Постанова

від 17.08.2023 по справі 2-634/2011

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 2-634/2011

провадження № 61-5859св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Універсал Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 серпня 2022 року, постановлену суддею Пташинським І. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») у червні 2011 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням від 23 квітня 2013 року Апеляційний суд Львівської області скасував рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2012 року про часткове задоволення позову та ухвалив нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задовольнив, стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869 в розмірі 636 856, 18 дол. США, що еквівалентно 5 076 826, 41 грн, а також по 910, 00 грн судового збору з кожного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»

(далі - ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ») у липні 2022 року звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити стягувача Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на його правонаступника ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ».

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що у примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчих листів від 23 травня 2013 року № 2-634/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 636 856, 18 дол. США, що еквівалентно 5 076 826, 41 грн.

30 квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» уклали договір факторингу № 30/04/21/ФК2, за умовами якого банк відступив факторові права вимоги за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заяви, вважаючи її безпідставною, необґрунтованою та не доведеною належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 12 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, Самбірський міськрайонний суд Львівської області задовольнив заяву ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ».

Суд замінив стягувача АТ «Універсал Банк» у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчих листів від 23 травня 2013 року № 2-634/11, виданих Самбірським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869 на його правонаступника ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ».

Задовольняючи заяву про заміну стягувача у виконавчих провадженнях, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на підставі договору факторингу право вимоги до боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869 перейшло від АТ «Універсал Банк» до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», тому існують підстави для заміни первісного стягувача його правонаступником.

Суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що суди не встановили обставин, за яких правомірність правочину, на підставі якого відбувся перехід права вимоги від АТ «Універсал Банк» до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», спростована судовим рішенням.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 03 квітня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 757/9754/13-ц

(провадження № 61-19708св21), від 27 липня 2022 року у справі № 592/8859/15 (провадження № 61-10516св21), відповідно до яких вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за перевірки та надання оцінки доказів, наданих на обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності за законом;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18, за змістом яких додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо, тобто додаток до договору є документом, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 2-1023/11

(провадження № 61-6493св22), у яких визначено, що зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2022 року у справі № 480/1397/15-ц

(провадження № 61-1891св22), згідно з якими підставою правонаступництва юридичної особи є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 372/1742/15-ц

(провадження № 61-2105св22), щодо перевірки договору на предмет нікчемності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» у червні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 23 квітня 2013 року Апеляційний суд Львівської області скасував рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2012 року про часткове задоволення позову та ухвалив нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задовольнив. Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 (позичальника) та ОСОБА_1 (поручителя) на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869 в розмірі 636 856, 18 дол. США, що еквівалентно 5 076 826, 41 грн, а також по 910, 00 грн судового збору з кожного.

Самбірський міськрайонний суд Львівської області видав ПАТ «Універсал Банк» виконавчі листи від 23 травня 2013 року № 2-634/11, які стягувач пред`явив до виконання.

Згідно з листами приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. від 13 липня 2022 року № 5671 та № 5672 у нього на виконанні перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з примусового виконання зазначених виконавчих листів про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором.

30 квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» уклали договір факторингу № 30/04/21/ФК2, за умовами якого товариство (фактор) зобов`язується передати (сплатити) банку (клієнту) суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги згідно з додатком № 1 до договору факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2, підписаного клієнтом та фактором 30 квітня 2021 року, АТ «Універсал Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» право вимоги за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869, позичальником за яким є ОСОБА_2 .

Також 30 квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» підписали акт передання реєстру прав вимоги за договором факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2.

Право, застосоване судом

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Розділ VI ЦПК України присвячений процесуальним питанням, пов`язаним з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

У цьому розділі ЦПК України міститься стаття 442, яка регулює питання заміни сторони виконавчого провадження.

У частинах першій, другій та п`ятій згаданої статті зазначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

На підставі частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до статті 512 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи зі змісту наведених норм права, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи універсального правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття первісного кредитора з одночасною заміною його новим кредитором.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах

Отже, під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні потрібно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи цивільних прав і обов`язків вибулої сторони.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або безпосередня вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у цивільних відносинах.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження та її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України саме за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник у таких правовідносинах, який набув від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, зокрема й право бути стороною виконавчого провадження.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 803/1273/16 (провадження №11-771ас18) та висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновки про те, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло всіх прав кредитора за зобов`язаннями, що випливають з кредитного договору від 06 червня 2008 року № BL 4869, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18, від 30 червня 2022 року у справі № 757/9754/13-ц (провадження № 61-19708св21), від 04 липня 2022 року у справі № 480/1397/15-ц (провадження № 61-1891св22), від 27 липня 2022 року у справі № 592/8859/15 (провадження № 61-10516св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 372/1742/15-ц

(провадження № 61-2105св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 2-1023/11 (провадження № 61-6493св22).

Так, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 зроблено висновок про те, що, розглядаючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. Відмовляючи в задоволенні заяви про заміну сторони у справі, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що у договорі, яким заявник обґрунтовує наявність у нього майнових прав, відсутній перелік майнових прав, які були передані заявнику, а міститься відсилка до додатку № 1 до цього договору, який нотаріально не посвідчений. Верховний Суд не погодився з таким висновком та звернув увагу на те, що потрібно розрізняти поняття «додаток до договору» та «додаткова угода до договору». Так, додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов. Водночас додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги статті 654 ЦК України, а також положення про нікчемність. Водночас суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин вимоги статті 654 ЦК України, не з`ясувавши правової природи підписаного між сторонами додатку до договору.

У постановах від 30 червня 2022 року у справі № 757/9754/13-ц

(провадження № 61-19708св21) та від 27 липня 2022 року у справі № 592/8859/15 (провадження № 61-10516св21) Верховний Суд звернув увагу на те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за перевірки та надання оцінки доказам, наданим на обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. Водночас встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 04 липня 2022 року у справі № 480/1397/15-ц

(провадження № 61-1891св22) виснував, що підставою правонаступництва юридичної особи є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально. Задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 2-1023/11 (провадження № 61-6493св22) зробив висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду.

У такому висновку Верховний Суд керується тим, що за умовами договору факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2 ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (фактор) зобов`язалося передати (сплатити) АТ «Універсал Банк» (клієнту) суму фінансування, а клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу на дату відступлення прав вимоги та інші дані зазначаються в реєстрі прав вимоги, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною цього договору та підписується одночасно з ним (пункт 2.1 договору факторингу).

Відповідно до пункту 2.3 договору факторингу відступлення права вимоги і всіх інших прав належних клієнту за кредитними договорами, договорами поруки та їх перехід від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передання реєстру прав вимог згідно з додатком № 2 до цього договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває всі права вимоги визначені цим договором та всі права вимоги за договором поруки. Сторони підписують акт приймання-передання реєстру прав вимог в день здійснення оплати суми фінансування згідно з пунктом 3.1 договору. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт приймання-передання реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 3.1 договору факторингу передбачено, що фактор зобов`язаний в день укладення сторонами цього договору сплатити клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів.

Згідно з пунктом 2.10 договору факторингу у зв`язку з відступленням прав вимоги, за умови повного виконання фактором свого обов`язку щодо сплати клієнту суми фінансування згідно з пунктом 3.1 цього договору, клієнт відступає фактору належні йому усі права за заявленими вимогами або встановленими вимогами до позичальника/іпотекодавця/заставодавця/ поручителя в межах судових та/або виконавчих проваджень.

Також за умовами пункту 1.1 договору факторингу акт приймання-передання - означає письмовий документ, який складається спільно клієнтом та фактором, у зв`язку з переходом прав вимоги від клієнта до фактора на умовах цього договору, який підтверджує передання факторові документів відповідно до умов цього договору та складається після повної сплати фактором клієнту суми фінансування при переданні документів; реєстр прав вимоги - погоджений список з переліком позичальників (прізвище, ім`я, по-батькові, ідентифікаційний номер, найменування, адреси проживання/місцезнаходження) та інформацією щодо боргів таких позичальників (номер та дата кредитного договору, розмір боргу), оформлений за формою, встановленою в додатку № 1 (форма реєстру прав вимоги в паперовому вигляді) і додатку № 3 (форма реєстру прав вимоги в електронному вигляді) до цього договору.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у витягу з реєстру прав вимоги згідно з додатком № 1 до договору факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2, підписаного клієнтом та фактором 30 квітня 2021 року, зазначено, що АТ «Універсал Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» право вимоги за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869, позичальником за яким є ОСОБА_2 .

Зазначений реєстр прав вимоги містить інформацію про позичальника та інформацію щодо його боргу (номер та дату кредитного договору, розмір боргу), що відповідає умовам пункту 1.1 договору факторингу. Зазначення іншої інформації у цьому реєстрі, зокрема, щодо поручителя умовами договору факторингу не передбачено.

Також 30 квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» підписали акт передання реєстру прав вимоги за договором факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2, згідно з яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги кількістю 1 611 шт., в результаті чого від клієнта до фактора перейшли права вимоги боргу від позичальників і фактор став кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх боргів. З урахуванням пункту 2.3 договору факторингу фактор став кредитором позичальника ОСОБА_2 стосовно боргу за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869 та набув всі права вимоги як до позичальника так і поручителя ОСОБА_1 за договором поруки від 06 червня 2008 року № BL 4869/11.

Верховний Суд врахував, що у пункті 2.9 договору факторингу визначено, що відступлення прав за договорами застави здійснюється сторонами на підставі окремо укладеного договору відступлення прав за договорами забезпечення. Отже, виключно у такому випадку передбачено укладення окремого договору відступлення прав. Натомість ОСОБА_1 не є майновим поручителем, договір застави (іпотеки) з банком не укладав. ОСОБА_1 є боржником за договором поруки від 06 червня 2008 року № BL 4869/11, а договір факторингу не передбачає укладення окремого договору відступлення прав вимоги за договором поруки.

Відповідно умовами договору факторингу від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2,витягом з реєстру прав вимоги від 30 квітня 2021 року (додаток № 1 до договору факторингу), актом передання реєстру прав вимоги за договором факторингу від 30 квітня 2021 року підтверджується факт переходу від АТ «Універсал Банк» до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» прав вимоги за основним зобов`язанням - кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869, позичальником за яким є ОСОБА_2 , та відповідно за акцесорним зобов`язанням - договором поруки, поручителем за яким є ОСОБА_1 .

Відтак доводи заявника про те, що в матеріалах справи немає доказів переходу прав вимоги саме до нього, є необґрунтованими та безпідставними.

Також суди врахували, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.

Встановивши, що надані заявником докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на невстановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржників ОСОБА_2 (позичальника) та ОСОБА_1 (поручителя).

Також у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 372/1742/15-ц (провадження № 61-2105св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що суди задовольнили заяву про заміну сторони виконавчого провадження, з тих підстав, що заявник згідно з договором про відступлення права вимоги набув право вимоги до боржника за попереднім договором купівлі-продажу квартири. Верховний Суд зауважив, що стаття 513 ЦК України закріплює правило обов`язкового вчинення правочину щодо заміни кредитора у такій самій формі як і правочину, за яким передаються права вимоги. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Верховний Суд дійшов переконання, що суди не надали належної правової оцінки тому факту, що в силу положень статті 513 ЦК України договір відступлення права вимоги мав бути вчинений у такій самій формі, як і попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким передавалися права вимоги, тобто підлягав нотаріальному посвідченню. Відтак, з огляду на порушення імперативних вимог щодо обов`язкового нотаріального посвідчення правочину договір відступлення права вимоги є нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін прав та обов`язків, що в ньому закріплені. Отже, за встановлених у цій справі обставин суди повинні були встановити нікчемність договору відступлення права вимоги та відмовити в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Висновки, викладені в згаданій постанові, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справі, фактичні обставини якої є відмінними від обставин справи, що переглядається. У цій справі кредитний договір від 06 червня 2008 року № BL 4869 укладено у простій письмовій формі, а тому договір факторингу не підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню та відповідно до частини першої статті 513 ЦК України був вчинений у простій письмовій формі. Тож договір факторингу не є нікчемним, тобто недійсним за законом.

З огляду на те, що договір факторингу не є нікчемним за законом та не визнаний судом недійсним, ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на підставі чинного договору набуло право вимоги до ОСОБА_2 (позичальника) та ОСОБА_1 (поручителя) за кредитним договором від 06 червня 2008 року № BL 4869, а отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про задоволення заяви товариства про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин щодо заміни сторони виконавчого провадження та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак