Постанова

від 11.08.2023 по справі 512/113/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 512/113/17

провадження № 61-1563св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Савранського районного нотаріального округу Ізосімова Катерина Борисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року

у складі судді Бростовської Н. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Савранського районного нотаріального округу Ізосімова Катерина Борисівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, визнання права власності на спадкове майно за законом,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно - земельну ділянку АДРЕСА_1 , що розташована на території Кам`янської сільської ради Савранського району Одеської області, площею 4,5600 га, з кадастровим номером 5124381300:01:003:0150.

31 липня 2006 року рідна сестра позивача ОСОБА_2 (відповідач у справі) у Кам`янській сільській раді у спадковому реєстрі за № 96 зареєструвала заповіт, за яким вона значиться єдиним спадкоємцем після смерті матері. Разом із тим, за заявою спадкодавця 24 жовтня 2012 року Кам`янською сільською радою вказаний заповіт було скасовано, про що внесено реєстраційний запис до Спадкового реєстру.

Незважаючи на зазначене, 29 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Савранського районного нотаріального округу Ізосімової К. Б. та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого вона була визнана спадкоємцем вказаного у заповіті майна, про що позивач дізнався у листопаді 2016 року. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, просив суд визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 29 вересня 2016 року приватним нотаріусом Савранського районного нотаріального округу Ізосімовою К. Ю., недійсним.

У грудні 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, у якій, окрім визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, просив визнати за ним право власності як спадкоємця першої черги за законом на 1/2 частку спадкового майна.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про усунення від права спадкування за законом, у якому зазначила, що їх померла мати ОСОБА_4 була особою похилого віку, часто хворіла, останні роки перед смертю не могла себе самостійно обслуговувати і вільно пересуватися, потребувала постійної сторонньої допомоги, а тому вона займалася її доглядом, забезпеченням ліками, продуктами і побутовим обслуговуванням. ОСОБА_1 , який проживав в одному населеному пункті

з померлою, було відомо про її безпорадний стан, проте він не мав наміру надавати їй будь-яку матеріальну чи іншу допомогу. Також ОСОБА_2 зазначила, що вона, з урахуванням скасування померлою ОСОБА_4 заповіту, є спадкоємцем першої черги за законом і просить усунути

ОСОБА_1 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 12 травня

2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 12 травня

2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

по спадковій справі № 307/2013, видане приватним нотаріусом Савранського районного нотаріального округу Ізосімовою К. Б. 29 вересня 2016 року, зареєстроване в реєстрі № 792, ОСОБА_2 на спадкове майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка розташована на території Кам`янської сільської ради Савранського району Одеської області, площею 4,5600 га, з них рілля - 4,5635 га, кадастровий номер земельної ділянки - 5124381300:01:003:0150, яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ОД № 066965, виданого Савранською районною державною адміністрацією Одеської області 01 жовтня 2004 року на підставі розпорядження Савранської районної держадміністрації № 24/А-04 від 29 січня 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 616.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, видане на ім`я ОСОБА_2 ,

є недійсним у зв`язку зі скасуванням заповіту, на підставі якого було видано вказане свідоцтво. Установивши, що із дотриманням строків позивач і відповідач як спадкоємці першої черги звернулися до приватного нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, інших спадкоємців після смерті

ОСОБА_4 немає, суд зробив висновок про те, що ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері належить 1/2 частка спірної земельної ділянки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року доповнено в частині мотивування. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не обґрунтував належним чином відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розгляд справи за її відсутності, обмежившись посиланням на те, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 залишена без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Разом із тим, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що відповідачеві був наданий повний обсяг прав на вчинення/не вчинення відповідних процесуальних дій, вона була забезпечена процесуальними гарантіями розгляду справи, ОСОБА_2 неодноразово подавала клопотання про відкладення розгляду справи, пояснення, заяви по суті справи, користувалася послугами представника, а також подавала зустрічну позовну заяву в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, про розгляд справи відповідач та її представник були належним чином повідомлені та не оскаржували ухвалу про залишення зустрічного позову без розгляду.

Оскільки інших доводів по суті спору апеляційна скарга не містила, обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції

не встановлено, апеляційний суд вважав за необхідне доповнити рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу

на рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2023 року справу № 512/113/17 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга містить посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судами повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для справи, у порушення норм процесуального права не досліджено докази у справі, зокрема, довідки утримання та лікування спадкодавця, квитанції з медичних закладів, безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Висновок апеляційного суду про те, що про розгляд справи відповідач та її представник були належним чином повідомлені, не відповідають дійсності, оскільки представник ОСОБА_2 участі у засіданні не брав, а судом прийнято його заяву про припинення повноважень.

Посилання апеляційного суду на те, що відповідач не оскаржувала ухвалу про залишення зустрічного позову без розгляду, є необґрунтованими, оскільки відповідач не була обізнана про своє право на таке оскарження.

Судами не досліджено питання про усунення від права на спадкування ОСОБА_1 , а тому оскаржувані судові рішення суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 березня

2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі

№ 750/9209/20-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Доводи касаційної скарги стосуються виключно заперечень щодо результату неявки відповідача (позивача за зустрічним позовом) у судові засідання протягом тривалого часу (справа перебувала на розгляді суду з 2017 року та неодноразово відкладалася за клопотанням відповідача), проте ухвала про залишення зустрічного позову без розгляду не є предметом оскарження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яка є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 6, т. 1).

Доведеність родинних відносин сторонами визнається та не оспорюється.

30 липня 2007 року до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію заповіту, складеного ОСОБА_4 та посвідченого Кам`янською сільською радою Савранського району Одеської області 31 липня 2006 року за № 96 (а. с. 8, т. 1).

24 жовтня 2012 року за заявою ОСОБА_4 Кам`янською сільською радою вказаний заповіт було скасовано, про що внесено реєстраційний запис

№ 181 до Спадкового реєстру (а. с. 9, т. 1).

29 вересня 2016 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Савранського районного нотаріального округу Ізосімової К. Б. (а. с. 42, т. 1).

Також апеляційним судом установлено, що провадження у справі розпочате ухвалою про відкриття провадження в справі від 20 липня 2017 року (а. с. 20, т. 1).

ОСОБА_2 та її представник неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 29, 74, 85, 89, 129, 130, 132).

05 квітня 2021 року ОСОБА_2 у черговий раз подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на стан здоров`я. Будь-яких доказів на підтвердження заяви відповідач до суду не надала

(т. 1, а. с. 161). Вказана заява була підтримана заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 від 05 квітня 2021 року (а. с. 162, т. 1).

Розгляд справи відкладено на 12 травня 2021 року. Судова повістка про розгляд справи на 12 травня 2021 року була отримана представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 20 квітня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення

(а. с. 166, т. 1).

11 травня 2021 року ОСОБА_2 знову подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку з хворобою та надала довідку з медичної установи на підтвердження вказаних обставин (а. с. 168-169, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній

і резолютивній частинах.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16

ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У справі, що переглядається, спір виник у спадкових правовідносинах.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями

за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29 вересня 2016 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом Савранського районного нотаріального округу Ізосімовою К. Б. на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Савранського району Одеської області 31 липня 2006 року та зареєстрованого за № 96. Разом із тим, 24 жовтня 2012 року за заявою ОСОБА_4 . Кам`янською сільською радою вказаний заповіт було скасовано, про що внесено реєстраційний запис № 181 до Спадкового реєстру. Вказане не заперечувалося відповідачем.

Дослідивши зазначені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції,

з висновком якого по суті спору погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виснував про порушення спадкових прав ОСОБА_1 видачею

ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який було скасовано, та визнання такого свідоцтва недійсним. Установивши, що із дотриманням строків позивач і відповідач як спадкоємці першої черги звернулися до приватного нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає, суд зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері належить 1/2 частка спірної земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах

від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 29 червня 2021 року

у справі № 750/9209/20-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц,

з огляду на їх безпідставність, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.

У зазначених у касаційній скарзі справах предметом спору було усунення

від права спадкування та в результаті касаційного перегляду Верховний Суд виснував про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог. Разом із тим, у справі, що переглядається, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення ОСОБА_1 від права спадкування залишено без розгляду ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року, яка не була оскаржена та не є предметом касаційного перегляду. При цьому посилання в касаційній скарзі на необізнаність відповідача про можливість оскарження зазначеної ухвали правового значення не має.

Колегія суддів наголошує, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у спірних правовідносинах, полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині неналежного сповіщення ОСОБА_2 про розгляд справи і необґрунтовану відмову

суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи з огляду

на таке.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня

1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням

у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У цій справі провадження розпочате ухвалою про відкриття провадження у справі від 20 липня 2017 року.

ОСОБА_2 та її представник неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 29, 74, 85, 89, 129, 130, 132, т. 1).

05 квітня 2021 року ОСОБА_2 у черговий раз подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. Вказана заява була підтримана її представником ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 162). Розгляд справи відкладено на 12 травня 2021 року. 11 травня 2021 року ОСОБА_2 знову подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату (а. с. 168-169, т. 1).

Неявка у судове засідання належним чином повідомленої сторони

не є перешкодою для розгляду справи. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. При цьому необхідним

є саме факт належного сповіщення учасника про дату, час і місце судового засідання.

Так, 06 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про отримання судових повісток за допомогою SMS-повідомлень (а. с. 48, т. 1).

Судова повістка про розгляд справи на 12 травня 2021 року була отримана представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 20 квітня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 166).

При цьому колегія суддів наголошує, що відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

На момент вручення судової повістки (20 квітня 2021 року) повноваження ОСОБА_5 не ставилися під сумнів, а з заявою про припинення повноважень представник ОСОБА_2 звернувся лише 12 травня

2021 року на підставі її заяви про відмову від представника від 05 травня 2021 року.

Таким чином, апеляційний суд, досліджуючи питання належного сповіщення ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач та її представник були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, свідчать про помилкове тлумачення заявником норм права та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводівзаявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як

в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені

у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника

ОСОБА_2 .

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом у попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Практика ЄСПЛ із питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява

№ 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Ekbatani v. Sweden», заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи

в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи,

то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , поданого представником ОСОБА_3 , про розгляд справи за участю представника відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 травня

2021 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду

від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко