Постанова

від 11.08.2023 по справі 640/10377/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/10377/20

касаційне провадження № К/9901/14557/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року (головуючий суддя - Вовк П.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пилипенко О.Є.; судді: Собків Я.М., Черпіцька Л.Т.)

у справі № 640/10377/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний Завод»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Асфальтобетонний Завод» (далі - ПрАТ «АБЗ», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 лютого 2020 року № 0083050301, № 0084050301, № 0085050301.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є безпідставними та спростовуються належним чином оформленими первинними документами, а відтак вказані рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано витрати та податковий кредит у спірному періоді при взаємовідносинах з контрагентом - Приватним підприємством «АРПА» (далі - ПП «АРПА»), платником надано усі необхідні первинні документи для підтвердження реальності здійснених господарських операцій, які за своєю суттю та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, відповідачем не враховано матеріали інвентаризації товарно-матеріальних цінностей за 2017- 2019 роки, в яких чітко визначено арифметичні розрахунки з урахуванням норм щодо витрат (списання) матеріалів для приготування асфальтобетонних сумішей.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з ПП «АРПА». Крім того, вказує, що під час проведення перевірки встановлена безоплатна передача позивачем товарно-матеріальних цінностей (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб, оскільки в результаті порівняння контролюючим органом встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві. Наголошує, що судовими інстанціями не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені у постановах від 08 вересня 2020 року у справі № 804/6406/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 826/14331/13-а, від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі № 260/410/19, від 03 березня 2020 року у справі № 140/2715/18, від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/19-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 822/1212/16, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18.

Разом із касаційною скаргою податковим органом заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДПС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України, у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Ухвалою від 11 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.

16 липня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

27 серпня 2021 року від ПрАТ «АБЗ» надійшло клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судовими інстанціями норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «АБЗ», за результатами якої складено акт від 28 грудня 2019 року № 121/1-26-15-05-03-01/04012425.

Відповідно до висновків названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення платником:

пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, пунктів 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в сумі 1 174 024, 00 грн;

підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту «а» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 8 755 369,00 грн;

пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України внаслідок несвоєчасної реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на фіктивність господарських операцій між платником та ПП «АРПА», оскільки контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП «АРПА» податкові накладні з номенклатурою «бітум», не придбавали по ланцюгу постачання зазначену продукцію. Крім того, у таких контрагентів відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму. Також, податковий орган посилався на встановлену під час перевірки безоплатну передачу позивачем товарно-матеріальних цінностей (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб, оскільки в результаті порівняння встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві.

На підставі висновків названого акта перевірки відповідачем 03 лютого 2020 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0083050301, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1 761 036,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 174 024,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 587 012,00 грн;

№ 0084050301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 9 944 211,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 8 755 369,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 2 188 842,00 грн;

№ 0085050301, яким до платника застосовано штраф в розмірі 3 725 449,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За правилами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вказаних норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Судовим розглядом встановлено, що 07 березня 2015 року між позивачем (Покупець) та ПП «АРПА» (Постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 6, відповідно до якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у пункі 1.2 даного договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Застосовуючи зазначені вище правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; податкових накладних; виписок та платіжних доручень з відповідними відмітками банку; сертифіката відповідності; паспорта якості; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; прибуткових ордерів.

При цьому, відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, про що правильно зазначили судові інстанції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19.

Посилання податкового органу на те, що контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП «АРПА» податкові накладні з номенклатурою «бітум», не придбавали зазначену продукцію, а також що у них відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму, обґрунтовано не прийнято судовими інстанціями, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо безпосередніх постачальників платника та дослідження відповідних первинних документів.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що платником до перевірки первинна документація була надана не в повному обсязі, оскільки акт перевірки не містить доказів стосовно ненадання первинної документації, як і не надано відповідачем актів щодо відмови у наданні первинної документації або запитів щодо витребування у ПрАТ «АБЗ» додаткових первинних документів. Разом з тим, до скарги позивача, поданої до Державної податкової служби України від 14 лютого 2020 року, було надано увесь перелік первинних документів, що був досліджений судами попередніх інстанцій та є достатнім для підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінальних провадження відносно контрагента позивача правильно не взято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Щодо заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн, Суд зазначає наступне.

Податковий орган наголошує, що платником була здійснена безоплатна передача товарно-матеріальних цінностей (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб, оскільки в результаті порівняння встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві.

Судовим розглядом встановлено, що позивач здійснює списання у виробництво матеріалів (сировини) відповідно до норм, визначених власною лабораторією, які характеризують певну кількість сировини, що використовується у виробництві продукції.

До перевірки платником надавалися затверджені норми щодо витрат (списання) матеріалів (товарно-матеріальних цінностей) для приготування асфальтобетонних сумішей за 2017-2019 роки, оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 «Готова продукція», оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 «Сировина й матеріали» по кожному місяцю виробництва за період, що перевірявся.

За наслідками аналізу оборотно-сальдових відомостей контролюючим органом арифметично розраховано кількість сировини, яка використана у виробництві продукції, внаслідок чого встановлено розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини, про що зазначено у таблиці з наведенням суми податку на додану вартість у розмірі 7 450 898, 00 грн.

В акті перевірки зазначено, що відповідно до інвентаризаційних описів та протоколів інвентаризаційної комісії за 2017-2019 роки комісією не встановлено фактів надлишків та нестач сировини і матеріалів.

На підставі вказаного відповідач дійшов висновку, що в бухгалтерському обліку не зафіксовано подальшої реалізації списаної зі складу сировини, яка не використана у виробництві, документів про здійснення ймовірної оплати до перевірки не надано, з огляду на що податковий орган вважає, що позивачем була здійснена безоплатна передача товарно-матеріальних цінностей на користь невстановлених осіб.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом в акті перевірки, всупереч вимогам пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення вимог податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898,00 грн викладені без дослідження всіх первинних документів.

Зокрема, контролюючим органом взагалі не досліджувались норми списання товарно-матеріальних цінностей, затверджені позивачем, які передбачають собою ряд природних факторів (усушка, вивітрювання) та впливають на стан товарно-матеріальних цінностей, що використовуються платником при виготовленні асфальту.

Одночасно відповідачем не взято до уваги матеріали інвентаризацій за 2017-2019 роки, в яких чітко визначено арифметичні розрахунки з урахуванням норм щодо витрат (списання) матеріалів для приготування асфальтобетонних сумішей.

Таким чином, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що висновок відповідача про розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини є передчасним, а твердження про безоплатну передачу позивачем товарно-матеріальних цінностей на користь невстановлених осіб базується лише на припущеннях.

Відповідно до висновку експерта, зробленого на підставі первинних документів, згідно із затвердженими ПрАТ «АБЗ» нормами списання товарно-матеріальних цінностей у виробництво, оборотно-сальдовими відомостями за рахунками 26 «Готова продукція» та 201 «Сировина й матеріали», арифметично розрахована експертом кількість сировини, яка використана за вказаний період, відповідає даним бухгалтерського обліку підприємства, а твердження податкового органу, що різницю списаних товарно-матеріальних цінностей позивачем передано у безоплатне володіння на користь невстановлених осіб, документально не підтверджується.

За таких обставин, Суд вважає, що відповідачем не доведено порушення платником підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту «а» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн.

На підставі викладеного доводи судових інстанцій про необ`єктивність висновку відповідача про неправомірність відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Колегія суддів не приймає посилання податкового органу на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 804/6406/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 826/14331/13-а, від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі № 260/410/19, від 03 березня 2020 року у справі № 140/2715/18, від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/19-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 822/1212/16, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18, оскільки за результатами касаційного перегляду справ, на які посилається відповідач у відповідній частині, встановлені інші обставини. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами в підтвердження/відсутності складу податкових правопорушень.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Щодо клопотання платника про відшкодування витрат на правову допомогу, то Суд зазначає наступне.

Позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, заявлено 50 000,00 грн. На підтвердження витрат позивачем надані: копія додаткової угоди від 30 червня 2021 року № 9 до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2020 року № 12/02-20; копія рахунку-фактури від 10 серпня 2021 року № 05/12/02-20; копія платіжного доручення від 12 серпня 2021 року № 1166.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених платником витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у Верховному Суді, колегія суддів враховує таке.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Враховуючи, що правова позиція представників позивача у судах всіх інстанцій не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійних досвідчених адвокатів, які надавали правову допомогу платнику в судах попередніх інстанцій, втретє вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такі представники не могли не бути обізнаними із позицією відповідача, законодавством, яким регулюються правовідносини, щодо яких виник спір, документами й доводами, якими відповідач обґрунтовував свою позицію й іншими обставинами, а отже підготовка відзиву на касаційну скаргу в цій справі в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а також витраченого часу, з огляду на що розмір правової допомоги за складення відзиву на касаційну скаргу є явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи та її незначну складність, Суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу, в розмірі 20 000,00 грн. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи у Верховному Суді, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом касаційного перегляду.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» (01013, м. Київ, вул. Камишинська (Хутір-Острів) 4, код ЄДРПОУ 04012425) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

С. С. Пасічник