Рішення

від 17.12.2020 по справі 640/10377/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року м. Київ № 640/10377/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний завод

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Приватне акціонерне товариство Асфальтобетонний завод (далі - позивач, ПрАТ АБЗ ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 03 лютого 2020 року № 0083050301, № 0084050301, № 0085050301.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

В подальшому, суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи №640/10377/20 в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення, є безпідставними, а відтак вказані рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

В свою чергу, відповідач подав до суду відзив (т. 4 а.с. 59-66), в якому стверджує, що оскаржувані рішення винесені на підставі акта перевірки відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив (т. 4 а.с. 121-135) представник позивача фактично наводить ті самі аргументи та доводи, що і у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2019 року за результатами документальної планової виїзної перевірки ПрАТ АБЗ ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 121/1-26-15-05-03-01/04012425 (т. 1 а.с. 42-75) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема:

п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, п. 5 та п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємства всього у сумі 1 174 024, 00 грн., у т.ч. за 2017 рік у сумі 1 174 024, 00 грн.;

пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 статті 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 8 755 369, 00 грн., в т.ч. за липень 2017 року у сумі 535 514, 00 грн., за серпень 2017 року у сумі 1 297 841, 00 грн., за вересень 2017 року у сумі 147 844, 00 грн., за жовтень 2017 року у сумі 1 390 157, 00 грн., за листопад 2017 року у сумі 608 155, 00 грн., за квітень 2018 року у сумі 329 390, 00 грн., за травень 2018 року у сумі 618 480, 00 грн., за липень 2018 року у сумі 393 193, 00 грн., за серпень 2018 року у сумі 494 474, 00 грн., за жовтень 2018 року у сумі 1 292 395, 00 грн., за листопад 2018 року у сумі 123 320, 00 грн., за грудень 2018 року у сумі 10 843, 00 грн., за березень 2019 року у сумі 33 740, 00 грн., за квітень 2019 року у сумі 163 636, 00 грн., за травень 2019 року у сумі 113 613, 00 грн., за червень 2019 року у сумі 78 822, 00 грн., за липень 2019 року у сумі 329 858, 00 грн., за серпень 2019 року у сумі 556 233, 00 грн., за вересень 2019 року у сумі 237 861, 00 грн.;

п.п. 201.1, 201.10 статті 201 ПК України внаслідок несвоєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН.

03 лютого 2020 року на підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0083050301 (т. 1 а.с. 79-80), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 174 024, 00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 587 012, 00 грн., що разом складає 1 761 036, 00 грн.;

№ 0084050301 (т. 1 а.с. 81-82), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 8 755 369, 00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 188 842, 00 грн., що разом складає 10 944 211, 00 грн.;

№ 0085050301 (т. 1 а.с. 83-84), яким у зв`язку з відсутністю складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 ПК України, податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 7 450 898, 00 грн., до позивача, згідно з статтею 120 1 ПК України, застосовано штраф у розмірі 50%, що складає 3 725 449, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження названих рішень (т. 1 а.с. 85-107), ДПС України прийнято рішення від 07 квітня 2020 року № 12514/6/99-00-08-05-01-06 (т. 1 а.с. 108-114), яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про:

(1) порушення позивачем зазначених норм та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємства у сумі 1 174 024, 00 грн. (т. 1 а.с. 54) та податку на додану вартість у сумі 1 304 471, 00 грн. (т. 1 а.с. 60-61), стала встановлена ним нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП Арпа , внаслідок того, що контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП Арпа податкові накладні з номенклатурою бітум не придбавали по ланцюгу постачання зазначену продукцію, а також з огляду на те, що у таких контрагентів відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму (т. 1 а.с. 50-51);

(2) порушення позивачем зазначених норм України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн., стала безоплатна передача позивачем ТМЦ (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб, оскільки в результаті порівняння контролюючим органом встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві (т. 1 а.с. 57-59).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, 27 березня 2015 року між позивачем та ПП Арпа укладено договір купівлі-продажу № 6 з додатками (т. 1 а.с. 116-120) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник (ПП Арпа ) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві (позивачу) товар, визначений у п. 1.2 даного Договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Водночас, сторони уклали додаткові угоди до Договору (т. 1 а.с. 121-122), відповідно до змісту яких останні вирішили викласти п. 9.2 в наступній редакції: Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2017 року , а п. 4.1.2 в такій редакції: Транспортування товару здійснюється автомобільним або залізничним транспортом за рахунок Постачальника. Вартість транспортування є такою, що включена в узгоджену Сторонами ціну товару. .

На підтвердження факту виконання умов Договору складено видаткові накладні (т. 1 а.с. 123-152), товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 153-181), а також ПП Арпа виписало позивачу податкові накладні (т. 3 а.с. 132-159) на суму ПДВ у розмірі 1 304 471, 00 грн. Позивач вказані товари оплатив частково, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 986 081, 41 грн., що підтверджується виписками та платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку (т. 1 а.с. 184-197).

За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за зазначений період на суму у розмірі 1 304 471, 00 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У той же час, норми ПК України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв`язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, зокрема, у постановах від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16, від 23 травня 2018 року у справі № 2а-102/09/0770, від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а, від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а, від 17 вересня 2019 року у справі № 500/2733/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 826/9039/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 808/3356/17, від 02 червня 2020 року у справі № 620/1024/19.

Так само, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов`язання за Договором між позивачем та ПП Арпа виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

сертифікатом відповідності (т. 1 а.с. 182) та паспортом якості (т. 1 а.с. 183) на поставлений позивачу товар;

довіреностями на отримання ТМЦ, видані на ім`я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 228-231), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (т. 1 а.с. 232-235), прибутковими ордерами на товар (т. 1 а.с. 198-227), підписаними вказаною уповноваженою особою, які були складені під час поставки позивачу товарів;

довідкою ПрАТ АБЗ від 12 лютого 2020 року № 4/01-19 (т. 2 а.с. 116), згідно з якою позивачу належить на праві власності згідно з свідоцтвом від 16 травня 2003 року серії МК № 010007144, майновий комплекс за адресою: м. Київ, Хутір-Острів, вул. Камишинська, 4, одним із об`єктів якого є Сховище рідкого бітуму (Літера К ), що використовується для зберігання сировини (вказані обставини також зазначені і в Акті перевірки - т. 1 а.с. 70).

В цьому контексті варто зазначити, що згідно з товарно-транспортними накладними пунктом розвантаження поставленого позивачу товару є адреса саме вказаного комплексу, який належить ПрАТ АБЗ .

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на те, що контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП Арпа податкові накладні з номенклатурою бітум не придбавали по ланцюгу постачання зазначену продукцію та на те, що у них відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму, зважаючи на викладені вище підстави, а також з огляду на те, що, по-перше, відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача та/або контрагентами контрагента позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність названих господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 статті 77 КАС України, відповідачем суду не надано.

Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19 (адміністративне провадження № К/9901/33095/19).

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ПП Арпа господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ПрАТ АБЗ з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ПП Арпа .

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ПП Арпа правочину є необґрунтованим належними засобами доказування припущенням, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Отже, зважаючи на встановлені обставини суд приходить до висновку, що фактичний рух активів, так само як і зміни у власному капіталі та зобов`язаннях позивача у зв`язку з його господарською діяльністю в рамках встановлених правовідносин мали місце, з огляду на що вказані висновки у Акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин, судом встановлено, що правочин між ПрАТ АБЗ та ПП Арпа укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у них умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до статті 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення оскаржуваних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, в п. 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за № 137/28267 (далі - Порядок № 1307), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 1 304 471, 00 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП Арпа . На момент складання вказаних податкових накладних ПП Арпа включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб`єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 1 304 471, 00 грн., віднесена ПрАТ АБЗ до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог статтв 201 ПК України та Порядку № 1307.

Разом з тим, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Судом також враховується, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05 червня 2020 року № 1-05/06/2020-се (т. 3 а.с. 170-250 - т. 4 а.с. 1-57) (далі - Висновок експерта) висновки Акту перевірки відносно порушень при здійсненні нарахування та сплати податку на прибуток та ПДВ, документально не підтверджуються.

Відповідно до Висновку експерта здійснення фінансово-господарської діяльності між позивачем та ПП Арпа за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року підтверджується документально (т. 4 а.с. 56).

Що стосується пояснень відповідача з приводу Висновку експерта, слід зазначити, що, по-перше, вони фактично зводяться до доводів з Акта перевірки, які судом безпосередньо досліджувались, по-друге, така незгода не підкріплена жодними доказами.

Одночасно, судом враховується, що експерт попереджений під підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (т. 3 а.с. 172).

За таких умов, суд не може прийняти вказані пояснення відповідача до уваги.

Враховуючи викладене у сукупності, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП Арпа податкових накладних у розмірі 1 304 471, 00 грн., за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем норм ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Разом з тим, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з Висновком експерта порушення позивачем п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, п. 5 та п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, п. 134.1 статті 134 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємства всього у сумі 1 174 024 грн. документально не підтверджується.

З огляду на вказане, витрати позивача за Договором з ПП Арпа підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем зазначених норм, а винесене на його підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2020 року № 0083050301- безпідставним та неправомірним.

При вирішенні даної справи, суд також виходиться з наступного.

Як видно з Акта перевірки (т. 1 а.с. 56), позивач здійснює списання у виробництво матеріалів (сировини) відповідно до норм, визначених вчасною лабораторією, які характеризують певну визначену кількість сировини, яка використовується у виробництві продукції.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачу до перевірки надано затверджені норми щодо витрат (списання) матеріалів (ТМЦ) для приготування асфальтобетонних сумішей за 2017-2019 роки, оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 Готова продукція , оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 Сировина й матеріали по кожному місяцю виробництва за період, що перевірявся.

За наслідками аналізу оборотно-сальдових відомостей контролюючим органом арифметично розраховано кількість сировини, яка використана у виробництві продукції, внаслідок чого встановлено розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини, про що зазначено у таблиці з наведенням суми ПДВ у розмірі 7 450 898, 00 грн. (т. 1 а.с. 57).

З Акта перевірки також вбачається, що відповідно до інвентаризаційних описів та протоколів інвентаризаційної комісії за 2017-2019 роки, комісією не встановлено фактів надлишків та нестач сировини і матеріалів.

Отже, відповідач прийшов до висновку, що в бухгалтерському обліку не зафіксовано подальшої реалізації списаної зі складу сировини, яка не використана у виробництві, документів про здійснення ймовірної оплати до перевірки не надано, з огляду на що відповідач переконаний у факті безоплатної передачі позивачем ТМЦ на користь невстановлених осіб.

Так, згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

Контролюючим органом в Акті перевірки, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення вимог чинного законодавства в частині заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн., викладено без дослідження всіх первинних документів, а саме, як обґрунтовано стверджує представник позивача, з таблиці (т. 1 а.с. 57) вбачається, що контролюючим органом взагалі не досліджувались норми списання ТМЦ, затверджені позивачем, які передбачають собою ряд природних факторів (усушка, вивітрювання), які впливають на стан ТМЦ, що використовується позивачем при виготовленні асфальту.

Одночасно відповідачем не взято до уваги матеріали інвентаризацій ТМЦ за 2017-2019 роки, в яких чітко визначено арифметичні розрахунки з урахуванням норм щодо витрат (списання) матеріалів (ТМЦ) для приготування асфальтобетонних сумішей.

Таким чином, суд вважає, що висновок відповідача про розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини є передчасним, а твердження про безоплатну передачу позивачем ТМЦ на користь невстановлених осіб базується на припущеннях.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що факти порушення позивачем податкового законодавства в цій частині викладені не чітко, не об`єктивно та без проведення належного розрахунку таких сум, що свідчить про не дослідження відповідачем обставин фінансово-господарської діяльності позивача та виключає можливість прийняти висновок про наявність порушень податкового законодавства в цій частині.

Крім того, згідно з Висновком експерта (т. 3 а.с. 170-250, т. 4 а.с. 1-55) у відповідності до первинних документів, відповідно до затверджених ПрАТ АБЗ норм списання ТМЦ у виробництво, оборотно-сальдових відомостей за рахунками 26 Готова продукція та 201 Сировина й матеріали , арифметично розрахована експертом кількість сировини, яка використана за вказаний період, відповідає даним бухгалтерського обліку підприємства, а твердження перевіряючих, що різницю списаного ТМЦ позивачем передано у безоплатне володіння на користь невстановлених осіб документально не підтверджується.

Таким чином, висновки Акта перевірки щодо порушень позивачем пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14, п. 44.1 ст. 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п. 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн. за липень 2017 року - вересень 2019 року експертом документально не підтверджується.

Зрештою, у Висновку експерта зроблено підсумок, що порушення пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14, п. 44.1 ст. 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5 статті 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну сумі у розмірі 8 755 369, 00 грн. документально не підтверджується.

Зважаючи на зазначене у сукупності, правомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП Арпа податкових накладних у розмірі 1 304 471, 00 грн. та безпідставність висновків відповідача щодо заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн. за вказаний період, що разом складає 8 755 369, 00 грн., суд вважає податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2020 року № 0084050301 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на те, що застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 03 лютого 2020 року № 0085050301 є похідним від висновку про заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн., воно також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, та не довів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем рішень, які не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

Відповідно до ч. 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також, Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом п. 1 ч. 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року та від 12 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24 жовтня 2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат суду надано копії: договору про надання правової допомоги № 12/02-20 від 12 лютого 2020 року; додаткової угоди № 2 від 13 квітня 2020 року до договору про надання правової допомоги № 12/02-20 від 12 лютого 2020 року; акту надання послуг № 02 від 11 грудня 2020 року; рахунку-фактури № 02/12/02-20 від 13 квітня 2020 року; платіжного доручення № 527 від 15 квітня 2020 року на суму 68 000, 00 грн.; договору на проведення судово-економічно експертизи № 27/04-20 від 27 квітня 2020 року; акт приймання-передачі наданих послуг № 0506-1 від 05 червня 2020 року; платіжне доручення № 166 від 07 травня 2020 року на суму 20 000, 00 грн.

Також, в матеріалах справи наявна квитанція про сплату судового збору у розмірі 21 020, 00 грн.

За таких умов, судовий збір 21 020, 00 грн., сплачений позивачем, а також витрати на професійну правничу допомогу 68 000, 00 грн., витрати пов`язані з проведенням експертизи 20 000, 00 грн. стягуються відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ГУ ДПС у м. Києві.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний завод (01013, місто Київ, вулиця Камишинська (Хутір-острів), будинок 4; код ЄДРПОУ 04012425) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 лютого 2020 року № 0083050301, № 0084050301, № 0085050301, прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний завод за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені ним судові витрати у загальному розмірі 109 020, 00 грн. (сто дев`ять тисяч двадцять гривень).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк