Постанова

від 15.08.2023 по справі 824/447/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 824/447/16-а

адміністративне провадження № К/9901/33016/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області до Публічного акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "Ритм", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Чернівецькій області, про стягнення податкового боргу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 (головуючий суддя Полотнянко Ю. П., судді: Загороднюк А. Г., Драчук Т. О.),

У С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Чернівецька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернівецькій області (позивач, ОДПІ) звернулась до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "Ритм" (відповідач, ЦКБ "РИТМ", товариство) заборгованості зі сплати чистого прибутку за 2014 рік, що сплачується до бюджету, в сумі 360' 032 грн.

Сума заборгованості виникла внаслідок того, що товариство, як підприємство, що мало частку державного майна в статутному капіталі (25' 0021%), за результатами фінансово-господарської діяльності у 2014 році зобов`язано було відрахувати частку прибутку в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2015 №241 розмірі - 50%. Натомість товариство самостійно відрахувало лише 30% частки прибутку із базового нормативу (50%), сума недоплати становила 20%, що складала 360' 032 грн та про стягнення якої звернувся контролюючий орган з цим позовом.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 26.12.2016 (суддя Дембіцький П. Д.) позов ОДПІ задовольнив та стягнув з ЦКБ "РИТМ" частину несплаченого чистого прибутку за 2014 рік в сумі 360' 032 грн до Державного бюджету України.

Суд висновував, що за товариством обліковується борг зі сплати частини чистого прибутку в сумі 360' 032 грн, що має бути перерахований до державного бюджету за 2014 рік, а контролюючий орган наділений повноваженнями здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку до бюджету, а також на стягнення таких сум у примусовому порядку.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та вказав про відсутність у контролюючого орану повноважень на стягнення такої суми в примусовому порядку та звернення до суду з вимогами щодо стягнення частини чистого прибутку, оскільки такий платіж не є податковим у розумінні норм Податкового кодексу України. Також суд звернув увагу, що у товариства не було обов`язку сплачувати вказану суму, оскільки постановою Кабінетом Міністрів України від 22.04.2015 №241 встановлено порядок спрямування частини прибутку на виплату дивідендів, а не його розмір. Крім того, суд зауважив, що Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження, встановивши норматив у розмірі 50%, відмінний від передбаченого нормою частини п`ятої статті 11 Закону України ''Про управління об`єктами державної власності'' від 21.09.2006 № 185-V. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України ''Про управління об`єктами державної власності'' від 21.09.2006 № 185-V впродовж 2014- 2015 років товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, були зобов`язані сплачувати до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. До 1 травня товариство прийняло рішення не нараховувати дивіденди на частку держави за 2014 рік, тому було зобов`язано спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі 30%, а не 50%, як вважає контролюючий орган.

Зважаючи на це суд апеляційної інстанції постановою від 16.03.2017 скасував постанову суду першої інстанції і ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, в якій просив скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі позивач доводив, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2015 № 241, яка набрала чинності з 08.05.2015 та є чинною на момент звернення до суду, затверджено базовий норматив для господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, про відрахування чистого прибутку на виплату дивідендів за 2014 рік у розмірі 50%, контроль за справлянням якого своєю чергою забезпечується контролюючим органом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.06.2017 (суддя Вербицька О. В.) відкрив касаційне провадження №К/800/11147/17 у цій справі.

Відповідач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів`` та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з позицією позивача, підтриманою судом першої інстанції, контролюючі органи наділені повноваженнями здійснювати контроль за повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку до бюджету господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність, а також враховуючи, що факт наявності заборгованості не спростовано позивачем, позивач на виконання своїх повноважень звернувся до суду з вимогами щодо стягнення частини чистого прибутку. Натомість відповідач, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, стверджує про відсутність у товариства обов`язку відраховувати до державного бюджету за відповідний період частину чистого прибутку (доходу) у більшому розмірі, ніж визначено статтею 11 Закону № 185-V (30%). Крім того, оскільки частина чистого прибутку не є податковим платежем, у контролюючого органу відсутні повноваження на стягнення таких сум у примусовому порядку та звернення до суду з вимогами про стягнення частини чистого прибутку.

Відповідно до пункт 1.1 статті 1 ПК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Перелік загальнодержавних, місцевих податків та зборів визначено у статтях 9-10 цього Кодексу, який є вичерпним.

У зазначеному переліку відсутній такий платіж як частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань.

Відповідно до підпункт 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України (у редакції, чинній до 23.05.2020) контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання {підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011}.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 23.05.2020), грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 23.05.2020) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань не є податковим платежем у розумінні норм ПК України. Цей платіж, хоча і є обов`язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків і зборів, ні до місцевих податків.

У постановах від 18.11.2021 (справи №803/919/16, №814/178/15), від 24.05.2019 (справа №806/1420/16), від 31.01.2019 (справа №819/25/18), від 01.082018, але не виключно, предметом позову у яких було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд аналізуючи положення норм статей 9, 10, 14 ПК України зробив висновок, що з нормативного визначення понять ''грошове зобов`язання'', ''податкове зобов`язання'' (у редакції ПК України, що була чинна до 23.05.2020) слідує, що частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань не є податковим платежем у розумінні норм ПК України

У постановах від 27.11.2019 (справа №826/14937/15), від 17.09.2020 (справа №640/18375/18) Верховний Суд підтвердив, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм податкового законодавства. Разом з тим, зважаючи на предмет позову (стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань), Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення підпункту 19-1.1.45 пункту 19.1-1 статті 19-1, пункту 40.1 статті 40 ПК України, Порядку №138, постанови Кабінету Міністрів України №106 від 16.02.2011 ''Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету'' та дійшов висновку, що контролюючий орган наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету.

У постанові від 09.08.2022 у справі №160/9281/20 Верховним Судом було підтверджено повноваження у контролюючого органу на стягнення таких сум у примусовому порядку та звернення до суду з вимогами щодо стягнення частини чистого прибутку і до внесення до ПК України змін Законом ''Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві'' від 16.01.2020 №466-ІХ, яким з 23.05.2020 (дата набрання чинності Законом №466-ІХ) було врегульовано правову неузгодженість у податковому законодавстві в частині контролю та адміністрування частини чистого прибутку (доходу) контролюючим органом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що контролюючий орган наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету.

З приводу суми частини чистого прибутку (доходу) в сумі 360' 032 грн, що заявлена до стягнення в судовому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Засади управління об`єктами державної власності визначає Закон України ''Про управління об`єктами державної власності'' від 21.09.2006 № 185-V (далі - Закон №185-V).

Відповідно до абзаців п`ятого-восьмого частини п`ятої статті 11 Закону №185-V (у редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних капіталах.

Зазначені вище товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2015 № 241, яка набрала чинності з 08.05.2015, було затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2014 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб`єкти господарювання), у розмірі 50 відсотків.

Вказана постанова Кабінету Міністрів України є чинною та її дія не зупинялася.

Як встановили суди, товариство не приймало рішення про відрахування чистого прибутку на виплату дивідендів (до 01.05.2015 відповідач прийняв та вирішив більшістю голосів засновників не нараховувати дивіденди на частку держави за 2014 рік), тому зобов`язано було спрямувати до бюджету частку прибутку за 2014 рік, розраховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2015 № 241.

Зважаючи на викладене, при вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Постанова суду першої інстанції відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області задовольнити.

Скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 та залишення в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2016.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Л.І. Бившева