Рішення

від 11.08.2023 по справі 320/8047/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2023 року № 320/8047/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВІБСТОН АЕРО» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ВІБСТОН АЕРО» (далі також ТОВ «ВІБСТОН АЕРО», позивач) до Головного управління ДПС у Київській області (далі також ГУ ДПС у Київській області, відповідач) у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 29 листопада 2022 року № 11755/10-36-07-14.

Ухвалою суду від 17 квітня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Не погоджуючись з такими доводами відповідача позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 19 вересня 2022 року № 1118-п відповідачем призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

За результатом проведеної перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 10 жовтня 2022 року № 9801/10-36-07-14/38993522, яким встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, п. 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, статті 200 Податкового кодексу України (далі ПК України) в результаті чого занижено податку на додану вартість в періоді, встановлено завищення від`ємного значення за червень 2022 на суму ПДВ 235 420, 00 грн (рядок 19 Декларації).

У зв`язку з наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2022 року № 11755/10-36-07-14 (форма «В4»), яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 235 420, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ґрунтується на непідтвердженні реальності господарських відносин позивача з його контрагентами ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер», ТОВ «Тесла еко енерджі», ТОВ «Пеле Тім».

Так, 03 травня 2017 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» (Підрядник) укладено договір підряду № 03/05/2017. Відповідно до вказаного договору Підрядник зобов`язався в приміщенні заводу адресою: Київська обл., Бориспільський p-н., с/рада Іванківська (кадастровий номер 3220884000:02:003:0202) виконати роботи по влаштуванню товстошарового полімерного покриття типу «КПП-відсипка» RAL-синій меланж під полімерним лаком із використанням полімерних матеріалів на основі модифікованих епоксидних смол на загальній передбачуваній площі 2500 кв.м., а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Також, 07 вересня 2016 року між позивачем та ТОВ «Тесла еко енерджі» було укладено договір поставки № 070916, за яким ТОВ «Тесла еко енерджі» зобов`язалося поставити позивачу товар згідно із замовленням покупця, а саме світильників виробничих.

Крім того, 28 січня 2022 року між позивачем та ТОВ «Пеле Тім» укладено Договір № 1 на консультативні послуги у сфері обробки та технологій різання металів. За умовами вказаного договору Виконавець зобов`язався надати позивачу послуги з інженерії, технічної консультації, або послуги налаштування та відпрацювання процесів обробки металів/пластику, а позивач зобов`язався прийняти послуги і своєчасно їх оплатити.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних договорів та первинних бухгалтерських документів, які підтверджують закупівлю товарів та послуг у його контрагентів, зокрема: договори та додатки до них, акти виконаних робіт, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, рахунки на оплату, видаткові накладні.

Зазначені документи, крім самих договорів та додатків до них, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Отже реальний характер господарських операцій при виконанні наведених вище договорів, укладених позивачем з його контрагентами, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

У контексті доводів відповідача, викладених в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» відповідач вказує:

1) Фізична особа ОСОБА_1 , яка зазначена в наказі ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» відповідальною при проведенні робіт на заводі, не перебувала в трудових чи цивільно-правових відносинах з ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер», і на користь цієї особи виконавцем не виплачувалися і не нараховувалися будь-які доходи в період 01 травня 2017 року по 31 грудня 2018 року;

2) За даними Єдиного реєстру податкових накладних (далі ЄРПН) не встановлено придбання ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» послуг по навантаженню/розвантаженню та/або транспортуванню матеріалів, які нібито використовувались ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» при наданні позивачу вищезазначених послуг. Також в ході проведення перевірки не було надано жодних товаро-транспортних накладних, що в свою чергу ставить під сумнів їх транспортування;

3) ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» не мало достатніх трудових ресурсів та технічної можливості для транспортування необхідних матеріалів, а також виконання послуг по влаштуванню деформаційного шва з поліуретанового герметику, влаштуванню фінішного тонкошарового полімерного покриття «КП-відсипка» підлоги полімерним лаком, влаштуванню полімер-бетону, що ставить під сумнів факт наявності господарських взаємовідношень між контрагентами.

Щодо першого пункту, суд звертає увагу на те, що законодавство не ставить в обов`язок суб`єкта господарювання використання найманої праці лише тих працівників, які перебувають безпосередньо у його штаті. Так, працівники можуть працювати на умовах найму, на підставі цивільно-правових та інших, як оплатних так і безоплатних, договорів тощо.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим зазначені факти не були перевірені відповідачем належним чином та, відповідно, не доведені належними та допустимими доказами під час розгляду справи судом.

Натомість об`єктивно вищезазначений фактор м не може вважатись таким, що спростовує реальність вказаної господарської операції, якщо її розглядати об`єктивно, всесторонньо і з урахуванням всіх первинних документів, долучених до матеріалів справи.

Більше того позивач не може нести відповідальність по питанням оформлення відносин ТОВ «Будівельна компанія «Дайвер» з фізичними особами, які залучалися цим товариством для виконання підрядних робіт за договором підряду.

Щодо наступних пунктів доводів відповідача, суд звертає увагу на те, що предметом договору підряду № 03/05/2017 від 03 травня 2017 року є виконання робіт по облаштуванню підлоги в приміщенні промислового комплексу (заводу) позивача, які підрядник виконує зі своїх матеріалів (п. 3.4. договору), а не перевезення цих матеріалів автомобільним транспортом.

За своєю правовою природою товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Товарно-транспортні накладні не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до положень чинного законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, та інших документів.

Також норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередні контрагенти позивача, як самостійні суб`єкти господарювання та платники податків, несуть персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність своїх контрагентів та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

Так, у постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 811/217/17 Верховний Суд приходить до висновків, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника.

Визнаючи господарську операцію позивача з ТОВ «Тесла еко енерджі» такою, що не відповідає вимогам ПК України і такою що є сумнівною, відповідач вказує:

1) ТОВ «Тесла еко енерджі» відповідно до рішення комісії № 59236 від 18 травня 2021 року відповідає критеріям ризиковості;

2) за даними ЄРПН не встановлено придбання ТОВ «Тесла еко енерджі» вказаних світильників, які в наступному були реалізовані ТОВ «Вібстон Аеро», а також не встановлено придбання послуг з навантаження/розвантаження та транспортування товарів, не надано товарно-транспортних накладних, що ставить під сумнів реалізацію продукції взагалі;

3) ТОВ «Тесла еко енерджі» не надавались податкові декларації з податку на нерухоме майно, при аналізі ЄРПН не встановлено придбання ТОВ «Тесла еко енерджі» послуг з оренди нерухомого майна;

4) ТОВ «Тесла еко енерджі» не мало достатніх трудових ресурсів та виробничих ресурсів, технічної можливості для виробництва/транспортування товару, не придбало товар для його подальшої реалізації, що ставить під сумнів наявність господарських взаємовідносин між контрагентами.

Суд звертає увагу на те, що статус ризиковості ТОВ «Тесла еко енерджі» встановлено у 2021 році, у той час як господарська операція з даним контрагентом, що охоплювалась перевіркою відповідача, була проведена за 4 роки до цього (у 2017 році), а отже таке посилання в акті перевірки щодо господарських операцій в 2017 році є безпідставним.

Як вже зазначалось вище, платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів, а норми податкового законодавства України не ставлять платника податків у залежність від дотримання податкової дисципліни його контрагентом.

Крім того, висновки зроблені виключно на підставі аналізу інформаційних баз даних ДПС України (даних ЄПРН) не є належними доказами нездійснення певної господарської операції. Відповідач не уповноважений використовувати податкову інформацію, при цьому ігноруючи первинні документи платника податку у їх сукупності та взаємозв`язку.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, суд звертає увагу суду на те, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, необхідно зазначити, що підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися його контрагентом, товарно-транспортними накладними не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит та віднесення сум сплачених коштів до витрат підприємства, оскільки законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. В даному ж випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювались).

Твердження відповідача про відсутність у ТОВ «Тесла еко енерджі» необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, не свідчить про безтоварність операцій ТОВ «Тесла еко енерджі» з позивачем. В межах перевірки відповідачем не було проведено зустрічної перевірки даного контрагента та не досліджено можливість залучення ТОВ «Тесла еко енерджі» матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій, не забороненій законом формі, у перевіряємий період.

Відповідач посилається на нереальність господарської операції позивача з ТОВ «Пеле Тім», вказуючи на таке:

1) До перевірки не надано деталізації виконаних робіт, не можливо встановити зміст операції, її обсяг і реальність здійснення;

2) Позивач, в період, що передує складанню Акту виконаних робіт № 2 від 20 квітня 2022 року з ТОВ «Пеле Тім», вже здійснював послуги фрезерної обробки деталі корпусу редуктора «Capell Quasar» (у кількості 195 шт.) за контрактом із ПП ВКО «МААНС», що ставить під сумнів необхідність отримання позивачем послуг з підбору технології їх виконання.

Суд звертає увагу, що реальність здійснення наданої послуги підтверджена ТОВ «Вібстон Аеро» належними первинними документами, а деталізація змісту господарської операції наведена у відповідному акті виконаних робіт №2 від 20 квітня 2022 року, де зазначено, що виконавцем надано консультативні послуги з підбору технології обробки корпусу редуктора «Capell Quasar». В той же час умовами договору № 1 від 28 січня 2022 року не передбачалася обов`язкова письмова деталізація наданих виконавцем послуг. Навпаки пунктом 4.1 договору визначено, що виконавець повідомляє замовника про готовність виконаних послуг по електронній пошті чи іншим зручним для обох сторін способом, тобто сторони обрали максимально спрощений варіант документального оформлення факту надання послуг.

Натомість відповідач під час перевірки не робив запитів до позивача щодо надання деталізованих пояснень по суті даної господарської операції, також не звертався із запитами до виконавця договору з вказаних питань.

Водночас позивачем долучено до матеріалів справи деталізоване пояснення щодо змісту вказаної господарської операції, оформлене листом ТОВ «Пеле Тім» № 12/2 від 20 березня 2023 року, в якому наведений повний деталізований опис надання консультативних послуг за договором № 1 від 28 січня 2022 року, їх зміст, економічна доцільність та економічний ефект від таких послуг для позивача.

Щодо другого пункту доводів відповідача, позивачем надано пояснення про те, що у липні в 2021 році звільнився інженер-конструктор, який займався у позивача розробкою технічних питань для цілей виробництва та здійснював технічний супровід процесу надання зазначених послуг для ПП ВКО «МААНС» в 2021 році. Вже після звільнення вказаного співробітника, позивач продовжував виконувати роботу для ПП ВКО «МААНС» з урахуванням раніше напрацьованих інженером-конструктором ОСОБА_2 технічних рішень, проте надаючи за цей час зазначені послуги без технічного та фахового консультативного супроводу позивач зіткнувся з певними технічними труднощами, що ставило під загрозу подальше належне виконання обов`язків позивача за контрактом із ПП ВКО «МААНС». Враховуючи вищевикладене, з метою продовження в 2022 році процесу належного виконання послуг фрезерної обробки металевих виробів для компанії ПП ВКО «МААНС», у позивача виникала об`єктивна необхідність в залученні фахівців з питань технологій обробки металів, і такі консультативні послуги були надані фахівцем ТОВ «Пеле Тім», з яким було укладено відповідний договір № 1 від 28 січня 2022 року.

При цьому, як вже зазначалось, обставини реальності надання вищенаведених консультативних послуг з боку ТОВ «Пеле Тім» на адресу ТОВ «Вібстон Аеро» підтверджено належно оформленими первинними документами, а отримані послуги від ТОВ «Пеле Тім» було використано Позивачем в процесі виконані в 2022 році робот по договору з ПП ВКО «МААНС» №01-М-200825/1 від 16 вересня 2020 pоку), що підтверджує економічну доцільність замовлення позивачем даних послуг у ТОВ «Пеле Тім».

Зазначене вище у сукупності свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення контрагентами позивача поставок товару та надання послуг на користь останнього без мети настання реальних наслідків та, відповідно, про нереальність таких операцій.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позивачем було заявлено про вирішення питання про судові витрати, зокрема щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином у передбачений частиною 7 статті 139 КАС України строк питання про судові витрати буде вирішено після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у разі надходження до суду в передбаченому процесуальним законом порядку заяви позивача про винесення додаткового рішення з доказами, які підтверджують понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВІБСТОН АЕРО» (08335, Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, масив «Броварський», вулиця Об`їзна, будинок 1; код ЄДРПОУ 38993522) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5А; код ЄДРПОУ 44096797) про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 29 листопада 2022 року № 11755/10-36-07-14.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.