Рішення

від 13.07.2023 по справі 908/174/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/8/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2023 Справа № 908/174/22

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», (69013, м. Запоріжжя, вул. Блакитна, буд. 4)

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 )

про зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Зінченко Н.Г.,

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Коняхін О.Г. В.о. керівника,на підставі витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (паспорт серія НОМЕР_2 від 13.06.1996);

від відповідача Мінаєв О.Е., на підставі довіреності № 3 від 05.04.2023;

13.01.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 1/01-2022 від 10.01.2022 (вх. № 187/08-07/22 від 13.01.2022) Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», м. Запоріжжя до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2022 справу № 908/174/22 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/174/22, справі присвоєно номер провадження справи 4/8/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.02.2022.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/174/22 до 18.04.2022, підготовче засідання відкладено на 21.03.2022.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб.

Наразі відповідними Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжено до 15.11.2023 включно.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.03.2022 у справі № 908/174/22 сторонам повідомлено, що у зв`язку з наявністю обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України підготовче засідання, призначене на 21.03.2022, не відбудеться. Підготовче засідання перенесено на іншу дату, про час та місце якого буде повідомлено додатково, відповідною ухвалою.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.03.2023 підготовче засідання у справі № 908/174/22 призначено на 12.04.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.04.2023 відкладено підготовче засідання на 17.05.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/174/22, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 06.06.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 розгляд справи відкладався до 05.07.2023.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.07.2023, про що зазначено в протоколі судового засідання від 05.07.2023.

