Рішення

від 15.08.2023 по справі 1140/3182/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року м. Кропивницький Справа № 1140/3182/18

провадження № 2-кас/340/14/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Міської призовної комісії м. Кропивницького (вул. Віктора Чміленка, 47, м. Кропивницький, 25006)

третя особа: Кропивницький міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (25006, вул. Віктора Чміленка, 47, м. Кропивницький, ЄДРПОУ 09620951)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення міської призовної комісії м. Кропивницький оформлене протоколом №9 від 11.10.2018р. в частині визнання ОСОБА_1 , 1995 р.н., який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 придатним до військової служби та призвання його на строкову військову службу, попереднє призначення в спеціальні частини Національної гвардії України з охорони особливо важливих державних об`єктів та спецвантажів, зарахування до команди 210;

2) зобов`язати міську призовну комісію м. Кропивницький прийняти рішення про надання позивачеві, 1995 р.н., який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених абзацом 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених абзацом 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незважаючи на те, що він є священнослужителем у офіційно зареєстрованій в Україні релігійній організації.

Ухвалою від 22.11.2018 у справі відкрито провадження (т. 1 а.с. 1).

Цією ж ухвалою до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача, залучено Кропивницький міський військовий комісаріат.

Під час розгляду даної справи у суді третю особу Кропивницький міський військовий комісаріат, реорганізовано у Кропивницький міський центр комплектування та соціальної підтримки, який відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку», є правонаступником військового комісаріату, на базі якого він утворений.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11.05.2023 постанову ТААС від 28.05.2019 року та рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою суду 29.05.2023 року суддею В.В. Науменком прийнято адміністративну справу до свого провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (т. 2 а.с. 77).

Відповідачем, зі змісту наданого відзиву, позов не визнано, наголошено на правомірності оскаржуваного рішення та зазначено, що позивачем до призовної комісії не надано доказів закінчення ним вищих або середніх духовних навчальних закладів, а відтак підстав для надання позивачу відстрочки від призову на строкову військову службу у відповідності до абзацу 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не було. У задоволенні позову просив відмовити (т. 1 а.с. 92-95).

Від третьої особи до суду надано заперечення (відзив), у яких третя особа наголосила на безпідставності позовних вимог з підстав, які є аналогічні тим, що викладені у відзиві відповідача (т. 1 а.с. 75-78).

Ухвалою суду від 27 липня 2023 року судом продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів у зв`язку з необхідністю витребування судом додаткових доказів (т. 2 а.с. 110-111).

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до облікової картки призовника ОСОБА_1 , останній пройшов медичний огляд і за станом здоров`я визнаний придатним до військової служби (т.1 а.с. 84-85).

01 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на строкову військову службу на підставі частин 1, 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки позивач є охрещеним служителем релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», з 01.10.2017 займає посаду та має духовний сан священнослужителя - служителя збору (диякона) (т. 1 а.с. 14).

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 17.09.2018 №1731 та витяг з статуту релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» (т. 1 а.с. 15-16).

Листом Кропивницького міського військового комісаріату від 11.01.2018 №3201/бс позивача було поінформовано, що у зв`язку з тим, що він не закінчував вищий або середній духовний навчальний заклад, він не має права на відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності, відповідно до абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII (т. 1 а.с. 19-20).

Згідно витягу з книги протоколів засідань Міської призовної комісії м. Кропивницького від 11.10.2018 позивача визнано придатним до військової служби та відповідно до пункту 1 статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вирішено призвати останнього на строкову військову службу (т. 1 а.с. 23, 80-83).

Вважаючи протиправною відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу, оскільки це суперечить положенням статей 24, 35 Конституції України та свідчить про дискримінаційний характер норми абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII щодо інших священнослужителів, ніж тих, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Діяльність релігійних організацій в Україні регулює Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

За змістом частини першої статті 11 Закону №987-ХІІ, релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Водночас, відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

На строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку) (частина перша статті 15 Закону№2232-XII).

Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (частина третя статті 15 Закону №2232-XII).

Порядок організації підготовки та проведення призову громадян України на строкову військову службу визначається цим Законом і нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України (частина п`ята статті 15 Закону №2232-XII).

Для проведення призову громадян України на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії(частина перша статті 16 Закону №2232-XII).

На районні (міські) призовні комісії покладається, зокрема надання призовникам відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених статтею 17 цього Закону (частина третя статті 16 Закону №2232-XII).

Частиною 1 статті 17 Закону №2232-ХІІ встановлено, що відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами, станом здоров`я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.

Згідно абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII, відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається громадянам призовного віку - священнослужителям, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку, - на час виконання обов`язків священнослужителя.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2002 №352 затверджено Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом (далі - Положення №352; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 64 Положення №352 оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці відбувається за наказами районних військових комісарів (додаток 14) і повістками (додаток 15), врученими призовникам через житлово-експлуатаційні організації, домовласників, відповідні виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, де немає військових комісаріатів, керівників підприємств, установ, організацій, навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форми власності.

Відповідно до пункту 82 Положення №352 відстрочка від призову на строкову військову службу надається громадянам за рішенням призовної комісії: за сімейними обставинами, за станом здоров`я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.

Право на одержання призовниками відстрочки від призову повинно бути підтверджено відповідними документами, які подаються призовниками до військового комісаріату.

Аналізуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що відстрочка від призову на строкову військову службу для священнослужителів є одним зі спеціальних винятків із загального правила призову на строкову військову службу, яке є обов`язковим для громадян призовного віку.

Надання відстрочки священнослужителям, відповідно до абзацу 4 частини 13 статті 17 Закону №2232-ХІІ, можливе лише за одночасного виконання наступних умов: а) такі священнослужителі закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади; б) займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку; в) виконують обов`язки священнослужителя.

Отже, для отримання відстрочки від призову на строкову військову службу на підставі абзацу 4 частини 13 статті 17 Закону №2232-ХІІ, призовнику необхідно відповідати всім умовам, переліченим у вказаній нормі, що має бути підтверджено відповідними документами; така відстрочка надається лише на час виконання обов`язків священнослужителя.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не закінчував вищого або середнього духовного навчального закладу, а тому і не надав відповідних документів до Міської призовної комісії м. Кропивницького через їхню відсутність. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Водночас, позивач наголошує на тому, що буквальне тлумачення норми закону у даному випадку свідчить про дискримінаційний характер норми абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII щодо священнослужителів, у даному випадку релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», призначення на посаду яких не передбачає навчання у будь-яких духовних навчальних закладах, що визначається статутними документами такої організації, у порівнянні зі священнослужителями інших релігійних організацій, які для призначення на посаду мали закінчити вищі або середні духовні навчальні заклади, що, у свою чергу, суперечить положенням статей 24, 35 Конституції України.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд виходить з наступного.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

У статті 9 Конвенції зазначається, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Таким чином, зазначені статті Конвенції визначають основоположні права людини, пов`язані зі свободою думки, совісті та релігії, а також рівності перед законом і захистом від дискримінації.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» зареєстрована в Україні, що підтверджено Статутом, зареєстрованим (у поточній редакції) наказом Міністерства культури України №1406 від 19 грудня 2017 року (далі Статут) (т. 1 а.с. 28-29, т. 2 а.с. 93).

Відповідно до п.1.1. Статуту, Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» (далі Центр) є юридичним та канонічним органом Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні (далі Релігійне об`єднання), який створений для забезпечення його діяльності та представництва його інтересів перед державою та іншими суб`єктами. Релігійне об`єднання є канонічним утворенням, яке канонічно об`єднує всі релігійні групи, громади, об`єднання та організації Свідків Єгови в Україні, включаючи релігійні організації, створені Центром, (далі релігійні спільноти), Центр та окремих Свідків Єгови.

Релігійне об`єднання канонічно входить до всесвітньої конфесії Свідків Єгови, є її складовою частиною та діє під канонічним наглядом Керівного органу всесвітньої конфесії Свідків Єгови (далі Керівний орган) та Керівного комітету Релігійного об`єднання (далі Керівний комітет) (п. 1.3. Статуту).

Центр проводить свою релігійну діяльність на території всієї України на підставі Конституції України, чинного законодавства України, цього Статуту, а також згідно з Біблією та канонічними настановами і правилами всесвітньої конфесії Свідків Єгови (п. 1.5. Статуту).

Відповідно до п. 3.1.1. Статуту внутрішня діяльність Центру регулюється відповідно до канонічних настанов і правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови. Найвищим постійно діючим канонічним та виконавчим органом Центру є Керівний комітет, який діє під канонічним наглядом Керівного органу Свідків Єгови.

Згідно з підпунктом «в» пункту 3.1.5. Статуту, до виключної компетенції Керівного комітету належить канонічне призначення та усунення спеціальних повночасних служителів Релігійного об`єднання, старійшин (єпископів), служителів збору (дияконів) та повночасних служителів релігійних спільнот, які канонічно входять до структури релігійного об`єднання.

Відповідно до п. 4.2.2. Статуту духовний нагляд та керівництво у релігійній громаді здійснюють старійшини (єпископи). Для надання допомоги старійшинам (єпископам) у виконанні їхніх обов`язків призначаються служителі збору (диякони).

Відповідно до п. 4.1.3. Статуту Центр підтверджує канонічне призначення на духовну посаду та усунення з неї старійшин (єпископів) та служителів збору (дияконів), які є священнослужителями Релігійного об`єднання та мають духовний сан.

Отже, Свідки Єгови в Україні мають чітко сформовану канонічну структуру - Релігійне об`єднання Свідків Єгови в Україні, яке, зокрема, складається із окремих Свідків Єгови, об`єднаних в релігійні громади. Духовний нагляд у таких громадах здійснюється старійшинами (єпископами) та служителями збору (дияконами), які є священнослужителями.

Представництво інтересів релігійних громад; канонічне призначення, усунення та підтвердження канонічного призначення на духовну посаду священнослужителів у таких релігійних громадах здійснює Центр Свідків Єгови в особі його Керівного комітету.

У всій своїй діяльності релігійні громади та Центр Свідків Єгови керуються канонічним настановами і правилами всесвітньої конфесії Свідків Єгови, які ґрунтуються на Біблії та є однаковими для Свідків Єгови, їх священнослужителів по всьому світу.

Так, відповідно до канонічних настанов і правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови призначення особи на посаду священнослужителя - служителя збору (диякона) відбувається не внаслідок навчання у будь-якому духовному навчальному закладі, а внаслідок відповідності особи духовним вимогам, встановленим для священнослужителів у Біблії.

Зазначене знаходить своє підтвердження у інформації щодо порядку та способу призначення служителів збору (дияконів), наданій до суду Центром Свідків Єгови у листі від 16.06.2023 №2312 (т. 2 а.с. 91-92).

Отже, з вказаних матеріалів справи судом встановлено, що канонічне призначення та усунення священнослужителів - служителів (дияконів)збору Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» - належить виключно від компетенції Керівного комітету цього Релігійного об`єднання, що відповідає положенням Статуту Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», при чому набуття особою духовного сану священнослужителя - служителя (диякону) збору відбувається не внаслідок навчання у будь-якому навчальному закладі та отримання відповідного диплому, а враховуючи відповідність особи вимогам, установленим у Біблії для священнослужителів.

Щодо обов`язків служителів збору, то відповідно до внутрішньо канонічних правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови вони виконують різні обов`язки, пов`язані із діяльністю релігійної громади, проведенням богослужінь тощо.

Основні канонічні вимоги всесвітньої конфесії Свідків Єгови до служителів збору (дияконів) та обов`язки таких осіб зазначено розділі 6, стор. 53-58 книги «Організовані, щоб виконувати волю Єгови», яка розміщена на офіційному сайті всесвітньої конфесії Свідків Єгови JW.ORG (витяг міститься у т. 2 а.с. 95-98).

Також відповідно до канонічних настанов та правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови, як це відображено, зокрема, у п. 3.9. статуту Релігійної організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови» (т. 2 а.с. 94), усі старійшини (єпископи) та служителі збору (диякони) виконують свої обов`язки безкоштовно, жоден з них не перебуває із релігійною громадою у трудових відносинах, оскільки їхня діяльність є добровільним релігійним служінням і не має на меті отримання за це оплати у будь-якій формі, прибутку або доходу.

Щодо терміну, на який призначаються священнослужителі релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», то відповідно до канонічних настанов та правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови, вони призначаються безстроково, що, зокрема, відображено у п. 3.10. статуту Релігійної організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови», відповідно до якого всі повноваження старійшини (єпископа) та служителя збору (диякона) автоматично припиняються у разі його смерті, добровільної відмови чи усунення з його канонічного призначення, а також після оголошення про те, що він більше не є Свідком Єгови.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 липня 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні (т. 2 а.с. 92, 100).

01.10.2017 Керівним комітетом Центру Свідків Єгови було призначено ОСОБА_1 на посаду священнослужителя - служителя збору (диякона), що підтверджено відповідними листами Центру Свідків Єгови №1972 від 22.10.2018 (т. 1 а.с. 27) та №2310 від 16.06.2023 (т. 2 а.с. 99).

Для здійснення діяльності в якості священнослужителя - служителя збору (диякона) ОСОБА_1 було призначено до Релігійної організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови» (код ЄДРПОУ 33520363), статут якої у новій редакції зареєстровано розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 28 листопада 2016 року № 511-р. (т. 1 а.с. 30-34, т. 2 а.с. 94).

Відповідно до листа Центра Свідків Єгови №2312 від 16.06.2023, повноваження ОСОБА_1 як служителя збору (диякона), на даний час не припинялись, останній продовжує перебувати на посаді священнослужителя служителя збору (диякона) та виконує свої обов`язки відповідно до духовного сану (т. 2 а.с. 91).

Отже, судом встановлено, що позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час є священнослужителем - служителем збору (дияконом), який безстроково призначений на вказану посаду у відповідності до Статуту релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», зареєстрованій у встановленому порядку в Україні, та виконує обов`язки священнослужителя, встановлені статутом такої релігійної організації.

ЄСПЛ, неодноразово розглядаючи справи за заявами членів Релігійного об`єднання «Свідки Єгови» (зокрема у рішенні від 31.07.2008 «Релігійне товариство Свідків Єгови та інші проти Австрії» («Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria», заява №40825/98), констатував, що особливе ставлення влади до заявників, аніж до інших релігійних організацій, є порушенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.

Так, ЄСПЛ нагадав, що право релігійного товариства на автономне існування у державі є незамінним для плюралізму у демократичному суспільстві. Відповідно до національного права релігійні об`єднання користуються привілейованим становищем у різних ділянках суспільного життя. З огляду на ці переваги державі належить залишатись нейтральною і надати на недискримінаційних умовах справедливі можливості усім релігійним групам, зокрема щодо реалізації їхніх прав.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховний Суд, серед іншого, зазначив таке. Священнослужителям надається відстрочка від призову на строкову військову службу. У значенні Закону №2232-XII священнослужителем є особа, яка закінчила заклад вищої або середньої духовної освіти і займає посаду в релігійній організації, що діє на основі статуту (положення), зареєстрованого у встановленому порядку. Проте цей Закон не враховує особливостей інших конфесій, зокрема священнослужителів Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні».

В аспекті наведеного, на думку Верховного Суду, держава, надаючи окремій категорії осіб певне право, не може не враховувати особливостей деяких груп осіб з цієї категорії. Наприклад, якщо держава надає право на відстрочку від призову на строкову військову службу священнослужителям, то вона повинна встановлювати норми, які враховують їхню своєрідність. Це складає зміст принципу рівності перед законом, який передбачає, що органи публічної влади повинні однаково застосовувати законодавчі норми до всіх осіб без будь-якої дискримінації.

З огляду на викладене, встановивши, що позивач є священнослужителем в офіційно зареєстрованій в Україні релігійній організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», призначений на посаду та виконуючий свої обов`язки у відповідності до затвердженого статуту такої організації, суд вважає, що на вказану особу мають поширюватись встановлені абзацом 4 частини 13 статті 17 Закону №2232-XII права на відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності як священнослужителя, не зважаючи на відсутність документу про закінчення зазначеною особою вищих або середніх духовних навчальних закладів.

Інше тлумачення зазначеної норми закону, на думку суду, буде свідчити про особливе ставлення до священнослужителів релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» у порівнянні зі священнослужителями інших релігійних організацій в України, статути (положення) яких передбачають навчання таких осіб у вищих або середніх духовних навчальних закладах, що є ознаками дискримінації за релігійними переконаннями та суперечить вимогам статей 24, 35 Конституції України, а також положенням статей 9 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких підстав, позовні вимоги у частині визнання протиправним та скасування спірного рішення є обґрунтованими.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає доцільним визнати протиправним та скасувати рішення Міської призовної комісії м. Кропивницького від 11.10.2018 в частині ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на строкову військову службу відповідно до абзацу 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та призову його на військову службу.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених абзацом 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до рішення голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №692-р від 06.05.2019 та протоколу призовної комісії №2 від 02.04.2019, ОСОБА_1 з 07.05.2019 направлено для проходження альтернативної (невійськової) служби (т. 2 а.с. 40-41, 117-118).

З 06.07.2020 ОСОБА_1 припинено проходження альтернативної (невійськової) служби у зв`язку з закінченням строку її проходження, після чого ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 5 статті 37 Закону 2232-ХІІ був знятий з військового обліку призовників та на підставі п. 2 ч. 1 статті 37 зазначеного Закону взятий на військовий облік військовозобов`язаних (т. 2 а.с. 117-118, 135-144).

Враховуючи вимоги статей 15 та 37 Закону 2232-ХІІ, ОСОБА_1 на даний час призову на строкову військову службу не підлягає.

За таких підстав, суд приходить до висновку про неможливість надання позивачеві відстрочки від призову на строкову військову службу у зв`язку з тим, що останній на час вирішення цієї справи не є призовником у розумінні Закону №2232-ХІІ та не підлягає призову на строкову військову службу, а отже позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1409,60 грн. (т. 1 а.с. 2), 2114,40 грн. (т. 1 а.с. 153), 2819,20 грн. (т. 2 а.с. 15), а всього на суму 6343,20 грн.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано.

Позивачем заявлено дві основні позовні вимоги немайнового характеру, з яких задоволено лише одну.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3171,60 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міської призовної комісії м. Кропивницького (вул. Віктора Чміленка, 47, м. Кропивницький, 25006), третя особа: Кропивницький міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (25006, вул. Віктора Чміленка, 47, м. Кропивницький, ЄДРПОУ 09620951) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міської призовної комісії м. Кропивницького від 11.10.2018 в частині ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на строкову військову службу відповідно до абзацу 4 частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та призову його на строкову військову службу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 3171,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міської призовної комісії м. Кропивницького.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО