаження, вивантаження й перевантаження вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу.

У п. 3.5 Правил вказано, що відвантаження з морського порту портовим оператором (оператором термінала) такого вантажу та відшкодування цьому оператору всіх понесених витрат щодо нього здійснюються в порядку, визначеному договором перевалки.

Відповідно до п. 5.10 Правил вантажі, що відвантажуються з морського порту, замовник пред`являє до навантаження на транспортний засіб у тарі (упаковці), в якій вони прибули до портового оператора (оператора термінала), якщо інше не передбачено договором перевалки.

Таким чином, законодавець також розділяє поняття "вивантаження" від "відвантаження" вантажу.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції застосував Правила, які були прийняті після виникнення спірних правовідносин, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки вказані правила враховані судом першої інстанції виключно з метою тлумачення змісту термінів "вивантаження" та "відвантаження".

Як вбачається з п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011, порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Вказаний договір не містить умов про те, що вивантаження вантажу (з судна) відбувається на підставі нарядів власника.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що саме відвантаження вантажу (з порту), а не вивантаження вантажу (з судна), здійснюється на підставі наданих порту нарядів.

За вказаних обставин, суд першої інстанції зробив правильним висновок, що є недоведеними та необґрунтованими доводи позивача про те, що Порт протиправно - без відповідних нарядів здійснив вивантаження всіх автомобілів з судна "Faina", оскільки ані умовами Договору №250/и від 23.12.2011, ані нормами законодавства не встановлено, що вивантаження (а не відвантаження) вантажу з судна повинно здійснюватися за нарядами (на відміну від вантажної операції "відвантаження" вантажу).

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2013 в рамках кримінального провадження №12013170160000800 ухвалою слідчого судді Іллічевського міського суду Одеської області за клопотанням слідчого СВ Іллічевського МВ ГУМВС України в Одеській області О.В.Гершун, яке було погоджено із старшим прокурором прокуратури м. Іллічевська Пападюком І.М., накладено арешт на вказані автомобілі.

Статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2013 у кримінальному провадженні №12013170160000800 на 597 автомобілів; передано 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми "Дед Сі Шіпінг Маріне Компані" ("Dead Sea Shipping and Marine Company") для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Вказана ухвала набрала законної сили та, як зазначеної в її резолютивній частині, оскарженню не підлягає.

Згідно статті 185 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Нормами статті 533 КПК України встановлено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, у тому числі, обов`язковість судового рішення.

Отже, оскільки ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к було скасовано арешт на спірні автомобілі та передано 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми "Дед Сі Шіпінг Маріне Компані" ("Dead Sea Shipping and Marine Company") для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії, вказана ухвала була обов`язковою, у тому числі для Порту.

Так, заявкою від 05.08.2013 представник "Dead Sea Shipping and Marine Company" звернуся до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" та просив забезпечити проведення необхідних навантажувально-розвантажувальних робіт та надати послуги транспортно-експедиторського обслуговування для завантаження автомобілів у кількості 597 одиниць на судно типу РО-РО для вивезення вказаних автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к. Вказані автомобілі вибули з володіння заявника, були вивантажені та зберігались в порту Іллічівськ без відома та без згоди заявника, заявник є потерпілим в кримінальному провадженні №12013170160000800, а автомобілі повинні були прибути до Лівії.

Дорученням №12 від 16.08.2013 ДП "Іллічівський морський торговельний порт" доручило відвантажити 597 автомобілів з порту для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку щодо відсутності в діях відповідача 1 ознак протиправності, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що вивантаження автомобілів відбулось з порушенням умов Договору №250/и від 23.12.2011 та норм законодавства України.

При цьому, відвантаження вже вивантажених автомобілів відповідачем 1 було здійснено на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к, яка набрала законної сили, не була скасована у встановленому законом порядку та була обов`язковою для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягала виконанню на всій території України.

Що стосується посилання позивача на обставини, встановлені судом у справі №916/546/14, у якій, за доводами позивача, встановлена протиправна поведінка відповідача 1, яка виразилась у тому, що відповідач 1 без нарядів здійснив вивантаження автомобілів з судна, то як вірно зазначив суд першої інстанції, Верховний Суд у постанові, якою дану справу було направлено на новий розгляд, зауважив, що визнаючи преюдиційними обставини, що були встановлені у господарській справі №916/546/14, місцевий господарський суд належним чином не встановив, зокрема, суб`єктного складу, предмету позову у цій справі.

Так, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Проте, позивач у даній справі - ТОВ "Алко-Інвест" не брав участі у справі №916/546/14, з огляду на що відсутні підстави посилатись на обставини, встановлені судами у справі №916/546/14, як на преюдицію при розгляді даної справи.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, а висновки судів у справі №916/546/14 про порушення самим ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" Договору №250/и від 23.12.2011 ("при вивантаженні всіх 596 автомобілів в порушення умов Договору №250/и від 23.12.2011 позивачем на свій ризик було здійснено навантажувально-розвантажувальні роботи і зберігання 596 автомобілів за відсутності доручень і передбачених умовами п.п.2.2.5 п.2 договору нарядів відповідача") є саме правовою оцінкою поведінки (діям) порту на відповідність умовам договору, що відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України не є преюдицією.

Крім того, як вже було вище зазначено судом, пункті 2.2.5 договору №250/и від 23.12.2011 визначає необхідність у наданні нарядів саме на відвантаження, а не вивантаження вантажу.

При цьому, у пункті 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 погоджено, що порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє порту інформацію про фактичний підхід судна за 10 діб, 72 години, 48 годин, 24 години. Інформація повинна містити: найменування судна, його характеристики та осаду; дату подачі судна; найменування, кількість, особливості вантажу, порядок його приймання і перевантаження, характеристики вантажних місць по кожному виду вантажу. Своєчасну надає порту попередню інформацію в електронному вигляді (інформація наряду, інформація коносаменту) по вантажах, які плануються до вивантаження.

Як встановлено судами у справі №916/546/14, листами від 18.03.2013 ТОВ " 3-А" інформувало ДП "Іллічівський морський торговельний порт" про те, що теплохід FAINA (прапор Белиз, ІМО №7419377) прибуває на рейд порту Іллічівськ 18.03.2013 об 11:00 під вивантаження у паромному терміналі автотехніки загальною кількістю 595 од.; у випадку затримки вивантаження судна ТОВ " 3-А" гарантувало звільнення причалу та оплату всіх витрат, які пов`язані з можливою перешвартовкою судна до непрацюючого причалу, у будь-якому випадку гарантувало звільнення причалу не пізніше середи 20.03.2013 03:00.

Тобто, експедитор (який є представником вантажовласника) повідомив про необхідність вивантаження всіх автомобілів.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено суду існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки відповідача 1 та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою (діями) відповідача 1 та завданими позивачу збитками, що є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи також вбачається, що наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 вирішено реорганізувати державні підприємства морського транспорту згідно з додатком 1 шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворити внаслідок виділу Державне підприємство "Адміністрація морських портів України". Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів.

Так, відповідно до Додатку 1 до наказу, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" підлягає реорганізації шляхом виділу до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Однак, оскільки суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, що Портом були вчинені протиправні дії, які завдали збитки позивачу, в межах розгляду даної справи відсутня необхідність та актуальність у дослідженні переходу обов`язків у спірних правовідносинах від Порту до Адміністрації портів, у зв`язку з чим не підлягає дослідженню і оцінці питання правонаступництва відповідачів при вирішенні даного спору (з огляду на відсутність обов`язку, відносно якого могло відбутися правонаступництво).

Щодо клопотання відповідача 1 про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, клопотання відповідача 1 щодо застосування наслідків пропуску позовної давності судом першої інстанції обґрунтовано залишено без задоволення.

Оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено у діях відповідача 1 складу цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги про стягнення збитків задоволенню не підлягають.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повністю виконав вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду, повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алко-Інвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2022 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва .

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.08.2023.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук