Рішення

від 14.08.2023 по справі 332/288/22

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Лізи Чайкіної 65, м. Запоріжжя, 69106тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/288/22

Провадження № 2/332/40/23

Рішення

Іменем України

14 серпня 2023 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Яцуна О.С.,

секретаря: Мовчан К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стариченко Микола Петрович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про скасування наказу про відсторонення та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення, -

Встановив:

У січні 2022 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича, звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про скасування наказу про відсторонення та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення. В подальшому був замінений первісний відповідач на належного відповідача. У зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 остаточно пред`явлені до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця».

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона, починаючи з 20.01.1994 працює в Структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця». Остання займана посада ОСОБА_1 - оператор вагонного депо механізованого пункту обробки вагонів. З грудня 2021 року позивач зіткнулась з грубим порушенням її конституційних прав зі сторони відповідача, коли останнім постійно вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19.

Зокрема, 01.12.2021 нею отримано лист-ознайомлення про необхідність пред`явлення документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. З твердженнями, що містилися в листі, позивач була не згодна і у відповідь, того ж дня, надала заперечення на лист-ознайомлення, що був адресований на ім`я керівника вагонного депо Запоріжжя-Ліве. Відповідь не було надано.

09.12.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 148/ОС, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

Зі спірним наказом позивач категорично не згодна, своє відсторонення вважає незаконним.У зв`язку з тим, що дії відповідача порушують її право на роботу, закріплене Конституцією України, вона просить визнати наказ про її відсторонення від роботи незаконним та скасувати його, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та понесені витрати на правничу допомогу.

Від представника відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладені заперечення щодо позиції відповідачів, викладеній у відзиві на позов. Крім того, представником відповідача до матеріалів справи долучені пояснення.

Від представника позивача - адвоката Стариченка М.П., надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовну заяву підтримують та просять її задовольнити.

Від представника відповідача - Осоненка Ю.О. , надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що позивач з 20.01.1994 працює в Структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця». Остання займана посада ОСОБА_1 - оператор вагонного депо механізованого пункту обробки вагонів (а.с. 17-18).

01.12.2021 позивач отримала лист-ознайомлення про необхідність пред`явлення документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. З твердженнями, що містилися в листі, позивач була не згодна і у відповідь, того ж дня, надала заперечення на лист-ознайомлення, що був адресований на ім`я керівника вагонного депо Запоріжжя-Ліве (а.с. 21). Відповіді надано не було.

09.12.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 148/ОС, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (а.с. 20).

Не погоджуючись з позовними вимогами представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що АТ «Українська залізниця» діяло згідно вимог чинного законодавства при вирішення питання щодо відсторонення позивача від роботи. Позивач є працівником організації, що входить до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відтак з боку відповідача виник обов`язок щодо відсторонення позивача від виконання своїх обов`язків. При відстороненні позивача від роботи відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 про «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236», що була доповнена п. 416; Кодексом законів про працю України, а саме ст. 46, що регулює процедуру відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом, а також Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідач зауважує, що вимога позивача про стягнення на її користь середнього заробітку є безпідставною, оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків, а тому в такий період заробітна плата працівникові не виплачується.

У своїх поясненнях представник відповідача також просить відмовити у задоволенні позову, прийнявши до уваги робочу інструкцію позивача.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, вказаною статтею до обов`язкових віднесені щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і не передбачає у своєму переліку обов`язкового щеплення від COVID-19. Нормами цієї статті передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, однак лише виключно в порядку, встановленому законом.

Наведене узгоджується з ч.ч. 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якими визначено наступне: профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відповідно до приписів ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Ним визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 встановлено карантин та запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до цієї постанови, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Разом з цим, зміст права на працю, закріплений положеннями ст. 43 Конституції України, включає крім вільного вибору праці також і відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04.09.2019, № 6-р(II)/2019).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний Наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 416 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 (а.с. 80).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 7 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Тобто, аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21.

Суду не надано достатніх та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю в ОСОБА_1 щеплення проти COVID-19, дотримані вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою, зокрема, визначено, що у разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 26.03.2022 до Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 внесені зміни, якими визначено наступне: на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендувати дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендувати забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану. Пункт 416 доповнити абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25.02.2022, що набрав чинності 01.03.2022 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Тобто, після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, що належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Окрім зазначеного вище, суд зазначає, що за статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Зокрема, п. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні № 10-р/2020 від 28.08.2020 Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Разом з тим, за змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 за № 2153 (надалі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники, визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 за № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачив низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми, та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивача, передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Зокрема, з дослідженої судом робочої інструкції оператора вагонного депо (а.с. 117), не вбачається обов`язку позивача щодо безпосереднього контактування з іншими особами при виконанні своїх трудових обов`язків.

Судом не встановлено жодних фактів, що б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У зв`язку зі збройною агресію рф проти України, відповідач АТ «Укрзалізниця» не мав змоги видати індивідуальний наказ про допущення позивача до роботи, а тому остання була повідомлена про можливість виходу на роботу в телефонному режимі.

Згідно графіка роботи механізованого пункту обробки на лютий 2022 року - 24 лютого та 25 лютого у оператора вагонного депо є вихідними днями, а тому позивач приступила до роботи 26 лютого.

Позивач, згідно наказу, була відсторонена з 09.12.2021.

Таким чином, в період з 09.12.2021 по 26.02.2022 вона не мала професійної взаємодії та не отримувала заробітної плати, а тому суд визнає за необхідне зобов`язати відповідача АТ «Укрзалізниця» виплатити позивачеві середній заробіток за час її відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).

Розрахунок середньомісячного заробітку відбувається на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (надалі - Постанова КМУ № 100).

Абзацом 3 п. 2 Розділу ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Постанови КМУ № 100 визначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1 п. 8 Розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Постанови КМУ № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулось відсторонення - жовтень та листопад 2021 року.

Згідно довідки про доходи № 270 від 09.12.2021, доходи позивача за жовтень 2021 року складають 9 196,46 грн, за листопад 2021 року - 9 425,77 грн (а.с. 145).

Тобто, середня заробітна плата за останні два місяці складає: 9 311,12 грн (9 196,46 грн + 9 425,77 грн) : 2.

Згідно табелю робочого часу, кількість відпрацьованих позивачем годин за жовтень 2021 року складає 176 годин (а.с. 149), за листопад 2021 року - 165 годин (а.с. 153).

Тобто, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці складає: 170,5 годин (176 годин + 165 годин) : 2.

Таким чином, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці, що передували відстороненню, розраховується у співвідношенні середньої заробітної плати за останні два місяці, що передували відстороненню та середньої кількості відпрацьованих годин за останні два місяці, що передували відстороненню, а саме: 9 311,12 грн : 170,5 годин = 54,61 грн/год.

Час вимушеного прогулу за грудень 2021 року становить 127 годин (а.с. 157), за січень 2022 року - 159 годин (а.с. 159), за лютий 2022 року - 132 години (а.с. 163).

Виходячи з наведеного вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає виплати позивачеві розраховується шляхом множення середньогодинної заробітної плати за останні два місяці, що передували відстороненню на число годин за час відсторонення, а саме: 54,61 * 418 = 22 826,98 грн.

Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, контррозрахунку ним не надано.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на її користь суми витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: договору про надання юридичних послуг адвокатом № б/н, укладеного 14.01.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Стариченком М.П. (а.с. 10), ордера серії АР № 1037123 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Стариченком М.П. (а.с. 11), додаткової угоди № 1 до договору про надання юридичних послуг адвокатом № б/н від 14.01.2022 від 14.01.2022 (а.с. 12), акта виконаних робіт від 18.01.2023 на суму 3 000,00 грн (а.с. 13), квитанції № б/н від 18.01.2022 на суму 3 000,00 грн (а.с. 14).

Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом для їх виконання та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому зазначена сума у розмірі 3 000,00 грн, що є видом судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 30.08.2022 позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 136 ЦПК України.

А тому, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1 984,80 грн за одну вимогу немайнового характеру (скасування наказу про відсторонення) в розмірі 992,40 грн та одну вимогу майнового характеру (середній заробіток за час вимушеного прогулу) - 992,40 грн в дохід держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 43, 64, 92 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 46, 235 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), інтереси якої представляє адвокат Стариченко Микола Петрович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815), в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 108) про скасування наказу про відсторонення та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення - задовольнити.

Скасувати Наказ про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 148/ОС від 09.12.2021, виданий Структурним підрозділом «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве Регіональної філії «Придніпровська залізниця «АТ Укрзалізниця» за підписом начальника Борисенка А.С.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення за період з 09.12.2021 по 24.02.2022 в розмірі 22 826,98 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час незаконного відсторонення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», в дохід держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складений 15.08.2023.

Суддя О.С. Яцун