Постанова

від 02.08.2023 по справі 911/665/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/665/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Прокуратури - Голуб Є. В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" -

Єрема М. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп"

на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022

(суддя Бацуца В. М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023

(суддя Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю., Станік С. Р.)

у справі за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади Білоцерківського району Київської області

до Ставищенської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп"

про визнання незаконним та скасування рішення ради.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Білоцерківська окружна прокуратура (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (далі - Ставищенська територіальна громада, позивач) з позовом до Ставищенської селищної ради (далі - Ставищенська селищна рада, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" (далі - ТОВ "Ставищенський рибгосп", відповідач-2), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб".

1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішення відповідача-1 прийняте з порушенням статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 48, 49, 51 Водного кодексу України (далі - ВК України), що є підставою для визнання його незаконним та скасування. Зокрема, прокурор зазначає, що при прийнятті оспореного рішення відповідач-1 в порушення статті 134 ЗК України (не застосована процедура земельних торгів) не врахував, що у відповідача-2 був наявний дозвіл на спецводокористування лише щодо однієї з п`яти земельних ділянок, про які йдеться у рішенні, а також те, що договір оренди водних об`єктів, який був підставою для видачі відповідачу-2 цього дозволу, визнаний недійсним в межах іншої справи №911/417/21.

1.3. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді прокурор посилається на те, що оскільки спірні земельні ділянки за оспореним рішенням відповідача-1 відносяться до земель комунальної власності, а Відповідач-1, який в силу статті 12 ЗК України розпоряджається землями територіальних громад, є співвідповідачем у справі, тому позов поданий у інтересах Ставищенської територіальної громади, як самостійного позивача.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб" затверджено розроблені ПП "Землевпорядний центр АО" проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб (код згідно з КВЦПЗ - 10.07) ТОВ Ставищенський рибгосп": смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 49,8407 га для рибогосподарських потреб, смт. Ставище, кадастровий номер земельної ділянки 3224255100:04:001:0007; смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 38,0437 га для рибогосподарських потреб, смт. Ставище, кадастровий номер земельної ділянки 3224255100:04:001:0008; с. Розкішна Білоцерківського району Київської області площею 37,0418 га для рибогосподарських потреб, с. Розкішна, кадастровий номер земельної ділянки 3224285601:01:051:0800; с. Розкішна Білоцерківського району Київської області площею 1,9815 га для рибогосподарських потреб, за межами с. Розкішна, кадастровий номер земельної ділянки 3224285600:05:006:0009; смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 48,5000 га для рибогосподарських потреб на території Ставищенської селищної ради, кадастровий номер земельної ділянки 3224285600:05:006:0703.

2.2. Серед документів, наданих селищній раді, на обґрунтування наявності підстав для отримання водного об`єкту в оренду відповідачем-2 надано, зокрема, дозвіл на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 755/КВ/49д-19.

2.3. Дозвіл на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 755/КВ/49д-19 був виданий щодо водного об`єкта - нагульного руслового ставка загальною площею 37,0418 га на підставі договору оренди водних об`єктів від 16.05.2018, укладеного Розкішнянською сільською радою Ставищенского району Київської області та ТОВ "Ставищенський рибгосп" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 під водним об`єктом площею 34,0382 га та прибережної захисної смуги площею 3,0036 га. На час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції дозвіл на спеціальне водокористування є чинним, у встановленому законодавством порядку не анульований.

2.4. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2021 у справі №911/417/21 (набрало законної сили) скасовано рішення Розкішнянської сільської ради Ставищенского району Київської області від 16.05.2018 № 451-07 "Про передачу у довгострокову оренду водного об`єкту ТОВ "Ставищенський рибгосп"; визнаний недійсним договір оренди водних об`єктів від 16.05.2018, укладений Розкішнянською сільською радою Ставищенского району Київської області та ТОВ "Ставищенський рибгосп" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 під водним об`єктом площею 34,0382 га та прибережної захисної смуги площею 3,0036 га.

2.5. Станом на час прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення у відповідача-2 були відсутні будь-які інші належним чином отримані дозволи на спеціальне водокористування щодо водних об`єктів, розташованих на земельних ділянках з кадастровими номерами 3224255100:04:001:0007, 3224255100:04:001:0008, 3224285601:01:051:0800, 3224285600:05:006:0009, 3224285600:05:006:0703.

2.6. В подальшому Ставищенська селищна рада та ТОВ "Ставищенський рибгосп" на підставі рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 підписали договір № 1 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703 площею 48,5000 га, договір № 2 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285600:05:006:0009 площею 1,9815 га, договір № 3 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:04:001:0008 площею 38,0437 га, договір № 4 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:04:001:0007 площею 49,8407 га, договір № 5 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 площею 37,0418 га.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2022 позов задоволено.

3.2. Суд дійшов висновку, що рішення відповідача-1 від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб" прийнято з порушенням вимог статті 51 ВК України та статті 134 ЗК України, оскільки земельні ділянки в комплексі з водними об`єктами загальною площею 202,0 га (кадастрові номери 3224255100:04:001:0007, 3224255100:04:001:0008, 3224285601:01:051:0800, 3224285600:05:006:0009, 3224285600:05:006:0703), розташовані в межах та за межами с. Розкішна, смт. Ставище Білоцерківського району Київської області, безпідставно, а саме, за відсутності дозволів на спеціальне водокористування, надані відповідачу-2 в оренду без проведення аукціону (земельних торгів).

3.3. Суд виходив з того, що оспорене рішення відповідача-1 не було реалізоване та не вичерпало свою дію. Підписані відповідачами на його виконання 09.02.2022 договори оренди землі не є укладеними, оскільки не погоджені з відповідним територіальним підрозділом Державного агентства з водних ресурсів України та не зареєстровані у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку. Отже, обраний прокурором спосіб захисту є належним та таким, що може призвести до захисту або відновлення порушених речових прав територіальної громади, зокрема, щодо повернення у її володіння або користування спірних земельних ділянок.

3.4. Щодо реалізації функції представництва інтересів держави в суді, суд зазначив, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави та не визначив у позовній заяві Ставищенську селищну раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки Ставищенська селищна рада є одним із співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельних ділянок в оренду, а рада не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем у справі. Тому прокурор заявив позов в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.05.2023 рішення суду залишив без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 10.07.2023 ТОВ "Ставищенський рибгосп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 (повний текст підписаний 14.06.2023), в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 152 ЗК України, статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та порушення статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що суди застосували зазначені норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2020 у справі №922/708/19, від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

4.3. Скаржник також вказав, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 6 Закону України "Про оренду землі" при оцінці факту укладеності договору у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 та Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20.

4.4. Посилається на застосування судами статті 134 ЗК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 17.05.2021 у справі № 670/95/17, від 06.12.2022 у справі № 904/591/21 щодо надання оцінки наявності чинного дозволу від 19.04.2019 на спеціальне водокористування відносно земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800.

4.5. Суди попередніх інстанцій порушили статті 236, 238, 282 ГПК України та статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" щодо встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів в контексті строку та порядку подання прокурором і прийняття судом першої інстанції до матеріалів справи листа відповідача-1 № 03-06/1194 від 18.08.2023 про засвідчення факту неукладеності договорів оренди від 09.02.2022. Наведене, як зазначає скаржник, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, є підставою для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій. Також суди не дослідили доводи відповідача-2 про те, що Держгеокадастр є уповноваженим органом на здійснення захисту у спірних правовідносинах, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу та не надали їм належну оцінку.

4.6. Скаржник посилається на те, що попередні судові інстанції неправильно застосували пункт 9 частини першої статті 16 ВК України та пункт 3 Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування щодо меж дії дозволу на спеціальне водокористування і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

4.7. Також зазначає про відсутність висновку щодо застосування статті 216 ЦК України стосовно з`ясування питання, чи є визнання договору оренди землі недійсним підставою для втрати чинності дозволу на спеціальне водокористування, який був виданий для здійснення спеціального водокористування на такій земельній ділянці.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Ставищенський рибгосп", а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

5.2. Позивач, відповідач-1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.4. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

6.5. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

6.6. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

6.7. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

6.8. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005.

Застосування судом неналежного способу захисту прав може призвести до ухвалення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) рішення проти України. Так, у рішенні у справі "Атіма Лімітед" проти України" (заява № 56714/11) ЄСПЛ наголошено, що витребування акцій від заявника могло бути можливим лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову.

6.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

6.10. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

6.11. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

6.12. Відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України один із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Такі висновки сформульовані в пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

6.13. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Цей порядок полягає в такому. Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні). За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 ЗК України. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки. Правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

6.14. Метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Відповідно до частини першої статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

6.15. Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.

6.16. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 34, 35, 61 - 63, 67).

6.17. Колегія суддів звертає увагу, що за обставинами справи, що переглядається, земельні ділянки сформовані, їм присвоєні кадастрові номери, що встановлено судами попередніх інстанцій. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що рішення про затвердження спірних проєктів не тягне правових наслідків і не порушує прав позивача. Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не призведе до відновлення порушених прав, тобто вимога не відповідає належним способам захисту.

6.18. Крім того, стосовно висновків судів щодо неукладеності договорів оренди від 09.02.2022 колегія суддів також зазначає таке.

6.19. Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

6.20. Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

6.21. Порядок укладення договору оренди землі визначений статтею 16 Закону України "Про оренду землі", а статтею 15 вказаного Закону визначено умови договору оренди землі.

6.22. Частиною першою статті 6 зазначеного Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

6.23. Разом із цим, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України", що діє з 01.01.2013, стаття 6 доповнена частиною п`ятою, відповідно до якої право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

6.24. Тобто з 01.01.2013 державній реєстрації підлягає не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі. При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі №357/8277/19 виснувала, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України "Про оренду землі". З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право оренди землі є речовим правом. 05.12.2019 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" абзац другий частини другої статті 25 Закону України "Про оренду землі" доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди. Тому колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що договори оренди є неукладеними як такі, що незареєстровані у встановленому законом порядку.

6.25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала особливості володіння нерухомим майном, яке пов`язується саме з державною реєстрацією прав.

6.26. Так, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 68), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 96).

6.27. Водночас, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові позиції і щодо володіння орендарем нерухомим майном (постанова від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19): тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.28. Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно.

6.29. Як зазначено вище, задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння особи, за якою зареєстроване право власності, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Натомість задоволення позовної вимоги власника нерухомого майна про його витребування з чужого володіння особи, за якою зареєстроване інше, крім права власності, речове право (зокрема право оренди), є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про припинення такого речового права, зареєстрованого у цьому реєстрі за відповідачем.

6.30. Отже, якщо за відповідачем-2 зареєстроване право оренди на спірні земельні ділянки, то належному способу захисту прав територіальної громади є позовна вимога до відповідача-2 про витребування від нього земельних ділянок. Якщо позивач вважає, що реєстрація права оренди здійснена на підставі оспорюваного договору, то зазначена позовна вимога може бути поєднана з позовною вимогою про визнання такого договору недійсним (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, пункт 154)).

6.31. Якщо ж за відповідачем-2 не зареєстроване право оренди на спірні земельні ділянки, то цей відповідач не є їх володільцем. Якщо він здійснив зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом користування ними, то слід виходити з того, що фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване речове право, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод, зокрема заявити негаторний позов (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99).

6.32. Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі 922/1830/19).

6.33. У справі, що переглядається, позивач не навів доказів та обставин, а суди не встановили, чи виконувався договір, чи була здійснена державна реєстрація прав оренди, а також чи здійснив відповідач-2 зайняття спірних земельних ділянок. Водночас, як вбачається з наведеного вище, від встановлення саме цих фактів залежить визначення належних способів захисту.

6.34. Подаючи позов цій у справі, прокурор фактично прагне запобігти можливому порушенню прав позивача та домогтися правової визначеності у питанні його правомочностей щодо спірних земельних ділянок, наявності чи відсутності правових наслідків прийняття спірного рішення у відносинах з відповідачем-2. Відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Такі висновки сформульовані в пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. Водночас у позовній заяві взагалі не наведені вимоги, звернуті до відповідача-2 у справі.

6.35. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав чи охоронюваних законом інтересів є самостійною підставою для відмови в позові, а тому оскаржувані судові рішення слід скасувати, в позові відмовити.

6.36. Таким чином, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо належності способу захисту прав знайшли підтвердження.

6.37. Щодо інших доводів, наведених скаржником у касаційній скарзі, які стали підставою для оскарження рішення та постанови судів попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає таке.

6.38. Відповідно до положень статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.39. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

6.40. Виходячи з приписів, зокрема, статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) такої сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

6.41. Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі №921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21.

6.42. Таким чином, у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з неналежністю обраного способу захисту, оскільки, у даному конкретному випадку, позов про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення прав позивача, а тому розгляд інших доводів касаційної скарги, які стосуються питання перегляду рішення та постанови судів попередніх інстанцій по суті, колегія суддів не здійснює.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

7.3. З урахуванням викладеного, оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Згідно зі статтею 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

8.2. З огляду на приписи статті 129 ГПК судові витрати належить покласти на прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі №911/665/22 скасувати і прийняти нове рішення.

У задоволенні позову Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади Білоцерківського району Київської області до Ставищенської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" про визнання незаконним та скасування рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області № 1360 від 21.10.2021 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб" відмовити.

Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ; ідентифікаційний код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" (09400, вул. Хутірська, буд. 39, смт. Ставище, Ставищенський район, Київська область; ідентифікаційний код 33625646) 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн 50 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Г. Мачульський

І. Міщенко