Постанова

від 15.08.2023 по справі 493/1517/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 493/1517/22

провадження № 61-8224св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Левчик»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації, припинення права оренди земельної ділянки та визнання прав, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» про забезпечення позову

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Левчик» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 березня 2023 рокуу складі судді Тітової Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів Ігнатенко П. Я., Орловської Н. В., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» (далі - ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» (далі - ПП «Левчик») про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації, припинення права оренди земельної ділянки та визнання прав.

У березні 2023 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просило заборонити ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам та будь-яким іншим особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» посилалося на те, що 19 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» був укладений договір оренди землі № б/н щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, а державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права оренди ПП «Левчик» на зазначену земельну ділянку. ПП «Левчик» щороку оформлює договори оренди землі, яка раніше передана в оренду заявнику.

Враховуючи, що право оренди ПП «Левчик» на спірну земельну ділянку є предметом спору у цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав, позивач просив вжити заходів забезпечення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Балтський районний суд Одеської області ухвалою від 02 березня 2023 року заяву ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» про забезпечення позову задовольнив. Заборонив ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310. Заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що доводи заявника щодо необхідності забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, а також заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо вищевказаної земельної ділянки є обґрунтованими, оскільки невжиття таких заходів може мати наслідком унеможливлення виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ПП «Левчик» задовольнив частково. Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 березня 2023 року в частині заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у застосуванні вказаного заходу забезпечення позову. В іншій частині ухвалу суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, а також заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання земельної ділянки, не відповідає вимогам закону. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для забезпечення позову у заявлений спосіб, оскільки заборона користуватися спірною земельною ділянкою не тільки позбавляє підприємство на весь час вирішення спору використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору, а й перешкоджає здійсненню ним підприємницької діяльності як юридичної особи, з якою був укладений договір оренди земельної ділянки, який на час постановлення оскаржуваної ухвали є чинним і презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2023 року ПП «Левчик» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в частині задоволення заяви ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» про забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310, та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310 і ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що остаточне рішення суду по суті в цій справі не підлягатиме примусовому виконанню. При цьому, заборона вчинення реєстраційних дій фактично обмежує право власності ОСОБА_1 , у тому числі право розпоряджатися своїм майном.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що із змісту заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів, а також із змісту заявлених у листопаді 2022 року позовних вимог відомо, що між сторонами виник спір з приводу права користування (оренди) земельною ділянкою, щодо якої позивач просить застосувати забезпечувальні заходи. Позивач оспорює дійсність договору оренди землі від 19 серпня 2022 року б/н, який укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» щодо земельної ділянки площею 2,3073 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0310. Також позивач просить визнати право оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 19 травня 2006 року б/н, що укладений між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» і ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_1 .

З огляду на викладені обставини звернення ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» до суду спрямоване на відновлення порушеного та невизнаного, на думку позивача, права орендаря на поновлення договору оренди землі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретних обставин.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачене законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що ефективним заходом забезпечення позову у цій справі є заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки та заборона органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.

Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 493/1451/22 (провадження № 61-4485св23), від 18 липня 2023 року у справі № 493/1516/22 (провадження № 61-6617св23), від 10 серпня 2023 року у справі № 493/1464/22 (провадження № 61-6014св23).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать цим висновкам.

Посилання в скарзі на неврахування висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року № 361/6799/14-ц, Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 211/6285/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 04 травня 2022 року у справі № 570/2296/21, є необґрунтованими, оскільки в зазначених справах та у цій справі встановлені різні фактичні обставини. Крім того, питання забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що заборона вчинення реєстраційних дій фактично обмежує право власності ОСОБА_1 , у тому числі право розпоряджатися своїм майном, є необґрунтованими, оскільки згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, а також за матеріалами цієї справи відповідачка сама не оскаржувала ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову, тобто не заявляла про те, що у такий спосіб її право власності може бути обмежено.

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є оспорювання права користування об`єктом нерухомого майна, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані ухвала місцевого суду у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» залишити без задоволення.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 березня 2023 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. М. Коротун Є. В. Коротенко