Рішення

від 08.08.2023 по справі 909/69/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.08.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/69/22 (909/376/23)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Попович Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", вул. Євгена Коновальця, буд.229, м.Івано-Франківськ, 76014 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" провулок Новопечерський, буд. 5, м. Київ, 01042

про визнання договорів недійсними

у межах справи № 909/69/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" провулок Новопечерський, буд. 5, м. Київ, 01042 до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", вул.Євгена Коновальця, буд.229, м.Івано-Франківськ, 76014 про банкрутство

представники сторін:

позивача: ліквідатор арбітражний керуючий Демчан О.І. (в режимі відеоконференцзв`язку)

відповідача: не з"явились

ВСТАНОВИВ

До Господарського суду Івано-Франківської області звернувся ліквідатор Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський арматурний завод» з позовною заявою до ПАТ "ІФАЗ та ТОВ "Ліваро" про визнання недійсними договорів.

Позов обґрунтований тим, що спірні правочини були укладені з метою виведення майна з власності ПАТ "ІФАЗ" як потенційного банкрута і завдання збитків його кредиторам; умови договору позики є економічно невигідними; договір застави є невигідним та містить умови, що сприяють виведенню майна з власності боржника; вартість переданого майна у заставу є заниженою та не відповідає ринковій. Позивач зазначає, що ТОВ "Ліваро" по відношенню до ПАТ "ІФАЗ" є так званим "дружнім" кредитором. Нормативно позивач посилається на положення ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження у межах справи про банкрутство ПАТ "ІФАЗ" та призначив справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 23.05.2023.

Судове засідання, призначене на 23.05.2023 не відбулось, ухвалою суду від 18.05.2023 справу призначено до судового розгляду на 06.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.202306.06.2023 суд відклав підготовче судове засідання на 04.07.2023 .

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.07..2023р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 08.08.2023

Позивач позовні вимоги підтримав. Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірні договір застави та договір про задоволення вимоги заставодержателя є фіктивними правочинами, та мають ознаки фраудаторного правочину, з підстав порушення норм ст. 3 (щодо добросовісності), ст. 13 (зловживання цивільними правами) ЦК України та ст. З, ст .42 (мета підприємницької діяльності) ГК України, оскільки у момент укладення ці правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, були вчинені з порушенням принципу добросовісності у цивільному обороті, із зловживанням цивільними правами сторонами зазначених правочинів та з єдиною метою - завдання шкоди кредиторам ПАТ «ІФАЗ», шляхом убезпечення майна останнього від звернення стягнення на нього через органи виконавчої служби.

09.06.2023р. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. 8662/23), згідно якого відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі. Відповідач участі повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив. Відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення примірники ухвали по справі були вручені представнику відповідача.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України. Суд наголошує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України"). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 у справі № 909/ 69/22 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський арматурний завод».

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 у справі909/ 69/22 визнано банкрутом ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І..

26.11.2018 між ТОВ «ЛІВАРО» та ПАТ «ІФАЗ» було укладено договір позики грошових коштів № 26-1/11 відповідно до умов якого ТОВ «ЛІВАРО» зобов`язалося надати ПАТ «ІФАЗ» 23 020 562,29грн поворотної фінансової допомоги.

Суму позики боржник зобов"язаний був повернути до 10.12.2018року.

З метою забезпечення умов договору позики грошових коштів № 26-1/11, 26.11.2018 між ТОВ ЛІВАРО» та ПАТ «ІФАЗ» укладено договір застави відповідно до умов якого ПАТ «ІФАЗ» передало у заставу ТОВ «ЛІВАРО» 427 одиниць обладнання (верстати, станки, електричне обладнання та ін.) заставною вартістю 23 020 562,29 грн.

Як вбачається з умов договору, ринкова вартість зазначеного обладнання сторонами не визначалася.

29.10.2021 року між ТОВ «ЛІВАРО» та ПАТ «ІФАЗ» було укладено договір про задоволення вимоги заставодержателя за вказаним вище договором застави по вартості майна - 23 020 562,29 грн.

Розпорядником майна, під час проведення інвентаризації майна ПАТ«ІФАЗ встановлено, що зазначене обладнання фактично є основним активом ПАТ «ІФАЗ» за рахунок якого останнім здійснювалася господарська діяльність.

26.11.2018 ТОВ «Ліваро» було перераховано на рахунок ПАТ «ІФАЗ» 23 02 0562,29грн, що підтверджується випискою з рахунку відповідача, який відкрито в АТ «КБ «Глобус».

У той же ж день - 26.11.2018, ПАТ «ІФАЗ» вказану суму коштів перераховано на користь ТОВ «Фінансова компанія «Астра фінанс» -6091384,54 грн, та ТОВ «КУА «Актив-Інвест» ПВІФ «АІК-ФОНД»-17602857,80грн, у якості погашення заборгованості за договором про відступлення права вимоги по кредитному договору № 365-СВ від 29.06.2005, договором кредитної лінії №65 від 12.09.2005 та договором кредитної лінії №218 від 16.08.2002 (копія виписки з рахунку ПАТ«ІФАЗ»).

Cтаном на дату укладення договору позики грошових коштів №26-1/11 від 16.11.2018, між ТОВ «Ліваро» та ПАТ «ІФАЗ» уже був укладений договір безвідсоткової грошової допомоги від 08.10.2018 відповідно до якого ТОВ «Ліваро» перерахувало ПАТ «ІФАЗ» 3502952,65 грн (1404396,00 грн-09.10.2018; 1404020,25 грн - 23.10.2018 та 694536,40 грн - 16.11.2018), з яких, аналогічним шляхом, як і вищевказана позика, суми 09.10.2018 та 23.10.2018 у той же ж день були перераховані на користь ТОВ «Фінансова компанія «Астра фінанс» (код 40097540) -631800,00грн, ТОВ «КУА «Актив-Інвест» ПВІФ «АІК-ФОНД» (код 35895829) - 1895400,00 грн та заінтересовану особу щодо ПАТ «ІФАЗ» - ТОВ «ІК «Укренергопром» - 282461,17 грн у якості повернення фінансової допомоги. Саме на підставі цієї заборгованості господарським судом Івано-Франківської області і було відкрито провадження у справі №909/69/22 про банкрутство ПАТ «ІФАЗ».

Cтаном на дату надання фінансової допомоги у ПАТ «ІФАЗ» була наявна кредиторська заборгованість на загальну суму 497400000,00 грн, з яких 3278000,00 грн заборгованість по заробітній платі та діяльність підприємства була збитковою (непокритий збиток за 2018 рік - 337692000,00грн), що підтверджується балансом ПАТ «ІФАЗ» за 2018 рік.

В подальшому, 29.10.2021, після повного припинення господарської діяльності ПАТ«ІФАЗ» та накопиченням ще більшої заборгованості останнім перед кредиторами (у порівнянні з результатами за 2018 рік), а саме, 550323000,00 грн, з яких 8173000,00 грн заборгованість по заробітній платі - остання подана звітність за 1 квартал 2021 року), між ТОВ«Ліваро» та ПАТ «ІФАЗ» укладено договір про задоволення вимоги заставодержателя за вказаним вище договором застави по вартості майна - 23020562,29 грн, внаслідок якого фактично усе майно за рахунок якого здійснювалася боржником господарська діяльність було переведено на ТОВ «Ліваро».

Разом з тим, ліквідатором банкрута встановлено, що ТОВ «Ліваро», у ті ж дні (08.10.18, 13.10.18 та 16.11.18), коли останнє надавало фінансову допомого ПАТ «ІФАЗ», на підставі договору поворотної фінансової допомоги №47 від 09.10.2018 саме отримувало фінансову допомогу у розмірі 3530000,00грн від ТОВ «Імеко ЛТД», що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2019 у справі №910/16627/18. Вказані обставини зідчать про відсутність власних обігових коштів у ТОВ «Ліваро» та свідчать про наявність : актично кругового обороту коштів між декількома підприємствами задля створення штучної іаборгованості без будь-якої економічної мети вказаних господарських операцій.

Крім того, відповідно до висновку про вартість майна, який складено ТОВ Консалтингова компанія «Парето» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №143/2022 від 13.04.2022, виданий ФДМ України), який складено на замовлення позивача, ринкова вартість вказаного вище обладнання станом на 20.02.2023 становить 52 793 900,00 грн без ПДВ. Зазначене явно свідчить про той факт, що в результаті укладених спірних правочинів майно ЛАТ «ІФАЗ» вибуло із власності останнього по заниженій вартості.

Згідно висновків у звіті ТОВ «Прімум Верітас» про аналіз щодо виявлення ознак неплатоспроможності та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, який зроблений на замовлення попереднього розпорядника майна ПАТ «ІФАЗ» Семенюк Н.П. вбачається, що у період з 2018 по 2020 роки фінансовий стан товариства є незадовільним, оскільки більшість економічних показників та коефіцієнтів, що характеризують ліквідність та фінансову стійкість товариства, є нижчими від нормативних значень. За результатами аналізу встановлено, що товариство є фінансово нестійким та не має змоги проводити незалежну фінансову політику, тобто, перебуває у стані критичної неплатоспроможності.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Згідно із частиною першою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Спірним питаннями у цій справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Вимоги заяви ПАТ "ІФАЗ" ґрунтуються на аргументах щодо вчинення боржником більш ніж за рік до відкриття провадження у справі про його банкрутство за наявності на цей час заборгованості перед кредиторами, в тому числі перед працівниками товариства, позивач зазначає, що, суми позики фактично за один день була отримана банкрутом та направлена на користь третіх осіб без спрямування хоч частини отриманої суми на ведення господарської діяльності боржника чи отримання хоч якоїсь економічної вигоди для ПАТ «ІФАЗ». Єдиний результат, який банкрут отримав від зазначених вище операцій - передання в обтяження фактично усіх основних засобів за рахунок яких здійснювалася останнім господарська діяльність. Разом з тим, з поверхневого аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що станом на дату надання позики щодо ПАТ «ІФАЗ» було винесено судами різних юрисдикцій десятки судових рішень про стягнення коштів з останнього, що явно б також насторожило реального позичальника коштів.

Тобто вимоги скаржника ґрунтуються на аргументах, які з-поміж іншого обґрунтовані з посиланням на приписи статей 11, 13, 16, 203, 215, 234 ЦК України, щодо наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". У цій справі позов про визнання недійсним договору подала особа, яка була стороною цього договору.

Якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.

Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним (стаття 234 ЦК України).

Основними ознаками якого є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тому, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, суд має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним, а також як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися ( висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Як вбачається, оскаржувані договори були укладені 26.11.2018 та 29.10.2021 за два роки до судових процедур банкрутства, тобто у підозрілий період. У той час як з урахуванням вищевказаного в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство або після відкриття провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права його кредиторів, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

В обґрунтування заяви заявник посилався на наявність у боржника заборгованості станом на надання поворотної фінансової допомоги (26.11.2018) - у ПАТ «ІФАЗ» була наявна кредиторська заборгованість на загальну суму 497400000,00грн, з яких 3278000,00грн. заборгованість по заробітній платі та діяльність підприємства була збитковою (непокритий збиток за 2018 рік - 337692000,00грн), що підтверджується балансом ПАТ «ІФАЗ» за 2018 рік.

Отже, боржник, будучи обізнаним про наявність значної заборгованості підприємства, вчинив правочин - уклав договір застави, у якому відсутня ринкова вартість обладнання.

Відповідно до звіту про оцінку майна № 2118/23 , а саме - обладнання узгодженого переліку в кількості 437шт. станом на 15.02.2023 ринкова вартість об"єкта оцінки ( без ПДВ) становить 52 793 900,00грн.

У вказаному звіті зазначено курс НБУ на дату оцінки - 36,5686 грн. за 1 дол США.

Разом з тим, враховуючи, що станом на дату укладання договору застави між ТОВ "Ліваро" та ПАТ "ІФАЗ" - 26.11.2018 ринкова вартість обладнання сторонами не визначалась, суд враховуючи, що станом на 26.11.2018 НБУ встановив курс дол. США - 27,80грн, розрахував вартість заставного обладнання з урахуванням оцінки ТОВ "Консалтингова компанія "Парето" - 401 33180,75грн. станом на 26.11.2018р.

Отже, надані докази у сукупності свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у позивача щодо адекватності ринкової вартості майна, яке було передане у заставу.

Поряд із наведеним суд вважає, що спірні договори були вчинені з метою зменшення активів боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування на невигідних для нього умовах.

З огляду на викладене, враховуючи, що за оспорюваними договорами, які укладено у період протягом двох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ПАТ "ІФАЗ", тобто у підозрілий період, за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами, відсутність ринкової оцінки обладнання, яке було фактично основним активом ПАТ "ІФАЗ" за рахунок якого останнім здійснювалась господарська діяльність, судом установлено, що оспорювані правочини було вчинено з метою уникнення задоволення вимог кредитора за рахунок майна, що є предметом застави за такими договорами, а відтак боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредиторів, в той час, як особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Суд акцентує увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Усе вищезазначене свідчить про спрямованість волі ПАТ "ІФАЗ" не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активів боржника та завдання йому збитків, з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань та порушення прав кредиторів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У цій справі суд вважає достатніми обґрунтування свого рішення про задоволення позовних вимог. Інші аргументи, які висувалися відповідачем, спростовуються встановленими господарським судом фактами, їх оцінкою та висновками суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір застави від 26.11.2018, що укладений між Приватним акціонерним товариством «Івано-Франківський арматурний та ТОВ «Ліваро».

Визнати недійсним договір про задоволення вимог заставодержателя від 29.10.2021, що укладений між Приватним акціонерним товариством «Івано-Франківський арматурний та ТОВ «Ліваро».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" провулок Новопечерський, буд. 5, м. Київ, 01042 (код 39925076) на користь ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" вул. Євгена Коновальця, буд.229, м.Івано-Франківськ, 76014 (код 00218271) -10736,00грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.08.2023

Суддя Шкіндер П.А.