В судове засідання 13.07.2023 з`явилися представники сторін, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 13.07.2023 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 16, 525, 530 ЦК України, ст., ст. 174, 179, 180, 181, 187, 193 ГК України. Позов мотивований наступними обставинами: між КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону № 73 від 18.05.2021 на оренду нежитлових приміщень, а саме: приміщення підвалу № 17, № 18, № 19, № 20; приміщення першого поверху № 180, № 187, № 188, № 218, № 219, № 220, № 221, № 222, № 223; приміщення другого поверху № 320, № 327, № 328, № 329, № 330, № 340, № 341, № 342, № 344, № 345, № 346, № 347, № 348, № 349, № 350, № 351, № 352, № 353, № 354, № 355 загальною площею 260,90 кв.м., які розташовані в пасажирському терміналі (літ. Ш-2) за адресою м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4. Будівля пасажирського терміналу є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя, перебуває в господарському віданні КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» та обліковується на його балансі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 231342745. Відповідно до акту від 18.05.2021 приймання-передачі комунального майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, пасажирського терміналу (літ. Ш-2), позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв.м. За умовами п. 6.9 договору оренди орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку тощо) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів. Оскільки після спливу 10 денного терміну відповідачем не було виконано п. 6.9 договору та не було надано позивачу засвідчених в установленому порядку копій відповідних договорів, позивачем на адресу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) був направлений лист від 15.06.2021 № 958/06-2021 та проекти договорів на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціонуванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень. Відповідач листом від 09.07.2021 № 702-3901 у відповідь на пропозицію позивача зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю» утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення. Таким чином, відповідач вважає, що відшкодування за комунальні послуги та сплата земельного податку здійснюється Міністерством інфраструктури. У зв`язку із цим, листом від 09.07.2021 № 702-3901 відповідач повернув позивачу без підпису проекти договорів на відшкодування фактичних витрат на забезпечення теплової енергією, вентиляцією, кондиціонуванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень. З метою отримання відповідних роз`яснень позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України та отримав відповідь від 14.09.2021 №12028/16/10/-21, що постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти пропуску» не врегульовано компенсацію витрат балансоутримувача за комунальні послуги. Зважаючи на те, що вирішити питання щодо укладення відповідних договорів з постачальниками комунальних послуг та відшкодування земельного податку в позасудовому порядку не вдалося, рахунки на оплату відповідачем повертаються з тих мотивів, що прикордонні війська можуть безоплатно використовувати водний і повітряний простір, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 20.11.2020 № 305р «Про затвердження примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя» комунальним підприємствам, які є суб`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя при підготовці проектів договорів оренди застосовувати примірні договори оренди нерухомого майна. Наразі договір оренди нерухомого майна № 73 від 18.05.2021 є діючим та підлягає виконанню сторонами, в тому числі і в частині п. 6.9. Відтак, позивач вважає, що посилання відповідача на право безоплатного використання повітряного простору не мають правових підстав, у відносинах щодо передачі в користування комунального майна необхідно керуватися Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Норми чинного законодавства не звільняють від обов`язку компенсації за користування водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень та не передбачають безкоштовне забезпечення ними. Позивачем до позовної заяви надані докази дотримання загальної процедури укладення господарських договорів у порядку ст. 180 ГПК України. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , м. Бердянськ Запорізької області укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у справі зі сплати судового збору.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № 14-528 від 28.01.2022 (вх. № 2917/08-08/22 від 03.02.2023). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач посилається на наступне: між позивачем та відповідачем 18.05.2021 укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, № 73. Майно передано в оренду з метою розміщення відділів (підрозділів) військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби, які відповідно будуть здійснювати прикордонний контроль в пункті пропуску через державний кордон в аеропорту Запоріжжя. Тобто відповідач користується орендованими приміщеннями для забезпечення покладених на нього обов`язків по прикордонному контролю осіб, транспортних засобів, вантажів, які перетинають державний кордон України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.06.1996 № 409-р було відкрито пункт пропуску через державний кордон України в аеропорту Запоріжжя. Згідно п. 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від18.08.2010 № 751, проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48. В п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 установлено, що проведення роботи, пов`язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, паромного та повітряного сполучення) і на Державний митний комітет (пункти пропуску для автомобільного сполучення). Відповідно до п. 13 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України для забезпечення режиму державного кордону Прикордонні війська можуть безоплатно використовувати водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їхньої відомчої приналежності і призначення. Зазначений нормативний акт не встановлює обов`язків, пов`язаних із утриманням приміщень, для інших суб`єктів господарювання, зокрема Військової частини НОМЕР_1 , відшкодування витрати на забезпечення водою та водовідведенням, електроенергією, опаленням, тощо. Отже, обов`язків у Військової частини НОМЕР_1 , пов`язаних із утриманням приміщень, вказаними актами законодавства не передбачено, оскільки забезпечення електроенергією та іншими комунальними послугами пункту пропуску через державний кордон України для міжнародного авіаційного сполучення в аеропорту Запоріжжя - є частиною заходів, спрямованих на утримання пункту пропуску, яке повинно забезпечувати Міністерство інфраструктури України. Наявність п. 6.9 договору оренди нерухомого майна від 18.05.2021 не спричиняє зворотній висновок, оскільки названий пункт договору відповідає Типовому договору оренди комунального майна, затвердженому наказом Департаменту комунальної власності Запорізької міської ради № 305р від 20.11.2000, але не враховує специфіку правовідносин та суб`єктний склад сторін. Також відповідач посилається на те, що ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України передбачено, що судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або у договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо' сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом позову є зобов`язання укласти між військовою частиною та позивачем договір на відшкодування експлуатаційних витрат. Однією із загальних засад цивільного законодавства України відповідно ст. 3 ЦК України є свобода договору. За таких обставин, виходячи зі змісту п. 6.9 договору оренди нерухомого майна від 18.05.2021 немає безумовного обов`язку укладати договір саме з позивачем, а відповідач може обирати з ким укласти договір: з постачальником комунальних послуг, суб`єктом або Балансоутримувачем/орендодавцем. Таким чином, відповідач стверджує, що оскільки обов`язок укладення договору про відшкодування витрат на забезпечення водою та водовідведенням і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень нормами чинного законодавства не встановлений, то це є підставою для відмови у задоволенні позову. Також відповідач просить суд зауважити, що Відповідно до п. 2 проекту договору позивач зобов`язується забезпечувати тепловою енергією, вентиляцією, кондиціонуванням, питною водою з якістю, що відповідає чинним стандартам. Здійснювати приймання стоків з забрудненнями, що не перевищують допустимі концентрації. Проте, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності позивача не віднесено жодної діяльності щодо надання послуг кондиціонування, забезпечення тепловою енергією та питною водою. Тобто позивач не може надавати такі послуги, оскільки це суперечить вимогам ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якою визначено виключний перелік виконавців (постачальників)комунальних послуг. Також відповідач вважає, що враховуючи зміст викладеного позивачем проекту договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведенням і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень, такий договір не може бути укладеним в судовому порядку, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства щодо умов договору. Згідно статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповіднодо частини 8 статті 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналіз умов запропонованого позивачем проекту договору свідчить про те, що він не містить істотних умов договору, а також тих, які сторони зобов`язані у будь-якому випадку погодити у відповідність до вимог ч.2, ст.180 ГК України. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Заперечення на відзив вих. № 151/02-2022 від 03.02.2022 (вх. № 3653/08-08/22 від 11.02.2022), які фактично є відповіддю на відзив, в яких підтримав заявлені позовні вимоги з раніше наведених у позові фактичні обставини справи та нормативних посилань. Також позивач просить суд зауважити, що постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 та постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100, на які посилається відповідач щодо безкоштовного використання повітряного простору, є виданими раніше, ніж Закон України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції 2021 року. Відповідно до ст. 16 зазначеного Закону договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Згідно з ч. 2. ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, що прямо вказується у наведеному Законі. У зв`язку із цим в договорі оренди нерухомого майна № 73 від 18.05.2021 був передбачений п. 6.9. Даний договір є діючим та підлягає виконанню. Отже, відповідач взяв обов`язок укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг або з орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів. Крім того, позивач просить суд взяти до уваги, що він не пропонував відповідачу укладання договору надання послуг. Натомість, позивачем подано позов про укладання договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведенням і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень, а не договір про надання послуг. Відтак, твердження та посилання відповідача на види діяльності позивача не мають відношення до даної справи, позивач не проводить таку діяльність. Відповідач повинен був або самостійно укласти договори з постачальниками комунальних послуг або з відповідачем на фактичне відшкодування даних послуг. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на заперечення на відзив вих. № 14-769 від 11.02.2022 (вх. № 4113/08-08/22 від 16.02.2022), в яких відповідач просить суд зауважити, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналіз умов запропонованого позивачем проекту договору свідчить про те, що він не містить істотних умов договору, а також тих, які сторони зобов`язані у будь-якому випадку погодити у відповідність до вимог ч.2, ст.180 ГК України. Також відповідач наполягає на тому, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є загальною нормою права, а постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 «Про положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю» та постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» є спеціальними нормами права. Тобто дані постанови мають абсолютну перевагу в застосуванні перед зазначеним Законом у зв`язку із принципом співвідношення загальної та спеціальної норми права. Також положення цих постанов не визнано Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягають застосуванню. Враховуючи викладене, відповідач вважає доводи та вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

18.05.2021 Комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» (позивачем у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (відповідачем у справі) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, № 73 (далі за текстом Договір оренди), відповідно до умов п. 1.1 якого позивач (Орендодавець) без проведення аукціону на підставі наказу від 16.02.2021 № 34, з урахуванням наказу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 08.02.2021 № 62, передає, а відповідач (Орендар) приймає в строкове платне користування терміном на 5 (п`ять) років комунальне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв.м., а саме: приміщення підвалу № 17, № 18, № 19, № 20, загальною площею 25,50 кв.м.; приміщення першого поверху № 180, № 187, № 188, № 218, № 219, № 220, № 221, № 222, № 223, загальною площею 51,60 кв.м.; приміщення другого поверху № 320, № 327, № 328, № 329, № 330, № 340, № 341, № 342, № 344, № 345, № 346, № 347, № 348, № 349, № 350, № 351, № 352, № 353, № 354, № 355 загальною площею 184,80 кв.м. Нежитлові приміщення розташовані в пасажирському терміналі (літ. Ш-2) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4.

Як свідчать матеріали справи будівля пасажирського терміналу є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя та перебуває в господарському віданні КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» та обліковується на його балансі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 231342745.

За умовами п. 1.4 Договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення відділів ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі.

До матеріалів справи надано підписаний позивачем і відповідачем без зауважень та претензій Акт від 18.05.2021 приймання передачі комунального майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, в пасажирському терміналі (літ. Ш-2), яким підтверджується факт, що позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв.м.

За змістом п. 12.1 Договір оренди укладено строком на 5 (п`ять) років та діє з 18.05.2021 по 17.05.2026 включно.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору оренди суду не надано.

Умовами п. 6.9 Договору оренди сторони передбачили, що Орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку тощо) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з Орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити Орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів.

Оскільки після спливу 10-денного терміну, передбаченого п. 6.9 Договору оренди, відповідачем не було виконано умови цього пункту Договору та не було надано позивачу засвідчених в установленому порядку копій відповідних договорів, позивачем на адресу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) був направлений Лист від 15.06.2021 № 958/06-2021, до якого позивачем додавалися проекти наступних договорів у двох примірниках:

-договір на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень;

-договір про відшкодування вартості спожитої електроенергії;

-угода на відшкодування земельного податку.

Відповідач Листом від 09.07.2021 № 702-3901 у відповідь на пропозицію позивача щодо укладення запропонованих договорів зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю» утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення. Таким чином, відповідач вважає, що відшкодування за комунальні послуги та сплата земельного податку здійснюється Міністерством інфраструктури.

У зв`язку із цим, Листом від 09.07.2021 № 702-3901 відповідач повернув позивачу без підпису проекти договорів наданих листом позивача від 15.06.2021 № 958/06-2021.

З метою отримання відповідних роз`яснень позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України та отримав відповідь від 14.09.2021 № 12028/16/10/-21, що постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти пропуску» не врегульовано компенсацію витрат балансоутримувача за комунальні послуги.

На підставі отриманої відповіді Міністерства інфраструктури України від 14.09.2021 № 12028/16/10/-21 позивач звернувся до відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) з Листом від 05.10.2021 № 1580/10-2021 з пропозицією про укладення договору на компенсацію використання комунальних витрат та земельного податку.

Проте, в позасудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо укладення відповідних договорів, обумовлених умовами п. 6.9 Договору оренди.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 20.11.2020 № 305р «Про затвердження примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя» комунальним підприємствам, які є суб`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя при підготовці проектів договорів оренди застосовувати примірні договори оренди нерухомого майна. Наразі Договір оренди нерухомого майна № 73 від 18.05.2021 є діючим та підлягає виконанню сторонами, в тому числі і в частині пункту 6.9. Відтак, позивач вважає, що посилання відповідача на право безоплатного використання повітряного простору не мають правових підстав, у відносинах щодо передачі в користування комунального майна необхідно керуватися Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Норми чинного законодавства не звільняють від обов`язку компенсації за користування водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень та не передбачають безкоштовне забезпечення ними. Позивачем дотримані правила загальної процедури укладення господарських договорів у порядку ст. 180 ГПК України.

Військова частина НОМЕР_1 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, свою позицію мотивує тим, що аналіз умов запропонованого позивачем у позовній заяві проекту договору свідчить про те, що він не містить істотних умов договору, а також тих, які сторони зобов`язані у будь-якому випадку погодити у відповідність до вимог ч.2, ст.180 ГК України. Також відповідач наполягає на тому, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є загальною нормою права, а постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 «Про положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю» та постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» є спеціальними нормами права. Тобто дані постанови мають абсолютну перевагу в застосуванні перед зазначеним Законом у зв`язку із принципом співвідношення загальної та спеціальної норми права. Таким чином, відповідач вважає, що відшкодування за комунальні послуги та сплата земельного податку уданому випадку здійснюється Міністерством інфраструктури України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, заслухавши учасників справи, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до статті 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, якими встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» направлені на визнання договору про відшкодування експлуатаційних витрат укладеним, в зв`язку з нездійснення відповідачем дій направлених на укладення значеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Приписами ч.,ч. 1-3 ст.179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).

Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.

Як передбачено частиною першою статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі) договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.

Таким чином, законом в імперативному порядку визначено необхідність дотримання при укладенні договору оренди комунального майна певних істотних умов, які визначаються Примірним договором оренди комунального майна, розробленим та затвердженим представницьким органом місцевого самоврядування.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 20.11.2020 № 305р «Про затвердження примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя» комунальним підприємствам, які є суб`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя при підготовці проектів договорів оренди застосовувати примірні договори оренди нерухомого майна.

Так, у Договорі оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, №73 від 18.05.2021, укладеному між позивачем та відповідачем, передбачено наступне: п. 6.9 Договору Орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку того) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території , або з орендодавцем/балансоутримувачем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку та своєчасно вносити платню за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити Орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів .

Отже, переддоговірний спір щодо укладення з балансоутримувачем/орендодавцем орендованого комунального майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, законодавцем віднесено до категорії переддоговірних спорів, укладення яких є обов`язковим в інших випадках передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України такі переддоговірні спори можуть розглядатися судами.

Як свідчать фактичні обставини справи, відповідач не вчинив дій по укладенню договору на відшкодування комунальних послуг орендодавцю у відповідності до п. 6.9 Договору оренди нерухомого майна з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства».

Посиланням на ці ж обставини, серед іншого, відповідач обґрунтовує свої заперечення на позовну заяву.

Судом ці доводи відповідача відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на наступне.

Так, статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Утримання будинків і прибудинкових територій це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що чинним законодавством на Міністерство інфраструктури покладені лише витрати на утримання орендованих приміщень у вигляді забезпечення експлуатації та/або ремонту приміщень, утримання прилеглої до них (прибудинкової) території.

Отже, послуги з водопостачання, електропостачання, теплопостачання та відведення стічних вод, забезпечення електроенергією, теплом, водою і відведенням стоків є комунальними послугами, вартість яких має бути відшкодована відповідачем позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Також, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»)

Разом із тим ч. 4 ст. 13 цього самого Закону передбачає, що пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Отже, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» також прямо передбачений обов`язок на укладання договору на надання житлово-комунальних послуг, у нашому випадку на відшкодування експлуатаційних витрат відповідно до умов Договору.

Проте, фактичні обставини справи свідчать, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування комунальних послуг орендодавцю незважаючи на те, що укладення цього договору передбачене п. 6.9 Договору оренди нерухомого майна, укладеного між позивачам та відповідачем, тобто, є обов`язковим в силу умов Договору оренди.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач (КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя»), як балансоутримувач орендованого відповідачем (Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України) майна, в січні 2022 року звернувся до суду з позовом про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень у певній редакції, яка була зазначена ним у прохальній частині його позовної заяви, надавши при цьому докази дотримання загальної процедури укладення господарських договорів у порядку статті 181 ГК України.

Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Так, як встановлено судом, КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на адресу Військової частини НОМЕР_1 був направлений лист 13.09.2017 року за вих. № 958/06-2021 з проектами договорів згідно з п. 6.9 Договору оренди нерухомого майна від 18.05.2021 № 73 на відшкодування експлуатаційних витрат, а саме: договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень, договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії та угоди на відшкодування земельного податку для підписання та повернення з метою подальшого узгодження.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Слово «зобов`язувати» в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням «про зобов`язання укласти договір у певній редакції, наданій позивачем» позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.

Суд зазначає, що вимога позивача зводилася до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач, прийнявши на себе зобов`язання щодо укладення договору про відшкодування на користь третьої особи (балансоутримувача) комунальних витрат, пов`язаних з орендою державного майна, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про відшкодування комунальних витрат на користь цієї особи.

Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено судом, за змістом прохальної частини позовної заяви позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат у певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20, 179-181, 187 ГК України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Отже, на думку суду визначення позивачем предмета спору «про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції» є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що за законом можливе спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору якщо (з таких підстав): укладення договору необхідне у сфері державних закупівель; обов`язковість укладення договору прямо передбачена законом; укладення договору випливає з попереднього договору; укладення договору передбачене будь-яким іншим договором; укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.

При цьому, переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону або таке укладення передбачено будь-якою іншою угодою сторін. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Суд зазначає, що звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту «про встановлення господарських правовідносин» відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.

На думку суду, зобов`язання відповідача щодо укладення такого договору було визначено в силу закону (відповідно до статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у редакції, чинній на час звернення до суду, та Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ № 1774 від 23.08.2000 та чинним у новій редакції відповідно до наказу ФДМУ № 1329 від 09.08.2007, як нормативного акта, дотримання якого є обов`язковим за цим законом). Зазначене в цілому також узгоджується з частиною сьомою статті 179 ГК України про укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже дослідивши обставини спору, судом встановлено факт наявності у Військової частини НОМЕР_1 обов`язку щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю, що випливає зі змісту п. 6.9 Договору оренди № 73 від 18.05.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

За приписами ст., ст. 640, 641 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Разом із тим, згідно ч. 2 ст. 184 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Як вже зазначалося судом раніше, 15.06.2021 КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на адресу Військової частини НОМЕР_1 був направлений лист 13.09.2017 року за вих. № 958/06-2021 з проектами договорів, а саме: договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень, договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії та угоди на відшкодування земельного податку.

До матеріалів справи позивачем додано копії проектів вище зазначених договорів.

Так, зі змісту договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень (датований 03.06.2021) вбачається, що предметом даного договору є: « 1.1 Замовник (Військова частина НОМЕР_1 ) відшкодовує Аеропорту фактичні витрати на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень загальною площею 260,90 кв.м.». В п., п. 2.1.1, 2.1.2 цього договору Аеропорт зобов`язується забезпечувати тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, питною водою з якістю, що відповідає чинним стандартам, здійснювати приймання стоків з забрудненнями, що не перевищують допустимі концентрації.

Зі змісту договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії (датований 02.07.2021) вбачається, що предметом даного договору є: « 1.1 Балансоутримувач (КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя») забезпечує передачу електричної енергії Користувачу (Військова частина НОМЕР_1 ) в межах величин, які дозволені Користувачу для використання в будівлі пасажирського терміналу літера «Ш-2», м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, а Користувач своєчасно відшкодовує вартість спожитої електричної енергії. Приєднана потужність електроустановок Користувача 14 кВт, дозволена потужність електроустановок Користувача 14 кВт.». В п. 2.1 цього договору зазначено, що Балансоутримувач зобов`язаний шляхом формування електричної схеми відповідної пропускної здатності забезпечувати технічну можливість для передачі Користувачу електричної енергії в межах 14 кВт потужності на ІІ класі напруги ІІІ категорія надійності (ступінь напруги 3820/220 В) в обсягах, визначених сторонами в щомісячних актах прийому-передачі електричної енергії.

Натомість, в прохальній частині позовної зави позивачем викладена редакція договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень, предметом якого є: « 1.1 Замовник (Військова частина НОМЕР_1 ) відшкодовує Аеропорту фактичні витрати на забезпечення водою та водовідведенням, експлуатаційних витрат на технічне обслуговування та утримання систем тепло-, водо-, електро-, газопостачання та водовідведення орендованих приміщень загальною площею 260,90 кв.м.»

При цьому, доказів направлення на адресу відповідача проекту договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень саме в такій редакції, яка міститься в позовній заяві, до матеріалів справи позивачем не надано та вході судового розгляду справи позивач не довів суду належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 476, 77 ГПК України, звернення до відповідача з пропозицію про укладення саме такого договору.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем у даному випадку не дотримано загальної процедури укладення господарських договорів у порядку статті 181 ГК України.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч., ч.1, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

Відповідно до встановленого законодавством України загального порядку укладання господарських договорів, зокрема, ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне надати правову оцінку істотним умовам договору про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції .

Так, як вже зазначалося судом вище, відповідно до п. 1.1 договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень Замовник (Військова частина НОМЕР_1 ) відшкодовує Аеропорту фактичні витрати на забезпечення водою та водовідведенням, експлуатаційних витрат на технічне обслуговування та утримання систем тепло-, водо-, електро-, газопостачання та водовідведення орендованих приміщень загальною площею 260,90 кв.м.

За умовами п., п. 2.1.1, 2.1.2, 2.13 цього договору Аеропорт зобов`язується забезпечувати тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, питною водою з якістю, що відповідає чинним стандартам, здійснювати приймання стоків з забрудненнями, що не перевищують допустимі концентрації, перевіряти правильність зняття показників засобів обліку спожитих послуг.

Приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Проте, ані розділ 2 «Предмет договору», ані розділ 3 «Умови і порядок розрахунків» договору в редакції позивача не містить загальної суми договору, а також будь-якого алгоритму, з якого така ціна буде формуватися, отже сторона за договором Військова частина НОМЕР_1 , як Замовник послуг визначених цим договором, взагалі не отримала пропозиції щодо такої істотної умови як ціна договору.

Відповідно до п., п. 3.1 та 3.2 договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень вартість фактичних витрат з забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціювання, водопостачання та водовідведення вказуються у рахунках та актах прийму-передачі виконаних робіт (послуг). Підставою для відшкодування Аеропорту фактичних витрат за утримання орендованих Замовником приміщень є: обсяги фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією,вентиляцією, кондиціюванням, обсяги водоспоживання та обсяги водовідведення.

При цьому, жодний пункт вказаного договору не містить посилань на тарифи, за якими такі послуги надаються, на вартість за 1 одиницю обсягу послуги, що надається, на порядок визначення в яких обсягах кожна конкретна послуга надається. Стосовно відшкодування Аеропорту фактичних витрат на забезпечення електропостачанням (згідно предмету договору), то умови договору взагалі не містять порядку забезпечення Замовника такими послугами, розміру та обсягу електропостачання, а також і визначення вартості такого відшкодування.

За таких обставин, на думку суду, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача укласти з КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» договір про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень саме у запропонованій ним редакції, яка міститься у тексті позовної заяви.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позивачем не доведено у встановлений законом спосіб обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволені позову Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», м. Запоріжжя до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 11» серпня 2023 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.