Постанова

від 11.08.2023 по справі 922/834/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2023 року м. Харків Справа № 922/834/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А. , суддя Радіонова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу відповідача (вх.№957Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 (суддя Чистякова І.О.) у справі №922/834/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграф Пласт", м. Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОАП-ТЕКО", м. Харків,

про стягнення 92 798,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліграф Пласт" (далі ТОВ "Поліграф Пласт") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СОАП-ТЕКО" (далі ТОВ "СОАП-ТЕКО") про стягнення 92 798,85 грн., з яких: сума основного боргу - 63 846,87 грн., пеня - 7 253,18 грн., інфляційні - 19 058,77 грн. та 3% річних - 2 640,03 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №051121 від 05.11.2021 у частині оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 у справі №922/834/23 позов задоволено повністю. Судові витрати у справі у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. та судового збору у розмірі 2 684,00 грн. покладено на відповідача.

В основу рішення в частині стягнення суми основного боргу покладено висновки суду про те, що відповідач отриману у власність від позивача продукцію оплатив частково в сумі 10 000,00 грн., у зв`язку із чим наявна заборгованість за договором у розмірі 63 846,87 грн. Крім того, перевіривши правильність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що вказані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України та здійснені позивачем арифметично правильно.

Не погодившись (частково) із означеним рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить:

- скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені в розмірі 7 253,18 грн., інфляційних у розмірі 19 058,77 грн., 3% річних у сумі 2 640,03 грн. та 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу;

- ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 63 846, 87 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити та відмовити у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На переконання апелянта, оскаржуване рішення не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, а отже підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення, з огляду на наступне:

- не зважаючи на умови п.2.3 договору, ТОВ "Поліграф Пласт" «запустив заявку в роботу» без відома ТОВ "СОАП-ТЕКО" та передплати 50%;

- внаслідок воєнних дій виробництво відповідача значною мірою постраждало. Законодавець скасував усі штрафні санкції на період воєнного стану, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. Господарський суд Харківської області також не врахував, що затримка в проведенні платежів була обумовлена форс-мажорними обставинами, а саме початком повномасштабної війни з Російською Федерацією, і цей факт не підлягає окремому доказуванню;

- розмір стягнутої за оскаржуваним рішенням професійної правничої допомоги адвоката є необґрунтованим та значно завищеним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 вищевказану апеляційну скаргу залишено без руху.

Після отримання від відповідача заяви про усунення недоліків поданої апеляційної скарги ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.06.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 у справі №922/834/23, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

26.06.2023 на поштову адресу суду від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу (у межах визначеного судом строку), згідно з резолютивною частиною якого заявник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

За коротким змістом відзиву позивач зазначає наступне:

- заборгованість утворилась до повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України і в апелянта був час на врегулювання спору поза межами суду. Відповідач, отримавши товар, був зобов`язаний здійснити оплату негайно після його прийняття, тобто у день поставки продукції, визначений у видатковій накладній №79 від 02.12.2021, отже задовго до бойових дій;

- апелянт, посилаючись на форс-мажор, не надає жодного доказу в обґрунтування таких посилань;

- згідно з п.5.1 договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) за послуги, що надаються адвокатом, позивач сплачує адвокату гонорар у розмірі 20 000,00 грн. відповідно до підписаного позивачем та адвокатом акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.03.2023, загальна вартість наданих адвокатом клієнту послуг за договором про надання правової допомоги (послуг адвоката) складає 20 000,00 грн. Платіжною інструкцією №988 від 02.03.2023 позивач здійснив перерахування адвокату 20 000,00 грн.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів-членів колегії Попкова Д.О. та Стойки О.В., на підставі розпорядження заступника керівника апарату суду від 09.08.2023, згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.11.2021 між ТОВ "Поліграф Пласт" (постачальник) та ТОВ "СОАП-ТЕКО" (покупець) укладено договір поставки №051121 (далі договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві пакувальний матеріал та вироби з поліпропіленової плівки, відповідно до узгодженого сторонами оригінал-макету, (далі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з п.1.2 договору конкретне найменування, одиниці виміру, строки виготовлення кожної партії та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються в специфікаціях до договору.

Пунктом 1.3 договору погоджено, що загальна сума договору визначається виходячи з цін на продукцію, асортименту та загальної кількості продукції, проданої відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п.2.3 договору продавець продає покупцю продукцію за договірними цінами. Ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначається сторонами у видаткових накладних та/або специфікаціях. Оплата продукції, поставленої в рамках цього договору, здійснюється 50% - передоплата, 50% - по факту виготовлення продукції.

Згідно п.4.1 договору продаж продукції відбувається окремими партіями на підставі товарних накладних або специфікацій, оформлених відповідно до замовлень покупця.

Замовлення продукції надсилається покупцем на електронну пошту продавця. В замовленні покупець інформує продавця про конкретний асортимент та кількість продукції, що підлягає продажу (п.4.2 договору).

Датою отримання партії товару покупцем вважається дата підпису видаткової накладної покупцем (п.4.7 договору).

За умовами п.4.8 договору право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання накладної покупцем.

Згідно з п.10.1 договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від виконання обов`язків, взятих на себе за даним договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору поставки ТОВ "Поліграф Пласт" передало у власність ТОВ "СОАП-ТЕКО" продукцію на суму 73 846,87 грн. Зазначені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи видатковою накладною №79 від 02.12.2021 та товарно-транспортною накладною №Р79 від 02.12.2021, які підписані сторонами та скріплені їх печатками і не оспорюються сторонами.

Згідно з твердженнями позивача, відповідач, у порушення умов договору, у встановлені строки та в повному обсязі за поставлену продукцію не розрахувався, оплату здійснив частково в сумі 10 000,00 грн. шляхом сплати 08.06.2022 суми 5 000,00 грн. та 01.02.2023 суми 5 000,00 грн. Обставини сплати відповідачем на користь позивача 10 000,00 грн. підтверджуються сторонами.

Зазначені обставини стали підставою звернення ТОВ "Поліграф Пласт" з розглядуваним позовом до суду.

Судова колегія враховує наступне.

За змістом ст.ст.4, 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України) можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту.

Сутність розглядуваних позовних вимог полягає у примусовому стягненні з відповідача суми основної заборгованості за поставлену позивачем продукцію та застосуванні до відповідача наслідків порушення грошових зобов`язань у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

Зобов`язання між сторонами були встановлені договором поставки №051121 від 05.11.2021.

Беручи до уваги правову природу укладеного між позивачем та відповідачем договору, права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, яке регламентує правовідносини з поставки, а також положень ч.2 ст.712 ЦК України, яка регламентує можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із доводами місцевого господарського суду щодо визначення норм матеріального права, відповідно до яких має вирішуватися спір.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, ст.655, ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Названий обов`язок безпосередньо закріплений в ч.1 ст.712 ЦК України і для договору поставки.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище за текстом постанови, згідно з видатковою накладною №79 від 02.12.2021 та товарно-транспортною накладною №Р79 від 02.12.2021 ТОВ "Поліграф Пласт" передало у власність ТОВ "СОАП-ТЕКО" продукцію на суму 73 846,87 грн.

За умовами п.2.3 договору оплата продукції, поставленої в рамках цього договору, здійснюється 50% - передоплата, 50% - по факту виготовлення продукції.

У матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем 50% передоплати поставленої продукції та 50% оплати по факту виготовлення продукції. Оплата продукції здійснена частково, на загальну суму 10000 грн.

Сторони передбачили в договорі поставки, що остаточно розрахунок за продукцію здійснюється «по факту виготовлення продукції».

Позивач в позовній заяві визначив дату оплати днем поставки товару, що є більш пізнім терміном, але його застосування є правом позивача.

Отже, відповідач, отримавши товар за договором, був зобов`язаний здійснити його оплату у день поставки продукції - 02.12.2021 на суму 73 846,87 грн.

Посилання апелянта на те, що, не зважаючи на умови п.2.3 договору, ТОВ "Поліграф Пласт" запустило заявку в роботу без відома ТОВ "СОАП-ТЕКО" та передплати 50% не можуть бути прийняті судовою колегією у зв`язку із наступним.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що сторонами всі деталі були узгоджені і був виставлений рахунок на оплату, проте, з огляду на відсутність у ТОВ «СОАП-ТЕКО» вільних коштів на передплату, сторони домовились про здійснення передплати, «коли кошти появляться». Апелянт в апеляційній скарзі також вказує на те, що отримав повідомлення від позивача про виконання замовлення.

Отже, відповідач був повідомлений про виконання позивачем замовлення і одержав, як він зазначає, рахунок для оплати, разом із тим, відповідач не відмовився від поставки продукції, прийняв її повністю, без зауважень.

Доводи апелянта про наявність домовленості між сторонами про зміну строків передоплати за поставлену продукцію не підтверджуються матеріалами справи (відсутні докази внесення змін до договору за додатковою угодою, листи з відповідною пропозицією та відповіді на неї також відсутні).

Відповідно до ч.1 ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При цьому частиною 4 ст.538 ЦК України унормовано, якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

ТОВ "СОАП-ТЕКО" проведено лише часткову оплату продукції на загальну суму 10 000,00 грн., а саме 08.06.2022 на суму 5 000,00 грн. та 01.02.2023 на суму 5 000,00 грн.

За змістом апеляційної скарги ТОВ "СОАП-ТЕКО" визнає наявність основного боргу перед ТОВ "Поліграф Пласт" у розмірі 63 846,87 грн. У частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості рішення суду першої інстанції не оскаржується і, відповідно, з огляду на визначені статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, Східним апеляційним господарським судом не перевіряється.

На підставі викладеного вище за текстом судова колегія дійшла висновку, що доводи відповідача за апеляційною скаргою не спростовують висновки суду першої інстанції про допущені відповідачем порушення виконання грошових зобов`язань з оплати отриманого товару.

Відповідно до приписів ст.ст.611, 625 ЦК України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, за змістом ст.ст.549, 611 ЦК України та ст.ст.216-218, 230 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є також право кредитора вимагати, зокрема, сплати пені.

Сторони у п.7.3 договору погодили відповідальність покупця за несвоєчасну оплату партії продукції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за поставлену партію продукції за кожний розпочатий день (добу) прострочення.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних, Господарський суд Харківської області дійшов висновку, що вказані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України та здійснені позивачем арифметично правильно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7 253,18 грн., інфляційних у розмірі 19 058,77 грн. та 3% річних у розмірі 2 640,03 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом апеляційної скарги відповідач правильність здійснених позивачем нарахувань, з якими погодився суд першої інстанції, не оспорює. Разом з тим, оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що законодавець скасував усі штрафні санкції на період воєнного стану, а також що затримка у проведенні платежів була обумовлена форс-мажорними обставинами (початком повномасштабної війни з Російською Федерацією).

Апеляційна скарга не містить посилання на нормативно-правовий акт, який би свідчив про скасування законодавцем штрафних санкцій на період воєнного стану, зокрема у правовідносинах за договорами поставки.

Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 3% річних та інфляційні не є штрафними санкціями. Враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №910/3517/22 та від 01.03.2023 у справі №910/16550/21.

Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18. Вказаним законом внесено також зміни до Закону України «Про споживче кредитування»; доповнено пунктом 5-2 Закон України «Про іпотеку».

Отже Законом України від 15.03.2022 №2120-IX врегульовано правовідносини щодо не нарахування, списання пені за певним колом правовідносин. Правовідносини з постачання, купівлі-продажу продукції не входять до цього кола.

За іншими договорами, окрім окреслених в Законі №2120-IX, сторонам необхідно доводити, що зобов`язання не виконано саме у зв`язку з воєнним станом і у випадку доведення факту невиконання зобов`язання, у зв`язку з настанням обставин непереборної сили, сторона договору звільняється від відповідальності.

Судова колегія звертає увагу, що зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої від позивача продукції виникли 02.12.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні.

Згідно з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України (далі ТПП України) засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.14-1 названого Закону ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до п.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Отже, єдиним документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат.

Відповідно до п.6.1 Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин (п.6.2 Регламенту).

З наведених норм вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак, сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Як вірно зазначено Господарським судом Харківської області в оскаржуваному рішенні, сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Аналогічна правова позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Відповідачем не було надано до матеріалів справи сертифікату, виданого ТПП України чи уповноваженою регіональною торгово-промисловою палатою. Про наявність такого сертифікату апелянт також не зазначає.

Крім того розділом 8 договору сторони узгодили положення про форс-мажор. Відповідно до п.8.1 договору поставки сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку.

Згідно з п.8.2 договору настання непереборної сили має бути підтверджено органами Торгово-промислової палати України або організацією, на яку Урядом покладені обов`язки по ліквідації таких обставин, компетентним органом, що визначений чинним в Україні законодавством.

За умовами пунктів 8.3, 8.4 договору настання випадку та обставин, які визначені у пп.8.1.2 - 8.1.5 цього договору, засвідчується стороною, що на них посилається, шляхом письмового повідомлення з наданням копій підтверджуючих документів. Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.

Тобто, сторони у договорі чітко визначили порядок та строки повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин. Доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин матеріали справи не містять. На наявність обставин такого повідомлення відповідач за текстом апеляційної скарги також не посилається.

За таких обставин судова колегія відхиляє аргументи скаржника про наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення умов договору у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. судова колегія враховує наступне.

Частинами 1, 3 статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 4 ст.129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

ТОВ "Поліграф Пласт" у позовній заяві просить стягнути з ТОВ "СОАП-ТЕКО" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.02.2023; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.03.2023 до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.02.2023; платіжну інструкцію №988 від 02.03.2023; детальний опис виконаних та наданих адвокатом послуг.

Дослідивши надані позивачем докази, колегія суддів зазначає наступне.

02.02.2023 між адвокатом - Риндін Дмитро Ілліч та ТОВ "Поліграф Пласт" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (послуг адвоката), за умовами п.1.1 якого клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта не обмежуючись, у Господарському суді Харківської області з приводу стягнення з контрагента клієнта - ТОВ "СОАП-ТЕКО" заборгованості за договором поставки №051121 від 05.11.2021, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, у тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинувачуваному, стягувачу КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. У тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, у тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п.5.1 договору за послуги, що надаються адвокатом, пов`язані із стягненням у судовому порядку з контрагента клієнта - ТОВ "СОАП-ТЕКО" заборгованості за договором поставки №051121 від 05.11.2021, у відповідності з умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з п.5.2 договору оплата гонорару підлягає перерахуванню клієнтом на банківський рахунок адвоката не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору (п.7.1 договору).

Як правильно зазначено судом першої інстанції, з умов вищевказаного договору вбачається, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми. У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару, такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Як убачається з підписаного позивачем та адвокатом акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.03.2023 до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.02.2023, загальна вартість наданих адвокатом клієнту послуг складає 20 000,00 грн. (означений розмір відповідає визначеному в договорі розміру гонорару).

В акті вказано також перелік наданих адвокатом послуг.

Згідно з платіжною інструкцією №988 від 02.03.2023 позивач перерахував на користь адвоката 20 000,00 грн.

Отже, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом документів від імені та в інтересах позивача, а також приймаючи до уваги надані позивачем належні та допустимі докази в обґрунтування понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, Господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку про те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є пов`язаними з цією справою, підтвердженими належними доказами та відповідають фактично наданим послугам.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

Як убачається з матеріалів справи, відповідач у порядку ч.5 ст.126 ГПК України не заявляв суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив на позовну заяву також не містить будь-яких заперечень відповідача проти розміру цих витрат.

Отже, у розумінні зазначених норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із доведенням нею неспівмірності заявлених адвокатських витрат, на її думку (недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт). Апелянтом не вказано та нічим не доведено чому заявлений позивачем розмір витрат є, на його думку, завищений (неспівмірний).

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у додаткових постановах Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №922/4183/21 та від 20.10.2021 у справі №920/1007/19.

Крім того викладене у тексті апеляційної скарги твердження відповідача про те, що розмір стягнутої за оскаржуваним рішенням професійної правничої допомоги адвоката є необґрунтованим та значно завищеним, жодним чином не обґрунтоване та не підтверджене.

Отже, за висновками судової колегії, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі (20 000,00 грн.).

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 у справі №922/834/23 - без змін.

З урахуванням приписів ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 у справі №922/834/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.08.2023.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова