Постанова

від 15.08.2023 по справі 914/2848/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/2848/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Нечитайло Т.В. (адвокат)

відповідача - Феденко Л.А. (адвокат);

Клюца С.О. (адвокат);

Миронова Л.О. (адвокат)

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод»

на рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод»

про звернення стягнення на заставлене майно в сумі 2 187 900,17 грн шляхом проведення публічних торгів та визначення початкової ціни заставного майна для його подальшої реалізації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. На розгляд господарського суду Львівської області 02.11.2020 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі - ТОВ «Суффле Агро Україна», позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» (ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод», відповідач) про звернення стягнення на заставлене майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки від 01.01.2018 № 1300020283 між позивачем та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (далі - СТОВ «Нива», третя особа) укладено товарну аграрну розписку від 17.05.2018, посвідчену приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Ясінським В.Є. та зареєстровану в реєстрі за номером 931, за якою третя особа зобов`язалася поставити позивачу 500 т зерна пшениці, м`якої, 3-го класу, врожаю 2018 року на суму 2 400 000,00 грн у строк до 30.08.2018 та передала у заставу майбутній врожай пшениці, який вирощується на вказаних у пункті 7 розписки 281 земельних ділянках, загальною площею 100,3383 га. Стверджує, що аграрна розписка виконана третьою особою лише частково, в об`ємі 42 т пшениці 6-го класу за ціною 5 050,00 грн із ПДВ за 1 тонну, вартістю 212 099,83 грн із ПДВ. Ухвалою господарського суду Волинської області від 27.04.2020 у справі № 903/975/19 про банкрутство третьої особи визнано кредиторські вимоги позивача на загальну суму 9 869 809,62 грн та зобов`язано розпорядника майна включити вимоги до реєстру вимог кредиторів, зокрема, 2 187 900, 17 грн (як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають позачерговому погашенню (за невиконаною аграрною розпискою). Зазначає, що із матеріалів кримінального провадження № 12018140220000438 довідався, що СТОВ «Нива» передало відповідачу згідно з накладною від 10.09.2018 № 9 - 131,455 т пшениці на суму 645 181,14 грн та згідно з накладної від 02.11.2018 № 4 - 213,435 т сої на суму 1 792 854,00 грн. Посилаючись на пункти 11, 12 товарної аграрної розписки за номером 931, положення частин третьої, восьмої статті 7, частину четверту статті 13 Закону України «Про аграрні розписки», статтю 20 Закону України «Про заставу», вважає, що 131,455 т пшениці та 213,435 т сої передані третьою особою відповідачу на підставі накладних від 10.09.2018 № 9, від 02.11.2018 № 4 є предметом застави за аграрною розпискою і він має право задовольнити свої вимоги до третьої особи у справі за рахунок вказаного майна відповідача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

2.2. Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Заяву ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» № 4315/21 від 25.02.2021 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти цієї заяви відмовлено.

2.3. Додатковим рішенням господарського суду Львівської області від 30.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» від (22.03.2021 № 1179/21) про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 109 395,01 грн.

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 скасовано рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 в частині розгляду заяви ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» (№ 4315/21 від 25.02.2021) та прийнято в цій частині нове рішення, яким заяву ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» про розподіл судових витрат (№ 4315/21 від 25.02.2021) задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 70 185,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 у справі № 914/2848/20 залишено без змін.

Скасовано додаткове рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2021 у справі № 914/2848/20 та прийнято нове рішення, яким заяву ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» про розподіл судових витрат (від 22.03.2021 № 1179/21) задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 109 395,01 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.5. Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 (колегія суддів: Стратієнко Л.В., Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.) постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 скасовано. Рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 в частині вирішення позову про звернення стягнення на заставне майно - 131, 455 т. пшениці м`якої некласної та в частині розподілу судових витрат скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 залишено в силі.

Додаткове рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2021 скасовано.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що передані третьою особою 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної відповідачу за накладною від 10.09.2018 № 9 не є заставним майном за товарною аграрною розпискою за номером 931 та, що відсутні підстави для задоволення позивачем своїх вимог до третьої особи за товарною аграрною розпискою за номером 931 за рахунок майна відповідача - 131, 455 т пшениці відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про аграрні розписки».

2.6. Рішенням господарського суду Львівської області від 02.02.2023 (суддя Мазовіта А.Б.) позов задоволено.

На погашення заборгованості СТОВ «Нива» перед ТОВ «Суффле Агро Україна» в сумі 2 187 900,17 грн основного боргу за договором поставки від 01.01.2018 №1300020283, рішенням господарського суду Львівської області від 27.02.2019 у справі №914/2188/18 та ухвалою господарського суду Волинської області від 27.04.2020 у справі №903/975/19, на підставі товарної аграрної розписки від 17.05.2018, посвідченої приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Ясінським В.Є., зареєстрованої в реєстрі за №931, звернуто стягнення на заставне майно - 131,455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010), некласної, що знаходиться у власності ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» шляхом проведення публічних торгів та визначення початкової ціни заставного майна для його подальшої реалізації відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнуто з ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» на користь ТОВ «Суффле Агро Україна» 9 677,72 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 14 516,58 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 19 355,44 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 56 408,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

2.7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 (колегія суддів: Желік М.Б., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Відповідач, не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати в частині звернення стягнення на заставне майно - 131, 455 т. пшениці м`якої некласної та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні названих вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційного інстанції після перегляду рішення місцевого суду, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує зокрема на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано статті 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20.

4.3. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач зазначає на необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №906/708/20, у якій зроблено висновок щодо доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції, відповідно до якого у спорі між кредитором та третьою особою, якій боржник відчужив майно, що є предметом застави за аграрною розпискою, до виконання зобов`язань за аграрною розпискою, тягар доказування обставин щодо походження відчуженої сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою та третю особу, яка є боржником у спірних правовідносинах.

4.4. Обґрунтовуючи необхідність відступлення від правового висновку, скаржник вказує на те, що нормою частини третьої статті 7 Закону України «Про аграрні розписки», іншими нормами законів не передбачено покладання обов`язку доведення походження зібраної боржником с/г продукції на третю особу, яка придбала спірну продукцію у боржника за аграрною розпискою. Скаржник зазначає, що у постанові від 24.05.2022 у справі №906/708/20 відсутнє посилання на норму закону, якою було б встановлено обов`язок третьої особи (не боржника у розписці) у даних спорах між кредитором і третьою особою доводити походження чужої зібраної продукції з одночасним звільненням від даного обов`язку кредитора.

4.5. Крім того, відповідач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 7 та статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» ( до правовідносин, що виникають у спорі за позовом кредитора до третьої особи про звернення стягнення на майно третьої особи за боргами боржника за аграрною розпискою), частини третьої статті 7 Закону України «Про аграрні розписки» у сукупності з нормами пункту 6 частини другої статті 4 даного закону, статті 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», підпункту 3 пункту 8 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 05.07.2004 №830, підпункту 4, 7 пункту 13 Порядку ведення реєстру аграрних розписок від 17.07.2013 №665 (щодо права сторін аграрних розписок відступити від положень закону та врегулювати на власний розсуд опис предмета застави в аграрній розписці).

4.6. З матеріалів касаційного оскарження вбачається, що відповідачем також оскаржується рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 в частині розподілу судових витрат, а саме а частині часткового стягнення судових витрат на правничу допомогу відповідача з позивача.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

5.2. Позивач, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, зазначає про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 стосуються питання «добросовісного набувача» за фактом відсутності реєстрації обтяжень, правовідносини у справі, на яку посилається скаржник є не релевантними до правовідносин у справі, яка розглядається. Позивач зазначає, що скаржник в своїй касаційній скарзі намагається здійснити переоцінку доказів та підміну понять з власним баченням фактичних обставин справи.

5.3. Від представника відповідача 11.07.2023 на електронну адресу Верховного Суду надійшли пояснення щодо касаційної скарги, які підписані кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КЕП). Підпис КЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КЕП від 11.07.2023.

5.4. На електронну адресу Верховного Суду від представників відповідача 11.08.2023 та 14.08.2023 надійшли відповіді на відзив позивача, які підписані кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КЕП). Підписи КЕП перевірено та підтверджено протоколами створення та перевірки КЕП від 11.08.2023 та 14.08.2023.

6. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

6.1. Від представника відповідача 11.07.2023 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке підписане кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КЕП). Підпис КЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КЕП від 11.07.2023.

6.2. Частина п`ята статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

6.3. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.

6.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

6.5. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

6.6. Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

6.7. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

6.8. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.09.2021 у справі № 910/11820/20 дійшла висновку, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

6.9 При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

6.10. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

6.11. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.

6.12. У рішенні від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17.02.2004 у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24.03.2009 у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03 та рішення від 02.11.2010 у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 01.12.2005 у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00); Суд визнає, що дійсно можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, якими слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення від 19.04.2007 у справі «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00 та рішення від 22.05.2012 у справі «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).

6.13. Однак в клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтовані належним чином кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

6.14. Представник відповідача не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні питання щодо застосування Закону України «Про аграрні розписки». Скаржник у своєму клопотанні не зазначив постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах, не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні.

6.15. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами; відсутнє належне обґрунтування наявності кількісних та якісних показників.

6.16. Отже, заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду, а отже не подолано бар`єр кількісних та якісних показників.

6.17. Наведені у клопотанні питання можуть бути вирішені Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

7.1. Між ТОВ «Суффле Агро Україна» (продавець) та СТОВ «Нива» (покупець) 01.01.2018 укладено договір поставки №1300020283, відповідно до умов якого продавець зобов`язувався поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість наступних сільськогосподарських товарів: насіння, засобів захисту рослин, мінеральні добрива, добрива для позакореневого підживлення. Договір направлений на забезпечення продавцем покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання послуг, пов`язаних із вирощуванням врожаю.

7.2. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Суффле Агро Україна» було поставлено СТОВ «Нива» товар на загальну суму 13 387 475,93 грн.

7.3. Між ТОВ «Суффле Агро Україна» (кредитор) та СТОВ «Нива» (боржник) 17.05.2018 підписано товарну аграрну розписку, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є. та зареєстрована в реєстрі за номером 931 (товарна аграрна розписка № 931).

7.4. Відповідно до пункту 1 товарної аграрної розписки за номером 931 остання встановлює безумовне зобов`язання боржника за розпискою здійснити поставку 500 т зерна м`якої пшениці третього класу у строк до 30.08.2018.

7.5. У пункті 2 зазначено, що товар, який підлягає передачі відповідно до цієї розписки, має відповідати за якісними показниками вимогам: вологість - не більше 14,0%, смітна домішка - не більше 2,0%, зернова/олійна домішка - не більше 5,0%, вміст протеїну/білку мінімальний - 11,5%, клейковина мінімальна - 19 %, натура мінімальна - 760 гр/л, число падіння мінімальне - 230 с, пошкоджене клопом черепашкою - не більше 2%. За всіма іншими показниками застосовуються вимоги ДСТУ 3768:2010 пшениця. Технічні умови, в частині вимог до якості м`якої пшениці третього класу.

7.6. Згідно з пунктом 10 товарної аграрної розписки зібрана продукція доставляється на зберігання боржником на умовах DAP (зерновий склад) у відповідності до Інкотермс 2010 на будь-який із наступних зернових складів: ПП «Зернопромтрейд», Львівська обл., м. Кам`янка-Бузька, вул. Ярослава Мудрого, 56, та ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод», Львівська обл., м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 129а.

7.7. Пунктом 11 товарної аграрної розписки встановлено, що після збору врожаю в 2018 році предметом застави в забезпечення зобов`язань за цією аграрною розпискою стає все зерно боржника.

7.8. У разі недостатності зібраного врожаю для повного погашення за рахунок зерна зобов`язань боржника за даною аграрною розпискою предметом застави за даною аграрною розпискою стає майбутній врожай будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що вирощується або буде вирощуватися боржником на земельних ділянках, зазначених у пункті 7 даної аграрної розписки, до повного виконання зобов`язань боржника (пункт 12 аграрної розписки).

7.9. Інших додаткових забезпечень зобов`язань за аграрною розпискою (додаткова застава, страхування, порука) не погоджено (пункт 15 товарної аграрної розписки за номером 931).

7.10. Згідно з пунктами 16, 17 товарної аграрної розписки за номером 931 вона вважається виданою з дати реєстрації в реєстрі аграрних розписок та діє до повного виконання зобов`язань боржника за нею. Обмеження, встановлені цією розпискою, підлягають реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

7.11. 17.05.2018 приватним нотаріусом зареєстровано товарну аграрну розписку за номером 931 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна як публічне обтяження.

У Державному реєстрі обтяжень рухомого майна містяться відомості про предмет застави за аграрною розпискою за номером 931, а саме: тип обтяження: заборона на рухоме майно; об`єкт обтяження: «розписка встановлює безумовне зобов`язання боржника за розпискою здійснити поставку 500 (п`ятсот) тонн зерна м`якої пшениці третього класу у строк до 30.08.2018 (включно). Товар, що підлягає передачі відповідно до цієї розписки має відповідати за якісними показниками вимогам: вологість - не більше 14,0%, смітна домішка - не більше 2,0%, зернова/олійна домішка - не більше 5,0%, вміст протеїну/білку мінімальний - 11,5%, клейковина мінімальна - 19 %, натура мінімальна - 760 гр/л, число падіння мінімальне - 230 с, пошкоджене клопом черепашкою - не більше 2 %. За всіма іншими показниками застосовуються вимоги ДСТУ 3768:2010 пшениця. Технічні умови, в частині вимог до якості м`якої пшениці третього класу. Відомості про обмеження відчуження: заборона відчужувати. Строк виконання зобов`язання: 30.08.2018. Термін дії: 17.05.2023».

7.12. Між ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» та СТОВ «Нива» (продавець) 22.06.2018 укладено форвардний контракт №22/06/2018.

7.13. За цим контрактом продавець зобов`язувався передати покупцю у власність пшеницю загальною вартістю 1 000 000,00 у липні-серпні 2018 року, а покупець зобов`язувався прийняти товар та оплатити його вартість.

7.14. На виконання умов вказаного контракту відповідач 27.06.2018 перерахував третій особі як оплату за пшеницю 999 984,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27.06.2018 №6262.

7.15. Відповідно до картки аналізу зерна від 31.08.2018 №58, складеного відповідачем на партію пшениці, переданої відповідачу третьою особою, передана пшениця врожаю 2018 року, загальною кількістю 103 360 кг, некласна, яра.

7.16. Згідно з накладної від 10.09.2018 №9 третя особа передала відповідачу 131,455 т пшениці загальною вартістю 645 181,14 грн.

7.17. 20.08.2018 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу господарського суду Львівської області від 13.08.2018 у справі №914/483/18 за заявою стягувача - ТОВ «Агрозахист-Донбас» приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким Зоряном Вікторовичем було складено постанову про опис та арешт майна СТОВ «Нива», зокрема, зерна пшениці в кількості 500 тонн. Вказане арештоване зерно було передано на відповідальне зберігання єдиному засновнику СТОВ «Нива» ОСОБА_1 . Відповідно до вищевказаної постанови ОСОБА_1 був попереджений про кримінальну відповідальність за відчуження арештованого майна.

7.18. 14.09.2018 приватним виконавцем Маковецьким З.В. складено акт про те, що проведеною перевіркою встановлено відсутність на території СТОВ «Нива» арештованого майна, а саме 500 тонн зерна пшениці та 500 тонн зерна ячменю, при цьому ОСОБА_1 відмовився надати зерно для огляду, чим вчинив приховування арештованого майна.

7.19. 21.09.2018 за повідомленням приватного виконавця Маковецького З.В. слідчим СВ Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018140220000438 за ознаками частини першої статті 388 КК України.

7.20. Невиконання боржником (третьою особою) вимог позивача щодо виконання умов аграрної розписки стало підставою для звернення позивача до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ясінського В.Є. із заявою про вчинення виконавчого напису з метою передачі боржником стягувачу переданої в заставу пшениці згідно товарної аграрної розписки від 17.05.2018 №931.

7.21. 05.11.2018 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є. було вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за №2140.

7.22. Надалі боржник (третя особа у справі) умови товарної аграрної розписки за номером 931 виконав в процесі виконавчого провадження лише частково, в об`ємі 42 т пшениці 6-го класу за ціною 5 050,00 грн із ПДВ за 1 т, вартістю 212 099,83 грн із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 21.12.2018 №5210025467 та складською квитанцією на зерно від 21.12.2018 № 176.

7.23. Як стверджував позивач, із матеріалів кримінального провадження №12018140220000438 позивач довідався про існування накладної від 10.09.2018 №9 про передачу третьою особою 131,455 т пшениці відповідачу на суму 645 181,14 грн, включаючи ПДВ; накладної від 02.11.2018 №4 про погашення заборгованості СТОВ «Нива» шляхом передачі 213,435 т сої відповідачу на суму 1 792 854,00 грн, включаючи ПДВ; протоколу допиту свідка ( ОСОБА_1 , бенефіціарного власника третьої особи) про те, що на адресу відповідача передані вказані об`єми пшениці та сої «із врожаю 2018 року».

7.24. Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 27.08.2020 №1-в, у якій просив поставити йому 131,455 т пшениці та 213,435 т сої, які є предметом застави за товарною аграрною розпискою за номером 931, шляхом переоформлення права власності на зерно на зерновому складі, для чого просив направити йому для підписання варіант договору зберігання. Також зазначив про можливість відповідачу запропонувати інший варіант поставки або ж відшкодувати на користь позивача вартість сільськогосподарської продукції, яка є предметом застави за товарною аграрною розпискою за номером 931 та була неправомірно відчужена третьою особою, або ж надати свої пропозиції задоволення вимог позивача, як кредитора, заставне майно якого незаконно відчужено третьою особою відповідачу. Відповідачем вказана вимога залишена без розгляду.

8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. За статтею 572 ЦК України, статтею 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами.

9.2. Інститут аграрних розписок був започаткований із набрання чинності Законом України «Про аграрні розписки» від 06.11.2012 5479-VI.

9.3. Запровадження цього інституту направлене на врегулювання правовідносин, пов`язаних з кредитуванням сільськогосподарських товаровиробників під заставу майбутнього врожаю та встановлює відповідальність для недобросовісних осіб за порушення операцій із заставним зерном гарантій кредиторів - заставодержателів.

9.4. На правовідносини, пов`язані із виконанням аграрних розписок, поширюється як дія спеціального закону - Закону України «Про аграрні розписки», так і загальні норми права, якими в цьому випадку є ЦК України, ГК України, Закон України «Про заставу», а також умови самої аграрної розписки.

9.5. Статтею 1 Закону України «Про аграрні розписки» (в редакції, чинній на момент підписання товарної аграрної розписки) встановлено, що аграрна розписка - це товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов`язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах.

9.6. Сторонами аграрної розписки є боржник та кредитор. Боржником є особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов`язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах, а кредитором є фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов`язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов`язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом.

9.7. Аграрні розписки поділяються на товарні та фінансові аграрні розписки.

9.8. Товарною аграрною розпискою є аграрна розписка, яка встановлює безумовне зобов`язання боржника за аграрною розпискою здійснити поставку узгодженої сільськогосподарської продукції, якість, кількість, місце та строк поставки якої визначені аграрною розпискою (стаття 3 вказаного Закону).

9.9. Статтею 4 Закону України «Про аграрні розписки» визначені реквізити, які повинні містити, зокрема, товарна аграрна розписка, до яких належить: 1) назва «товарна аграрна розписка»; 2) строк поставки сільськогосподарської продукції; 3) реквізити кредитора та умови про подальшу передачу прав за аграрною розпискою; 4) предмет - зобов`язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції, визначення її кількості та якості. Формули перерахунку кількості сільськогосподарської продукції у разі поставки сільськогосподарської продукції іншої якості; 5) умови та місце поставки сільськогосподарської продукції; 6) опис предмета застави, у тому числі інформація щодо кількості заставленого рухомого майна, кадастрового номера, місця розташування, правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких вирощується заставлений майбутній врожай сільськогосподарської продукції; 7) дата та місце видачі; 8) ім`я боржника, його місце реєстрації, реєстраційний номер облікової картки платника податків (номер та серія паспорта у разі, якщо особа через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідні органи доходів і зборів) та підпис - для фізичних осіб. Найменування, адреса місцезнаходження, код ЄДРПОУ, підпис уповноваженої особи - для юридичних осіб. У разі якщо боржників два і більше, зазначаються дані всіх боржників. Боржник та кредитор можуть домовитися про включення до тексту товарної аграрної розписки додаткових умов, що не суперечать положенням цього Закону. Документ, який не відповідає вимогам цієї статті, не є аграрною розпискою.

9.10. Частинами першою, третьою статті 7 Закону України «Про аграрні розписки» встановлено, що аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов`язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. Предметом такої застави може бути виключно майбутній врожай сільськогосподарської продукції. На день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції. Обов`язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладається на боржника.

9.11. У разі недостатності зібраного врожаю для повного погашення за рахунок такої сільськогосподарської продукції зобов`язань боржника за аграрною розпискою предметом застави за аграрною розпискою стає майбутній врожай будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що вирощується або буде вирощуватися боржником за аграрною розпискою на земельній ділянці, на якій до цього вирощувалася сільськогосподарська продукція, майбутній врожай якої був предметом застави за аграрною розпискою, до повного виконання зобов`язань боржника за аграрною розпискою, якщо інше не встановлено за домовленістю сторін аграрної розписки (частина восьма статті 7 Закону України «Про аграрні розписки»).

9.12. Відповідно до статті 9 Закону України «Про аграрні розписки» аграрна розписка видається окремо на кожний вид сільськогосподарської продукції, визначений родовими або індивідуальними ознаками. Товарна аграрна розписка може видаватися на кожен погоджений боржником та кредитором обсяг поставки узгодженої сільськогосподарської продукції. Під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відомості про аграрну розписку в момент її посвідчення вносяться до Реєстру аграрних розписок особою, яка вчиняє нотаріальні дії. Відомості про предмет застави за аграрною розпискою вносяться до Державного реєстру обтяжень рухомого майна особою, яка вчиняє нотаріальні дії, в момент нотаріального посвідчення аграрної розписки. У разі наявності додаткового забезпечення аграрної розписки інформація про таке забезпечення може вноситися до відповідних реєстрів згідно із законодавством. Аграрна розписка вважається виданою з дня її реєстрації в Реєстрі аграрних розписок.

9.13. Отже, товарна аграрна розписка - це товаророзпорядчий документ, який фіксує безумовне зобов`язання боржника здійснити поставку саме узгодженої сільськогосподарської продукції, якість, кількість, місце та строк поставки, якої визначаються сторонами саме в аграрних розписках, порядок видачі якої унормовано, зокрема, статтею 9 Закону України «Про аграрні розписки», а виконання за нею має відповідати вимогам статті 12 Закону України «Про аграрні розписки» (подібний висновок міститься у пункті 8.12 постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 922/3050/20).

9.14. Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про аграрні розписки» встановлено, що у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов`язань за аграрною розпискою, кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою.

9.15. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зокрема зазначив, що:

- господарські суди попередніх інстанцій, вказуючи на необхідність дослідження в цьому випадку чи є передані СТОВ «Нива» за накладною від 10.09.2018 № 9 відповідачу 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної заставним майном за товарною аграрною розпискою за номером 931, не дали належної оцінки самій накладній і не встановили на підставі наявних у матеріалах справи доказів якого ж року врожай пшениці був переданий відповідачу за вказаною накладною від 10.09.2018 № 9 та чи не був він предметом застави з огляду на пункт 11 товарної аграрної розписки за номером 931;

- у пункті 11 товарної аграрної розписки, підписаної 17.05.2018 між СТОВ «Нива» (боржник) і ТОВ «Суффле Агро України» (кредитор), сторони погодили, що після збору врожаю в 2018 року предметом застави в забезпечення зобов`язань за цією аграрною розпискою стає все зерно пшениці боржника;

- господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вказаний пункт 11 товарної аграрної розписки за номером 931 суперечить частині третій статті 7 Закону України «Про аграрні розписки», не взяли до уваги, що він був погоджений сторонами за їх вільним, взаємним волевиявленням, не оскаржений, а тому має виконуватись, зокрема, сторонами цієї товарної аграрної розписки - СТОВ «Нива», ТОВ «Суффле Агро України»;

- законодавець надав право сторонам товарної аграрної розписки узгоджувати у ній не лише сільськогосподарську продукцію, а й її кількість, про що свідчить, зокрема, стаття 3 Закону України «Про аграрні розписки», а тому узгодження у товарній аграрній розписці сільськогосподарської продукції у розмірі - «все зерно пшениці, після збору врожаю в 2018 році» не є порушенням сторонами чинного законодавства;

- суди дійшли висновку, що 131,455 т пшениці були зібрані із земельних ділянок, які не вказані у товарній аграрній розписці за №931 на підставі припущень, та не врахували, що стаття 7 Закону України «Про аграрні розписки» покладає саме на боржника за товарною аграрною розпискою обов`язок доведення походження зібраної ним сільськогосподарської продукції з врожаю, вирощеного на земельних ділянках відмінних від зазначених у виданій ним аграрній розписці, а, отже, визначає презумпцію поширення на зібрану боржником сільськогосподарську продукцію обтяження заставою за аграрною розпискою;

- в силу частини другої статті 9 Закону України «Про аграрні розписки» відомості про аграрні розписки в момент її посвідчення вносяться до реєстру аграрних розписок, а відомості про предмет застави за нею - до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, отже, відповідач, при покупці у СТОВ «Нива» 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної за накладною від 10.09.2018 №9, міг проявити розумну обачність та перевірити у вказаному реєстрі наявність у СТОВ «Нива» аграрних розписок, за наявності яких, з`ясувати у третьої особи чи є пшениця, яка підлягає продажу, предметом застави;

- суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що передані третьою особою 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної відповідачу за накладною № 9 від 10.09.2018 не є заставним майном за товарною аграрною розпискою за номером 931 та, що відсутні підстави для задоволення позивачем своїх вимог до третьої особи за товарною аграрною розпискою за номером 931 за рахунок майна відповідача - 131, 455 т пшениці відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про аграрні розписки».

9.16. Також у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 викладено обов`язкові вказівки, відповідно до яких під час нового розгляду суду необхідно:

- надати належну оцінку накладній від 10.09.2018 № 9 та встановити якого ж року урожай пшениці передавався відповідачу за нею;

- надати належну оцінку пункту 11 товарної аграрної розписки №931, в якому сторони погодили, що після збору врожаю в 2018 році предметом застави в забезпечення зобов`язань за цією аграрною розпискою стає все зерно пшениці боржника;

- на підставі належних доказів встановити на яких земельних ділянках були зібрані 131,455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної, яке СТОВ «Нива» відчужило відповідачу за накладною №9 від 10.09.2018, тобто належним чином встановити чи були 131,455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної, передані СТОВ «Нива» відповідачу за накладною №9 від 10.09.2018, заставним майном за товарною аграрною розпискою за №931.

9.17. За результатом нового розгляду справи, місцевий господарський суд, з якими погодився і апеляційний господарський суд, дійшов наступних висновків:

- у пункті 11 товарної аграрної розписки, підписаної 17.05.2018 між СТОВ «Нива» (боржник) і ТОВ «Суффле Агро України» (кредитор), сторони погодили, що після збору врожаю в 2018 році предметом застави в забезпечення зобов`язань за цією аграрною розпискою стає все зерно пшениці боржника. Вказана умова погоджена сторонами за їх вільним, взаємним волевиявлення, не оскаржена, а тому має виконуватись, зокрема, сторонами цієї товарної аграрної розписки;

- у вказаному пункті товарної аграрної розписки було лише визначено іншу кількість врожаю пшениці, який є предметом застави, ніж той, що встановлений у частині третій статті 7 Закону України «Про аграрні розписки», що не може свідчити про суперечність вказаного пункту товарної аграрної розписки вказаній нормі права;

- матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що пшениця у кількості 131,455 т, яка була передана йому згідно з накладної від 10.09.2018 №9, належить до врожаю 2018 року;

- статистичним законодавством передбачено подання звітів щодо збирання врожаю сільськогосподарських культур, зокрема, форми №37-сг «Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт (місячна)», яка подається щомісяця з липня по грудень не пізніше 2 числа місяця, наступного за звітним періодом. У вказаному звіті відображаються площі сільськогосподарських культур на землях, що перебувають у володінні та користуванні підприємства, площі засіяних культур, кількість одержаної продукції (в центнерах), трансформація посівних площ, облік загиблих площ тощо. До матеріалів справи такої статистичної інформації відповідачем та/або третьою особою не долучено;

- ні третьою особою, ні відповідачем не спростовано належними доказами, що пшениця, яка була передана третьою особою відповідачу, вирощена на ділянках, відмінних від тих, які були зазначені в аграрній розписці;

- на момент придбання відповідачем пшениці у третьої особи з огляду на невиконання нею свої зобов`язань перед позивачем у Реєстр аграрних розписок не було внесено запис про виконання аграрної розписки № 931 від 17.05.2018. Отже, відповідач під час придбання у СТОВ «Нива» 131,455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної за накладною від 10.09.2018 №9, міг проявити розумну обачність та перевірити у вказаному реєстрі наявність у СТОВ «Нива» аграрних розписок, за наявності яких з`ясувати у третьої особи чи є пшениця, яка підлягає продажу, предметом застави;

- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірна аграрна розписка визнана недійсною;

- допущені приватним нотаріусом помилки при реєстрації аграрної розписки №931 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не можуть бути єдиною та безумовною підставою для позбавлення кредитора за цією аграрною розпискою набутих за нею прав, крім випадків, коли ці помилки допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача таких прав (кредитора). Слід також зазначити, що допущені нотаріусом помилки не впливають на зміст даної дії та правовідносини сторін, та можуть бути підставою для притягнення нотаріуса до відповідальності.

9.18. Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені приписами статті 300 ГПК України, а також вимоги касаційної скарги, предметом касаційного перегляду є дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині звернення стягнення на заставне майно - 131,455 т пшениці м`якої некласної.

9.19. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

9.20. Так, касаційна скарга мотивована зокрема тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми права (статей 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень») без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 №911/1278/20.

9.21. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

9.22. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.23. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

9.24. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.25. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.26. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9.27. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9.28. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

9.29. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

9.30. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

9.31. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

9.32. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

9.33. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

9.34. Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

9.35. Так, у справі № 911/1278/20 Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на питання щодо визначення моменту переходу права власності на рухоме майно (транспортні засоби) від продавця до покупця. Вирішила, що право власності на рухоме майно переходить відповідно до умов укладеного договору. Якщо такий договір визначив здійснення державної реєстрації однією з умов для переходу права власності, то її недодержання не підтверджує перехід права власності до набувача рухомого майна.

9.36. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила зокрема такий висновок «частину першу статті 10 та частину другу статті 12 Закону про забезпечення слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.

9.37. Відповідно до пункту п`ятого статті 37 Закону про забезпечення до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених Законом. До цієї категорії обтяжень належить, у тому числі, арешт, накладений виконавцем у виконавчому провадженні.

9.38. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи був зареєстрований арешт спірного майна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Водночас Велика Палата бере до уваги, що додаткова угода до договору купівлі-продажу спірного майна, яка була спрямована на передання права власності на нього, була укладена 18 червня 2021 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту. Отже, на момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше. Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.

9.39. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що право власності на спірні транспортні засоби за договором від 01 серпня 2016 року не перейшло до позивача на час накладення арешту на них приватним виконавцем постановою 30 вересня 2019 року. А послідуюча зміна умов переходу права власності з виключенням вимоги щодо державної перереєстрації (як його складової частини за додатковою угодою від 18 червня 2021 року) не надає позивачу права на визнання в судовому порядку його власності на спірне рухоме майно як таке, що було обтяжене згідно з постановою судового виконавця про накладення арешту на спірні транспортні засоби 30 вересня 2019 року. Дії позивача, направлені на зловживання правом з наміром перешкодити відповідачу 2 задовольнити свої вимоги до відповідача 1 в ході виконавчого провадження з виконання судових рішень про стягнення кредитних заборгованостей з відповідача 1 не підлягають судовому захисту.

9.40. Тому судові рішення про визнання за позивачем права власності на спірні екскаватори та зняття з них арешту, накладеного приватним виконавцем, слід скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 3, 13, 334 ЦК України) та статті 59 Закону № 1404-VІІІ.»

9.41. Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються зокрема питання «добросовісного набувача» за факту відсутності реєстрації обтяжень, а в справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що допущені приватним нотаріусом помилки при реєстрації аграрної розписки №931 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не можуть бути єдиною та безумовною підставою для позбавлення кредитора за цією аграрної розпискою набутих за нею прав, крім випадків, коли ці помилки допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача таких прав (кредитора). Слід також зазначити, що допущені нотаріусом помилки не впливають на зміст даної дії та правовідносини сторін, та можуть бути підставою для притягнення нотаріуса до відповідальності.

9.42. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

9.43. Доводи скаржника щодо неврахування правової позиції, викладеної у постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.44. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, а саме постанові від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, оскільки зазначена постанова Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, тобто зазначена справа і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками.

9.45. За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України з врахуванням відзивів на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

9.46. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

9.47. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, який був застосований судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи, викладеного у постанові від 24.05.2022 у справі №906/708/20.

9.48. Скаржник зазначає про те, що у постанові від 24.05.2022 у справі №906/708/20 в розділі доведення походження сільськогосподарської продукції міститься висновок про таке.

«Відповідно до частини третьої статі 7 Закону України «Про аграрні розписки» на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції. Обов`язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою.

Згідно з частиною четвертою статті 13 цього Закону у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов`язань за аграрною розпискою, кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою.

У постанові від 01.12.2021 у справі № 914/2848/20 Верховний Суд розглядав питання щодо відповідальності третьої особи у разі придбання врожаю, що є предметом застави за аграрною розпискою, і дійшов висновку, що третя особа, враховуючи положення частини другої статті 9, частини п`ятої статті 10 Закону України «Про аграрні розписки», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665, що регулюють питання ведення реєстру аграрних розписок, могла проявити розумну обачність та перевірити у вказаному реєстрі наявність у боржника аграрних розписок, за наявності яких з`ясувати, чи є пшениця, яка підлягає продажу, предметом застави. У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування у правовідносинах кредитор та третя особа норми статті 7 Закону України «Про аграрні розписки», зауваживши, що суди не врахували, що ця норма покладає саме на боржника за товарною аграрною розпискою обов`язок доведення походження зібраної ним сільськогосподарської продукції з врожаю, вирощеного на земельних ділянках, відмінних від зазначених у виданій ним аграрній розписці, а, отже, визначає презумпцію поширення на зібрану боржником сільськогосподарську продукцію обтяження заставою за аграрною розпискою.

Такі висновки враховуються при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України.

Отже, встановлена законодавчо спростована презумпція, що відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції є предметом застави. Тому у спорі між кредитором та третьою особою, якій боржник відчужив майно, що є предметом застави за аграрною розпискою, до виконання зобов`язань за аграрною розпискою, тягар доказування обставин щодо походження відчуженої сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою та третю особу, яка є боржником у спірних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій, звільнивши боржника та третю особу від обов`язку доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції, що була відчужена на користь Заводу, з тих підстав, що у законі не передбачено механізму доведення цих обставин, допустили порушення частини четвертої статті 13 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.»

9.49. Скаржник не погоджується з висновком Верховного Суду в частині покладання обов`язку доведення походження відчуженої продукції у спорах між кредитором і третьою особою з одночасним звільненням від даного обов`язку кредитора.

9.50. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

9.51. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

9.52. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

9.53. Верховний Суд зауважує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

9.54. Тому у Верховного Суду відсутні й підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначених у розділі 4 цієї постанови норм права у подібних правовідносинах.

9.55. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

9.56. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

9.57. Щодо оскарження судових рішень в частині розподілу судових витрат.

9.58. З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду є судові витрати, заявлені до стягнення під час первинного розгляду справи. Як вбачається із позовних вимог під час первинного розгляду справи, вони полягали у зверненні стягнення на наступне заставне майно відповідача на погашення заборгованості третьої особи перед позивачем у сумі 2 187 900,17 грн: 131,455 тонну пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010), некласної та 213,435 тонн сої (ДСТУ 4964:2008), некласної.

9.59. Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2021 у задоволенні позову відмовлено. Заяву ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» від 25.02.2021 № 4315/21 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти цієї заяви відмовлено.

9.60. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021, зокрема рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 в частині розгляду заяви ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» (вхідний номер суду від 25.02.2021 №4315/21) скасовано та прийнято в цій частині нове рішення. Заяву ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» про розподіл судових витрат (вхідний номер суду від 25.02.2021 №4315/21) задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» 70 185 грн витрат на професійну правничу допомогу.

9.61. Верховний Суд у своїй постанові від 01.12.2021 зазначив зокрема, що з огляду те, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення в частині вирішення позову про звернення стягнення на заставне майно - 131,455 т пшениці некласної всупереч вимогам закону, неповно дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та порушили статтю 86 ГПК України, а тому постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 необхідно скасувати (в тому числі, і в частині розподілу судових витрат з огляду на вимоги статті 129 ГПК України), а рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2021 - в частині вирішення позову про звернення стягнення на заставне майно - 131,455 т пшениці та розподілу судових витрат та передати справу в цій частині на новий розгляд.

9.62. Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено про стягнення з позивача 70 185,00 грн (заява від 25.02.2021 вх.№4315/21) та 109 395,01 грн (заява від 22.03.2021 № 1179/21) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

9.63. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

9.64. Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

9.65. Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

9.66. Правовий аналіз зазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

9.67. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

9.68. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

9.69. Частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

9.70. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

9.71. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

9.72. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

9.73. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

9.74. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

9.75. Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

9.76. Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

9.77. У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

9.78. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

9.79. Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а під час розгляду питання про розподіл інших судових витрат - пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України.

9.80. Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.

9.81. Так, господарські суди під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням встановлених обставин справи та наданих доказів, дійшли висновку, що з актів наданих послуг, сторонами включено у вартість наданих адвокатом послуг надання послуг за місцем знаходження клієнта у загальному розмірі 5 000,00 грн, однак, не зазначено, що саме включає у себе надання такого виду послуг. Суд першої інстанції, з яким погодився і господарський апеляційний суд, відхилив вказану суму, оскільки такий вид послуг охоплюється іншими видами послуг, які надавалися адвокатами.

9.82. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 80 000,00 грн., обґрунтувавши такий висновок тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, адже нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг.

9.83. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що незважаючи на те, що в оскарженому рішенні було вжито термін «співмірність», зі змісту наведеного обґрунтування вбачається, що суд застосував саме критерії, передбачені у частині п`ятій статті 129 ГПК України - пов`язаність витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність заявлених до стягнення витрат щодо предмета спору та поведінку сторони під час розгляду справи. Відтак дійшов висновку щодо безпідставності доводів про те, що суд першої інстанції не мав права зменшити розмір витрат за власною ініціативою.

9.84. Зважаючи на те, що у задоволенні позову було відмовлено частково, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на позивача у розмірі, пропорційному до відмовлених позовних вимог (відмовлено у стягненні 1 542 719,03 грн з 2 187 900,17 грн загального розміру позовних вимог, що становить 70,51%, у зв`язку із чим розмір витрат розраховується наступним чином: 80 000,00 x 70,51% = 56 408,00). З такими висновками суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції.

9.85. Верховний Суд не виявив у діях суду порушень норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

9.86. Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

9.87. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

9.88. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

10.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

11. Судові витрати

11.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» на рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 у справі № 914/2848/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`янка-Бузький комбікормовий завод» на рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 у справі № 914/2848/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 у справі № 914/2848/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова