Ухвала

від 17.08.2023 по справі 910/12100/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12100/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б. , Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Махиня М.В. (адвокат),

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Падох О.І. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Серджіо Россі С.П.А.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023

та касаційну скаргу СТЕФАНО РІЧЧІ С.П.А. (STEFANO RICCI S.P.A.)

на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023

за позовом СТЕФАНО РІЧЧІ С.П.А. (STEFANO RICCI S.P.A.)

до: державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій";

Серджіо Россі С.П.А.

про дострокове припинення в Україні дії міжнародної реєстрації на торгівельну марку та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

СТЕФАНО РІЧЧІ С.П.А. (STEFANO RICCI S.P.A.) іноземна юридична особа, що створена та діє відповідно до країни реєстрації - Італія (далі - СТЕФАНО РІЧЧІ, позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі - Офіс, відповідач 1) та Серджіо Россі С.П.А. іноземної юридичної особи, що створена та діє відповідно до країни реєстрації - Італія (далі - Серджіо Россі, відповідач2) про:

- дострокове повне припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку щодо усіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, для яких вона була зареєстрована;

- зобов`язання Офіс надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про дострокове припинення на території України дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку повністю та опублікувати в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності повідомлення про повне припинення вказаної міжнародної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна торговельна марка за міжнародною реєстрацією №625950 повністю не використовувалась Серджіо Россі щодо зазначених у реєстрації товарів 18 та 25 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) протягом п`яти років, які передували даті подання позовної заяви.

Порушення свого охоронюваного законом інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду відповідно до вимог чинного в Україні законодавства, полягає в тому, що одержанню ним правової охорони на свою торговельну марку та використанню її в Україні перешкоджає раніше зареєстрована для таких самих товарів торговельна марка Серджіо Россі (позначення за міжнародною реєстрацією №625950 ), яка не використовується останнім стосовно заявленого переліку товарів 18 та 25 класів МКТП.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2023 (суддя - Підченко Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для дострокового припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку. Зокрема, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 10, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 157 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 5, 16, 17, 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон №3689), статей 157, 158, 198 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), статті 9 Конституції України, статей 3, 19 Закону України "Про міжнародні договори України", зазначив про те, що надані Серджіо Россі докази, на підтвердження використання на території України спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950 від 03.10.1994 підтверджують факт його використання для товарів і послуг відносно 18 та 25 класів МКТП протягом останніх п`яти років в Україні.

Також суд першої інстанції заначив про те, що станом на дату подання позовної заяви (26.07.2021) торгова марка позивача була зареєстрована в Україні для товарів 18 та 25 класів МКТП. Тобто, позивачем не доведено факту реального порушення, невизнання або оспорювання відповідачем 2 його прав та/або охоронюваних законом інтересів станом на дату подання позовної заяви.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2023 (колегія суддів: Грек Б.М., Поляков Б.М., Отрюх Б.В.) рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 у справі №910/12100/21 скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково.

Достроково припинено в Україні дію міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку зареєстровану в частині товарів 18 класу "скрині, валізи, сумки для прогулянок, кейси для документів, дорожні сумки, сумки для покупок, шкільні сумки, парасолі, тростини для піших прогулянок, гаманці, портмоне, візитниці, портфелі-папки" МКТП.

Зобов`язано Офіс надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про дострокове припинення на території України дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку в частині 18 класу (скрині, валізи, сумки для прогулянок, кейси для документів, дорожні сумки, сумки для покупок, шкільні сумки, парасолі, тростини для піших прогулянок, гаманці, портмоне, візитниці, портфелі-папки) МКТП та опублікувати в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності повідомлення про припинення вказаної міжнародної реєстрації.

В іншій частині у позові відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на приписи статей 10, 15, 16 ЦК України, статті 157 ГК України, статей 1, 5, 16, 17, 18 Закону №3689 мотивовано тим, що надані Серджіо Россі докази, на підтвердження використання на території України спірного позначення за міжнародною реєстрацією від 03.10.1994 №625950, не підтверджують факту його використання для товарів і послуг відносно 18 класу МКТП протягом останніх п`яти років в Україні та відповідачем 2 не зазначено поважних причин такого невикористання спірного позначення протягом останніх п`яти років до звернення позивача з даним позовом до суду.

З огляду на встановлені вище обставини (невикористання Серджіо Россі та/або будь-якою іншою особою під його контролем спірного позначення за міжнародною реєстрацією від 03.10.1994 №625950 щодо зазначених у ньому товарів і послуг 18 класу МКТП без поважних причин такого невикористання), суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги в цій частині та задовольнив такі вимоги.

Також, за висновками суду апеляційної інстанції, надані Серджіо Россі докази в сукупності належним чином підтверджують факт використання відповідачем 2 позначення для товарів "взуття", що охоплюється 25 класом МКТП за міжнародною реєстрацією від 03.10.1994 №625950 на території України.

З урахуванням встановлених обставин щодо використання відповідачем 2 торговельної марки за міжнародною реєстрацією №625950 від 03.10.1994 на території України для товарів 25 класу МКТП, суд апеляційної інстанції, відповідно, визнав позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та недоведеними.

Серджіо Россі С.П.А., не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати повністю і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга Серджіо Россі С.П.А. подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Зокрема відповідач 2, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 03.10.2022 року зі справи №760/6362/17 (у контексті щодо наявності/відсутності у позивача охоронюваного законом інтересу у спорі про дострокове припинення дії міжнародної реєстрації торговельної марки з територіальним поширенням даної міжнародної реєстрації, в тому числі, і на територію України);

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19 та у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №905/1769/20, від 28.05.2020 у справі №910/1392/19, від 06.02.2020 у справі №908/396/19, від 24.09.2020 у справі №916/2624/19, від 24.09.2020 у справі №922/3708/19, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 01.10.2020 у справі №910/9834/19, від 30.09.2020 у справі №171/332/17, від 02.08.2022 у справі №911/392/20, від 19.01.2023 у справі №910/14623/21, від 25.05.2022 у справі №909/246/20 (у контексті обов`язку суду надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача);

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 зі справи №756/1529/15-ц та у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 зі справи №910/6535/21 (у контексті застосування судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК України та неможливості приймати судом апеляційної інстанції докази, які не існували на момент прийняття рішення суду першої інстанції).

СТЕФАНО РІЧЧІ також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 зі справи №910/12100/21; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у частині позовних вимог, щодо яких було відмовлено, а справу у скасованій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга СТЕФАНО РІЧЧІ також подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Позивач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції застосував положення статті 198 Угоди про асоціацію та пункту 4 статті 18 Закону №3689 без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №910/1546/18/, від 01.02.2022 у справі №910/10935/20, від 29.05.2019 у справі №910/81808/17 (у контексті належності та допустимості доказів, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, датованих поза межами п`ятирічного строку до дати звернення до суду з позовом);

- судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №910/20650/17 та у постанові від 09.06.2022 у справі №910/15741/17 (у контексті можливості суду самостійно встановлювати обставини наявності/відсутності розрізняльної здатності спірної торговельної марки, які потребують спеціальних знань).

Від Інституту надійшов відзив на касаційну скаргу Серджіо Россі С.П.А.

У відзиві на касаційну скаргу відповідача 2 позивач доводи касаційної скарги не визнає, вважає їх безпідставними і необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу позивача відповідач 2 доводи касаційної скарги не визнає, вважає їх безпідставними і необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У зв`язку з відпусткою судді Краснова Є.В. та у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді ОСОБА_1 склад судової колегії Касаційного господарського суду змінювався, що підтверджується Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023 та від 14.08.2023, які наявні в матеріалах справи.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що:

Серджіо Россі С.П.А. є власником міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку (далі - ТМ), яка зареєстрована для товарів 18 та 25 класів МКТП.

Позивач стверджує, що має намір реєстрації в Україні торговельної марки "FIRENZE" для товарів 18 та 25 класів МКТП, однак, провівши інформаційний пошук позначення серед зареєстрованих в Україні у 18 та 25 класах МКТП торговельних марок та міжнародних реєстрацій торговельних марок з територіальним поширенням на Україну.

В ході проведення моніторингу позивачем було виявлено, схоже, на його думку, позначення за міжнародною реєстрацією №625950 власником якого є відповідач 2 та встановлено, що Серджіо Россі С.П.А. в Україні взагалі не використовує позначення за міжнародною реєстрацією №625950 стосовно заявленого переліку товарів 18 та 25 класів МКТП.

На підтвердження використання на території України торговельної марки за міжнародною реєстрацією №625950 протягом останніх п`яти років до дати звернення позивача з даним позову до суду відповідач 2 подав суду такі докази:

- 27.03.2019 між відповідачем 2 та товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ УНІВЕРМАГ" (ЄДРПОУ 39326550) було укладено Контракт №27-03/2019 згідно з пунктом 1 якого відповідач-2 виробляє і продає (поставляє), а ТОВ "ПЕРШИЙ УНІВЕРМАГ" приймає та оплачує взуття та аксесуари зі шкіри виробництва компанії відповідача 2. Асортимент, кількість та ціна вищевказаного товару вказуються в кожному підтвердженні замовлення, виданому по кожній поставці товару. Товар призначений для поставки на територію України;

- листування від жовтня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та ЦУМ (Центральний універмаг в м. Києві) щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів ЦУМу з метою інформування останніх про саму компанію, її виробничі процеси, основні моделі взуття, позиціонування компанії на ринку (приклади презентації і розміщування товарів на торговельній площі тощо, що в майбутньому допомогло б консультантам представляти товар покупцям та інформувати їх як про всі характеристики такого товару, так і про компанію-виробника, з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi);

- листування від серпня-вересня 2021 року між представниками Sеrgio Rossi та ЦУМ щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів ЦУМу в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, прес-реліз колекцій взуття);

- Протокол огляду та фіксації інформації з мережі Інтернет від 08.02.2022 за №1, зокрема, сторінок веб-сайту "symbol.ua", який доступний за посиланням https://symbol.ua. Станом на 08.02.2022 на відповідному веб сайті пропонуються для продажу товари виробництва Sergio Rossi (моделі взуття - "SR TWENTY", "SR KAUAI", "SR MILANO", "SRI", "SR3", "SR5");

- листування від травня-червня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Symbol щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Symbol в 2019 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi);

- листування від лютого-березня 2021 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Symbol щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Symbol в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi);

- Протокол огляду та фіксації інформації з мережі Інтернет від 08.02.2022 за №2, зокрема, сторінок веб сайту "helen-marlen.com", який доступний за посиланням https://helen-marlen.com. Станом на 08.02.2022 на відповідному веб сайті пропонуються для продажу товари виробництва Sergio Rossi, а саме така модель взуття як "SR MONICA", а також шкіряні балетки, в яких на носку встановлені пряжки у вигляді абревіатури "SR";

- листування від вересня-жовтня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Helen Marlen щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Helen Marlen в 2019 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, прес-реліз колекцій взуття);

- Протокол огляду та фіксації інформації з мережі Інтернет від 08.02.2022 за №3, зокрема, сторінок веб сайту "charisma.ua", який доступний за посиланням https://charisma.ua. Станом на 08.02.2022 на відповідному веб сайті пропонуються для продажу товари виробництва Sergio Rossi (моделі взуття як "SR MONICA" та "srl");

- листування від січня-березня 2021 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Charisma щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Charisma в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, присвяченої колекції 2021 року).

Суд першої інстанції також установив, що в Україні на ім`я позивача вже зареєстровано дві торговельні марки: згідно з міжнародною реєстрацією від 27.02.2020 №1544425, яка зареєстрована в тому числі для широкого переліку товарів 18 та 25 класу МКТП та діє на території України у повному обсязі з 27.02.2020; згідно з міжнародною реєстрацією від 05.08.2013 №1187327, яка зареєстрована в тому числі для широкого переліку товарів 18 та 25 класу МКТП та діє на території України у повному обсязі з 05.08.2013.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків.

Так, місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, зазначив, зокрема про те, що в своїй господарській діяльності відповідач 2 використовує позначення "SR" (торговельна марка за міжнародною реєстрацією №625950), яке є абревіатурою його найменування латиницею - Sergio Rossi. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем 2 належним чином доведено, а позивачем не спростовано факт використання спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950 протягом останніх п`яти років на території України для товарів 18 та 25 класів МКТП.

Крім того, суд першої інстанції заначив про те, що станом на дату подання позовної заяви (26.07.2021) торговельна марка позивача була зареєстрована в Україні для товарів 18 та 25 класів МКТП. За висновком суду першої інстанції, вказане у свою чергу свідчить про те, що станом на дату подання позовної заяви позивачем не доведено факту реального порушення, невизнання або оспорювання відповідачем 2 його прав та/або охоронюваних законом інтересів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд зазначив, що наявні в матеріалах справи докази не містять зображення спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950 у розумінні положень статті 16 Закону №3689 щодо на товарів відносно 18 класу МКТП, а відтак, не можуть підтверджувати їх використання Серджіо Россі на території України протягом останніх п`яти років. Тобто, відповідач 2 не надав належних та більш вірогідних доказів наявності на ринку (території) України товарів класу 18 МКТП з використанням спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950. Також відповідачем 2 не зазначено поважних причин такого невикористання спірного позначення протягом останніх п`яти років до звернення позивача з даним позовом до суду.

За обставин неподання відповідачем 2 доказів використання, як власником спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950 та відсутності поважних причин невикористання спірного позначення (ТМ) для товарів 18 класу МКТП протягом останніх п`яти років, колегія суддів апеляційного господарського суду і дійшла висновку про необґрунтованість та неправомірність позовних вимог в цій частині. Натомість, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що суд першої інстанції безпідставно визнав встановленими обставини щодо використання спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950, які не доведені відповідачем 2 та не зазначив яким саме доказом підтверджується таке використання.

За висновками суду апеляційної інстанції, надані Серджіо Россі докази в сукупності належним чином підтверджують факт використання відповідачем 2 позначення лише для товарів "взуття", що охоплюється 25 класом МКТП за міжнародною реєстрацією №625950 протягом останніх п`яти років на території України.

З урахуванням встановлених обставин щодо використання відповідачем 2 торговельної марки за міжнародною реєстрацією №625950 на території України для товарів 25 класу МКТП, суд апеляційної інстанції, відповідно, визнав позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та недоведеними.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що у прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди попередніх інстанцій застосували положення статті 198 Угоди про асоціацію згідно з якою, реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п`ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг і відсутні належні причини для невикористання.

Верховний Суд, під час оцінки доводів, наведених в касаційних скаргах, виходить з таких міркувань.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для дострокового повного припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку щодо товарів 18 та 25 класів МКТП.

Згідно з частиною (1) статті 4 Мадридської угоди міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 (дата набрання чинності для України - 25.12.1991) з дати реєстрації, зробленої в Міжнародному бюро, у кожній зацікавленій Договірній країні знаку надається така сама охорона, як і у випадку, коли б він був заявлений там безпосередньо.

Абзацами першим і третім пункту 4 статті 18 Закону №3689 передбачено, що якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Згідно з пунктами 2 і 4 статті 16 Закону №3689 свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Частиною другою статті 157 ГК України передбачено, що використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов`язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Згідно з пунктом 4 статті 18 Закону №3689 та статтями 197, 198 Угоди про асоціацію підставами для відмови в достроковому припиненні дії свідоцтва (повністю або щодо частини зазначених у ньому товарів чи послуг) є: фактична наявність на ринку України спірних товарів і послуг; невикористання зареєстрованої торговельної марки менше п`яти років; наявність поважних причин такого невикористання.

В аспекті порушуваних у касаційній скарзі питань колегія суддів акцентує увагу на тому, що Верховний Суд у спорах про дострокове повне/часткове припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку та/або у спорах про припинення дії свідоцтв України на торговельну марку наголошував на тому, що власник ТМ на підтвердження використання знака має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону №3689. Такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо). Поширення на території України товарів із зображенням знака може також бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи.

При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило, обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду.

Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, на думку місцевого суду, надані відповідачем 2 докази в сукупності свідчать про використання відповідачем 2, протягом останніх п`яти років спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950, як для товарів 18 класу МКТП так і для товарів 25 класу МКТП.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду і задовольняючи позов в частині дострокового припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку щодо товарів 18 класу МКТП, апеляційний господарський суд зазначив про те, що докази, які містяться в матеріалах справи взагалі не містять зображення спірного позначення щодо товарів 18-го класу МКТП на які поширюється охорона міжнародної реєстрації №625950 в Україні. Зокрема, щодо поширення в Україні будь-яких товарів 18-го класу МКТП, а саме: "валіз багажних, валіз, сумок жіночих, кейсів для документів, сумок дорожніх, сумок господарських, сумок шкільних, тростин, кишенькових гаманців, гаманців, чекодержателів, портфелів з вичиненої шкіри", а відтак не можуть підтверджувати їх використання відповідачем 2 в розумінні статті 16 Закону №3689-XII щодо товарів 18 класу МКТП.

Відтак, за встановлених судом обставин неподання відповідачем 2 доказів використання власником спірного позначення за міжнародною реєстрацією №625950, а також відсутності поважних причин невикористання ТМ для товарів 18 класу МКТП протягом останніх п`яти років, колегія суддів апеляційного господарського суду і дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про необґрунтованість та неправомірність позовних вимог в цій частині.

Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що причиною скасування рішення суду першої інстанції в цій частині стало саме неналежне дослідження судом першої інстанції наявних у матеріалах справи доказів.

За висновком суду апеляційної інстанції, в силу положень пункту 4 статті 18 Закону №3689, статей 197, 198 Угоди про асоціацію, частини четвертої статті 16 Закону №3689 та з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту використання (поширення) відповідачем 2 в Україні будь-яких товарів 18-го класу МКТП, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГП України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду у справах, на які посилається Серджіо Россі С.П.А. у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Так, відповідач 2 у касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 15, 16 ЦК України, статті 2 ГПК України. За доводами відповідача 2, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивачем не підтверджено обставин щодо фактичного порушення відповідачем 2 його прав та законних інтересів, оскільки, згадана позивачем торговельна марка "SR" вже отримала правову охорону в Україні станом на дату звернення з позовною заявою у цій справі 26.07.2021, а саме: на ім`я СТЕФАНО РІЧЧІ вже зареєстровано дві торговельні марки.

Серджіо Россі С.П.А. також звертає увагу на те, що саме в суді апеляційної інстанції позивач намагається довести факт наявності в нього законного інтересу на майбутню потенційну реєстрацію вже зареєстрованої ним в Україні торговельної марки із додаванням словесних частин "FIRENZE". Водночас у суді першої інстанції він на такі обставини не посилався. Вказане у свою чергу, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду, визначені положеннями статті 269 ГПК України.

Так, у контексті доводів касаційної скарги відповідача 2 (щодо відсутності обставин, які б підтверджували наявність порушення прав та законних інтересів позивача) та висновків судів попередніх інстанцій Суд враховує те, що висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статей 15, 16 ЦК України, статті 2 ГПК України є загальними і усталеними у правозастосовній практиці.

Поряд з тим Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Предметом розгляду у справі №910/12100/21 є дострокове повне припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №625950 на торговельну марку щодо товарів 18 та 25 класу МКТП і положення пункту 4 статті 18 Закону №3689, як спеціальної норми матеріального права не обмежують будь-яку особу звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У контексті наведених вище доводів Суд також звертається до власної правової позиції, викладеної у постанові від 06.04.2023 у справі №910/5815/21, згідно з якою: "…. Враховуючи законодавчо закріплене право будь-якій особі звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково (стаття 18 Закону №3689) створює кожному умови для захисту порушених прав, їх відновлення сприяє виконанню завдань судочинства та є одним із способів забезпечення верховенства права згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, статтею 2 ГПК України, підпунктом 3.1, 3.6, а також пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес.

Висновки суду апеляційної інстанцій в частині наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог (щодо наявності у позивача законного інтересу) повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування положень пункту 4 статті 18 Закону №3689 у сукупності з статтями 15, 16 ЦК України, статтею 2 ГПК України, підпунктом 3.1, 3.6, а також пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, які викладено у постанові від 06.04.2023 у справі №910/5815/21.

Поряд з тим, постанови Верховного Суду (на неврахування висновків у яких посилається відповідач 2) є неподібними зі справою, що розглядається за змістовним критерієм, оскільки прийняті у справах з іншим предметом спору, а висновки Суду стосуються правовідносин, які виникли та врегульовані іншими нормами матеріального права.

Зокрема:

- у справі №905/1926/16 предметом спору було зобов`язання відповідача прийняти товар шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля у зазначеній кількості. У постанові від 05.06.2018 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі, оскільки акти приймання-передачі товару лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Ініціювання розгляду справ про зобов`язання підписати акт приймання-передачі товару може передбачати намір позивача встановити преюдиціальні обставини (факти) для подальшого пред`явлення позову про стягнення заборгованості за поставлений товар;

- у справі №905/2260/17 предметом спору було визнання договору оренди припиненим. У постанові від 27.11.2018 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна вимога про визнання договору припиненим не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, адже є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді. За висновком Суду, у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача;

- у справі №488/5027/14-цпредметом спору є визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння. У постанові від 07.11.2018 Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу зазначила про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, а тому для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника;

- у справі №338/180/17 предметом спору було стягнення безпідставно одержаних коштів, а за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. У постанові від 05.06.2018 Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимог визнання укладеним з 03.08.2016 договору підряду та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог зазначила про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами; у такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту;

- у справі №910/7515/19 предметом спору було скасування розпорядження та наказу (односторонніх рішень відповідачів). У постанові від 14.05.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, у відповідачів не було достатніх підстав змінювати вартість послуг за договором в односторонньому порядку шляхом прийняття оскаржуваних рішень (зміна методики розрахунку плати за надання спеціалізованих послуг, які підлягають державному регулюванню відбулася без зміни калькуляції тарифу та з порушенням приписів спеціального законодавства, затвердженого Кабінет Міністрів України). З огляду на встановлені судами обставини справи, Верховний Суд зазначив про наявність порушеного права позивача, оскільки прийняття оскаржуваних рішень не відповідало принципу верховенства права, а підхід відповідачів виявився формальним і порушив справедливий баланс між інтересами відповідача та необхідністю захисту прав позивача, як одного з портових операторів;

- у справі №905/1769/20 предметом спору є матеріально-правова вимога про переведення прав і обов`язків постачальника (спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору комісії). У постанові від 16.12.2021 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій зазначив про те, що виходячи з предмета та підстав позову (частини четвертої статті частини 1016 ЦК України), судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та встановити обставини, з якими закон пов`язує настання певних наслідків та необхідно було встановити які права та обов`язки виникають у сторін з договору комісії, чи відповідали дії сторін умовам договору та вимогам закону;

- у справі №910/1392/19 предметом спору є вимоги позивача про визнання протиправними дій та про визнання права на споживання природного газу у обсязі, визначеному позивачем. У постанові від 28.05.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки обрані позивачем способи захисту не можна вважати ефективними та належними (заявлені вимоги спрямовані на встановлення підстав існування права в минулому, а не на захист порушеного права позивача);

- у справі №908/396/19 предметом спору є вимоги позивача про зобов`язання відповідача припинити власне електроспоживання, а також забезпечити безперешкодний доступ представникам позивача до електроустановок для проведення заходів з припинення постачання електричної енергії та пломбування пристроїв їх підключення. У постанові від 06.06.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом зобов`язання відповідача повністю припинити власне електроспоживання та забезпечення безперешкодного доступу сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права та не забезпечить виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною (відповідачем);

- у справі №916/2624/19 предметом спору є зобов`язання вчинити дії, зокрема: визнання протиправними дій (щодо нарахування плати за фактично спожиту електричну енергію та нарахування за послугу з передачі електричної енергії, формування та виставлення рахунків на оплату, щодо складання та направлення вимог про відключення, повідомлення про припинення електропостачання, а також визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню офіційного попередження про припинення електроживлення). У постанові від 24.09.2020 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки законом не передбачено такого способу захисту цивільних прав або інтересів, як визнання протиправними дій суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів, зокрема у інших судових процесах. Тому встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин;

- у справі №922/3708/19 предметом спору є зобов`язання прийняти виконані роботи. У постанові від 24.09.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, оскільки за встановлених судами обставин про невиконання позивачем дій щодо повернення всіх набутих за договором прав на використання програмного продукту у відповідача відсутній обов`язок щодо повернення сплачених за договором коштів, суперечить положенням статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права";

- у справі №910/6642/18 предметом спору є вимоги про визнання за позивачем права на споживання природного газу, які були йому необхідні. У постанові від 14.06.2019 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вимога визнати за позивачем право використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і якого не існує, а договорами поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання-передачі, є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі;

- у справі №910/9834/19 предметом спору є вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном. У постанові від 01.10.2020 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки наявні у матеріалах справи докази лише констатують факт проникнення невідомих осіб до спірного приміщення та звернення до правоохоронних органів на цій підставі та не підтверджують факт перешкоджання саме відповідачем у користуванні позивачем спірним приміщенням;

- у справі №911/392/20 предметом спору є вимоги позивача про визнання недійсним договору та скасування запису про право власності. У постанові від 02.08.2022 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог зазначив про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

- у справі №910/14623/21 предметом спору є вимоги позивача про зобов`язання внести зміни в договір, виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди, наданій в позовній заяві. У постанові від 19.01.2023 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд зазначив про те, що обов`язок укладання договору не слід визначати як такий, що дає право неврахування інтересу зобов`язаної сторони та неможливості врахування її волевиявлення при вирішенні спірних умов договору, а тому, суди попередніх інстанцій, погоджуючись з редакцією, яка запропонована позивачем, мали дослідити кожну умову договору, надати їй правову оцінку з урахуванням можливості чи відсутності зміни правової природи (а саме: можливості трансформації орендних правовідносин на правовідносини з технічної експлуатації складових газорозподільних систем);

- у справі №909/246/20 предметом спору є вимоги про визнання протиправними дій по складанню та розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією. У постанові від 25.05.2022 Верховний Суд погодився з висновками судів апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки вимога позивача про визнання протиправними дій зі складання та розгляду акта про порушення ПКЕЕ не відповідає встановленим законом способам захисту прав і судове рішення в цій справі не призведе до відновлення порушеного права позивача;

- у справі №171/332/17 предметом спору є вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та повернення земельних ділянок. У постанові від 30.09.2020 Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено порушення прав та/або інтересів держави.

Таким чином, правовідносини у наведених вище справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб`єктний склад. У зазначених відповідачем 2 справах та у справі, що розглядається також не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин. Зокрема, у всіх наведених вище справах судами досліджувалось питання щодо наявності/відсутності саме порушених прав позивачів, а не їх законного інтересу. При цьому, в аспекті порушених відповідачем 2 у касаційній скарзі питань слід зазначити про те, що всі доводи в цій частині лише узагальнено зводяться до цитування правових висновків Верховного Суду, які безпосередньо пов`язані з індивідуально-встановленими судами у кожній із наведених справ обставинами, що також виключає подібність правовідносин зі справою №910/12100/21.

Щодо посилання Серджіо Россі С.П.А. на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2022 зі справи №760/6362/17 колегія суддів зазначає про те, що у справі №760/6362/17 також предметом спору є вимоги позивача про дострокове припинення дії свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Отже, дана справа та справа №910/12100/21 є подібними за змістовним критерієм. Водночас, як свідчить зміст постанови Верховного Суду від 03.10.2022 у справі №760/6362/17 колегія суддів залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції погодилась з висновками суду про те, що за встановлених судами обставин, що з дати отримання відповідачем оспорюваних свідоцтв України на час звернення позивача до суду з даним позовом не сплив передбачений Угодою про асоціацію п`ятирічний строк такі вимоги не підлягають задоволенню.

З огляду на наведене, Верховний Суд зазначає, що висновки у наведеній скаржником постанові та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаній справі відповідач 2 послався, виокремивши їх із контексту судових рішень та не урахувавши, викладеної в рішенні правової позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

Посилання Серджіо Россі С.П.А. на постанови Верховного Суду від 27.06.2018 зі справи №756/1529/15-ц та від 21.06.2022 зі справи №910/6535/21 (у контексті застосування судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК України та неможливості приймати судом апеляційної інстанції докази, які не існували на момент прийняття рішення суду першої інстанції), колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та такі, що не підтверджуються матеріалами справи.

Зокрема, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови не враховував подані позивачем до суду апеляційної інстанції докази, а лише, як виняток, урахував уточнений переклад щодо 18 та 25 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (а.с. 114, том 3), оскільки такий доказ подавався суду першої інстанції (а.с. 41, том 1), який по своїй суті є додатковим поясненням/уточненням щодо документів (конкретизують, усувають неточності розуміння/сприйняття) та фактично не змінюють суті заявлених вимог і не впливають на результати їх розгляду. Такі дії суду апеляційної інстанції повністю відповідають положенням частин першої, третьої статті 269 ГПК України.

Таким чином, з огляду на викладене у вказаній ухвалі доводи відповідача 2 про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі №910/12100/21 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

Інші доводи касаційної скарги Серджіо Россі С.П.А. не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві СТЕФАНО РІЧЧІ на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій ухвалі.

Щодо доводів касаційної скарги СТЕФАНО РІЧЧІ, Суд зазначає таке.

Зокрема, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 198 Угоди про асоціацію та пункту 4 статті 18 Закону №3689 без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №910/1546/18, від 01.02.2022 у справі №910/10935/20, від 29.05.2019 у справі №910/81808/17 (у контексті належності та допустимості доказів, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, датованих поза межами п`ятирічного строку до дати звернення до суду з позовом).

Водночас щодо порушеного позивачем питання на момент ухвалення судами оскаржуваних судових рішень існує стала та послідовна правова позиція Верховного Суду, згідно з якою у застосуванні положень пункту 4 статті 16 Закону №3689 докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду.

Матеріалами справи підтверджується, що у прийнятті оскаржуваного судового рішення зі справи апеляційний господарський суд виходив з того, що: докази, надані відповідачем 2 на підтвердження обставин використання ним протягом останніх п`яти років знака "SR" для товарів 18 та 25 класів МКТП, підтверджують належним чином чином використання спірного знака за міжнародною реєстрацією від №625950 на території України, щодо товарів "взуття", що охоплюється 25 класом МКТП. Водночас докази, надані відповідачем 2 на підтвердження використання на території України названого знака "SR", не засвідчують факту використання протягом останніх п`яти років в Україні цього знака для послуг 18 класу МКТП. Відповідачем 2 не зазначено й доказів на підтвердження наявності поважних причин такого невикористання.

З урахуванням наведеного вище, Суд зазначає про те, що ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції відповідає наведеним вимогам в повній мірі та не суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду, оскільки, як свідчать матеріали справи та зміст оскаржуваної постанови такі висновки суду ґрунтуються на підставі оцінки доказів поданих відповідачем 2. Зокрема: Контракту від 27.03.2019 №27-03/2019, укладеного між відповідачем 2 та товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ УНІВЕРМАГ" на поставку взуття та аксесуарів зі шкіри виробництва компанії відповідача 2; листування від жовтня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та ЦУМ (Центральний універмаг в м. Києві) щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів ЦУМу з метою інформування останніх про саму компанію, її виробничі процеси, основні моделі взуття, позиціонування компанії на ринку (приклади презентації і розміщування товарів на торговельній площі тощо, що в майбутньому допомогло б консультантам представляти товар покупцям та інформувати їх як про всі характеристики такого товару, так і про компанію-виробника, з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi); листування від серпня-вересня 2021 року між представниками Sеrgio Rossi та ЦУМ щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів ЦУМу в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, прес-реліз колекцій взуття); листування від травня-червня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Symbol щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Symbol в 2019 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi); листування від лютого-березня 2021 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Symbol щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Symbol в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi); листування від вересня-жовтня 2019 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Helen Marlen щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Helen Marlen в 2019 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, прес-реліз колекцій взуття); листування від січня-березня 2021 року між представниками Серджіо Россі С.П.А. та магазином Charisma щодо проведення тренінгу компанією Sergio Rossi для персоналу з продажів Charisma в 2021 році (з інформацією про перелік стилів/груп взуття Sergio Rossi, присвяченої колекції 2021 року).

Наведені вище та оцінені судами докази всі датовані періодом березень 2019 року - березень 2021 року, тобто обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду. Водночас помилкове посилання суду на протоколи огляду та фіксації інформації з мережі Інтернет, які датовані від 08.02.2022 не спростовує вищенаведеного та не впливає на правильність висновків суду. Інших підстав передбачених статтею 310 ГПК України доводи касаційної скарги не містять.

Верховний Суд відзначає, що у силу положень статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином доводи касаційної скарги позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження, а зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судом апеляційної інстанції надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Суд зазначає про те, що хоча і судові рішення у наведених вище справах ухваленні за схожого правового регулювання, схожого предмета спору і змісту позовних вимог, але вказані справи істотно відмінні від справи, що переглядається за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що, у свою чергу, свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, що переглядається. А правозастосування статті 86 ГПК України (щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність) відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/16662/21.

Отже, доводи касаційної скарги позивача про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №910/1546/18, №910/10935/20 та №910/81808/17 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже суд апеляційної інстанції дійшов власних висновків щодо обґрунтованості позовних вимог в частині на підставі безпосереднього дослідження поданих сторонами доказів.

Що ж до доводів касаційної скарги позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 26.09.2019 зі справи №910/20650/17 та у постанові від 09.06.2022 зі справи №910/15741/17 (у контексті можливості суду самостійно встановлювати обставини наявності/відсутності розрізняльної здатності спірної торговельної марки, які потребують спеціальних знань), то слід зазначити таке.

Зокрема, предметом розгляду у справах №910/20650/17 та №910/15741/17 є визнання недійсним свідоцтва України на знаки для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії, а висновки Верховного Суду у наведених справах стосуються застосування положень абзацу п`ятого пункту 2 статті 6 та статті 19 Закону №3689, а саме: "….у вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарському суду необхідно, якщо схожість не має очевидного характеру, призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта) ".

Поряд з тим у справі, що розглядається (№910/12100/21) предметом спору є дострокове припинення в Україні дії міжнародної реєстрації на торгівельну марку, внаслідок її невикористання та зобов`язання вчинити дії. Як вже було зазначено вище, у розгляді таких вимог найбільш значущим є доведення належними допустимими, достовірними чи вірогідними доказами факту невикористання торговельної марки і тягар доведення у таких справах лежить виключно на особі, щодо свідоцтва якої була подана заява про припинення.

Тобто наведені скаржником справи та справа, що розглядається відрізняються за предметом і підставами заявлених позовних вимог, характером (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб`єктним складом.

Отже, з огляду на предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини даної справи та справ на які посилається скаржник у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що ці справи є подібними, враховуючи вищевказані критерії подібності справ. Натомість позивач посилаючись на висновки у вказаних справах лише виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору.

З огляду на викладене у вказаній ухвалі доводи позивача про те, що оскаржувані судові рішення у справі №910/12100/21 ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду також не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги СТЕФАНО РІЧЧІ не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них, оскільки зводяться до власного тлумачення скаржником норм законодавства. Водночас, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, позивач насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів у справі.

Як вже було зазначено вище, відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, здійснивши детальний аналіз наведеної практики та оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд у контексті аргументів касаційних скарг дійшов висновку, що скаржниками не наведено аргументів, які згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК можуть бути підставою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у справі в установленому процесуальним законом порядку. Оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржників з висновками судів стосовно встановлення ним обставин справи і містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були ними спростовані.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду на які послалися скаржники у своїх касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/12100/21.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Серджіо Россі С.П.А на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та за касаційною скаргою СТЕФАНО РІЧЧІ на рішення господарського суду міста Києва 26.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №910/12100/21, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Серджіо Россі С.П.А. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та за касаційною скаргою СТЕФАНО РІЧЧІ С.П.А. (STEFANO RICCI S.P.A.) на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №910/12100/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова