Постанова

від 09.08.2023 по справі 712/5245/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/935/23Головуючий по 1 інстанціїСправа № 712/5245/22 Категорія: 304000000 Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.

За участю секретаря Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа - Нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.;

особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Горобець С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горобця Сергія Олександровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 квітня 2023 року, постановлене під головуванням судді Пироженко В.Д., у залі № 214 Соснівського районного суду м. Черкаси, 04 квітня 2023 року о 17 год., повний текст рішення складений 14.04.2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна, -

в с т а н о в и в :

19.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна.

Позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.07.2014 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.05.2022 року розірвано.

В шлюбі мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не зважаючи на факт розірвання шлюбу, сторони продовжували проживати разом в придбаному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що з моменту укладення шлюбу і до 2020 року він постійно працював за кордоном, задля належного фінансового забезпечення своєї родини, заробленими коштами розпоряджалась дружина ОСОБА_2 .

За час перебування у шлюбі було придбане наступне нерухоме майно: 4/25 частини будинку з прибудовами та підвалом, піл літерами А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев?яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 .

25.06.2022 року ОСОБА_2 змінила замки на дверях у будинку чим позбавила його користування та доступу до житла, в якому знаходяться його особисті речі, та повідомила, що частина вказаного будинку є її особистою власністю, оскільки набута у власність не за договором купівлі-продажу, а на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 посилається, що він особисто не був присутнім у нотаріуса при посвідченні договору купівлі - продажу, та не міг уявити, що придбаний за його кошти будинок, оформлюється шляхом договору дарування.

Однак, перед нотаріальним посвідченням права власності на частину вказаного будинку він передав 8000 доларів США продавцю ОСОБА_3 , який написав розписку про отримання коштів за продаж будинку. Таким чином, під час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_2 , маючи спільні грошові кошти подружжя, набула право власності на частину будинку без його відома, оформивши правочин, як договір дарування з метою приховати дійсний правочин договір купівлі-продажу.

Дублікат договору дарування позивачу надав продавець ОСОБА_3 , який стверджує, що саме ОСОБА_2 наполягала на укладенні договору дарування, а не договору купівлі-продажу.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебували в родинних чи дружних відносинах, та мотиви здійснення ОСОБА_3 безоплатного відчуження належного йому майна незнайомій особі відповідачу ОСОБА_2 відсутні, оскільки сторони мали на меті досягнення правових наслідків, характерних для договору купівлі-продажу.

У зв?язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просить визнати договір дарування 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 26.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. за реєстраційним № 11370, - удаваним правочином.

Визнати, що 26.20.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати 4/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та підвалом під літерами А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев?яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя його, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Здійснити поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним право власності на 1/ 2 частку 4/25 частини житлового будинку з відповідною частиною прибудов та підвалом під літерами А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев?яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів на його користь судовий збір.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано договір дарування 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд в АДРЕСА_1 , укладений 26.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. за реєстраційним № 11370 - удаваним правочином.

Визнано, що 26.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд в АДРЕСА_1 .

Визнано 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136700:03:027:0057 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Здійснено поділ майна та визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/ 2 частині 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та підвалом під літ. «А-1, А1-1, пд., а3, а4, а5», загальною площею 195,8 кв. м., житлова площа 77,6 кв. м. з господарськими будівлями вбиральня - В; сараї - в, в1, огорожа-1, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136700:03:027:0057 за адресою : АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника адвоката Горобця С.О. оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що рішення суду першої інстанції є протиправним, незаконним та необґрунтованим, порушує норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що жодна зі сторін спору (відповідач - 1, відповідач-2) не мала на меті укладення договору купівлі-продажу та юридично не готувалася до його підписання. Оскільки як би відповідач - 1 та відповідач - 2 мали попередню домовленість про укладення такого договору, то перед його підписанням у нотаріуса мала б підготувати необхідні документи, зокрема, письмову згоду на вчинення правочину від позивача, а останній в такому разі мав би бути присутнім у нотаріуса, що він категорично заперечує.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що у провадженні СД Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за заявою ОСОБА_2 за ознаками в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (витяг з ЄРДР надано до суду першої інстанції як доказ у справі).

Отже, на переконання відповідача -1, позивач та відповідач-2 вступили у змову заволодіння майном останньої, що підтверджується тим, що обоє надають однакові неправдиві показання.

Разом з тим, судом першої інстанції не надано жодної оцінки ні факту відкриття кримінального провадження за фактом шахрайства щодо сторін справи, ні тому факту, що відповідач-2 зміг написати відзив та заперечення на відзив відповідача-1, не отримавши засобами поштового зв`язку жодного документа, та не ознайомлюючись з матеріалами справи, ні тому факту, що позивач та відповідач-2 спілкуються та передають один одному інформацію, та ймовірно рекомендації у справі, що підтверджено безпосередньо стороною позивача.

В апеляційній скарзі зазначається, що єдиним доказом того, що договір укладений відповідачем -1 та відповідачем -2 відплатний, є твердження позивача та відповідача -2, які перебувають у змові.

Скаржник вважає, суд першої інстанції всупереч наявних доказів у справі, за відсутності жодних ознак від платності договору, дійшов до висновку, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір купівлі-продажу.

Відсутність у відповідача-1 ОСОБА_2 та відповідача-2 ОСОБА_3 близьких родинних стосунків не є доказом удаваності правочину.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції допущено нерівність по відношенню до свідків та протиправно не взято до уваги показання свідків, які мають важливе значення для справи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Горобець С.О. просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

19 червня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.04.2023 року у справі № 712/5245/22 правильно встановлено фактичні обставини справи та рішення в повному обсязі відповідає нормам чинного законодавства.

Разом з тим, у відзиві зазначається, що відповідач-2 ОСОБА_3 повністю визнав заявлені позивачем вимоги і не заперечував проти задоволення позовної заяви, оскільки продане ним майно було придбане відповідачем-1 ОСОБА_2 та позивачем, а отже, дане майно є спільно набутим майном і останній має на нього такі ж права, як і відповідач-1.

Тобто, в дійсності між сторонами, 26.10.2018 року як вважає позивач ОСОБА_1 , був укладений правочин з купівлі-продажу 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом під літерами «А-1», А1-1, пд. а3, а4,а5, загальною площею 195,8 кв. м., житлова площа 77,6 кв. м., дерев`яні обкладені цеглою господарські будівлі по АДРЕСА_1 , на підтвердження чого позивач передав відповідну суму коштів, а відповідач-2 прийняв їх, про що і підтвердив в своєму відзиві на адресу суду.

В цілому, позивач ОСОБА_1 вважає, що обставини, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та те, що відповідача-1 ОСОБА_2 намагається позбавити ОСОБА_1 права на поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

У відзиві ОСОБА_1 просить залишити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 квітня 2023 року - без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

03 липня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Горобця С.О. надійшло заперечення на відзив.

Заперечення обґрунтоване тим, що поданий відзив на апеляційну скаргу є необґрунтованим, жодним чином не спростовує твердження сторони відповідача-1 наведені у апеляційній скарзі, а у окремих частинах навіть підтверджує апеляційні доводи останньої.

У запереченні вказується, що більша частина доводів позивача ґрунтується на тому, що відповідач- 2 ОСОБА_3 визнав факт укладення договору купівлі-продажу, повністю визнав заявлені позивачем вимоги і не заперечував проти задоволення позовної заяви.

Разом з тим, звертається увага на те, що позивач та відповідач-2 перебувають у змові, докази чого неодноразово надавалися стороною відповідача-1 ОСОБА_2 суду першої інстанції та про що обґрунтовано та повно зазначено в апеляційній скарзі.

На думку ОСОБА_2 та її представника адвоката Горобця С.О., твердження позивача про те, що він дізнався про укладення договору дарування 25.06.2022 року є введенням суду в оману. Просять задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати рішення суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, які з?явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі - продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача, пославшись на показання свідків, відповідача - 2, дійшовши до висновку, що між відповідачами фактично був укладений договір купівлі-продажу, що повністю підтверджено відповідачем ОСОБА_3 .

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 03.07.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 190, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.05.2022 року - розірвано.

В шлюбі сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26.10.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частини житлового будинку, згідно до умов якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом під літерами «А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев?яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

Факт належності вказаної частини будинку ОСОБА_2 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 304707509 від 11.07.2022 року.

Як вбачається безпосередньо із позовної заяви, ОСОБА_1 , звертаючись в суд за даним позовом, в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що укладений між відповідачами договір дарування є удаваними, оскільки сторони насправді уклали договір купівлі-продажу частини будинку.

Згідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обо?язків, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов?язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження N 14-498цс18).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов?язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов?язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов?язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов?язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким за цим договором одна сторона (продавець) передає або зобов?язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов?язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, врахувавши зазначені вище норми, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до вірного висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що в матеріалах справи відсутні будь-які родинні, дружні зв`язки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які б давали підстави суду вважати, що сторони можуть дарувати такі дороговартісні подарунки, а саме: як нерухоме майно (частину житлового будинку).

Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги ринкову вартість 4/25 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, загальною площею 195,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 04 серпня 2022 року, яка становить 13 000 дол. США (а. с. 23).

ОСОБА_2 не наведено жодних мотивів суду, чому саме вона вирішила укласти з ОСОБА_3 саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу, з незнайомою особою, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідач -2 ОСОБА_3 стверджує, що по факту між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_1 залишав 2000 дол. США завдатку за будинок, а після укладення договору дарування, було сплачено 6000 дол. США. Розписку за передачу коштів отримала відповідач-1 ОСОБА_2 .

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 повністю визнав, заявлені позивачем вимоги, і не заперечував проти задоволення позовної заяви, оскільки продане ним майно було придбане відповідачем 1 та позивачем ОСОБА_5 , а отже, дане майно є спільно набутим майном у шлюбі, тому позивач має на нього такі ж права як і відповідач -1 ОСОБА_2 .

Протягом розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не заперечує факт отримання грошових коштів у розмірі 8000 дол. США за продажу частини будинку, який оформлено згідно договору дарування частини житлового будинку ОСОБА_2 у нотаріуса.

Згідно ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідків, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Так, при розгляді справи в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили, що згідно інформації, яку надавали їм ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - будинок був куплений подружжям в період шлюбу.

Твердження скаржника стосовно того, що відповідач-2 ОСОБА_3 не мав на меті укладати договір купівлі-продажу, оскільки в інакшому випадку, останній мав би звернутися до даних співвласників ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) з письмовою пропозицією не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Так, відповідно до наданих витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_9 стала власником 25/300 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 - 27 серпня 2021 року, а ОСОБА_10 - 02 липня 2021 року.

Натомість спірний правочин було укладено 26 жовтня 2018 року, за три роки до того, як ними було набуто право застосування статті 362 ЦК України.

Доводи скаржника про ніби то змову між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем -2 ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження доказами, тому не підлягають задоволенню, оскільки на момент вирішення спірних правовідносин є лише припущеннями відповідача ОСОБА_2 , а наявність кримінального провадження не свідчить про винуватість позивача ОСОБА_1 чи відповідача ОСОБА_3 .

Таким чином, обставини справи зводяться до того, що в дійсності між сторонами 26.10.2018 року був укладений правочин з купівлі-продажу 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом під літерами «А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев?яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого ОСОБА_1 передав відповідну суму коштів, а ОСОБА_3 прийняв їх, що не заперечується останнім.

Відповідно до ч. 1 ст.202, ч. 3 ст.203 ЦК України передбачено, що головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з?ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду, та яку саме.

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку, визнавши договір дарування 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом під літерами «А-1, А1-1, пд. а3, а4, а5, загальною площею 195,8 кв. м, житлова площа 77,6 кв. м, дерев`яні обкладені цеглою господарські будівлі, а саме: вбиральня - В, сараї - в, в1, огорожа, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.10.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., за реєстровим номером 11370 удаваним, а замість нього укладеним 26.10.2018 року договір купівлі-продажу 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 7110136700:03:027:0057, за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).

Згідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, придбані 4/25 частини житлового будинку з прибудовами та підвалом , є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки були набуті за час шлюбу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, виходячи із рівності часток чоловіка і дружини, суд правомірно визнав право власності по 1/ 2 частині 4/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та підвалом за кожним із подружжя.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки під час їх дослідження та встановлення судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права.

При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам в їх сукупності, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна.

З вище викладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати слід залишити за сторонами, оскільки апеляційним судом рішення районного суду залишено без змін, то судові витрати не переглядались судом апеляційної інстанції .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горобця Сергія Олександровича- залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 квітня 2023 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 11.08.2023 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді В.Г. Бородійчук

О.В. Карпенко