Ухвала

від 11.08.2023 по справі 369/12497/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12497/23

Провадження №2/369/5565/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Андрєєва Микити Андрійовича про забезпечення позову у цивільній справі № 369/12497/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Андрєєв М.А. звернувся через підсистему «Електронний суд» до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на приміщення № 22 площею 57,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2288719832224, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначив, що 07.10.2019 року між Позивачем (далі Покупець) та Відповідачем (далі Продавець) через його довірену особу, було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (далі Попередній договір, додаток 1).

Попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 2675 (нотаріальний бланк НМВ 448912).

Згідно пункту1Попереднього договору,Продавець устрок до30.06.2021року зобов`язувавсяпередати увласність Покупцяз укладеннямдоговору купівлі-продажу,а Покупецьзобов`язується прийнятиі оплатитиквартиру АДРЕСА_2 ,загальною площею44,9кв.м.,в багатоквартирномужитловому будинку,збудованому наземельних ділянкахплощею 0,0335га,кадастровий номерякої 3222486200:03:006:5442,площею 0,0335га,кадастровий номерякої 3222486200:03:006:5443,площею 0,0335га,кадастровий номерякої 3222486200:03:006:5444,що знаходитьсяв АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 569995,00 гривень.

Згідно пункту 5 Попереднього договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.

Всупереч умовам Попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.06.2021 року, так і станом на день подання цієї заяви. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію досі.

Крім того, всупереч умовам Попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому розшукати продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки остання за місцем реєстрації не перебуває, на зв`язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу його контактів не надають.

Невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Як зазначено у пункті 6 заяви продавець ухиляється від повернення одержаного авансу у розмірі 569995,00 гривень. При цьому ціна позову (з урахуванням річних та інфляційних втрат) є значною та складає майже півмільйона гривень, а покупець разом зі своєю родиною збирав її для покупки квартири протягом значної частини свого життя.

Як свідчать вищевикладені обставини, з моменту, відколи зобов`язання за договором мали бути виконані минуло майже рік. При цьому, як свідчить додане до цієї заяви актуальне фото будівництва будинку, зобов`язання вочевидь не буде виконано і найближчим часом. Також, всупереч умовам договору, продавець так і не повернув покупцю внесену суму коштів, не виходить на зв`язок.

В інформаційній системі судової влади зареєстровано низку аналогічних позовів до відповідача, щодо переважної більшості з яких провадження вже відкрито.

Вказане констатує як те, що продавець не планував насправді виконувати зобов`язання, передбачені Попереднім договором, так і те, що виконання судового рішення за позовом про стягнення коштів може бути утрудненим через значну кількість потенційних стягувачів.

Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Виходячи з зазначених норм чинного законодавства України, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Між тим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.

Звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва) позивач не довів в першу чергу той факт, що цей об`єкт незавершеного будівництва на вказаній ділянці справді існує, а також те, що заявлені вимоги є співмірними даному виду забезпечення позову, враховуючи те, що, очевидно, вартість нерухомого майна (за його наявності) є більшою ніж сума авансового внеску за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири.

Водночас, у даному випадку не вбачається співмірності між заходом забезпечення позову, який позивач просить застосувати та позовними вимогами, оскільки матеріали заяви не містять грошової оцінки майна, на яке висунуто вимогу про накладення арешту.

Таким чином, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які ним заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Також зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.

Позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано доказів забезпечення позову, є співмірним із заявленими позивачем вимогам. Суд не вбачає необхідності у забезпеченні позову, так як доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому безпідставне вжиття заходів забезпечення позову порушить права інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову за безпідставністю.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову, та співмірності відносно заявлених вимог ціні позову.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Андрєєва Микити Андрійовича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя А.В. Янченко