Ухвала

від 14.08.2023 по справі 464/5357/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

14 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 464/5357/21

провадження № 61-10969ск23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

особа, яка зверталася із апеляційною скаргою, - ОСОБА_6 ,

вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року, постановлену суддею Борачком М. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Літвінський Р. Д., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у липні 2021 року звернулися до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом накладення арешту на:

- об`єкти нерухомого майна, зареєстровані на ім`я ОСОБА_4 ;

- корпоративні права, зареєстровані на ім`я ОСОБА_4 ;

- об`єкти нерухомого майна, зареєстровані на ім`я ОСОБА_5 .

Заява обґрунтовувалася тим, що 25 квітня 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯРМАРХ» (далі - ТОВ «ЯРМАРХ») та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір

купівлі-продажу будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі такого договору за кожним із заявників зареєстровано право власності на 1/3 частину будівлі цього магазину, про що видано відповідні витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_4 18 травня 2005 року звернувся до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, оформленого у простій письмовій формі, визнання за ним права власності на магазин за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього приміщення від 25 квітня 2005 року.

Заявники зазначили, що рішенням від 14 серпня 2007 року Галицький районний суд м. Львова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 . Надалі рішенням від 24 грудня 2007 року Апеляційний суд Львівської області скасував рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2007 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: визнав дійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_7 , яка діяла від імені організації торгово-виробничих процесів у формі ТОВ «ЯРМАРХ», та ОСОБА_4 ; визнав за ОСОБА_4 право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнав недійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року.

Заявники повідомили, що зверталися до Верховного Суду України із касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, за результатами розгляду якої 20 лютого 2012 року ухвалено рішення про її часткове задоволення.

Верховний Суд України скасував рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року в частині визнання дійсним укладеного 04 листопада 1999 року договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та ухвалу колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року в частині залишення без змін зазначеної частини рішення апеляційного суду. Суд також відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ТОВ «ЯРМАРХ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дійсним. В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року залишив без змін.

Відповідно до поданої заявниками заяви на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року ОСОБА_4 21 серпня 2008 року зареєстрував на своє ім`я право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Тож з цього моменту і до звернення до суду із заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користуються цим нерухомим майном.

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України. Суд встановив, що ОСОБА_4 24 лютого 2004 року подав до Франківського районного суду м. Львова позов про стягнення боргу в розмірі 185 900, 00 грн, а 15 червня 2004 року з метою підтвердження своїх позовних вимог подав суду у судовому засіданні завідомо підроблений договір купівлі-продажу приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 листопада 1999 року. За результатами перегляду цього рішення судами апеляційної та касаційної інстанцій його залишено без змін.

Заявники наголосили, що беззаперечно встановлено факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, внаслідок чого він та його дружина ОСОБА_5 незаконно заволоділи належним заявникам майном (будівлею магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), і, починаючи з вересня 2008 року й до звернення до суду із заявою, незаконно користуються цим майном. У результаті таких протиправних дій заявникам заподіяно збитки у виді упущеної вигоди кожному у розмірі не менше, ніж по 7 271 578, 00 грн, загальний розмір збитків становить 21 814 734, 00 грн. Незважаючи на те, що приміщення магазину зареєстровано лише на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вважають його спільним майном подружжя та увесь цей час використовують його в інтересах сім`ї.

Тож ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільними діями завдали збитків заявникам та мають бути солідарними боржниками за позовом про їх відшкодування.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 28 липня 2021 року Сихівський районний суд м. Львова задовольнив заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Суд наклав арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_4 , на: земельну ділянку, площею 0, 0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375; земельну ділянку, площею 0, 0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376; садовий будинок, що складається з однієї кімнати, кухні, холу, гардеробної, ванни, коридору та двох приміщень підвалу, розташований за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, Садівничо-городній кооператив «Весна»

(далі - СГК «Весна»), будинок АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19, 20 кв. м, адресою: АДРЕСА_3 .

Наклав арешт на частку в статутному капіталі Приватного

підприємства - Фірми «СКОРТІ»,ідентифікаційний код юридичної особи - 19340170, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Полуботка, 21, кв. 47, у розмірі 100 %, що належить ОСОБА_4 .

Наклав арешт на частку в статутному капіталі Приватного підприємства «БІЗНЕС», ідентифікаційний код юридичної особи - 20819073, місцезнаходження: 79037, м. Львів, вул. Хмельницького, 267, кв. 107, у розмірі 100 %, що належить ОСОБА_4 .

Наклав арешт на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Анаско Інк», ідентифікаційний код юридичної особи - 43248217, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Полуботка, 21, кв. 47, у розмірі 100 %, що належить ОСОБА_4 .

Наклав арешт на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Анаско Айсел», ідентифікаційний код юридичної особи - 44002604, місцезнаходження: 79006, м. Львів, вул. Конопницької, 8, у розмірі 100 %, що належить ОСОБА_4 .

Наклав арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_5 : квартиру, загальною площею 74, 00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, площею 0, 0482 га, кадастровий номер 4623686600:04:000:0745; квартиру, загальною площею 50, 70 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 ; квартиру, загальною площею 50, 40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 .

Суд першої інстанції зробив висновок, що мотиви забезпечення позову, зазначені у заяві, дають підстави припускати, що у випадку задоволення позову невжиття заходів забезпечення позову можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Внаслідок цього законні права позивачів не будуть захищені, тому, враховуючи вимоги співмірності та розумності, заяву про забезпечення позову потрібно задовольнити.

Постановою від 07 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року - без змін.

Постановою від 25 січня 2023 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6 , скасував постанову Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року у частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 28 липня 2021 року, справу у цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою від 09 травня 2023 року Львівський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_6 , скасував ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року в частині накладення арешту на квартиру, загальною площею 50, 40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру, загальною площею 50, 40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції земельна ділянка, площею 0, 0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, земельна ділянка, площею 0, 0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не належали ОСОБА_6 та відповідно оскаржуваною ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року в цій частині не могли бути порушені його права та законні інтереси.

Втім, на момент реєстрації права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_6 вже існувала ухвала про забезпечення позову, яка набрала законної сили. Тож права ОСОБА_6 на момент накладення арешту на земельні ділянки та садовий будинок порушено не було, оскільки він не був їх власником.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_6 19 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на майно порушено право ОСОБА_6 , оскільки суд наклав арешт на майно, що належить йому на праві власності, незважаючи на те, що він не є учасником справи, яка переглядається Верховним Судом. Тож помилковим є накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Підставами касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник визначив неврахування судами правових висновків, викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 у справі № 922/2416/17, відповідно до яких добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17, щодо визначення поняття «упущеної вигоди».

Заявник стверджує, що обраний спосіб забезпечення позову порушує його права власника нерухомого майна, який не є учасником справи, що переглядається Верховним Судом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.

Право, застосоване судом

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга ОСОБА_6 є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

За правилами частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Обставини, встановлені судами, на момент ухвалення рішень

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2015 року квартира за адресою: АДРЕСА_6 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Також цей факт підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2021 року.

За змістом заяви про забезпечення позову, поданої до пред`явлення позову, відповідачами у справі передбачалися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідно ОСОБА_6 , який є співвласником зазначеної квартири та на яку оскаржуваною ухвалою накладено арешт, не був визначений відповідачем, тому вимоги до нього при пред`явленні заявниками позову не заявлятимуться.

За наведених обставин не встановлено підстав для вжиття заходу забезпечення про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , в цілому, що належить на праві спільної сумісної власності, зокрема і ОСОБА_6 , оскільки вжиттям такого заходу порушуватимуться права та законні інтереси особи, яка не є учасником цієї справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2021 року земельна ділянка, площею 0, 0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, земельна ділянка, площею 0, 0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належали відповідачу ОСОБА_4 .

Також згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 липня 2021 року зазначені земельні ділянки та садовий будинок 28 липня 2021 року були подаровані ОСОБА_6 .

Згідно з листом Сихівського районного суду м. Львова від 08 травня 2023 року № 04/12/2023, наданим на запит суду апеляційної інстанції, оскаржувана ухвала Сихівського районного суду м. Львова постановлена 28 липня 2021 року та внесена до автоматизованої системи документообігу Сихівського районного суду м. Львова 28 липня 2021 року о 14:52 год. Тож з цього моменту це судове рішення підлягало виконанню, оскільки підлягала негайному виконанню.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_6 на садовий будинок та земельні ділянки була здійснена приватним нотаріусом Пилипенком Ю. П. 28 липня 2021 року після 17:30 год.

Оцінка аргументів касаційної скарги

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що у межах заяви про забезпечення позову до його подання суд першої інстанції наклав арешт на майно, яке на момент звернення до суд із заявою та на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції належало особі, яку заявник визначив як відповідача за майбутнім позовом. Водночас у день вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції, після постановлення такої ухвали судом, майно, на яке було накладено арешт за ухвалою суду, було відчужено особі, яка не визначена як відповідач за майбутнім позовом.

Новий власник майна, на яке накладено арешт судом першої інстанції, не погоджується із такими заходами, у зв`язку з чим оскаржив ухвалу суду першої інстанції, стверджуючи, що таке судове рішення порушує його права як добросовісного власника нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції на підставі аналізу наявних у матеріалах справи доказів встановив можливість часткового задоволення вимог ОСОБА_6 про скасування ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року, зокрема в частині зняття арешту з квартири за адресою: АДРЕСА_6 , втім відмовив у задоволенні інших вимог, які, на думку ОСОБА_6 , є доведеними.

З такими висновками погоджується Верховний Суд.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент звернення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до суду із заявою про забезпечення позову до його пред`явлення та на момент постановлення оскаржуваної ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, площею 0, 0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, земельна ділянка, площею 0, 0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376 та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належали на праві власності ОСОБА_4 , а не ОСОБА_6 .

Наведене підтверджує, що немає підстав вважати, що накладення арешту на зазначене майно відбулося з порушення прав ОСОБА_6 , який на той час не був його власником, адже на момент ухвалення процесуального рішення судом першої інстанції щодо вжиття заходів забезпечення позову у цього суду не було підстав для відмови у забезпеченні позову, враховуючи зміст позовних вимог, які заявники мали заявити до визначених ними відповідачів у майбутньому, а також співмірність заходів забезпечення позову та особу, якій таке майно належало на момент вжиття заходів забезпечення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції про підставність накладення арешту на майно, щодо якого оскаржує вжиті заходи забезпечення позову ОСОБА_6 , є обґрунтованими та такими, що зроблені відповідно до приписів законодавства. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, яким накладено арешт на майно, дав оцінку такому процесуальному рішенню станом на момент його ухвалення та відповідно до тих відомостей, що були наявні у матеріалах справи, зокрема на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2021 року, листа Сихівського районного суду м. Львова від 08 травня 2023 року № 04/12/2023.

Зазначені докази переконливо підтверджують, що на момент постановлення ухвали судом першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості щодо належності ОСОБА_4 на праві власності земельної ділянки, площею 0, 0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, земельної ділянки, площею 0, 0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, та садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , натомість не було будь-яких відомостей щодо переходу права власності на такі об`єкти до ОСОБА_6 .

Враховуючи те, що суди, постановляючи рішення, керуються тими даними, що наявні на момент їх ухвалення, що й було здійснено Сихівським районним судом м. Львова під час постановлення ухвали від 28 липня 2023 року, Верховний Суд зробив висновок, що таке процесуальне рішення, а також рішення суду апеляційної інстанції від 09 травня 2023 року, ухвалене за результатами його перегляду, є підставними, оскільки, накладаючи арешт на земельні ділянки та садовий будинок, який, за твердженням заявника, належить йому на праві власності, керувалися відомостями Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Тож оскільки ОСОБА_6 вважає, що вжитими заходами забезпечення позову порушуються його права як нового добросовісного власника нерухомого майна, то він вправі звернутися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, у межах якого доводити, у тому числі, і добросовісність набуття права власності на майно, на яке суд наклав арешт, про що заявник наголошує у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 у справі № 922/2416/17, відповідно до яких добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; та правові висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17, щодо визначення поняття «упущеної вигоди», не підлягають застосуванню у межах оскарження ухвали про забезпечення позову особою, яка не була учасником справи та вважає себе власником майна, на яке накладено арешт.

Такі доводи підлягають оцінці судом у межах справи за позовом нового власника до попереднього власника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про звільнення майна з-під арешту.

Підсумовуючи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішення обґрунтували підстави застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, та такі обставини не спростовані заявником у межах цієї справи, Верховний Суд визнає, що суди вжили забезпечення позову із дотриманням норм процесуального закону. Доводи касаційної скарги таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Верховний Суд наголошує, що оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судовим рішень має надаватися судом з урахуванням обставин справи, які існували на момент ухвалення того чи іншого судового рішення. Обставини, які виникли після постановлення судом відповідного рішення, не можуть бути підставою для апеляційного чи касаційного перегляду справи.

У цій справі доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували обставин, які виникли після постановлення оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, які з об`єктивних причин (їх не існувало на момент постановлення ухвали) не могли бути враховані судом під час вжиття заходів забезпечення позову, що не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення на момент його ухвалення відповідним судом.

З цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання заявника на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), про те, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками.

Як вже зазначалося, на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції ОСОБА_6 не був власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, тож наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду оскаржувані судові рішення відповідають.

Верховний Суд наголошує, що заявник не позбавлений можливості в інший спосіб та порядок, який є правомірним, захисти свої права, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, у межах якого доводити добросовісність набуття цього майна без відповідного обтяження у вигляді арешту. Такі обставини не підлягають з`ясуванню у межах справи, що переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги, що після вжиття заходів забезпечення позову до його подання заявники не звернулися до суду з відповідним позовом, то Верховний Суд наголошує, що такі обставини не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, а може бути підставою для скасування заходів забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини тринадцятої статті 158 ЦПК України, проте такі обставини не входять у предмет дослідження під час оскарження ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.

Загальні висновки

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 травня 2023 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову, заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак