Постанова

від 14.08.2023 по справі 810/1219/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 810/1219/18

адміністративне провадження № К/9901/63823/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.

судді: Берназюк Я.О., Єзеров А.А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи - Ємчиська сільська рада Миронівського району Київської області, Миронівська районна державна адміністрація Київської області про зобов`язання вчинити дії,

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення, йому, земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, в розмірі середньої частки (паю) 5,11 в умовних кадастрових гектарах.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 10.04.2017 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області, Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, СТОВ «Петровського» про визнання права на земельну частку (пай) позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в колишньому колективному сільськогосподарському підприємстві імені Петровського села Ємчиха Миронівського району Київської області, розміром 5,11 умовних кадастрових гектарах. Рішення суду набрало законної сили 04.05.2017.

На виконання даного рішення позивач звернувся до Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 5,11 в умовних кадастрових гектарах на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом № 02-41-192 від 16.05.2017 Ємчиська сільська рада Миронівського району Київської області погодила місце розташування земельної ділянки площею 5,11 в умовах кадастрових гектарах на території Ємчиської сільської ради за межами села Ємчиха та надала викопіювання з карти-схеми.

19.05.2017 позивач звернувся до Миронівської районної державної адміністрації Київської області із заявою про ухвалення рішення про виділення земельної ділянки в натурі.

У відповідь на заяву, позивач отримав лист Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 23.06.2017, де повідомлено, що для вирішення питання про виділення в натурі земельної ділянки необхідно надати графічні матеріали з карти розпаювання КСП імені Петровського з місцем розташування бажаної земельної ділянки.

Оскільки запитувані матеріали позивачем надавались до Миронівської районної державної адміністрації разом із заявою від 19.05.2017, позивач повторно звернувся із заявою 10.07.2017.

Листом від 30.10.2017 Миронівська районна державна адміністрація повідомила позивача, що для вирішення питання про виділення в натурі земельної ділянки необхідно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

18.07.2017 позивач звернувся із аналогічною заявою до відповідача.

Листом № Л-23338/0-14041/6-17 від 16.08.2017 відповідач повідомив позивача, про те, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів. Правові підстави щодо прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутні.

Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 у справі № 810/3978/17 позовну заяву залишено без розгляду на підставі заяви позивача.

13.12.2017 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 5,11 в умовних кадастрових гектарах на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом № Л-35869/0-382/6-18 від 18.01.2018 відповідач повідомив позивача про те, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів. Правові підстави щодо прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутні.

Не погодившись із вказаними відмовами відповідача, позивач звернувся до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 позов задоволено.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості), як власнику земельної частки (паю), за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області в розмірі середньої частки (паю) 5,11 в умовних кадастрових гектарах, право на яку виникло на підставі рішення Миронівського районного суду від 10 квітня 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що листом № 02-41-192 від 16.05.2017 Ємчиська сільська рада Миронівського району Київської області погодила місце розташування земельної ділянки площею 5,11 в умовних кадастрових гектарах на території Ємчиської сільської ради за межами села Ємчиха та надала викопіювання з карти-схеми.

Оскільки Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 № 899-IV регулює питання виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, а такі землі відповідно до вищезазначеного листа-відповіді відсутні, відповідно спірні відносини необхідно регулювати Земельним Кодексом України.

Розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, тобто, до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 - скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що при прийнятті рішення щодо виділення позивачу земельної ділянки в натурі (на місцевості), як власнику земельної частки (паю), повинен застосовуватися саме Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а не Земельний кодекс України, оскільки Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" є спеціальним законодавчим актом, який регулює питання виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам.

Виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) можливе лише із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності та на підставі відповідного рішення сільських, селищних, міських ради щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Зокрема, позивач покликається на те, що оскільки Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» регулює питання виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, а такі землі на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області відсутні, відповідно спірні правовідносини необхідно регулювати Земельним кодексом України.

Також позивач покликається на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01.01.2013, цим Законом змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Також, позивач покликається на те, що належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Також, позивач покликається на те, що в постанові апеляційного суду ніяким чином не зазначено, що він просив суд розглядати апеляційну скаргу за його участю та за участю його представника Невкритого В.М. До відзиву також були додані заяви позивача та його представника про відкладення справи, з обґрунтуванням причин такого відкладення. Представник позивача перебував у відпустці, а позивач не має юридичної освіти та не може захистити свої інтереси самостійно.

Просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами 1-3 статті 25 ЗК України врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Відповідно до частини 5 статті 25 ЗК України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Згідно з частинами 10-11 статті 25 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Згідно з частиною 1,2 статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 899-ІV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" передбачено, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

Отже, питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

Верховний Суд неодноразово розглядав справи з подібними правовідносинами. Зокрема, у постанові від 16.05.2019 у справі №814/690/18 Верховний Суд дійшов висновку, що на етапі, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) проводиться відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до підпункту 4.32 Положення № 258 ГУ Держземагентства відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно пунктів 3 та 4 Положення № 258 завданням управління (відділу) є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; здійснює ведення Поземельних книг та їх зберігання; організовує здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює відповідно до законодавства регулювання у сфері планування територій, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до пункту 7 Положення № 258 головне управління здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи Держземагентства України нижчого рівня та контролює їх діяльність.

За змістом наведених правових норм, у випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Вирішуючи спір у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 04.09.2019 у справі № 810/1096/18 та постанові від 05.11.2020 у справі № 810/4393/17 дійшов висновку, що посилання відповідача на частину другу статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» суди обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.122 Земельного Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який був прийнятий пізніше Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»

У справі яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення, землі, що належали колективному сільськогосподарському підприємству відсутні, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність відмови відповідача у виділенні земельної ділянки (паю) в зв`язку з відсутністю відповідних повноважень.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 343, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 скасувати.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров