Постанова

від 03.08.2023 по справі 299/3793/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/3793/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Кожух О.А.

з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Киретів Віктор Васильович, на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Кашуба А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району про позбавлення батьківських прав

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 19.06.2019 у справі №299/854/19. У шлюбі в них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу відповідач не відвідував своїх дітей, не цікавиться їх життям, ухиляється від їх виховання та утримання. Діти проживають разом з нею, що підтверджується довідкою представника органу місцевого самоврядування. Відповідач зустрічами з дітьми нехтує, в житті та розвитку дітей не відіграє ніякої ролі. Батьківського піклування діти не відчувають. Ухилення його від участі у житті дітей має тривалий характер і є свідомим.

А тому, з метою захисту дітей та в їх інтересах ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його дітей - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Киретів В.В., подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги

Вважає, що під час судового розгляду та прийняття рішення судом неповно було з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує що після розірвання шлюбу, відповідач зустрічами з дітьми не бажає, в житті та розвитку дітей не відіграє ніякої ролі. Батьківського піклування донька та син не відчувають і батьківської допомоги у розвитку світогляду та розумінні ними свого місця в цьому житті відповідач не надає.

В судові засідання ОСОБА_2 не з`являвся, що на думку апелянта є додатковою підставою для висновку про байдужість батька до долі дітей.

При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області № 02-10/1474 від 01 вересня 2022 року за результатами розгляду питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей Біанки та ОСОБА_5 , згідно якого орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав останнього.

Орган опіки та піклування Вилоцької селищної ради з`ясував, що ОСОБА_2 проживає в с. Нове Село, Берегівського району, участі у вихованні дітей не приймає, проживає сам. При спілкуванні із представниками органу опіки і піклування не виявляв бажання бачитися зі своїми дітьми.

Ухваленню вище вказаного висновку органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав передувало фактичне обстеження уповноваженими особами органу опіки та піклування місця проживання позивача з дітьми, відповідача, спілкування з ними.

Щодо висновків суду про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача через відсутність показань свідків, довідок з навчально-виховних закладів та сімейного лікаря, то такі докази не могли бути подані, так як позивач ОСОБА_1 з дітьми не зверталась до сімейного лікаря, а у зв`язку з російською агресією проти України більшість родичів чи знайомих позивача ОСОБА_1 виїхали за кордон.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народили у шлюбі двох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 19.06.2019 у справі №299/854/19.

Діти проживають разом із матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 , що підтверджено Довідкою №147 від 30.06.2022, виданою старостою Новосільського старостинського округу.

Позивачка стверджує, що протягом останніх трьох років батько дітей -ухиляється від виконання батьківських обов`язків, зустрічами з дітьми нехтує, в житті та розвитку дітей не відіграє ніякої ролі, батьківського піклування діти не відчувають. Ухилення його від участі у житті дітей має тривалий характер і є свідомим.

За змістом Висновку Виконавчого комітету Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області №02-10/1474 від 01.09.2022 за результатами розгляду питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей Біанки та ОСОБА_5 , орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Так, орган опіки та піклування з`ясував, що ОСОБА_2 проживає в с.Нове Село, Берегівського району, участі у вихованні дітей не приймає, проживає сам. Не працевлаштований. Скарг на його поведінку не надходило. При спілкуванні із представниками органу опіки і піклування не проявляв бажання бачитися зі своїми дітьми, повідомив, що при можливості фінансово допомагає.(а.с.23)

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою, крім висновку органу опіки і піклування не надано доказів щодо неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 .

Разом з тим, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважуючи на викладене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Киретів Віктор Васильович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: