Постанова

від 01.08.2023 по справі 335/5051/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 01.08.2023 Справа № 335/5051/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/5051/22 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження №22-ц/807/1008/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.,

секретар: Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 129966» в особі представника адвоката Валька Віталія Сергійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 лютого 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 129966» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2022 року ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» звернулось досуду зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно.

В обґрунтування позову зазначено, щозаочним рішенням Орджонікідзевського районногосуду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року позов ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь товариства суму заборгованості по 48066,79 грн з кожного. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що відповідачі є єдиними спадкоємцями ОСОБА_3 . З метою примусового виконання рішення від 21 вересня 2021 року позивач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А., який завів виконавчі провадження № 67709061, № 67708686. Проте відповідачі ухиляються від виконання судового рішення. Коштів чи майна, за рахунок якого було б можливо примусове виконання рішення суду не мають. У зв`язку з чим, рішення Орджонікідзевського районногосуду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року не виконано.

Посилаючись на означені обставини, на підставі ч.2 ст.1282 ЦК України, позивач просив суд звернути стягнення на 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору міни від 22 вересня 2000 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які прийняти спадщину, але не оформили своїх спадкових справ, в рахунок погашення вимог позивача за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року, у спосіб реалізації шляхом проведення прилюдних торгів.

Рішенням Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжявід 23лютого 2023рокупозовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» в особі представника адвоката Валька В.С. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжявід 23лютого 2023рокускасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2019 року у справі № 335/5771/21 вже встановлено факти, які спростовують твердження суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять жодного доказу тому, що вимоги про повернення позики були вручені відповідачам у справі. Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що станом на дату звернення з позовом не було відомо, яке конкретно майно успадкує кожен зі спадкоємців, на яке могло б бути звернуто стягнення, адже, за відсутності можливості подати з позовом до суду документи, що підтверджують наявність у відповідачів спадкового майна, позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів, в задоволенні клопотання суд відмовив.

Відзивів у справі не надходило.

Апеляційний суд направляв копії процесуальних документів у справі (копію ухвали, копію апеляційної скарги, судові повістки) на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачів (а.с. 10, 12), проте кожного разу конверти повертались до суду неврученими із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 92, 96, 110, 114, 147, 159).

Відповідно дост. 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

У судовому засіданні представник ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» адвокат Валько В.С. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 лютого 2023 року просив скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, як зазначалось вище, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідачів, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено, що зверненню до суду з позовом про звернення стягнення на майно спадкоємців передувала відмова спадкоємців повернути борг спадкодавця одноразовим платежем. Матеріали справи не містять жодного доказу тому, що вказані вимоги були вручені відповідачам у справі, що беззаперечно доводить, що на час подачі позову до суду, кредитор не довів до відома спадкоємців про існування боргу спадкодавця , не надав їм можливості погасити борг одноразовим платежем, та звернувся з вимогами про звернення стягнення на майно, в порушення порядку передбаченого ст. 1282 ЦК України. Крім того станом на дату звернення з позовом не було відомо, яке конкретно майно успадкує кожен зі спадкоємців на яке могло б бути звернуто стягнення, в разі відмови від повернення боргу одноразовим платежем.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Орджонікідзевського районногосуду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року, що набрало законної сили, задоволено позов ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966» суму заборгованості загальним розміром 48066,79 грн з кожного та судові витрати зі сплати судового збору розміром 1135 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 11 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 31800 грн, за умовами п. 7 якого вона зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів протягом 14 днів від дня пред`явлення вимоги позикодавцем.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 16 червня 2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 86 від 16.06.2017.

З матеріалів спадкової справи № 338/2017, заведеної Третьою запорізькою державною нотаріальною конторою 28 листопада 2017 року щодо майна померлої ОСОБА_3 вбачається, що 28 листопада 2017 року із заявами про прийняття спадщини після її смерті звернулась ОСОБА_5 в інтересах неповнолітніх на той час дітей померлої: ОСОБА_1 та ОСОБА_1

04 квітня 2018 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_4 в особі ОСОБА_6 про пред`явлення вимог до спадкоємців ОСОБА_3 за вищезазначеним договором позики.

16 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966», позивачем у справі, укладено договір відступлення права вимоги за договором позики від 11 лютого 2016 року, на підставі якого відбулась заміна кредитора у зобов`язанні.

Разом із тим, дотепер позика не повернута, рішення суду від 21 вересня 2021 року не виконано.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Поза увагою суду першої інстанції залишились обставини, встановлені тим же рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року.

Так, зазначеним рішенням, зокрема, встановлено, що відповідачі є спадкоємцями після смерті боржника ОСОБА_3 , до них перейшли обов`язки спадкодавця, що витікають з договору позики від 11 лютого 2016 року.

06 квітня 2018 року ОСОБА_4 надіслав відповідачам вимоги про повернення позики від 05 квітня 2018 (а.с. 7, 8). ОСОБА_1 отримав вимогу 17 квітня 2018 року (а.с. 12). Проте, впродовж 14 днів вимога не була задоволена і позика не була повернута, як то передбачено п. 7 договору позики.

Повідомлення про заміну кредитора від 17 липня 2018 року надіслано відповідачам 19 липня 2018 року цінними листами із описом вкладення (а.с. 15, 16), та вважаються врученими за умовами п. 9 договору позики на четвертий календарний день після фактичної передачі листів на поштове відділення, тобто 24 липня 2018 року.

Крім того, на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року про витребування доказів у цій справі ТОВ «ЗМБТІ» направило суду копію Договору міни частини квартири від 22 вересня 2000 року, відповідно до якого померлій ОСОБА_3 на праві власності належить 1/3 часка квартири АДРЕСА_1 (а.с. 120-122, зворот).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять, в тому числі, й обов`язки спадкодавця, що йому належали на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1282 ЦК України передбачено обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 552/4892/19 зазначено, що відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною другою статті 1281 ЦПК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Обов`язку кредитора своєчасно пред`явити вимогу до спадкоємців боржника кореспондує їх обов`язок задовольнити такі вимоги повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку погасити заборгованість боржника повністю узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника.

Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Тобто у будь-якому разі виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього. Кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц, вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Разом з тим, колегія суддів враховує правову позицією, викладену в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 636/2726/16-ц, щодо того, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах заведено вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст.1297 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст.1296 ЦК).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року у справі № 537/4780/18, відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину сама собою не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця у разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог.

У постанові від 02 жовтня .2019 року у справі №636/2726/16-ц ВС дійшов висновку, що застосування правила ст.1282 ЦК не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема п.5 ч.2 ст.16 ЦК про примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до структури ЦК кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові ВС від 25 квітня 2018 року у справі № 61-5552свп18.

Відтак, Позивачем було обрано належним спосіб захисту своїх порушених прав із зверненням з позовом про стягнення на майно, які Відповідачі успадкували, прийнявши спадщину після їх померлої матері ОСОБА_3 та не заявили про відмову від неї.

Колегія суддів зауважує, що положеннями частин першої і другої статті 1282 ЦК України визначено обов`язок, а не право спадкоємця боржника, задовольнити вимоги кредитора повністю шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Крім того, нормами ЦК України не визначено, в якій формі повинна відповідати відмова спадкоємця у здійсненні одноразового платежу. Невиконання зобов`язання і свідчить про відмову від одноразового платежу.

За відсутності доказів про погашення спадкоємцем боржника боргу спадкодавця та письмової відмови спадкоємця у здійсненні одноразового платежу на користь кредитора, має місце мовчазна відмова спадкоємця у здійсненні одноразового платежу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 195/1369/21.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» no. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Європейський суд з прав людини вказав, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на вищевикладене, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року встановлено, що відповідачі є спадкоємцями після смерті боржника ОСОБА_3 , до них перейшли обов`язки спадкодавця, що витікають з договору позики від 11 лютого 2016 року, ОСОБА_1 отримав вимогу про повернення позики від 05 квітня 2018 17 квітня 2018 року, проте, впродовж 14 днів вимога не була задоволена і позика не була повернута, а матеріали справи містять підтвердження майна, успадкованого відповідачами, з огляду на те, що зазначене судове рішення фактично не виконане, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим, рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 лютого 2023 року на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки новою постановою апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та позовні вимоги ТОВ «Автотранспортне підприємство 129966», підприємство має право на компенсацію судового збору, сплаченого за подання позову в сумі 2481 грн відповідно до квитанції № 6443-8731-3610-8698 від 10 лютого 2022 року та судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в сумі 3721,50 грн відповідно до квитанції № 32528798800006519373 від 21 березня 2023 року.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженоювідповідальністю «Автотранспортнепідприємство 129966»в особіпредставника адвоката ВалькаВіталія Сергійовича задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжявід 23лютого 2023рокууцій справі скасувати. Прийняти у цій справі нову постанову, якою:

«Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 129966» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно задовольнити.

Звернути стягнення на 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору міни від 22 вересня 2000 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які прийняти спадщину, але не оформили своїх спадкових справ, в рахунок погашення вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 129966» за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року, у спосіб реалізації шляхом проведення прилюдних торгів.»

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 129966» витрати зі сплати судового збору в сумі 3101 (три тисячі сто одна) гривню 25 копійок з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 10 серпня 2023 року.

Головуючий:

Судді: