Постанова

від 09.08.2023 по справі 158/3041/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 158/3041/21

провадження № 61-3363св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня 2022 року у складі судді Польової М. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2023 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст клопотання

У листопаді 2021 року представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням до ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення (вироку) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року про стягнення аліментів на утримання дітей та сприянні в задоволенні потреб сім`ї.

Клопотання обґрунтоване тим, що 08 серпня 2017 року районним судом в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіка Польща винесено рішення (вирок), яким присуджено ОСОБА_2 сплату, зокрема:

1) аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_5 в розмірі

700 злотих щомісячно та ОСОБА_6 в розмірі 500 злотих щомісячно, разом в розмірі 1200 злотих щомісячно; 2) як сприяння в задоволенні потреб сім`ї сплату на користь ОСОБА_1 в розмірі 500 злотих щомісячно.

Посилаючись на те, що на теперішній час ОСОБА_2 проживає на території України та є громадянином України, рішення (вирок) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща, яке на території України не має законної сили, не виконує, чим порушує право дітей на належний рівень життя, просила визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення (вироку) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі за позовом малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , представником яких є їх матір ОСОБА_1 , проти ОСОБА_2 про аліменти та сприянні в задоволенні потреб сім`ї, яке набрало законної сили 02 вересня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, клопотання задоволено.

Постановлено визнати і надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення (вироку) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі №ІІІ RC 53/17, яким зобов`язано ОСОБА_2 сплачувати:

1) аліменти на користь малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 700,00 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 4 605,86 грн, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 500,00 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3 289,90 грн, разом в розмірі 1 200,00 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 7 895,76 грн, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого

2017 року до 10-го дня кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки матері малолітніх ОСОБА_1 ; 2) як сприяння в задоволенні потреб сім`ї сплату на користь ОСОБА_1 в розмірі

500,00 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3 289,90 грн, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого 2017 року до 10-го числа кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки уповноваженої ОСОБА_1 .

Допущено рішення в частині до виконання зі стягненням заборгованості за останні три роки до звернення до суду, тобто з 11 листопада 2018 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що зазначене рішення суду не оскаржувалося та вступило у законну силу 02 вересня 2017 року, рішення в частині стягнення аліментів на дітей та сприянні в задоволенні потреб сім`ї були зверненні до негайного виконання, про що зазначено у вищевказаному рішенні, а тому, враховуючи відсутність визначених статтею 268 ЦПК України підстав для відмови в задоволенні клопотання, суди дійшли висновку, що рішення (вирок) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі №ІІІ RC 53/17 підлягає визнанню та примусовому виконанню в Україні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17, провадження № 61-4092св19, від 14 липня 2021 року у справі № 638/1720/20, провадження № 61-6497св21, від 23 вересня 2022 року у справі № 686/11087/20, провадження № 61-19694св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирок районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі №ІІІ RC 53/17 був пред`явлений до примусового виконання в Україні з пропуском трирічного строку, оскільки він набрав законної сили у вересні 2017 року, а до примусового виконання пред`явлений лише в листопаді 2021 року і в ньому відсутня будь-яка дата, в тому числі кінцева, до якої мають сплачуватися грошові кошти. Іноземним судом також не наведено і події, з настанням якої стягнення грошових коштів припиняється.

Також вказував, що з аналізу долучених до клопотання документів вбачається, що вони не були подані в оригіналі чи в належним чином завірених копіях, і були перекладені особою, повноваження якої на здійснення таких перекладів не були підтверджені належним чином в суді першої інстанції, а самі документи за змістом не підтверджують тих обставин, доведення яких є обов`язковим для можливості прийняття обґрунтованого рішення про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду.

Судами попередніх інстанцій надано дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, яке приймалось без належного повідомлення боржника та за відсутності доказів отримання ним копії заочного рішення. Судами не враховано надані ним докази на підтвердження того, що у 2017 року він фізично перебував в Україні і не знав про судову справу щодо нього на території Польщі.

Також вказує, що суди попередніх інстанцій не перевірили дійсності заочного рішення, зокрема, чи справді воно приймалося 08 серпня 2017 року районним судом в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща в справі №ІІІ RC 53/17, та чи відповідає його зміст копії, долученій до клопотання представника ОСОБА_1 , а також чи долучено до клопотання копію повного чи скороченого тексту.

Крім того, посилався на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи порушив вимоги частин першої, другої статті 467 ЦПК України, оскільки не повідомив його про надходження вказаного клопотання, не надав місячний строк для подачі заперечення проти цього клопотанняі взагалі не повідомив про дату, час та місце розгляду справи.

Вважає, що перед тим як повідомляти боржника про судове засідання, що має бути зроблене судом винятково у порядку, прямо визначеному ЦПК України, необхідно спочатку мати докази отримання ним письмового повідомлення про надходження такого клопотання до суду, і лише в разі наявності доказів отримання боржником пропозиції надати письмові пояснення проти клопотання та лише після закінчення місячного строку суд був вправі приступити до розгляду клопотання по суті.

Крім того, вважає, що інформування боржника через веб-сайт не виправдовує процесуальних порушень суду першої інстанції в частині направлення повідомлення про надходження клопотання, копій матеріалів, оскільки такий порядок не передбачений чинним ЦПК України, як і повідомлення боржника про судові засідання в такий спосіб.

Апеляційний суд вказаного не врахував та належним чином доводи

ОСОБА_2 не перевірив, що призвело до прийняття необґрунтованої постанови, оскільки зазначені неправомірні дії суду першої інстанції фактично позбавили його реалізації власних прав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Воробей П. О. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права України, а також міжнародного права, і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням (вироком) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі №ІІІ RC 53/17, присуджено ОСОБА_2 сплату: 1) аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 700 злотих щомісячно та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 500 злотих щомісячно, разом в розмірі 1200 злотих щомісячно, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого 2017 року до 10-го дня кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки матері малолітніх ОСОБА_1 ; 2) як сприяння в задоволенні потреб сім`ї сплату на користь ОСОБА_1 в розмірі 500 злотих щомісячно, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого

2017 року до 10-го числа кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки уповноваженої ОСОБА_1; 3) на користь Державної скарбниці - Районного суду Раві Мазов`єцькій суми в розмірі

1020 злотих на покриття витрат, пов`язаних з провадженням від врахованої частини позову; 4) на користь адвоката Януша Сломки суми в розмірі

2400 злотих для покриття витрат неоплаченої юридичної допомоги наданої з державного обов`язку.

Як вбачається із вказаного рішення, воно не містить жодних відомостей про участь ОСОБА_2 у судовому провадженні про стягнення аліментів та сприянні в задоволенні потреб сім`ї.

Разом з тим, відповідно до підтвердження отримання 17 липня 2017 року поштового відправлення про виклик, зобов`язання прибути до суду, а також підтвердження отримання 16 серпня 2017 року копії рішення ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про розгляд справи та про прийняте рішення, у зв`язку із чим останній мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування норм закону.

Зазначене рішення суду не оскаржувалося та вступило у законну силу

02 вересня 2017 року, рішення в частині стягнення аліментів на дітей та сприянні в задоволенні потреб сім`ї були зверненні до негайного виконання, про що зазначено у вищевказаному рішенні.

У листопаді 2021 року представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням до ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення (вироку) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року про стягнення аліментів на утримання дітей та сприянні в задоволенні потреб сім`ї.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за клопотанням ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження даного клопотання письмово повідомлено боржника ОСОБА_2 . Запропоновано йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року призначено клопотання до розгляду в судовому засіданні

на 15 березня 2022 року та зазначено, що ОСОБА_2 було повідомлено про надходження до суду клопотання ОСОБА_1 та запропоновано йому у місячний строк подати можливі заперечення проти клопотання, проте жодних заперечень, клопотань від нього до суду не надійшло.

В подальшому розгляд справи відкладався на 13 квітня 2022 року та

05 травня 2022 року.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, клопотання задоволено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно зі статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Частиною першою статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Статтею 463 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Частиною першою статті 464 ЦПК передбачено, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Відповідно до вимог частини шостої статті 467 ЦПК України за наслідками розгляду поданих документів та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні з цього питання.

За змістом частини другої статті 468 ЦПК України, якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.

Питання визнання та виконання в Україні рішень, винесених на території Республіки Польща, регулюється Договором між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради

від 04 лютого 1994 року № 3941-XII (далі - Договір про правову допомогу).

Статтею 49 цього договору встановлено, що за умов, передбачених Договором про правову допомогу, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме: 1) рішення судів з цивільних справ; 2) рішення судів з кримінальних справ в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Положення пункту 1 застосовуються також до мирових угод з цивільних справ майнового характеру затверджених судом.

Частиною другою статті 51 Договору передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення потрібно додати: 1) рішення або його завірену копію разом з підтвердженням, що рішення набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, якщо рішення не набрало законної сили, разом з підтвердженням, що воно підлягає виконанню, якщо це не витікає з самого рішення; 2) документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене; а в випадку обмеженої процесуальної здатності сторони - документ, який підтверджує, що та сторона була представлена належним чином; 3) завірений переклад клопотання, а також документів, зазначених в підпунктах 1-2, на мову тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

Таким чином, порядок повідомлення учасника справи про судовий процес і вручення цій особі судової повістки (виклику в суд) регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori).

Розглядаючи клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення (вироку) районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року про стягнення аліментів на утримання дітей та сприянні в задоволенні потреб сім`ї, суди попередніх інстанцій встановили відсутність підстав, передбачених статтею 468 ЦПК України, для відмови в його задоволенні, а також дотримання представником ОСОБА_1 вимог статей 50, 51 Договору.

Судами попередніх інстанцій у даній справі на підставі доданих до клопотання повідомлень про виклик до суду установлено, що ОСОБА_2 з 17 липня 2017 року було відомо про розгляд справи судом в Республіці Польща.

При цьому апеляційний суд вмотивовано відхилив доводи боржника про те, що він виїхав з території Республіка Польща у лютому 2017 року і після цієї дати постійно проживав в Україні, оскільки такі не підтверджені належними доказами. Боржником не надано судам паспорту громадянина України для виїзду для кордон, у якому можливо дослідити відмітки щодо перетину кордону, а згідно з листом Державної прикордонної служби України інформація про перетин кордону ОСОБА_2 у 2017 році не зберіглася, оскільки такі відомості зберігаються протягом 5 років.

Також судом вмотивовано відхилено його доводи про те, що він не отримував повідомлення про виклик та копія рішення польського суду йому не вручалась та надані на підтвердження цих доводів докази, а саме: довідку від 01 серпня 2016 про реєстрацію в Лодзькому воєводстві строком

до 30 липня 2017 року та від 31 січня 2017 року про працевлаштування в Агенції тимчасової роботи Логарт у період з 18 серпня 2016 року по 31 січня 2017 року, оскільки такі не містять інформації про місце перебування та місце роботи ОСОБА_2 станом на час вручення повідомлень про виклик до суду - 10 липня 2017 року та про вручення рішення суду 09 серпня 2017 року, а тому не спростовує змісту повідомлень про виклик та висновків суду першої інстанції про подання заявником доказів щодо повідомлення ОСОБА_11 про розгляд справи судом Республіка Польща.

З огляду на вказане безпідставні посилання боржника й на § 1

статті 1135-5 ЦПК Республіки Польщі, оскільки ним не доведено, що на час розгляду справу у суді Республіки Польщі він був особою, яка проживала за кордоном, тобто на території України.

За встановлених судами обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки ОСОБА_2 , будучи обізнаним про розгляд справи №ІІІ RC 53/17, не був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі в Республіці Польща особисто або через свого представника, а наявність передбачених законом підстав для відмови в задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не доведено.

Доводи боржника про те, що до клопотання не подано повного тексту рішення іноземного суду, як це передбачено частиною 3 статті 466 ЦПК України, є безпідставними, оскільки у положеннях цієї статті йдеться про необхідність долучити до клопотання засвідчену в установленому порядку копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання, що було виконано заявником.

Крім того, безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що вирок районного суду в Раві Мазов`єцкій ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 08 серпня 2017 року в справі №ІІІ RC 53/17був пред`явлений до примусового виконання в Україні з пропуском трирічного строку, бо він набрав законної сили у вересні 2017 року, оскільки статтею 463 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Щодо порушення судом першої інстанції вимог частин першої, другої статті 467 ЦПК України

За умовами частини першої статті 467 ЦПК України про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п`ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також якщо у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду (частина друга статті 467 ЦПК України).

В матеріалах справи містяться відомості підрозділу УДМС України у Волинській області, надані на запит суду першої інстанції, про місце реєстрації ОСОБА_2 , а саме:

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за клопотанням ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження даного клопотання письмово повідомлено боржника ОСОБА_2 . Запропоновано йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Вказана ухвала суду 02 грудня 2021 року була направлена на адресу

ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , проте була повернута на адресу суду з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається врученням судової повістки цій особі.

З огляду на вказане колегія суддів відхиляє посилання боржника у касаційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог частин першої, другої статті 467 ЦПК України, а саме не повідомлення його про надходження вказаного клопотання та не надання місячного строку для подачі заперечення проти цього клопотання, оскільки ухвала суду першої інстанції від 30 листопада 2021 року направлялася ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем його проживання, проте була повернута з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається врученням такої ухвали.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року призначено клопотання до розгляду в судовому засіданні на 15 березня 2022 року та зазначено, що ОСОБА_2 було повідомлено про надходження до суду клопотання

ОСОБА_1 та запропоновано йому у місячний строк подати можливі заперечення проти клопотання, проте жодних заперечень, клопотань від нього до суду не надійшло.

В подальшому розгляд справи відкладався на 13 квітня 2022 року

та 05 травня 2022 року.

Суд першої інстанції також направляв ОСОБА_2 копію ухвали про призначення справи до судового розгляду на 15 березня 2022 року на адресу: АДРЕСА_2 , тобто не на адресу його реєстрації, а на адресу, вказану в клопотанні як адреса його проживання. Вказана ухвала суду була повернута на адресу суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Повістка з викликом на 13 квітня 2022 року була направлена на зареєстровану адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , проте повернута на адресу суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Матеріали справи містять супровідний лист суду від 13 квітня 2022 року про повторне направлення боржнику ухвали суду від 22 лютого 2022 року та клопотання заявника із додатками і повістку про призначення справи до розгляду на 05 травня 2022 року, проте доказів її отримання останнім або повернення до суду матеріали справи не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

Отже, повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.

Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що боржник повідомлявся про судові засідання, призначені на 15 березня, 13 квітня та

05 травня 2022 року судовими оголошеннями, сформованими засобами автоматизованої системи діловодства суду та опублікованими за посиланням: https://kiv.vl.court.gov.ua/sud0305/pres-centr/news/.

За умовами частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому, суд зазначає, що положення статті 128 ЦПК України поширюються і на провадження, які відбуваються після розгляду справи по суті та спрямовані на виконання судового рішення, оскільки розгляд справи і виконання судового рішення відповідно до висновків ЄСПЛ є стадіями одного провадження, а тому положення вказаної статті поширюються і на розгляд клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду..

Отже, враховуючи особливості цього провадження, а також те, що суду першої інстанції не було достовірно відомо про місцезнаходження боржника ОСОБА_2 , що було підтверджено й боржником в суді апеляційної інстанції, зокрема, що він не проживає у місті Ківерці за зареєстрованим місцем проживання з 2020 року та місцем, зазначеним в клопотанні як місце фактичного проживання, оскільки проживає в селі Незвір Луцького району, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до положень частини 11 статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що в свою чергу є підставою для розгляду клопотання за відсутності боржника.

За таких обставин доводи касаційної скарги щодо неповідомлення судом першої інстанції про надходження вказаного клопотання, не надання місячного строку для подачі заперечення проти цього клопотанняі не повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17, провадження № 61-4092св19, від 14 липня 2021 року у справі № 638/1720/20, провадження № 61-6497св21, від 23 вересня 2022 року у справі

№ 686/11087/20, провадження № 61-19694св21, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня

2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович