Постанова

від 31.01.2024 по справі 908/174/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2024 року м.Дніпро Справа № 908/174/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Чус О.В. (доповідач),

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 (повний текст рішення складено 11.08.2023, суддя Зінченко Н.Г.) у справі № 908/174/22

за позовом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», м. Запоріжжя

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

третя особа без самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Міністерство інфраструктури України, м. Київ

про зобов`язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, № 73 від 18.05.2021, укладеним між Військовою частиною НОМЕР_1 та Комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», було передбачено обов`язок Військової частини НОМЕР_1 укласти договір з балансоутримувачем/орендодавцем на відшкодування комунальних послуг та земельного податку та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів. Однак, сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціонуванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень, обов`язковість якого передбачена чинним законодавством та умовами відповідного договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі №908/174/22 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у відповідача наявний обов`язок щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Разом з тим, позивач не довів суду належними і допустимими доказами звернення до відповідача з пропозицією укладення договору саме в редакції, яка зазначена в позовній заяві, тобто позивачем не дотримано загальної процедури укладення господарських договорів в порядку ст. 181 ГК України. Судом зазначено, що ані розділ 2 «Предмет договору», ані розділ 3 «Умови і порядок розрахунків» договору в редакції позивача не містить загальної суми договору, а також будь-якого алгоритму, з якого така ціна буде формуватися, отже сторона за договором, Військова частина НОМЕР_1 , як замовник послуг, визначених цим договором, взагалі не отримала пропозиції щодо такої істотної умови як ціна договору; жодний пункт договору не містить посилань на тарифи, за якими такі послуги надаються. Умови договору взагалі не містять порядку забезпечення замовника такими послугами як електропостачання, розміру та обсягу електропостачання, а також визначення вартості такого відшкодування. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень саме у редакції, яка міститься у тексті позовної заяви.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права;

-відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування комунальних послуг орендодавцю, не зважаючи на те, що укладення цього договору передбачено п. 6.9 договору оренди нерухомого майна;

-проект договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведенням і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень саме в такій редакції, яка міститься в позовній заяві, направлено на адресу відповідача листом від 15.06.2021 №958/06-2021, який долучено до матеріалів справи та проти отримання якого відповідач не заперечував;

-заперечення відповідача щодо укладення договору в редакції позивача стосувалися лише порядку застосування постанов Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 №751, від 22.02.1994 №100 та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою КМУ від 18.01.1999 №48;

-умови запропонованого договору відповідають вимогам ст. 632 ЦК України та примірному договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, затвердженого наказом ФДМУ №1774 від 23.08.2000.

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 13.09.2023 здійснено запит матеріалів справи №908/174/22 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

20.09.2023 від Військової частини НОМЕР_1 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі №908/174/22 без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

- покладення та стягнення витрат по утриманню приміщень з відповідача є таким, що суперечитиме вимогам діючого законодавства;

- обов`язок з утримання приміщень Державної прикордонної служби України покладений на Міністерство транспорту України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України;

- п. 6.9 договору від 18.05.2021 №73 не містить безумовного обов`язку укласти договір саме з позивачем;

- обраний апелянтом предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав;

- відповідно до видів своєї діяльності позивач не може надавати послуги кондиціонування, забезпечення тепловою енергією та питною водою, ці послуги надаються виконавцями, виключний перелік яких визначений у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово комунальні послуги»;

- запропонований проект договору не містить істотних умов, а також тих, які сторони зобов`язані в будь-якому випадку погодити у відповідності до вимог ч. 2 ст. 180 ГК України;

- в проекті договору зазначений період його дії з 18.05.2021, що суперечить ч.2 ст. 187 ГК України.

25.09.2023 матеріали справи №908/174/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі № 908/174/22; розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 29.11.2023.

У судовому засіданні 29.11.2023 розгляд апеляційної скарги відкладений на 31.01.2024, залучено до участі в якості третьої особи без самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України, про що постановлено ухвалу від 29.11.2023.

У судове засідання 31.01.2024 сторони явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

31.01.2023 Центральним апеляційним господарським судом складений акт про відсутність можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яким зафіксовано, щ в призначений час ( 10-20 год) представник Військової частини НОМЕР_1 Мінаєв О.Е. не вийшов на зв`язок для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програми EasyCon. За таких обставин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції з представником відповідача.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

18.05.2021 між Комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» (орендодавець, балансоутримувач) та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, № 73 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець без проведення аукціону на підставі наказу від 16.02.2021 № 34, з урахуванням наказу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 08.02.2021 № 62, передає, а орендар приймає в строкове платне користування терміном на 5 (п`ять) років комунальне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв.м., а саме: приміщення підвалу № 17, № 18, № 19, № 20, загальною площею 24,50 кв.м.; приміщення першого поверху № 180, № 187, № 188, № 218, № 219, № 220, № 221, № 222, № 223, загальною площею 51,60 кв.м.; приміщення другого поверху № 320, № 327, № 328, № 329, № 330, № 340, № 341, № 342, № 344, № 345, № 346, № 347, № 348, № 349, № 350, № 351, № 352, № 353, № 354, № 355 загальною площею 184,80 кв.м. Нежитлові приміщення розташовані в пасажирському терміналі (літ. Ш-2) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4. Майно передається в оренду з метою розміщення відділів Бердянського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ).

Як свідчать матеріали справи, будівля пасажирського терміналу є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя та перебуває в господарському віданні КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» та обліковується на його балансі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 231342745.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами договору та акту приймання-передачі.

До матеріалів справи надано підписаний позивачем і відповідачем без зауважень та претензій акт від 18.05.2021 приймання - передачі комунального майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, в пасажирському терміналі (літ. Ш-2), яким підтверджується факт, що позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв.м.

За змістом п. 9.1 договір укладено строком на 5 (п`ять) років та діє з 18.05.2021 по 17.05.2026 включно.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору оренди суду не надано.

Пунктом 6.9 договору передбачено, що орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку тощо) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів.

Оскільки після спливу 10-денного терміну, передбаченого п. 6.9 договору, відповідачем не було виконано умови цього пункту договору та не було надано позивачу засвідчених в установленому порядку копій відповідних договорів, позивачем на адресу відповідача був направлений лист від 15.06.2021 № 958/06-2021, до якого додані проекти наступних договорів у двох примірниках:

-договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень;

-договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії;

-угоди на відшкодування земельного податку.

Відповідач листом від 09.07.2021 № 702-3901 у відповідь на пропозицію позивача щодо укладення запропонованих договорів зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю» утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення. Таким чином, відповідач вважає, що відшкодування за комунальні послуги та сплата земельного податку здійснюється Міністерством інфраструктури.

У зв`язку із цим, листом від 09.07.2021 № 702-3901 відповідач повернув позивачу без підпису проекти договорів, наданих листом позивача від 15.06.2021 №958/06-2021.

З метою отримання відповідних роз`яснень позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України та отримав відповідь від 14.09.2021 № 12028/16/10/-21, що постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» та від 18.08.2010 № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти пропуску» не врегульовано компенсацію витрат балансоутримувача за комунальні послуги.

На підставі отриманої відповіді Міністерства інфраструктури України від 14.09.2021 № 12028/16/10/-21 позивач звернувся до відповідача з листом від 05.10.2021 № 1580/10-2021 з пропозицією про укладення договору на компенсацію використання комунальних витрат та земельного податку.

Проте, в позасудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо укладення відповідних договорів, обумовлених умовами п. 6.9 договору.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції. Також позивач просив застосувати ст. 631 ЦКУ та зазначити, що умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 18.05.2021.

У відповідності до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі № 910/6139/20 визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання. Визначення позивачем предмета спору «про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції» є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України. При цьому, тлумачення слів «спонукати» і «зобов`язати» є тотожним. Тобто якщо позивач просить суд зобов`язати/спонукати відповідача укласти договір у редакції, викладеній ним у позовній заяві, з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини 2 статті 16 ЦК України та частини 2 статті 20 ГК України і не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача згідно з статтею 5 ГПК України.

Аналогічні висновки висвітлені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 року у справі №916/1423/18.

Відповідно до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності виконуються на підставі договорів.

Приписами ч. ч. 1-3 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів. Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).

Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.

Як передбачено частиною першою статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі) договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.

Таким чином, законом в імперативному порядку визначено необхідність дотримання при укладенні договору оренди комунального майна певних істотних умов, які визначаються примірним договором оренди комунального майна, розробленим та затвердженим представницьким органом місцевого самоврядування.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 20.11.2020 № 305р «Про затвердження примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя» комунальним підприємствам, які є суб`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя при підготовці проектів договорів оренди застосовувати примірні договори оренди нерухомого майна.

Так, у договорі оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону, №73 від 18.05.2021, укладеному між позивачем та відповідачем, передбачено наступне: п. 6.9 договору орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку того) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території , або з орендодавцем/балансоутримувачем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку та своєчасно вносити платню за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів .

Отже, переддоговірний спір щодо укладення з балансоутримувачем/орендодавцем орендованого комунального майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, законодавцем віднесено до категорії переддоговірних спорів, укладення яких є обов`язковим в інших випадках передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України такі переддоговірні спори можуть розглядатися судами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не вчинив дій по укладенню договору на відшкодування комунальних послуг орендодавцю у відповідності до п. 6.9 договору оренди нерухомого майна з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства».

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України №100 від 22.02.1994 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» проведення роботи, пов`язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні (крім облаштування інженерними, технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю), покладається на Міністерство інфраструктури (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, поромного та повітряного сполучення) і на Державну фіскальну службу (пункти пропуску для автомобільного сполучення).

При цьому, Верховний Суд неодноразово зауважував, що поняття витрати на "проведення робіт, пов`язані з обладнанням, утриманням і ремонтом приміщень" не є тотожним поняттю витрат "на відшкодування вартості наданих послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення". Наведений висновок випливає із змісту термінів "утримання будинків і прибудинкових територій" та "комунальні послуги", визначення яких надано у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV.

За цих обставин, доводи відповідача, що відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" витрати, що є предметом спору у справі, має нести Міністерство інфраструктури, а не відповідач, є помилковими.

Ухилення відповідача від виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що не відповідає приписам статті 525 Цивільного кодексу України.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Утримання будинків і прибудинкових територій - це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що чинним законодавством на Міністерство інфраструктури покладені лише витрати на утримання орендованих приміщень у вигляді забезпечення експлуатації та/або ремонту приміщень, утримання прилеглої до них (прибудинкової) території.

Отже, послуги з водопостачання, електропостачання, теплопостачання та відведення стічних вод, забезпечення електроенергією, теплом, водою і відведенням стоків є комунальними послугами, вартість яких має бути відшкодована відповідачем позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Також, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»)

Разом із тим ч. 4 ст. 13 цього самого Закону передбачає, що пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Отже, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» також прямо передбачений обов`язок на укладання договору на надання житлово-комунальних послуг.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідача наявний обов`язок щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, що випливає зі змісту п. 6.9 договору оренди № 73 від 18.05.2021.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774 "Про затвердження договорів оренди" затверджено примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який міг бути використаний сторонами при визначені умов відповідного проекту договору.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до встановленого законодавством України загального порядку укладання господарських договорів, зокрема, ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Судом першої інстанції надана правова оцінка істотним умовам договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень в запропонованій позивачем редакції та встановлено наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень замовник (Військова частина НОМЕР_1 ) відшкодовує Аеропорту фактичні витрати на забезпечення водою та водовідведенням, експлуатаційних витрат на технічне обслуговування та утримання систем тепло-, водо-, електро-, газопостачання та водовідведення орендованих приміщень загальною площею 260,90 кв.м.

За умовами п. п. 2.1.1, 2.1.2, 2.13 цього договору Аеропорт зобов`язується забезпечувати тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, питною водою з якістю, що відповідає чинним стандартам, здійснювати приймання стоків з забрудненнями, що не перевищують допустимі концентрації, перевіряти правильність зняття показників засобів обліку спожитих послуг.

Приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Проте, ані розділ 2 «Предмет договору», ані розділ 3 «Умови і порядок розрахунків» договору в редакції позивача не містить загальної суми договору, а також будь-якого алгоритму, з якого така ціна буде формуватися, отже сторона за договором, Військова частина НОМЕР_1 , як замовник послуг визначених цим договором, взагалі не отримала пропозиції щодо такої істотної умови як ціна договору.

Відповідно до п., п. 3.1 та 3.2 договору про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень вартість фактичних витрат з забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціювання, водопостачання та водовідведення вказуються у рахунках та актах прийму-передачі виконаних робіт (послуг). Підставою для відшкодування Аеропорту фактичних витрат за утримання орендованих Замовником приміщень є: обсяги фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, обсяги водоспоживання та обсяги водовідведення.

При цьому, жодний пункт вказаного договору не містить посилань на тарифи, за якими такі послуги надаються, на вартість за 1 одиницю обсягу послуги, що надається, на порядок визначення в яких обсягах кожна конкретна послуга надається. Стосовно відшкодування Аеропорту фактичних витрат на забезпечення електропостачанням (згідно предмету договору), то умови договору взагалі не містять порядку забезпечення замовника такими послугами, розміру та обсягу електропостачання, а також і визначення вартості такого відшкодування.

За таких обставин, на думку суду першої інстанції, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача укласти з КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» договір про зобов`язання укласти договір про відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведення і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень саме у запропонованій ним редакції, яка міститься у тексті позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що згідно п.2.1.2 примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774, балансоутримувач будівлі зобов`язується забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками та тарифами, інформувати орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги (п. 2.1.3 примірного договору). Отже, примірним договором, на відміну від запропонованого позивачем, визначена ціна комунальних послуг, яка є істотною умовою договору; відсутність якої у редакції договору позивача виключає можливість її затвердження судом, бо в такому випадку зміст договору суперечитиме вимогам діючого законодавства та не відповідатиме умовам примірного договору.

Крім того, за змістом частини 2 статті 631 ЦК України договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною третьою тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 904/299/18, від 08.10.2019 у справі № 904/3129/18.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 916/942/21 у подібних правовідносинах викладено такий правовий висновок:

"4.10 Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 631 ЦК України у подібних правовідносинах.

4.11 Згідно цієї норми сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

4.12 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що сторони такого не встановлювали, і скаржник не довів судам попередніх інстанцій що сторони встановили такі правовідносини.

4.13 Та обставина, що умовами договору оренди, з урахуванням змін внесених договором від 19.07.2012, визначено, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна у відповідності до вимог чинного законодавства, протягом 15-ти робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, також не дає правових підстав вважати, що сторони врегулювали свої правовідносини відповідним чином, як це передбачено положеннями частини третьої статті 631 ЦК України".

Позивачем не доведено, що ним врегульовано з відповідачем питання розповсюдження дії запропонованого договору з 18.05.2021. Тому, в цій частині позовні вимоги є безпідставними.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі № 908/174/22 таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 278, 282-284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі № 908/174/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі №908/174/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Запоріжжя».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 21.02.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін