Постанова

від 07.02.2024 по справі 332/288/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.02.2024 Справа № 332/288/22

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 332/288/22 Пр. № 22-ц/807/62/24 Головуючий у 1-й інстанції Яцун О.С. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»в особірегіональної філії«Придніпровська залізниця» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (надалі АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ») про скасування наказу про відсторонення та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення

ВСТАНОВИВ:

У січні2022року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Стариченка М.П. звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-9), в якому у подальшому замінила первісного відповідача належним (а.с. 62), просила: - звільнити її від сплати судового збору (а.с. 71-77), - скасувати наказ відповідача про відсторонення її від роботи від 09.12.2021 року № 148/ОС, зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за час незаконного відсторонення, починаючи з 09.12.2021 року, стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу, врахувати, що середній заробіток становить 22826,99 грн. з розрахунку 54,61 грн. помножити на 418 годин (а.с. 1142-143).

В обґрунтування позову позивач зазначала, що вона, починаючи з 20.01.1994 працює в Структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця». Остання займана посада ОСОБА_1 оператор вагонного депо механізованого пункту обробки вагонів. З грудня 2021 року позивач зіткнулась з грубим порушенням її конституційних прав зі сторони відповідача, коли останнім постійно вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19.

Зокрема, 01.12.2021 нею отримано лист-ознайомлення про необхідність пред`явлення документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. З твердженнями, що містилися в листі, позивач була не згодна і у відповідь, того ж дня, надала заперечення на лист-ознайомлення, що був адресований на ім`я керівника вагонного депо Запоріжжя-Ліве. Відповідь не було надано.

09.12.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 148/ОС, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

Зі спірним наказом позивач категорично не згодна, своє відсторонення вважає незаконним. У зв`язку з тим, що дії відповідача порушують її право на роботу, закріплене Конституцією України, вона просить визнати наказ про її відсторонення від роботи незаконним та скасувати його, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та понесені витрати на правничу допомогу.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Яцун О.С. (а.с. 24).

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 25) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 78-79) в порядку задоволення клопотання позивача останню звільненовід сплатисудового зборуза подачувищезазначеного позову у цій справі.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14серпня 2023року (а.с. 193-200) позовні вимоги позивача у цій справі задоволено.

Скасовано наказ про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 148/ОС від 09.12.2021, виданий Структурним підрозділом «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве Регіональної філії «Придніпровська залізниця «АТ Укрзалізниця» за підписом начальника Борисенка А.С.

Стягнуто зАТ «УКРАЇНСЬКАЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення за період з 09.12.2021 по 24.02.2022 в розмірі 22826,98 грн.

Допущено негайневиконання рішеннясуду вчастині стягненняз АТ«УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час незаконного відсторонення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто зАТ «УКРАЇНСЬКАЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Стягнуто зАТ «УКРАЇНСЬКАЗАЛІЗНИЦЯ» в дохід держави судовий збір в розмірі 1984,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (а.с. 202-204) просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі відмовити.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 208).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11 вересня 2023 року (а.с. 212), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 213), з урахуванням навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які також за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, а також штату суддів апеляційного суду взагалі.

Сторона позивача не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

У судовому засіданні 08листопада 2023року (а.с. 224-227) апеляційним судом було розпочато розгляд цієї справи по суті за присутностіпредставника відповідача адвокатаУткіна О.Є.за відсутностіналежним чиномповідомленої позивачки ОСОБА_2 (а.с.(а.с.218): заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представникавідповідача, у розгляді цієї справи оголошено перерву після роз`яснення апеляційним судом в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України представникові відповідача право відповідача надати (не надати) апеляційному суду додаткові докази наявності (відсутності) у позивача відповідної кількості конкретних соціальних контактів, враховуючи наявність у матеріалах цієї справи робочої інструкції позивача (а.с. 117-118), за змістом якої позивач веде облік вагонів, випуск вагонів,виконує роботу з документацією дільниці, підготування звіту, підтримує чистоту і порядок на робочому місці, виконує вказівки керівництва депо, які можуть бути віддані за телефоном, та відсутність відповідної судової практики Верховного Суду саме зіспеціальності позивача оператор вагонного депо, а також наслідки ненадання останніх, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

20 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Стариченко М. подала апеляційному суду клопотання (а.с. 232-234) про розгляд цієї справи апеляційним судом без участі позивача та її представника.

У судовому засіданні 20грудня 2023року апеляційним судом продовжено розгляд цієї справи по суті (а.с. 236-237) за присутності представника відповідача ОСОБА_3 (а.с. 235) за відсутності сторони позивача в порядку задоволення вищезазначеного клопотання останньої (а.с. 232-234): заслухано додаткові пояснення представника відповідача, повторно апеляційним судом у розгляді цієї справи оголошено перерву після повторного роз`яснення апеляційним судом в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України представникові відповідача право відповідача надати (не надати) апеляційному суду додаткові докази наявності (відсутності) у позивача відповідної кількості конкретних соціальних контактів, враховуючи наявність у матеріалах цієї справи робочої інструкції позивача (а.с. 117-118), за змістом якої позивач веде облік вагонів, випуск вагонів,виконує роботу з документацією дільниці, підготування звіту, підтримує чистоту і порядок на робочому місці, виконує вказівки керівництва депо, які можуть бути віддані за телефоном, та відсутність відповідної судової практики Верховного Суду саме зіспеціальності позивача оператор вагонного депо, а також наслідки ненадання останніх, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с.242-244) у томучислі позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Стариченка М.П., що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач та представник останньої не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Навпаки,раніше вжеподавали апеляційномусуду клопотанняпро розглядцієї справиапеляційним судомбез їхучасті (а.с. 232-234).

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності позивача ОСОБА_1 т представника останньої адвоката Стариченка М.П. за присутності представника відповідача адвоката Уткіна О.Є. (а.с. 235).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_3 , якій у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що будь-яких додаткових (письмових) доказів на підтвердження конкретних соціальних контактів позивача на роботі у відповідача, окрім тих що вже наявні у матеріалах цієї справи, він надати апеляційному суду не може, але вони є, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача у цій справі підлягає залишенню беззадоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: ..рішення,постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався керуючись ст.ст. 43, 64, 92 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 46, 235 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 258-259, 263-265 ЦПК України та виходив із такого.

Судом встановлено, що позивач з 20.01.1994 працює в Структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця». Остання займана посада ОСОБА_1 оператор вагонногодепо механізованого пунктуобробки вагонів (копія трудової книжки а.с. 17-18).

01.12.2021 року позивач отримала лист-ознайомлення про необхідність пред`явлення документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. З твердженнями, що містилися в листі, позивач була не згодна і у відповідь, того ждня,надала запереченняна лист-ознайомлення, що був адресований на ім`я керівника вагонного депо Запоріжжя-Ліве (копія а.с. 21). Відповіді надано не було.

09.12.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 148/ОС (копія а.с. 20), відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (а.с. 20).

Не погоджуючись з позовними вимогами позивача, представник відповідача надіслав до суду відзив (а.с. 35-42), в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що АТ «Українська залізниця» діяло згідно вимог чинного законодавства при вирішення питання щодо відсторонення позивача від роботи. Позивач є працівником організації, що входить до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відтак з боку відповідача виник обов`язок щодо відсторонення позивача від виконання своїх обов`язків. При відстороненні позивача від роботи відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 про «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236», що була доповнена п.416; Кодексом законів про працю України, а саме ст. 46, що регулює процедуру відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом, а також Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідач зауважує, що вимога позивача про стягнення на її користь середнього заробітку є безпідставною, оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків, а тому в такий період заробітна плата працівникові не виплачується.

У своїх поясненнях представник відповідача також просить відмовити у задоволенні позову, прийнявши до уваги робочу інструкцію позивача (а.с. 117-118).

Ст. 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, вказаною статтею до обов`язкових віднесені щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і не передбачає у своєму переліку обов`язкового щеплення від COVID-19. Нормами цієї статті передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, однак лише виключно в порядку, встановленому законом.

Наведене узгоджується з ч. ч. 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якими визначено наступне: профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відповідно до приписів ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Ним визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 встановлено карантин та запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до цієї постанови, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153; 2)відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Разом з цим, зміст права на працю, закріплений положеннями ст. 43 Конституції України, включає крім вільного вибору праці також і відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04.09.2019, № 6-р(II)/2019).

Суд встановлено, що оскаржуваний наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 416 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 (копія а.с. 80).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 7 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Тобто, аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21.

Суду не надано достатніх та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю в ОСОБА_1 щеплення проти COVID-19, дотримані вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою, зокрема, визначено, що у разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 26.03.2022 до Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 внесені зміни, якими визначено наступне: на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендувати дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендувати забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану. Пункт 416 доповнити абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25.02.2022, що набрав чинності 01.03.2022 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Тобто, після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, що належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Окрім зазначеного вище, суд першої інстанції зазначав, що за ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Зокрема, п. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні № 10-р/2020 від 28.08.2020 Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Разом з тим, за змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 за № 2153 (надалі Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники, визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 за № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачив низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми, та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивача, передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Зокрема, з дослідженої судом робочої інструкції оператора вагонного депо (а.с. 117), не вбачається обов`язку позивача щодо безпосереднього контактування з іншими особами при виконанні своїх трудових обов`язків.

Судом першої інстанції не було встановлено жодних фактів, що б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У зв`язку зі збройною агресію РФ проти України, відповідач АТ «Укрзалізниця» не мав змоги видати індивідуальний наказ про допущення позивача до роботи, а тому остання була повідомлена про можливість виходу на роботу в телефонному режимі.

Згідно із графіком роботи механізованого пункту обробки на лютий 2022 року 24 лютого та 25 лютого у оператора вагонного депо є вихідними днями, а тому позивач приступила до роботи 26 лютого. Позивач, згідно наказу, була відсторонена з 09.12.2021. Таким чином, в період з 09.12.2021 по 26.02.2022 вона не мала професійної взаємодії та не отримувала заробітної плати, а тому суд визнає за необхідне зобов`язати відповідача АТ «Укрзалізниця» виплатити позивачеві середній заробіток за час її відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).

Розрахунок середньомісячного заробітку відбувається на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (надалі Постанова КМУ № 100).

Абзацом 3 п. 2 Розділу ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Постанови КМУ № 100 визначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1 п. 8 Розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Постанови КМУ № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулось відсторонення жовтень та листопад 2021 року.

Згідно із довідкою про доходи № 270 від 09.12.2021, доходи позивача за жовтень 2021 року складають 9196,46 грн., за листопад 2021 року 9425,77 грн. (а.с. 145).

Тобто, середня заробітна плата за останні два місяці складає: 9311,12 грн. (9196,46 грн. + 9425,77 грн.) : 2. Згідно із табелем робочого часу, кількість відпрацьованих позивачем годин за жовтень 2021 року складає 176 годин (а.с. 149), за листопад 2021 року 165 годин (а.с. 153). Тобто, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці складає: 170,5 годин (176 годин + 165 годин) : 2.

Таким чином, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці, що передували відстороненню, розраховується у співвідношенні середньої заробітної плати за останні два місяці, що передували відстороненню та середньої кількості відпрацьованих годин за останні два місяці, що передували відстороненню, а саме: 9311,12 грн. : 170,5 годин = 54,61 грн./год. Час вимушеного прогулу за грудень 2021 року становить 127 годин (а.с. 157), за січень 2022 року 159 годин (а.с. 159), за лютий 2022 року 132 години (а.с. 163).

Виходячи з наведеного вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає виплати позивачеві розраховується шляхом множення середньогодинної заробітної плати за останні два місяці, що передували відстороненню на число годин за час відсторонення, а саме: 54,61 * 418 = 22826,98 грн.

Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, контррозрахунку ним суду у цій справі не надано.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Доводи апеляційноїскаргивідповідача дублюють доводи його заперечень проти позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якоюпогоджується апеляційнийсуд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Хоча, у відповідача з подачі позову позивачем до суду у цій справі у січні2022року (а.с. 1) і до ухвалення оскаржуваного рішення у серпні 2023року (а.с. 193) було достатньо часу (понад 10 (десять) судових засідань: 19.04.2022року протокол с/з а.с. 32 (клопотання відповідача про відкладення а.с. 29-31), 09.06.2022року протокол с/з а.с. 55 (клопотання відповідача про відкладення а.с. 53-54), 10.08.2022 року, 05.10.2022року протокол с/з а.с. 90, 16.11.2022року довідка а.с. 93(клопотання відповідача про відкладення а.с. 89), 21.12.2022 року протокол с/з а.с. 100 (клопотання відповідача про відкладення а.с. 99), 31.01.2023року протокол с/з а.с. 113 (клопотання відповідача про відкладення а.с. 109-112), 07.03.2023року протокол с/з а.с. 121, 17.04.2023року протокол с/з а.с. 135, 01.06.2023року протокол с/з а.с. 172, 14.08.2023року протокол а.с. 192) для надання суду першої інстанції відповідних доказів у спростування позову позивача та, відповідно, в обґрунтування заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі в частині наявності у позивача певної кількості соціальних контактів та, відповідно, наявності підстав для відсторонення позивача від роботи.

Крім того, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача,

- двічі (у судових засіданнях 08 листопада 2023 року та 20 грудня 2023 року, протоколи судових засідань та звукозапис останніх а.с. 224-227, 236-237 наявні у матеріалах цієї справи)

- роз`яснював у порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України представникові відповідача ОСОБА_3 право відповідача надати (не надати) апеляційному суду додаткові докази саме наявності (відсутності) у позивача відповідної кількості конкретних соціальних контактів, враховуючи наявність у матеріалах цієї справи робочої інструкції позивача (а.с.117-118), за змістом якої позивач веде облік вагонів, випуск вагонів,виконує роботу з документацією дільниці, підготування звіту, підтримує чистоту і порядок на робочому місці, виконує вказівки керівництва депо, які можуть бути віддані за телефоном, та відсутня відповідна судова практика Верховного Суду саме зіспеціальності позивача оператор вагонного депо,

- а також наслідки ненадання останніх, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, письмові докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані.

При цьому, представник відповідача Уткін О.Є. на запитання апеляційного суду у даному судовому засіданні зазначав, що будь-яких додаткових (письмових) доказів на підтвердження конкретних соціальних контактів позивача на роботі у відповідача, окрім тих що вже наявні у матеріалах цієї справи, він надати апеляційному суду не може.

В силу вимог ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судова практика Верховного Суду, на яку посилався відповідач в обґрунтування своєї скарги у цій справі, у тому числі додатково в усній формі, зокрема постанови від 25.10.2023 року у справі ЄУН 211/8418/21 (оператор комп`ютерного набору) та від 22.11.2023 року у справі ЄУН 332/5198/21 (старший оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів) стосуються працівників «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» інших спеціальностей з іншими посадовими інструкціями та обовязками, а тому не приймаються апеляційним судом до уваги у цій справі і не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи судом.

Суд першої інстанції правильно у цій справі на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.12.2022 у справі ЄУН № 130/3548/21, та досліджував у цій справі, як в конкретному випадку, питання наявності (відсутності) підстав для відсторонення позивача, як працівника відповідача, від роботи, а саме: кількість її соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці; умови праці, у яких перебуває працівник, контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням тощо, та дійшов у цій справі при вищевикладених обставинах обґрунтованого висновку про незаконність вищезазначеного наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття,проте,може бутиоскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 15.02.2024 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.