Постанова

від 23.03.2021 по справі 640/10377/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10377/20 Суддя першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т.,

при секретарі - Василенко Ю.А.,

за участю:

представника позивача: - Лосік Ю.В.,

представника відповідача: - Коваленко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний Завод до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2020 року позивач - Приватне акціонерне товариство Асфальтобетонний Завод звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 03 лютого 2020 року № 0083050301, № 0084050301, № 0085050301.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

26 лютого 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 8411, Приватним акціонерним товариством Асфальтобетонний завод надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, як необґрунтованої, наголошує, що позивачем надано необхідну кількість первинних документів (більше 3 томів), які повністю підтверджують реальність здійснених господарських операцій, в той час як доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтвердженні жодним належним чи допустимим доказом.

Також, відповідно до відзиву, представник позивача просить стягнути на користь ПрАТ Асфальтобетонний завод за рахунок асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 61 380 грн.

15 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 10423, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві надіслано до суду додаткові пояснення, що, на переконання апелянта підтверджують правомірність та обґрунтованість винесених податкових повідомлень - рішень від 03 лютого 2020 року № 0083050301, № 0084050301, № 0085050301.

15 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 10671, представником Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний завод , надіслано до суду клопотання про долучення Акту наданих послуг № 01 від 12.03.2021 року, що підтверджують понесені позивачем витрати на правову допомогу.

22 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 2203, представником позивача долучено письмові пояснення по справі, в яких, серед іншого надано копії відповідей слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (відповідно до якої кримінальне провадження № 12018100010010116 від 03.11.2018 року 23.05.2020 року було закрито на підставі абз. 14 ч.1 ст. 284 КПК України), Головного управління Національної поліції в Київській області (відповідно до якого в кримінальному провадженні № 420171111100000261 від 25.09.2017 року повідомлення про підозру будь - кому з уповноважених осіб ПрАТ Асфальтобетонний завод не повідомлялось, їх причетність до вчинення кримінального правопорушення не встанволено).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Приватним акціонерним товариством Асфальтобетонний завод правомірно сформовано податковий кредит у спірному періоді по взаємовідносинам контрагентом - ПП АРПА , позивачем надано усі необхідні первинні документи для підтвердження реальності укладених господарських договорів, які за своєю суттю та змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , крім того, при винесені оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, відповідачем не враховано матеріали інвентаризації ТМЦ за 2017 - 2019 роки, в яких чітко визначено арифметичні розрахунки з урахуванням норм щодо витрат (списання) матеріалів (ТМЦ) для приготування асфальтобетонних сумішей.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 28 грудня 2019 року за результатами документальної планової виїзної перевірки ПрАТ АБЗ ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 121/1-26-15-05-03-01/04012425 (т. 1 а.с. 42-75) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема:

п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, п. 5 та п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємства всього у сумі 1 174 024, 00 грн., у т.ч. за 2017 рік у сумі 1 174 024, 00 грн.;

пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 статті 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 8 755 369, 00 грн., в т.ч. за липень 2017 року у сумі 535 514, 00 грн., за серпень 2017 року у сумі 1 297 841, 00 грн., за вересень 2017 року у сумі 147 844, 00 грн., за жовтень 2017 року у сумі 1 390 157, 00 грн., за листопад 2017 року у сумі 608 155, 00 грн., за квітень 2018 року у сумі 329 390, 00 грн., за травень 2018 року у сумі 618 480, 00 грн., за липень 2018 року у сумі 393 193, 00 грн., за серпень 2018 року у сумі 494 474, 00 грн., за жовтень 2018 року у сумі 1 292 395, 00 грн., за листопад 2018 року у сумі 123 320, 00 грн., за грудень 2018 року у сумі 10 843, 00 грн., за березень 2019 року у сумі 33 740, 00 грн., за квітень 2019 року у сумі 163 636, 00 грн., за травень 2019 року у сумі 113 613, 00 грн., за червень 2019 року у сумі 78 822, 00 грн., за липень 2019 року у сумі 329 858, 00 грн., за серпень 2019 року у сумі 556 233, 00 грн., за вересень 2019 року у сумі 237 861, 00 грн.;

п.п. 201.1, 201.10 статті 201 ПК України внаслідок несвоєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН.

03 лютого 2020 року на підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0083050301 (т. 1 а.с. 79-80), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 174 024, 00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 587 012, 00 грн., що разом складає 1 761 036, 00 грн.;

- № 0084050301 (т. 1 а.с. 81-82), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 8 755 369, 00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 188 842, 00 грн., що разом складає 10 944 211, 00 грн.;

- № 0085050301 (т. 1 а.с. 83-84), яким у зв`язку з відсутністю складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 ПК України, податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 7 450 898, 00 грн., до позивача, згідно з статтею 1201 ПК України, застосовано штраф у розмірі 50%, що складає 3 725 449, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження названих рішень (т. 1 а.с. 85-107), ДПС України прийнято рішення від 07 квітня 2020 року № 12514/6/99-00-08-05-01-06 (т. 1 а.с. 108-114), яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про:

(1) порушення позивачем зазначених норм та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємства у сумі 1 174 024, 00 грн. (т. 1 а.с. 54) та податку на додану вартість у сумі 1 304 471, 00 грн. (т. 1 а.с. 60-61), стала встановлена ним нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП Арпа , внаслідок того, що контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП Арпа податкові накладні з номенклатурою бітум не придбавали по ланцюгу постачання зазначену продукцію, а також з огляду на те, що у таких контрагентів відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму (т. 1 а.с. 50-51);

(2) порушення позивачем зазначених норм та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн., стала безоплатна передача позивачем ТМЦ (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб, оскільки в результаті порівняння контролюючим органом встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві (т. 1 а.с. 57-59). Вважаючи винесені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов`язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2015 року між позивачем та ПП Арпа укладено договір купівлі-продажу № 6 з додатками (т. 1 а.с. 116-120) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник (ПП Арпа ) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві (позивачу) товар, визначений у п. 1.2 даного Договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Водночас, сторони уклали додаткові угоди до Договору (т. 1 а.с. 121-122), відповідно до змісту яких останні вирішили викласти п. 9.2 в наступній редакції: Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2017 року , а п. 4.1.2 в такій редакції: Транспортування товару здійснюється автомобільним або залізничним транспортом за рахунок Постачальника. Вартість транспортування є такою, що включена в узгоджену Сторонами ціну товару. .

На підтвердження факту виконання умов Договору складено видаткові накладні (т. 1 а.с. 123-152), товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 153-181), а також ПП Арпа виписало позивачу податкові накладні (т. 3 а.с. 132-159) на суму ПДВ у розмірі 1 304 471, 00 грн. Позивач вказані товари оплатив частково, в тому числі, сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 986 081, 41 грн., що підтверджується виписками та платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку (т. 1 а.с. 184-197).

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

сертифікатом відповідності (т. 1 а.с. 182) та паспортом якості (т. 1 а.с. 183) на поставлений позивачу товар;

довіреностями на отримання ТМЦ, видані на ім`я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 228-231), журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (т. 1 а.с. 232-235), прибутковими ордерами на товар (т. 1 а.с. 198-227), підписаними вказаною уповноваженою особою, які були складені під час поставки позивачу товарів;

довідкою ПрАТ АБЗ від 12 лютого 2020 року № 4/01-19 (т. 2 а.с. 116), згідно з якою позивачу належить на праві власності згідно з свідоцтвом від 16 травня 2003 року серії МК № 010007144, майновий комплекс за адресою: м. Київ, Хутір-Острів, вул. Камишинська, 4, одним із об`єктів якого є Сховище рідкого бітуму (Літера К ), що використовується для зберігання сировини (вказані обставини також зазначені і в Акті перевірки - т. 1 а.с. 70).

Як вірно наголошено судом першої інстанції, згідно з товарно-транспортними накладними пунктом розвантаження поставленого позивачу товару є адреса саме вказаного комплексу, який належить ПрАТ АБЗ , у зв`язку з чим доводи контролюючого органу щодо відсутності відомостей щодо місця розвантаження товару є необгрунтованими. Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19 (адміністративне провадження № К/9901/33095/19).

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару, а податкові накладні, виписані по спірним операціям відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Варто наголосити, що зміст апеляційної скарги, в тому числі зводиться до обриву ланцюга постачання, так, відповідно до Акту перевірки контрагенти, які згідно з даними ЄРПН оформили на користь ПП Арпа податкові накладні з номенклатурою бітум не придбавали по ланцюгу постачання зазначену продукцію, у них відсутні власні основні засоби, які могли б використовуватися в процесі придбання, поставки та зберігання бітуму, проте такі доводи колегія суддів не бере до увагу з огляду на наступне. У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З приводу вищевикладеного відповідачем, варто наголосити, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 року у справі №К/800/36098/13, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Варто також наголосити, що узагальнені посилання відповідача на протиправний характер діяльності контрагентів позивача без конкретизації фактів вчинення вказаними підприємствами податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини з позивачем, також не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Колегія суддів також зауважує, що відповідачем в апеляційній скарзі наголошується, що згідно Акту перевірки позивачем було надано обмежену кількість первинної документації, а саме: до перевірки надано копії прибуткових ордерів на товар: від 06.07.2017 року № 904, від 07.07.2017 року № 905, від 10.07.2017 року № 905, інших документів що стосуються оприбуткування ТМЦ на склад до перевірки не надано; крім того до перевірки надано копії трьох товарно - транспортних накладних: від 06.07.2017 року № Р386, від 07.07.2017 року № Р386, від 10.07.2017 року № Р388, інших ТТН до перевірки не надано, проте такі доводи відповідача не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, вище було вказано, що відносно позивача було проведено документальну планову виїзну перевірку, доказів стосовно ненадання первинної документації Акт перевірки не містить, як і не надано відповідачем актів щодо відмови у наданні первинної документації, запитів щодо витребовування у ПрАТ Асфальтобетонний завод додаткових первинних документів матеріали справи також не містять, позаяк, відповідно до скаргу позивача до Державної податкової служби України від 14.02.2020 року, позивачем було надано увесь перелік первинних документів, що був вказаний вище в рішенні суду та є достатнім для підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Доказів протилежного відповідачем не наведено.

Щодо заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн., у результаті, на думку податкового органу безоплатної передачі позивачем ТМЦ (відсутні на складі та не використані у виробництві) на користь невстановлених осіб (оскільки в результаті порівняння контролюючим органом встановлено розбіжність між кількістю списаної продукції та кількістю задіяної продукції у виробництві), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно з Акта перевірки (т. 1 а.с. 56), позивач здійснює списання у виробництво матеріалів (сировини) відповідно до норм, визначених вчасною лабораторією, які характеризують певну визначену кількість сировини, яка використовується у виробництві продукції.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачу до перевірки надано затверджені норми щодо витрат (списання) матеріалів (ТМЦ) для приготування асфальтобетонних сумішей за 2017-2019 роки, оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 Готова продукція , оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 Сировина й матеріали по кожному місяцю виробництва за період, що перевірявся.

За наслідками аналізу оборотно-сальдових відомостей контролюючим органом арифметично розраховано кількість сировини, яка використана у виробництві продукції, внаслідок чого встановлено розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини, про що зазначено у таблиці з наведенням суми ПДВ у розмірі 7 450 898, 00 грн. (т. 1 а.с. 57).

З Акта перевірки також вбачається, що відповідно до інвентаризаційних описів та протоколів інвентаризаційної комісії за 2017-2019 роки, комісією не встановлено фактів надлишків та нестач сировини і матеріалів.

Отже, відповідач прийшов до висновку, що в бухгалтерському обліку не зафіксовано подальшої реалізації списаної зі складу сировини, яка не використана у виробництві, документів про здійснення ймовірної оплати до перевірки не надано, з огляду на що відповідач переконаний у факті безоплатної передачі позивачем ТМЦ на користь невстановлених осіб, проте такі доводи колегія суддів вважає необгрунтвоаними.

Так, згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

Втім, контролюючим органом в Акті перевірки, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення вимог чинного законодавства в частині заниження податку на додану вартість у сумі 7 450 898,00 грн., викладено без дослідження всіх первинних документів, а саме, як обґрунтовано стверджує представник позивача, з таблиці (т. 1 а.с. 57) вбачається, що контролюючим органом взагалі не досліджувались норми списання ТМЦ, затверджені позивачем, які передбачають собою ряд природних факторів (усушка, вивітрювання), які впливають на стан ТМЦ, що використовується позивачем при виготовленні асфальту.

Одночасно відповідачем не взято до уваги матеріали інвентаризацій ТМЦ за 2017-2019 роки, в яких чітко визначено арифметичні розрахунки з урахуванням норм щодо витрат (списання) матеріалів (ТМЦ) для приготування асфальтобетонних сумішей.

Таким чином, висновок відповідача про розбіжності між кількістю використаної та списаної сировини є передчасним, а твердження про безоплатну передачу позивачем ТМЦ на користь невстановлених осіб базується на припущеннях.

Крім того, згідно з висновком експерта (т. 3 а.с. 170-250, т. 4 а.с. 1-55) у відповідності до первинних документів, відповідно до затверджених ПрАТ АБЗ норм списання ТМЦ у виробництво, оборотно-сальдових відомостей за рахунками 26 Готова продукція та 201 Сировина й матеріали , арифметично розрахована експертом кількість сировини, яка використана за вказаний період, відповідає даним бухгалтерського обліку підприємства, а твердження перевіряючих, що різницю списаного ТМЦ позивачем передано у безоплатне володіння на користь невстановлених осіб документально не підтверджується.

Таким чином, висновки Акта перевірки щодо порушень позивачем пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14, п. 44.1 ст. 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п. 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 7 450 898, 00 грн. за липень 2017 року - вересень 2019 року експертом документально не підтверджується.

Зрештою, у Висновку експерта зроблено підсумок, що порушення пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14, п. 44.1 ст. 44, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5 статті 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну сумі у розмірі 8 755 369, 00 грн. документально не підтверджується.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, варто зазначити, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Так, з відзиву на апеляційну скаргу та додатково поданих документів вбачається, що позивач просить стягнути на користь ПрАТ Асфальтобетонний завод за рахунок асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 61 380 грн.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача на надано оригінал ордеру, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію додаткової угоди № 54 від 18.02.2021 року, копію рахунку - фактури № 06/12/02-20 від 18.02.2021 року, копію платіжного доручення № 77 від 18.02.2021 року.

Як вбачається зі змісту додаткової угоди, АО Агард зобов`язувався надати позивачу наступні послуги:

- аналіз апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 року у справі №640/10377/20;

- написання та подання до Шостого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 року у справі №640/10377/20;

- аналіз відповіді на відзив ГУ ДПС у м. Києві у справі №640/10377/20;

- написання та подання заперечень на відповідь на відзив на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 у справі №640/10377/20;

- складання додаткових пояснень, тощо;

- представництво інтересів Клієнта в суді (участь в судових засіданнях).

Втім, колегія суддів зауважує, що в межах спірних правовідносин, представником позивача було надано лише половину послуг з тих, що були вказані в додатковій угоді № 5. Так, з матеріалів справи вбачається, що представником позивача, не аналізувалась відповідь на відзив ГУ ДПС у м. Києві у справі №640/10377/20 (позаяк така відповідь відсутня в матеріалах справи), не писались заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 у справі №640/10377/20, отже сума 61380 грн. є необґрунтованою, адже заявлена в тому числі за послуги, які позивачу не надавались, з огляду на що, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити дане клопотання та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 40 920 грн. (пропорційно до наданих АО Агард послуг: аналіз апеляційної скарги, написання відзиву, складання додаткових пояснень, участь у судовому засіданні).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року - без змін.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Асфальтобетонний завод (01013, м. Київ, вул.. Камишинська (Хутір-Острів) 4, код ЄДРПОУ: 04012425) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул.. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ: 43141267) понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 40 920 грн. (сорок тисяч дев`ятсот двадцять гривень).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.М.Собків

Л.Т.Черпіцька

Повний текст виготовлено 23 березня 2021 року.