Постанова

від 10.08.2023 по справі 493/1749/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 493/1749/22

провадження № 61-6614св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма хлібна нива»,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватне підприємство «Левчик»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Левчик» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 26 грудня 2022 року в складі судді Мясківської І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кутурланової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» (далі - ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Левчик» (далі - ПП «Левчик») про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відступнім права оренди, в якому просило визнати укладеною між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 додаткову угоду № ГРМ-1 від 19 грудня 2022 року до договору оренди землі № б/н від 19 травня 2006 року щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

23 грудня 2022 року позивач подав заяву про забезпечення позову, посилаючись на те, що 19 травня 2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у платне користування земельну ділянку площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області (далі - спірна земельна ділянка) строком на 15 років.

13 серпня 2022 року між ОСОБА_1 (правонаступником ОСОБА_2 на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року) та ПП «Левчик» укладено договір оренди спірної земельної ділянки землі та здійснено державну реєстрацію права оренди за останнім ПП «Левчик».

Заявник вказав, що на підставі спірного договору оренди землі відповідач може в будь-який час приступити до використання спірної земельної ділянки, не виключена можливість вжиття відповідачем заходів стосовно чергового розірвання існуючого спірного договору оренди землі та укладання нового незаконного договору.

Посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав, позивач просив суд забезпечити позов заборонивши ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, а також заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам та будь-яким іншим особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 26 грудня 2022 року заяву ТОВ «Агрофірма хлібна нива» задоволено.

Заборонено ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки, площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

Роз`яснено заявнику, що у разі відмови судом в задоволенні позовних вимог відповідач має право звернутися до нього за відшкодуванням збитків, заподіяних у результаті забезпечення позовних вимог відповідно до даного визначення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 квітня 2023 року скасовано ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 26 грудня 2022 року у частині заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання земельної ділянки, площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118 та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у застосуванні вказаного заходу забезпечення позову. В решті ухвалу суду залишено без змін.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що реалізація землекористувачем права передачі у володіння третім особам спірної земельної ділянки до вирішення судом спору по суті може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення заявлених ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» вимог та відновлення усіх прав орендаря.

Суди керувалися також тим, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам спірної земельної ділянки, а також заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної вище земельної ділянки, відповідає позовним вимогам та є співмірним з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття заходів забезпечення позову.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині заборони ПП «Левчик» вчиняти дії спрямовані на використання спірної земельної ділянки, апеляційний суд керувався тим, що заборона користуватися спірною земельною ділянкою не тільки позбавляє підприємство на весь час вирішення спору використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору, але й перешкоджає здійсненню ним підприємницької діяльності, як юридичної особи, з якою був укладений договір оренди земельної ділянки, який на час постановлення оскаржуваної ухвали є чинним і презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2023 року ПП «Левчик» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення (постанову апеляційного суду в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції), у якій просить їх скасувати в частині задоволення заяви про забезпечення позову та ухвалити нове у цій частині про відмову у задоволенні заяви.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій статей 149, 150 ЦПК України, що призвело до прийняття незаконних судових рішень щодо заходів забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що обраний судами такий вид забезпечення позову як заборона вчинення реєстраційних дій фактично впливає на право власника спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на розпорядження своїм майном, оскільки чинне законодавство України вимагає обов`язкового проведення державної реєстрації будь-яких змін щодо прав на земельну ділянку. Застосувавши заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки, суд також унеможливив реєстрацію права власності на таке майно за спадкоємцями ОСОБА_1 у випадку її смерті.

Таким чином, вжиті у цій справі заходи забезпечення позову не відповідають критеріям розумності та обґрунтованості, порушують баланс інтересів сторін, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами, не впливають на можливість виконання у майбутньому остаточного судового рішення по суті спору.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 2006 року між ОСОБА_2 як орендодавцем та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» як орендарем був укладений договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у платне користування земельну ділянку площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області строком на 15 років.

13 серпня 2022 року між ОСОБА_1 (правонаступником ОСОБА_2 на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року) та ПП «Левчик» укладено договір оренди спірної земельної ділянки землі та здійснено державну реєстрацію права оренди за останнім.

У грудні 2022 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відступнім права оренди, в якому просило визнати укладеною між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 додаткову угоду № ГРМ-1 від 19 грудня 2022 року до договору оренди землі № б/н від 19 травня 2006 року щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

Установивши, що між позивачем та відповідачем ПП «Левчик» виник спір щодо права оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що ефективним заходом забезпечення позову у цій справі є заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам спірної земельної ділянки та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.

Водночас збалансованість інтересів сторін забезпечено тим, що під час розгляду справи ПП «Левчик» не позбавлено можливості використовувати спірну земельну ділянку відповідно до умов договору оренди землі. Доказів про те, що застосована судом заборона матиме негативні майнові наслідки не надано.

Щодо доводів касаційної скарги

Посилання в касаційній скарзі на неврахування при постановлення оскаржуваного судового рішення висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать цим висновкам.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року № 361/6799/14-ц, Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 211/6285/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 04 травня 2022 року у справі № 570/2296/21 є необґрунтованими, оскільки в наведених справах та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, є різними встановлені фактичні обставини. Крім того, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги ПП «Левчик» про те, що заборона вчинення реєстраційних дій фактично обмежує право власності ОСОБА_1 , у тому числі право розпоряджатися своїм майном, є необґрунтованими, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, а також за матеріалами цієї справи, відповідачка сама не оскаржувала ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову, тобто не заявляла про те, що у такий спосіб її право власності може бути обмежено.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 493/1451/22 (провадження № 493/1451/22).

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Левчик» залишити без задоволення.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара