Постанова

від 03.07.2023 по справі 307/3242/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/3242/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря ЗУБАШКОВА М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/3242/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційногопідприємства «Тячівськарайонна лікарня»Тячівської районноїради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 22 вересня 2021 року, повний текст якого складено 27 вересня 2021 року, головуючий суддя Бобрушко В.І., -

встановив:

02.11.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до КНП «Тячівськарайонна лікарня»Тячівської районноїради мотивуючи таким.

Позивачка працює в лікарні з 1977 року, наказом від 30.07.1977 № 165 її було призначено на посаду лікаря акушера-гінеколога Тячівської центральної районної лікарні (на час розгляду справи Комунальне некомерційне підприємство «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради (КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради)).

Наказом від 26.07.1982 № 238 позивачку було призначено на посаду завідуючої гінекологічним відділенням Тячівської ЦРЛ, а згідно з наказом від 11.08.2010 № 201-к її було переведено на 0,5 тарифної ставки посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення лікарні.

Інших призначень позивачки чи переведень її на іншу роботу не було.

08.04.2020 позивачку було повідомлено, що згідно з наказом директора КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради від 30.03.2020 № 168-к «Про звільнення по скороченню» передбачено: вивільнити працівників, які підлягають скороченню у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням вимог ст. 49-2 з 01.04.2020: ОСОБА_1 з 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення. Підстава: наказ від 22.01.2020 № 24-о, попередження ОСОБА_1 , подання заступника головного лікаря з лікувальної роботи, завідувача відділення, відмова від запропонованої посади та згода профспілки.

Цей наказ незаконний і підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Як зазначено в наказі, звільнення позивачки з роботи відбулося у відповідності до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог ст. 49-2 КЗпП України, однак, вимоги законодавства про працю відповідачем не були дотримані.

Так, згідно з наказом від 11.08.2010 № 201-к позивачку було переведено на 0,5 тарифної ставки посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення лікарні.

Згідно Статуту лікарні, назва якої неодноразово змінювалася, гінекологічне та пологове відділення і на день звернення до суду входять до складу підприємства як його окремі структурні підрозділи. Тому, беручи до уваги, що позивачку було прийнято на роботу саме у гінекологічне відділення і жодного разу вона не переводилася на роботу в пологове відділення, зазначення у наказі № 168-к про звільнення її з посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення, є таким, що суперечить фактичним обставинам її перебування в трудових відносинах з лікарнею.

Про наявність наказу від 10.07.2020 № 358-к, яким позивачку начебто перевели з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення, їй стало відомо лише 06.10.2020, а саме, коли вона отримала повідомлення про результати розгляду її письмового звернення до Управління Держпраці в Закарпатській області.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення працівника на іншу роботу допускається лише за його згодою.

Оскільки згоду на переведення її на іншу роботу позивачка не надавала і з наказом від 10.07.2020 № 385-к її ніхто не ознайомлював, цей наказ не відповідає вимогам законодавства про працю, а відтак і наказ від 30.03.2020 № 168-к, яким позивачку звільнено з посади лікаря акушера-гінеколога саме пологового відділення КНП «Тячівської районної лікарні» Тячівської районної ради, теж є незаконним і підлягає скасуванню.

Як убачається зі змісту наказу № 168-к, підставами її звільнення з роботи слугували: наказ від 22.01.2020 № 24-о, попередження, подання заступника головного лікаря з лікувальної роботи, подання завідувача відділення, відмова від запропонованої посади, згода органу профспілки.

Однак, із наказом від 22.01.2020 № 24-о, яким позивачку нібито було попереджено про звільнення, її не ознайомлювали, що підтверджується відсутністю її підпису на наказі про ознайомлення.

Жодної пропозиції щодо іншої посади за її спеціалізацією від дирекції лікарні позивачка не отримувала.

З лютого 2020 року по 12.03.2020, а у зв`язку із уведенням карантину і по день звернення до суду, профком лікарні не засідав. На засідання профкому позивачка не запрошувалася, з рішенням профкому не була ознайомлена, тому і згода про звільнення її з роботи профкомом не могла бути надана.

Про наявність наказу від 30.03.2020 № 168-к позивачці стало відомо лише 08.04.2020, коли було надано для ознайомлення його копію у відділі кадрів лікарні. На її прохання видати їй належним чином засвідчену копію витягу з наказу № 168-к, а також трудову книжку і належним чином засвідчені копії рішення профкому, яким надано згоду на звільнення, а так само і подання заступника головного лікаря з лікувальної роботи та завідувача відділення, які були підставою для звільнення, позивачці було відмовлено.

Втім, такі документи лікарні беззаперечно свідчать про порушення права позивачки на працю, оскільки позбавивши її можливості ознайомитися з підставами звільнення, її було позбавлено можливості захиститися від порушення її права на працю, а у зв`язку з невидачею трудової книжки позивачка не могла працевлаштуватися в іншому місці.

Оскільки на день звернення до суду накази від 10.07.2020 № 385-к і від 30.03.2020 № 168-к є чинними, позивачку на роботі не поновлено, трудову книжку не видано, вона має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Датою звільнення позивачки з роботи визначено 01.04.2020, її середньоденний заробіток становить 213,64 грн, тому сума його відшкодування повинна розраховуватись з дня звільнення по день набрання рішенням суду законної сили. То кінцевий розрахунок суми відшкодування буде поданий суду перед судовими дебатами.

Проведені з грубим порушенням законодавства про працю переведення на іншу роботу та звільнення з роботи вказують на наявність причинного зв`язку між протиправними діями роботодавця та заподіянням позивачці моральної шкоди. Позивачка безпідставно втратила постійне місце роботи і постійний заробіток. Відсутність грошових коштів позбавила позивачку належного забезпечення своєї життєдіяльності, призвела до зміни способу життя, вимагає докладати додаткові зусилля для влаштування свого побуту. Крім того, позивачка вимушена вживати заходів для захисту своїх прав, звертатися до відповідних контролюючих та правоохоронних органів.

Як результат, позивачка втратила спокій і душевну рівновагу, через втрату роботи і відсутність реальної можливості працевлаштуватися перебуває у пригніченому стані.

Розмір заподіяної їй моральної шкоди вона оцінює в сумі 20000,00 грн. Визначаючи цей розмір позивачка керувалася такими критеріями, як глибина моральних страждань, втрата спокою у зв`язку з втратою роботи та необхідністю вжиття додаткових заходів для захисту своїх прав та пошуку засобів для існування, а також значний період часу, протягом якого вона вимушена вживати заходів для відновлення порушеного права.

З метою захисту своїх прав та інтересів позивачка 21.04.2020 звернулася до Управління Держпраці у Закарпатській області, просила провести перевірку законності підстав її звільнення з роботи та вжити відповідно до закону заходів для усунення виявлених порушень.

14.09.2020 листом № 07-14/4648 Управління Держпраці у Закарпатській області поінформувало позивачку, що акт від 11.06.2020 № ЗК/207/1985/АВ, яким були зафіксовані порушення при її звільненні, визнано недійсним. Водночас 22.09.2020 було проведено повторне інспекційне відвідування лікарні, за результатом якого був 22.09.2020 складений акт № ЗК/350/215/АВ, яким зафіксовані порушення, та видано припис від 22.09.2020 № ЗК/350/215/АВ/П.

Саме в ході першої перевірки Управління Держпраці у Закарпатській області позивачці стало відомо про наявність наказу від 10.07.2020 № 358-к про переведення її з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення лікарні.

Зважаючи на те, що роботодавець на порушення вимог законодавства про працю навіть станом на день звернення до суду не ознайомив позивачку з наказом від 10.07.2020 № 385-к, не надав їй при звільненні належним чином завірену копію наказу від 30.03.2020 № 168-к та копії документів, що стали підставою для звільнення, слід визнати поважними причинами пропуску встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду і відповідно до ст. 234 КЗпП України цей строк підлягає поновленню.

Посилаючись на ці обставини, позивачка ОСОБА_1 просила:

причини пропуску строку позовної давності звернення до суду, встановлені ст. 233 КЗпП України, визнати поважними;

поновити строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 10.07.2020 № 385-к про переведення ОСОБА_1 з 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення пологового відділення КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради;

поновити строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 30.03.2020 № 168-к «Про звільнення по скороченню», яким ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням, у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, звільнено з 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради;

поновити її на роботі на посаді лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради;

стягнути з КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради на її користь:

середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з часу прийняття наказу від 30.03.2020 № 168-к «Про звільнення по скороченню» КНП «Тячівська РЛ» Тячівської районної ради по день звернення до суду в розмірі 33819,44 грн;

компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн;

судові витрати в розмірі 840,00 грн сплаченого судового збору з вимоги про відшкодування моральної шкоди;

у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити рішення суду до негайного виконання.

Рішенням Тячівського районногосуду від22.09.2021у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що:

позивачка оспорила наказ про переведення в межах лікарні до іншого структурного підрозділу, який стосувався не її, а іншої особи, а той наказ, яким вона була переведена до іншого відділення лікарні, не був предметом позову;

докази зміни істотних умов праці при переведенні позивачки на інше робоче місце нею не були надані;

позивачка була своєчасно попереджена про наступне звільнення та була ознайомлена з наказом про звільнення, проте, відмовилася підписувати ці документи;

до звільнення позивачці пропонувалася посада лікаря-статиста, від якої вона відмовилася, профспілковим органом згода на звільнення була належно надана.

Позивачка ОСОБА_1 оскаржила рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування скарги наводить загалом ті самі доводи, якими мотивувався позов, вказуючи на безпідставне, на її думку, неврахування їх судом першої інстанції.

Окрім цього, зазначає в апеляційній скарзі таке.

Позивачку було переведено з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення на підставі наказу головного лікаря від 29.08.2019 № 518-к, а наказ від 10.07.2019 № 385-к, яким насправді здійснювалося переведення в межах лікарні її доньки ОСОБА_2 , вона вказала в позовній заяві помилково, це є опискою в заяві. Предметом оскарження був саме наказ від 29.08.2019 № 518-к, хоча в судовому засіданні він і не досліджувався.

Умови праці лікаря акушера-гінеколога в гінекологічному відділенні лікарні та умови праці лікаря акушера-гінеколога в пологовому відділенні лікарні при однаковій оплаті праці істотно відрізняються, оскільки робота в пологовому відділенні пов`язана з більшим фізичним і психологічним навантаженням на лікарів, передбачає ургентне чергування, участь у прийнятті пологів з ускладненнями тощо. Натомість у гінекологічному відділенні лікар має чітко визначені часові рамки робочого часу і менше навантаження. Тому істотні зміни умов праці мали місце для позивачки фактично.

Зважаючи на те, що звільнено позивачку було з роботи в пологовому відділенні лікарні, а попередження про звільнення було складене щодо гінекологічного відділення лікарні, факт попередження позивачки по наступне звільнення не був доведений належними та допустимими доказами.

Акти, якими було зафіксовано ознайомлення позивачки з документами про звільнення, не є належними і допустимими доказами, позаяк були складені з порушеннями, були підписані працівниками, які не були присутні при подіях, які цими актами фіксувалися.

Інша посада в лікарні позивачці не пропонувалася, участі в засіданні профкому вона не брала, в цей день була на ургентному чергуванні, а профком, як їй відомо, не засідав у зв`язку з карантином. У разі ж, якщо засідання профкому і відбулося, то за її неявки розгляд питання належало відкласти і лише в разі її повторної неявки на засідання профкому можна було вирішувати питання про надання згоди на звільнення.

Сторона просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.

У відзиві на апеляцію відповідач КНП «Тячівськарайонна лікарня»Тячівської районноїради вказуєна їїнеобґрунтованість,просить залишитискаргу беззадоволення,а рішеннясуду без змін.Зазначає,зокрема,що позивачкапрацювала в пологовому відділенні лікарні тривалий час, була туди переведена ще до 2018 року і після спливу тримісячного строку ротації з власної ініціативи не повернулася до гінекологічного відділення.

Позивачка безспірно була обізнана про своє місце роботи, приймала пологи тощо. Трудові відносини з позивачкою були врегульовані саме в пологовому відділенні лікарні, де вона за власною ініціативою працювала щонайменше 27 місяців. Позивачка ніколи не заперечувала та не оспорювала факт своєї роботи в пологовому відділенні лікарні і навіть відмовившись від запропонованої їй посади лікаря-статиста на засіданні робочої комісії 20.03.2020 наполягала на продовженні своєї роботи саме в пологовому відділенні.

Наказ від 29.08.2019 № 518-к був виданий лише в результаті перевірки документації лікарні у зв`язку з реорганізацією та був викликаний потребою формалізувати підставу для виключення позивачки з облікової документації по гінекологічному відділенню лікарні для відповідного відображення її в документації пологового відділення.

Тож дії позивачки маніпулятивні та надумані, оскільки вона давно надала фактичну згоду на роботу в пологовому відділенні і умови її праці не змінилися.

Попередження позивачки про наступне звільнення було здійснене більше ніж за два місяці до звільнення, а назва відділення «гінекологічне» в попередженні є технічною помилкою, що не впливає на суть справи.

Акти, якими зафіксована відмова позивачки в одержанні документів у процедурі звільнення, цілком законні, що підтверджено й допитами свідків у суді, які засвідчили відповідні факти як їх очевидці.

Засідання профкому проводилося, позивачка про нього була обізнана, запрошувалася на засідання, але не з`явилася.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка апеляцію підтримала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали справ Управління Держпраці у Закарпатській області № 191 і № 331 інспекційних відвідувань КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради за 2020 рік, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав і на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також не приймаються докази, які не були подані до суду першої інстанції, якщо не буде доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від сторони (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України).

За приписами ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі, трудових прав;

особа діє у спірних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов`язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

сторони на свій розсуд розпоряджаються процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред`явлення в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законом, конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються.

Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по їх захист не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред`явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

У справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами трудового законодавства в редакції, чинній на час їх виникнення.

Відповідно до записів у наданій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копії трудової книжки (а.с. 12-14 т. 1):

наказом по Тячівській центральній районній лікарні від 30.07.1977 № 165 ОСОБА_1 було призначено на посаду лікаря акушера-гінеколога Тячівської районної лікарні,

копія наказу від 30.07.1977 № 165 про призначення ОСОБА_3 на посаду знаходиться в матеріалах справи Управління Держпраці у Закарпатській області № 331 інспекційного відвідування КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради за 2020 рік (а.с. 51 справи інспекційного відвідування № 331);

з 21.07.1982 ОСОБА_1 було призначено на посаду завідувача гінекологічним відділенням районної лікарні;

з 26.12.1987 ОСОБА_1 було призначено на посаду лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення районної лікарні;

наказом від 11.08.2010 № 201-к ОСОБА_1 було переведено на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення районної лікарні (а.с. 52 справи інспекційного відвідування № 331);

інші записи про трудову діяльність позивачки в лікарні відсутні;

Тячівська районна лікарня неодноразово змінювала назву та підпорядкування.

Наказом головного лікаря Комунального закладу «Тячівська районна лікарня № 1» від 03.07.2017 № 98-о «Про ротацію лікарів пологового відділення» з метою упорядкування умов оплати праці, для забезпечення роботи лікарів та з метою підвищення відповідальності за ефективність і якість роботи:

для ротації переведено лікарів акушерів-гінекологів пологового відділення з надання екстреної допомоги на посади лікарів акушерів-гінекологів ординаторів терміном з 01.07.2017 по 30.09.2017, в числі інших і ОСОБА_1 - 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення (п. 1); пунктом 2 цього наказу для ротації було переведено ряд лікарів акушерів-гінекологів гінекологічного відділення на посади лікарів акушерів-гінекологів ординаторів пологового відділення (а.с. 163-164 т. 1).

Тячівська районна рада Закарпатської області на 20-й позачерговій сесії 7-го скликання, що відбулася 08.08.2019, прийняла рішення № 604 «Про реорганізацію комунального закладу «Тячівська районна лікарня № 1» шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Тячівська районна лікарня»», яким вирішила:

провести реорганізацію комунального закладу «Тячівська районна лікарня № 1» шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство «Тячівська районна лікарня» (п. 1);

встановити, що комунальне некомерційне підприємство «Тячівська районна лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків комунального закладу «Тячівська районна лікарня № 1» (п. 2) (а.с. 52 т. 1).

Наказом головного лікаря КЗ «Тячівська районна лікарня № 1» від 10.07.2019 № 385-к «Про переведення працівників» переведено ОСОБА_2 , яка працює на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення, на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення з 01.08.2019 з оплатою згідно штатного розпису, підстава згода працівника (а.с. 58 справи інспекційного відвідування № 191, а.с. 57 справи інспекційного відвідування № 331).

Наказом головного лікаря КЗ «Тячівська районна лікарня № 1» від 29.08.2019 № 518-к «Про переведення працівників» переведено ОСОБА_1 , яка працює на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення, на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення з 02.09.2019 з оплатою згідно штатного розпису, підстава згода працівника (а.с. 57 справи інспекційного відвідування № 191, а.с. 53 справи інспекційного відвідування № 331).

Суду першої інстанції накази 10.07.2019 № 385-к і від 29.08.2019 № 518-к позивачкою не надавалися і на час розгляду позову судом першої інстанції у справі відсутні.

Табелями облікувикористання робочогочасу впологовому відділеннілікарні заперіод зсічня 2018року поберезень 2020року (а.с.88-139т.1),графіками ургенційта чергуваньлікарів акушер-гінекологівпологового відділенняз січня2018року поберезень 2020року (а.с.65-87т.1),заявою ОСОБА_1 від 19.12.2019 про надання щорічної відпустки, завізованою зав. пологовим відділенням лікарні Цуберою О.М. (а.с. 31 т. 1), іншими матеріалами справи підтверджується, що щонайменше з січня 2018 року по березень 2020 року позивачка працювала в штаті пологового відділення лікарні на посаді лікаря акушера-гінеколога цього відділення, з чим була достеменно і безспірно обізнана.

Згідно здовідкою від15.06.2020№ 141,наданою КНП«Тячівська районналікарня» Тячівськоїрайонної ради разоміз запереченнямна актпершої перевірки від 11.06.2020 № ЗК/207/1985/АВ, яка проводилася Управлінням Держпраці у Закарпатській області у період з 02.06.2020 по 11.06.2020 за заявою ОСОБА_1 про порушення її трудових прав (справа інспекційного відвідування № 191), посадовий оклад ОСОБА_1 станом на 01.09.2019 складав як у гінекологічному відділенні, так і в пологовому відділенні лікарня 3021,85 грн (а.с. 22 справи інспекційного відвідування № 191).

Відповідно до довідки про доходи № 210, виданої КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради 22.07.2020, загальний нарахований дохід ОСОБА_1 на посаді лікаря акушера-гінеколога за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року склав 52104,55 грн включно з додатковими нарахуваннями в грудні 2019 року (4931,39 грн) та розрахунковими виплатами у березні 2020 року (загальна сума нарахувань у березні 2020 року склала 26490,48 грн), за виключенням додаткових нарахувань щомісячні нарахування заробітної плати становили від 3288,63 грн до 4656,34 грн (а.с. 30 т. 1).

У справі відсутні будь-які дані, які б вказували на те, що позивачка ОСОБА_1 у період своєї роботи в штаті пологового відділення лікарні заперечувала проти цього, не була згодна працювати в цьому відділенні, ставила питання про порушення такою роботою її трудових прав, в тому числі, щодо зміни характеру роботи, навантаження, інтенсивності праці, її оплати, про захист цих прав, оспорювала встановленим порядком дії роботодавця щодо визначення місця її роботи в штаті пологового відділення лікарні на посаді лікаря акушера-гінеколога тощо.

Наказом директора КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради від 22.01.2020 № 23-о «Про скорочення ліжкового фонду КНП Тячівська районна лікарня» на виконання рішення 20-ї позачергової сесії 7-го скликання Тячівської районної ради від 08.08.2019 № 604 і з метою організаційного забезпечення належного, ефективного використання ліжкового фонду в рамках можливих максимальних коштів на утримання лікарні:

скорочено з 01.04.2020 ліжковий фонд лікарні на 103 ліжка, зокрема, по гінекологічному відділенню 9 ліжок, по пологовому відділенню 5 ліжок (п. 1);

затверджено з 01.04.2020 ліжковий фонд лікарні в кількості 400 ліжок, зокрема, по гінекологічному відділенню 30 ліжок, по пологовому відділенню 55 ліжок (п. 2) (а.с. 53 т. 1).

Наказом директора КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради від 22.01.2020 № 24-о «Про скорочення посад» на виконання рішення 20-ї позачергової сесії 7-го скликання Тячівської районної ради від 08.08.2019 № 604 і з метою організаційного забезпечення належного, ефективного використання ліжкового фонду в рамках можливих максимальних коштів на утримання лікарні:

виведено з01.04.2020зі штатногорозпису поструктурних підрозділахлікарні,зокрема,по пологовомувідділенню 1,25посади лікаряакушер-гінеколога(а.с.43-44 справи інспекційного відвідування № 331).

Відповідні зміни в структурних підрозділах КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради відображені у штатних розписах лікарні до 01.04.2020 і починаючи з 01.04.2020, зокрема:

по гінекологічному відділенню було 39 ліжок і 2 посади лікарів акушерів-гінекологів (включно з завідувачем відділення), стало 30 ліжок і 2 посади лікарів акушерів-гінекологів (включно з завідувачем відділення);

по пологовому відділенню було 70 ліжок і 11,25 посад лікарів акушерів-гінекологів (включно з завідувачем відділення), стало 55 ліжок і 10 посад лікарів акушерів-гінекологів (включно з завідувачем відділення) (а.с. 160-162 т. 1, а.с. 67-73 справи інспекційного відвідування № 331).

27.01.2020 завідуюча пологовим відділенням КНП «Тячівська районна лікарня» ОСОБА_4 звернулась до головного лікаря ОСОБА_5 із письмовою пропозицією у зв`язку зі скороченням ліжкового фонду лікарні, враховуючи кваліфікацію та продуктивність праці працівників вивільнити працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 54 т. 1).

Пропозицію про вивільнення працівників, серед яких і лікар акушер-гінеколог ОСОБА_1 , подав 27.01.2021 головному лікарю і його заступник з лікувальної роботи ОСОБА_7 (а.с. 61 справи інспекційного відвідування № 331).

27.01.2020 за підписом головного лікаря КНП «Тячівська районна лікарня» від року на виконання наказу № 23-о «Про скорочення ліжкового фонду КНП «Тячівська районна лікарня»» складено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , яка працює на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення, у зв`язку зі скороченням штатів з 01.04.2020, у попередженні зазначено, що через відсутність вакантних посад лікарня не має можливості запропонувати ОСОБА_1 іншу посаду, через два місяці з дня попередження її буде звільнено у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог ст. 49-2 КЗпП України; підпис ОСОБА_1 у попередженні про ознайомлення з ним відсутній (а.с. 17 т. 1).

Актом від 27.01.2020 № 2, який підписали зав. пологовим відділенням лікарні ОСОБА_4 , заст. головного лікаря з лікувальної роботи ОСОБА_7 , старша медсестра пологового відділення ОСОБА_8 та інспектор з кадрів ОСОБА_9 , зафіксовано, що ОСОБА_1 цього дня було надано для ознайомлення попередження про її вивільнення, підписати яке вона відмовилася (а.с. 57 т. 1).

Під час повторної перевірки, яка проводилася Управлінням Держпраці у Закарпатській області у період з 17.09.2020 по 22.09.2020 за заявою ОСОБА_1 про порушення її трудових прав (справа інспекційного відвідування № 331), інспектор з кадрів КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради у письмовому поясненні від 17.09.2020 повідомила, що вона, заст. головного лікаря з медсестринства ОСОБА_10 , економіст ОСОБА_11 і юрисконсульт ОСОБА_12 пропонували ОСОБА_1 обійняти у зв`язку з вивільненням посаду лікаря-статистика, від якої позивачка відмовилася (а.с. 60 т. 1, а.с. 11 справи інспекційного відвідування № 331).

Протоколом № 9 засідання профкому профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району від 24.03.2021 зафіксовано, що із запрошених на засідання 36 працівників лікарні не з`явилися 15 ( ОСОБА_1 у числі тих, хто не з`явився, не зазначена), тому розгляд подання від 10.03.2020 про звільнення працівників було відкладено (а.с. 55 т. 1).

30.03.2021 профком профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району розглянув подання адміністрації КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради від 10.03.2020 про звільнення працівників і одноголосно надав згоду на звільнення серед інших і ОСОБА_1 (протокол № 10 засідання профкому) (а.с. 26-27 справи інспекційного відвідування № 191).

Надаючи Управлінню Держпраці у Закарпатській області пояснення з приводу повідомлення працівників лікарні про розгляд профспілковим органом питання про їхнє вивільнення та скорочення, голова профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району ОСОБА_13 стверджував, що всі працівники були повідомлені про засідання, які проводилися 24.03.2020 і 30.03.2020, у телефонному режимі у зв`язку з карантинними обмеженнями (а.с. 56 т. 1, а.с. 10 справи інспекційного відвідування № 331).

Даних про участь ОСОБА_1 30.03.2021 у засіданні профкому профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району, а також документальних даних про повідомлення її про це засідання в справі немає.

Наказом директора КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради від 30.03.2020 № 168-к «Про звільнення по скороченню» у зв`язку з реформуванням системи охорони здоров`я, зміною фінансування лікувального закладу з необхідністю приведення структури та чисельності працюючих із завданнями лікарні та очікуваним обсягом коштів на її утримання:

вивільнено працівників, які підлягають скороченню у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням вимог ст. 49-2, з 01.04.2020:

ОСОБА_1 з 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення;

підстава: наказ від 22.01.2020 № 24-о; попередження ОСОБА_1 ; подання заст. головного лікаря з лікувальної роботи, завідувача відділення, відмова від запропонованої посади та згода профспілки;

ОСОБА_2 з 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення;

підстава: наказ від 22.01.2020 № 24-о; попередження ОСОБА_2 ; подання заст. головного лікаря з лікувальної роботи, завідувача відділення, відмова від запропонованої посади та згода профспілки (а.с. 15-16 т. 1, а.с. 60 справи інспекційного відвідування № 331).

01.04.2020 головна медична сестра ОСОБА_10 , інспектор з кадрів ОСОБА_9 і економіст із фінансової роботи ОСОБА_11 склали акти:

№ 1 про те, що об 11-00 к.ч. лікар акушер-гінеколог пологового відділення ОСОБА_1 відмовилася від отримання трудової книжки (а.с. 58 т. 1);

№ 2 про те, що об 11-30 к.ч. лікар акушер-гінеколог пологового відділення ОСОБА_1 , якій був наданий витяг із наказу, повернула його, мотивуючи тим, що в наказі вказане інше відділення, з якого вона була звільнена та скорочена (а.с. 59 т. 1);

у цих актах аналогічні обставини зафіксовані і щодо лікаря акушера-гінеколога пологового відділення ОСОБА_2 .

Допитані судом першої інстанції свідки показали:

ОСОБА_8 зокрема, що: письмове попередження про вивільнення позивачці ОСОБА_1 надавали, але вона відмовилася його отримувати з відділу кадрів лікарні, було складено акт про відмову; ОСОБА_1 була усно попереджена про профспілкові збори, у загальному були два рази збори профкому;

ОСОБА_14 , зокрема, що: скорочення штату в пологовому відділенні розпочалося з січня 2020 року; були видані повідомлення про вивільнення або перехід на іншу посаду; ОСОБА_1 пропонувалася посада лікаря-статиста, але вона від цієї посади відмовилася; після 20.03.2020 ОСОБА_1 не з`явилася на засідання профкому, відмовилася отримати повідомлення про звільнення, трудову книжку і наказ про її звільнення, про що складалися відповідні акти; повноцінних було два засідання профкому, а потім почався карантин; на першому засіданні були лише члени профкому, було прийнято рішення про відтермінування засідання; почався карантин і вони почали повідомляти всіх зі списку про вивільнення по телефону; ОСОБА_1 не була присутня і на другому засіданні профкому; копію наказу і трудову книжку ОСОБА_1 не взяла, сказавши, що неправильна дата запису, про що знову складався акт у присутності ОСОБА_1 ;

ОСОБА_11 , зокрема, що: вона була присутня на засіданні профкому і коли складався акт про відмову від отримання позивачкою ОСОБА_1 трудової книжки і наказу про звільнення; на засіданні профкому вона була присутня як член комітету два рази, ОСОБА_1 на першому засіданні була, але засідання не відбулося через неявку багатьох, кого мали звільнити; на першому засіданні повідомлялось про наступне засідання; ОСОБА_1 працювала в пологовому відділенні; про друге засідання профкому голова профспілки телефонував; ті, хто мав іти на вивільнення, не були всі присутніми, ОСОБА_1 в другий раз на засіданні не була, про дату засідання другого профкому її повідомили по телефону.

Вважаючи своїтрудові правапорушеними внаслідокнезаконного звільненняз роботив пологовомувідділенні КНП«Тячівська районналікарня» Тячівськоїрайонної ради,тоді яквона працювалав гінекологічномувідділенні лікарні,і,крім того,не булапопереджена прозвільнення,їй узв`язку зізвільненням небула запропонованапосада відповіднодо їїспеціалізації,а профкомомзгода назвільнення ненадавалася, ОСОБА_1 з метою проведення відповідної перевірки звернулася 21.04.2020 до Управління Держпраці у Закарпатській області (а.с. 3 справи інспекційного відвідування № 191).

За результатом перевірки, яка проводилася в період з 02.06.2020 по 11.06.2020, був 11.06.2020 складений Акт № /ЗК/207/1985/АВ інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, яким зафіксував порушення КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради щодо ОСОБА_1 вимог ст. 32 ч. 1 КЗпП України (переведення з гінекологічного відділення лікарні до пологового відділення згідно наказу від 29.08.2019 № 518-к за відсутності згоди працівника) і вимог ст. 43 ч. 4 КЗпП України (відсутність документального підтвердження повідомлення працівника про засідання профспілкового органу) (а.с. 11-18 справи інспекційного відвідування № 191).

Однак, листом від 18.06.2020 № 01 головний державний інспектор Зеленський І.О. погодився із зауваженнями КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради щодо Акта від 11.06.2020 № /ЗК/207/1985/АВ і повідомив, що припис щодо порушень, зокрема, ст. 32 ч. 1 і ст. 43 ч. 4 КЗпП не вноситиметься (а.с 166-169 т. 1).

Листом від 14.09.2020 № 07-02/4646 Управління Держпраці у Закарпатській області повідомило КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради про скасування Акта від 11.06.2020 № /ЗК/207/1985/АВ через виявлені недоліки при проведенні інспектування (а.с. 24 справи інспекційного відвідування № 191).

У подальшому Управління Держпраці у Закарпатській області у період з 17.09.2020 по 22.09.2020 провело повторну перевірку за заявою ОСОБА_1 від 21.04.2020, за результатом якої був 22.09.2020 складений Акт № ЗК350/215/АВ інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, яким зафіксував порушення КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради щодо ОСОБА_1 вимог ст. 32 ч.ч. 1, 3 КЗпП України (переведення з гінекологічного відділення лікарні до пологового відділення згідно наказу від 29.08.2019 № 518-к за відсутності згоди працівника та за відсутності доказів попередження про переведення не менш ніж за два місяці) (а.с. 19-26 т. 1, а.с. 12-18 справи інспекційного відвідування № 331). Цього ж дня роботодавцю був виданий припис № ЗК350/215/АВ/П про усунення цих порушень (а.с. 25-56 т. 1, а.с. 19-20 справи інспекційного відвідування № 331).

Розрахунок між сторонами у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з роботи не оспорюється.

Позиція КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради як щодо порушень, що ставилися у вину Управлінням Держпраці у Закарпатській області, так і під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій полягала в тому, що мало місце переміщення позивачки в лікарні з одного місця роботи на інше, у межах спеціальності та кваліфікації позивачки, за цілковитою добровільною згодою позивачки, таке переміщення не потягло зміну істотних умов праці, вона бажала продовження роботи саме в пологовому відділенні, її звільнення відбулося з додержанням вимог трудового законодавства. Серед іншого, про наступне вивільнення позивачка була повідомлена більше ніж за два місяці, щодо назви відділення в тексті попередження сталася технічна помилка, відповідні документи отримувати позивачка відмовилася, а про засідання профкому з питання про її вивільнення вона була повідомлена, проте, не з`явилася на засідання.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства … або уповноваженим ним органом …, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства … або уповноважений ним орган … зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 ч. 1 КЗпП України).

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 30 КЗпП України).

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації … допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством;

не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором; власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою; про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці;

якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України (ст. 32 ч.ч. 1, 2, 3, 4 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України).

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці;

при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством;

одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ст. 49-2 ч.ч. 1, 2, 3 КЗпП України).

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що:

розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник … (ч. 1);

у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником (ч. 2);

подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено;

розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою;

за бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат;

якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті;

у разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (ч. 3);

виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття; у разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору (ч. 5);

власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ч. 8).

Ці положення узгоджуються з нормами ст.ст. 37-39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в тому числі, аналогічна процедура розгляду питання про надання виборним органом первинної профспілкової організації роботодавцеві згоди на звільнення працівника визначена ст. 39 цього Закону.

Оцінюючи правові позиції сторін, їхні доводи, наявні докази і матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку колегія суддів приходить до таких висновків.

Запровадження змін в організації виробництва і праці установи, підприємства включно з визначенням його організаційної структури, визначенням, скороченням чисельності, штату працівників, зміною структури посад, персоналу тощо, є правом власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (роботодавця). За загальним правилом, якщо інше не передбачено, зокрема, Статутом установи, підприємства, це право реалізується підприємством самостійно, що випливає з положень ст.ст. 80, 91, 92, 96 ЦК України, ст.ст. 6, 43, 44, 55, 62, 64 ГК України, ст.ст. 40, 49-2, 141 КЗпП України, інших норм законодавства щодо статусу, прав і діяльності юридичної особи, суб`єкта господарювання.

У зв`язку з процесом реорганізації у 2019-2020 рр. Комунального закладу «Тячівська районна лікарня № 1» шляхом перетворення на Комунальне некомерційне підприємство «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради у діяльності новоутвореного підприємства відбувалися реальні перетворення та зміни в структурі підприємства, в організації виробництва і праці, що тягло і відповідні зміни в штатній чисельності підприємства, відповідних його структурних підрозділів, у тому числі, й скорочення чисельності та штату працівників. Ці обставини ніким не заперечуються по суті.

На цей період ОСОБА_1 вже тривалий час, щонайменше з січня 2018 року, а за обставинами справи ще раніше, працювала у пологовому відділенні лікарні на посаді лікаря акушера-гінеколога. В апеляційному суді позивачка пояснила, що в лікарні завжди існувала практика тимчасового переміщення лікарів між різними відділеннями лікарні, при цьому, не завжди з документальним оформленням цього процесу, до прикладу, акушери-гінекологи будучи в штаті гінекологічного відділення могли тривалий час працювати в пологовому відділенні і навпаки.

Робота позивачки тривалий час до звільнення і на момент ініціювання процедури звільнення в пологовому відділенні лікарні, її табелювання, чергування, організація та оплата праці саме в цьому відділенні як факт установлена і сумнівів не викликає. Так само не викликає сумнівів і добровільність, відсутність будь-яких вад волі позивачки щодо роботи в пологовому відділенні лікарні.

Позивачкою не наводилися і не були доведені, а судами під час розгляду справи не були встановлені обставини, які б указували на істотну в розумінні ст. 32 ч.ч. 3, 4 КЗпП України відмінність умов праці в гінекологічному і в пологовому відділеннях лікарні: вимоги до професійної спеціалізації, рівня кваліфікації, вид, характер, умови роботи і робоче навантаження, тривалість робочого часу, оплата праці, інші обставини, які саме істотним чином відрізняють роботу лікаря акушера-гінеколога в різних відділеннях лікарні. В разі оспорювання законності переведення на іншу роботу саме такі обставини підлягають доказуванню. Позивачка не надала доказів про те, що певні локальні специфічні відмінності роботи в різних відділеннях лікарні, що можуть мати місце з огляду на конкретні завдання та спеціалізацію відповідного відділення (певні конкретні види лікування, прийом родів, проведення певних маніпуляцій, втручань і т.ін.), є істотними в розумінні закону відмінностями в умовах праці з точки зору роботи лікаря акушера-гінеколога. Власне й сама позивачка пояснюючи про фактичну взаємозамінність лікарів акушерів-гінекологів вищеназваних відділень спростовує істотність різниці в умовах праці лікарів у них, що, крім того, узгоджується й із поняттям «ротації» лікарів між відділеннями лікарні, як це визначав роботодавець.

За таких умов підстави для визнання роботи лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_1 у пологовому відділенні лікарні такою, що виконується в порядку переведення лікаря акушера-гінеколога з гінекологічного відділення «на іншу роботу», тобто, є іншим видом роботи в розумінні закону та відповідно до фактичних обставин, позивачкою не доведені, а доводи відповідача з цього приводу не спростовані.

Та обставина, що переміщення ОСОБА_1 в межах лікарні на інше робоче місце в іншому структурному підрозділі в межах її спеціальності, кваліфікації та на рівнозначну посаду було здійснене без видання на відповідний час наказу по лікарні, а потім було оформлене наказом про «переведення» вказує на недодержання роботодавцем вимог закону щодо належного оформлення трудових відносин із працівником, оскільки ці відносини повинні бути врегульовані чітко, шляхом видання роботодавцем розпорядчого акту, який не допускає неясності та різних тлумачень. Проте, це не змінює суті трудових правовідносин, що мали місце, яка є визначальною. Для такого переміщення в межах лікарні згода позивачки не потребувалася, втім, у дійсності така згода була нею надана.

Є встановленим, належно доведеним відповідачем і не спростовано позивачкою, що про наступне вивільнення та звільнення роботодавець її попередив більш ніж за два місяці до звільнення. На час здійснення цього попередження позивачка працювала в пологовому відділенні лікарні, проте, невірно було зазначено роботодавцем у документі про наступне звільнення позивачки з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення лікарні. Ця помилка не спростовує самого факту своєчасного попередження позивачки про наступне звільнення, однак, є суттєвою в процедурі звільнення, позаяк суперечить наказу по лікарні від 29.08.2019 № 518-к і дійсному стану речей.

Посилання відповідача на належну доведеність ним факту пропонування позивачці до звільнення посади лікаря-статистика не може братися до уваги, оскільки факт здійснення такої пропозиції повинен доводитися передусім документально (письмовими доказами). У справі відсутній документ із пропозицією ОСОБА_1 обійняти посаду лікаря-статистика, який би був наданий їй під розпис, відповідно, немає й зафіксованої документально відмови позивачки від такої посади. Показання свідків із цього приводу можуть мати відповідне значення в разі оспорювання певних документів, їх складення, підписання тощо та оцінюються в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами. Тож якщо факт пропонування певної посади позивачці й мав місце, як про це стверджує відповідач, він не був доведений у належний процесуальний спосіб.

Поряд із цим, і позивачка не заявляла та не доводила позов із тих підстав, що до чи на момент її звільнення у штаті лікарні були конкретні вільні лікарські посади, які вона могла б обійняти і мала на це переважне перед іншими працівниками право.

Відповідно до правових позицій сторін у справі, позивачка ОСОБА_1 заперечує законність процедури надання згоди виборним профспілковим органом на її звільнення, натомість відповідач КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради виходить із того, що така процедура була дотримана.

За своїм призначення та змістом своєї діяльності професійні спілки покликані представляти та захищати трудові, соціально-економічні права та інтереси членів профспілки, держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян (ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 243 КЗпП України).

Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси, зокрема, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (ст. 246, ст. 247 ч. 1 п.п. 8, 10 КЗпП України, ст.ст. 19, 26, 37, ст. 38 ч. 1 п.п. 8, 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Стаття 43 КЗпП України передбачає чіткий порядок і послідовність дій виборного органу первинної профспілкової організації при вирішенні питання про надання роботодавцеві згоди на розірвання трудового договору з працівником із підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до якого: письмове подання роботодавця розглядається у 15-денний строк; має бути розглянуте у присутності працівника; за відсутності працівника розгляд подання допускається лише за його письмовою заявою; на захист інтересів працівника може під час розгляду подання виступати інша особа, адвокат; у разі неявки працівника або його представника розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах визначеного законом строку; лише в разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Вимоги закону щодо надання виборним органом первинної профспілкової організації на звільнення позивачки з роботи не були дотримані. Передусім у справі немає пояснення тому факту, що це питання розглядалося не первинною профспілковою організацією КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської районної ради, а профкомом профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району. У разі, якщо первинна профспілкова організація в лікарні не створена, а відповідні повноваження належать іншій профспілковій організації, членом якої є працівник, або певному виборному профспілковому органу, відповідні обставини підлягають документальному підтвердженню, чого в справі роботодавець не зробив, тож не підтвердив повноважень саме профкому профспілки працівників охорони здоров`я Тячівського району на вирішення відповідного питання.

За відсутності доказів щодо наявності у вищезгаданого профкому вирішувати питання про надання згоди на звільнення працівника обставини, пов`язані з повідомленням позивачки про засідання профкому та її участю в ньому, по суті вже не мають значення. Втім, і щодо такого повідомлення у справі відсутні достатні докази, які надаються суду та оцінюються за тими ж правилами, що і докази стосовно попередження працівника про наступне звільнення.

Порушення роботодавцем процедури звільнення працівника за умови встановлення та доведення відповідних фактів і обставин слугує підставою для поновлення працівника на роботі в разі пред`явлення позову в належний процесуальний спосіб: з належно та повно визначених підстав, які відповідають належно сформульованому та підтриманому в процесі предмету позову. Суд ані першої, ані апеляційної інстанції не вправі виходити за межі підстав і предмета позову, визначення яких є беззаперечним диспозитивним правом позивача (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).

В основу правової позиції позивачки було покладено незаконність її переведення наказом від 10.07.2020 № 385-к з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення лікарні та подальше незаконне, з порушенням відповідної процедури звільнення наказом від 30.03.2020 № 168-к з посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення. Ці накази як підстави позову та вимоги позову, що на них ґрунтуються, позивачкою нерозривно пов`язані, при цьому, незаконність звільнення та вимога про поновлення на роботі є похідними від незаконності переведення.

За змістом трудових правовідносин вимога про скасування наказу про звільнення поглинається вимогою про поновлення на роботі і у випадку задоволення такої, як правило, окремого вирішення не потребує, законність наказу про звільнення та правомірність дій роботодавця оцінюються судом під час вирішення вимоги щодо поновлення працівника на роботі. Однак, за певних обставин вимога про скасування, визнання незаконним наказу про звільнення працівника може пов`язуватися й із окремими, самостійними підставами для цього, а вимога про визнання незаконним чи скасування наказу про переведення працівника, як правило, є самостійною.

Позивачка виходила з незаконності як наказу про переведення, так і наказу про звільнення та поставила питання про поновлення строків оскарження кожного окремого з них, що із очевидністю тягне пред`явлення окремих вимог про визнання їх незаконними чи скасування.

Поставивши питання про поновлення строку звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів від 10.07.2020 № 385-к і від 30.03.2020 № 168-к позивачка не заявила вимог власне про визнання незаконними та скасування цих наказів, не визначила такого предмета позову, внаслідок чого питання про визнання незаконними та скасування щонайменше наказу від 10.07.2020 № 385-к суд вирішувати процесуальних підстав не мав.

Далі. Як правильно встановив суд першої інстанції і це знайшло повне підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивачку ОСОБА_1 було переведено з посади лікаря акушера-гінеколога гінекологічного відділення на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення наказом по лікарні від 29.08.2019 № 518-к, а не наказом від 10.07.2019 № 385-к, який стосувався її доньки ОСОБА_2 . Тим часом, видання наказу від 29.08.2019 № 518-к, його правомірність, законність, вплив на трудові права позивачки попри те, що на момент пред`явлення позову про існування цього наказу їй булло достеменно відомо, не слугував підставою позову, дійсність цього наказу не визначалася позивачкою предметом позову, тоді як за її правовою позицією незаконність звільнення з роботи випливає з незаконності переведення, що передувало звільненню. Позивачка пред`явила позов із підстави, що пов`язується з наказом від 10.07.2019 № 385-к, відповідно до неї сформулювала свої вимоги та увесь час у суді першої інстанції підтримувала саме такий позов.

Тобто, наказ від 29.08.2019 № 518-к залишається чинним і процесуальних підстав для визнання його незаконним чи скасування в рамках справи, що розглядається, немає.

Відтак позивачка ОСОБА_1 , вільно реалізуючи свої цивільні та процесуальні права, користуючись у суді першої інстанції правовою допомогою адвоката Матіка Р.І., не маючи для того жодних перешкод пред`явила позов із підстави, яка не відповідає фактичним обставинам і не стосується її трудових прав і обов`язків, та не визначила предметом позову вимогу, задоволення якої відповідно до фактичних обставин, а також враховуючи правову позицію позивачки, було б спрямоване на реальне поновлення її порушених трудових прав. Твердження позивачки в апеляційній скарзі про «описку» в позовній заяві (при цьому, як щодо підстав, так і щодо предмета позову) з огляду на її фактичні дії в процесі безпідставне, пред`явлення та підтримання позову в такий спосіб не може кваліфікуватися як «описка», такі недоліки позову, якщо мали місце, не можуть бути виправлені на стадії апеляційного розгляду справи, де суд не вправі розглядати позов щодо інших підстав і предмета аніж ті, що розглядалися судом першої інстанції.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ст. 233 ч. 1 КЗпП України).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235 ч.ч. 1, 2 КЗпП України). Вимога про відшкодування моральної шкоди залежить від результату вирішення безпосередніх вимог щодо захисту та поновлення трудових прав працівника.

Місячний строк для пред`явлення позову, що розглядається, позивачка ОСОБА_1 пропустила, оскільки факти ознайомлення її з наказом про звільнення та відмови від отримання трудової книжки зафіксовані актами від 01.04.2020, які є нічим не спростованими офіційними документами та подавалися роботодавцем у тому числі й під час перевірок, що проводилися органом Держпраці України. Трудову книжку позивачка своєчасно не отримала, хоча не була позбавлена такої можливості, а роботодавець вживав заходи для своєчасної видачі їй трудової книжки.

Позивачка просила поновити строк звернення до суду по захист трудових прав, однак, по-перше, сам по собі факт звернення до органу Держпраці України з метою проведення перевірки додержання трудового законодавства не є поважною причиною пропущення строку звернення до суду, не перешкоджає такому зверненню, обов`язковий досудовий порядок поновлення трудових прав у випадку, що розглядається, не встановлений, повноваження поновити працівника на роботі має саме суд, рішення органу Держпраці України теж може бути оскаржене, насамкінець, із часу закінчення повторної перевірки до моменту звернення позивачки до суду пройшов більш ніж місячний строк; по-друге, питання про поновлення строку звернення до суду з позовом ставилося щодо оспорювання наказу від 10.07.2020 № 385-к, який не має стосунку до позивачки. Належно обґрунтованих і доведених підстав для поновлення позивачці строку звернення до суду по захист трудових прав у справі немає.

Пропущення строку звернення до суду в спорі про поновлення на роботі є самостійною підставою для відмови в позові лише в разі його обґрунтованості та доведеності по суті.

Виходячи з викладеного, попри встановлення під час апеляційного розгляду справи порушень у відповідній частині процедури звільнення ОСОБА_1 з роботи, сукупність установлених у справі обставин і способу пред`явлення позивачкою своїх вимог виключала можливість їх задоволення судом першої інстанції, який вірно вказав на окремі з таких обставин, як позбавлений можливості задовольнити такий необґрунтований позов і апеляційний суд.

Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляцію позивачки слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування відповідно до встановленого під час апеляційного розгляду справи, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду, резолютивну частину рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6,, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Тячівського районного суду від 22 вересня 2021 року змінити в частині правового обґрунтування відповідно до редакції постанови апеляційного суду, резолютивну частину рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 4 серпня 2023 року.

Судді