Постанова

від 17.07.2024 по справі 158/3041/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/3041/21 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М. Провадження № 22-ц/802/762/24 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Ганжа М. І.,

з участю: державного виконавця Косинська Н. В.,

представника стягувача ОСОБА_1 ,

представника боржника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за поданням державного виконавця Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міністерства юстиції України Косинської Надії Василівни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_3 , стягувач ОСОБА_4 за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_3 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року державний виконавець Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Косинська Н.В. звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти, в якому просила надати дозвіл на примусову реалізацію майна боржника ОСОБА_3 , а саме: 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою погашення заборгованості по виконавчим провадженням №69767670 та №69767909.

Подання мотивоване тим, що на виконанні Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції перебувають виконавчі провадження від 05.09.2022 №69767670 та №69767909 про примусове виконання виконавчих листів №158/3140/21, виданих Ківерцівським районним судом Волинської області про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду від 08.08.2017 про зобов`язання ОСОБА_5 сплачувати аліменти на користь малолітніх дітей та як сприяння в задоволенні потреб сім`ї. Сукупний розмір заборгованості по виконавчим провадженням станом на даний час складає 1 004 793,96 грн.

В ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником обліковується нерухоме майно, а саме 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до експертної оцінки вартість об`єкта становить 351 500 грн. Відповідно до будинкової книги №70605 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.03.2007 по даний час та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06.10.2011 по даний час.

02.01.2024 державний виконавець звернулась до Служби у справах дітей Ківерцівської міської ради, як органу опіки та піклування, з проханням розглянути питання про надання дозволу на примусову реалізацію 1/2 частки квартири, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по аліментах, право користуванням яким мають діти. Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 12.02.2024 №24 державному виконавцю відмовлено у наданні такого дозволу. Таким чином, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Крім того, неповнолітні діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , набули громадянство Республіки Польща та постійно проживають на території іншої держави.

Враховуючи вищевикладене, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме: відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець звернулась до суду із поданням про надання дозволу на примусову реалізацію майна боржника ОСОБА_3 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду від 05 червня 2024 року подання задоволено.

Постановлено звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_3 , а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 (з яких 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03 квітня 2018 року, та 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2002 року), в якій зареєстровані діти, з метою погашення заборгованості по виконавчим провадженням №69767670 та №69767909.

Боржник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права судом.

Зазначає, що судом не витребувано матеріалів виконавчого провадження, вважає необгрунтованими висновки суду, що в разі задоволення подання не будуть порушені права неповнолітніх дітей, не враховано правових висновків Верховного Суду щодо необхідності отримання дозволу органу опіки і піклування для звернення стягнення на майно, у якому зареєстровані діти, оскільки орган опіки не надав дозволу, діти продовжують залишатися громадянами України, оскільки їх громадянство не припинено.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

Ківерцівським районним судом Волинської області 25.08.2022 було видано два виконавчі листи:

1) №158/3041/21 про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_11 аліментів на користь малолітніх дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 700 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 4605,86 грн. та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 500 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3289,90 грн., разом в розмірі 1200 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 7895,76 грн., оплачується наперед, починаючи з 01.02.2017 до 10-го дня кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки матері малолітніх ОСОБА_14 (т.3 а.с.4);

2) №158/3041/21 про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_11 як сприяння в задоволенні потреб сім`ї сплату в розмірі 500 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3289,90 грн., оплачується наперед, починаючи з 01.02.2017 до 10-го числа кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки уповноваженої ОСОБА_14 (т. 3 а.с.6).

Постановами державного виконавця Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міністерства юстиції України Косинською Надією Василівною від 05.09.2022 відкрито виконавчі провадження №69767670 та №69767909 на підставі виконавчих листів Ківерцівського районного суду Волинської області №158/3041/21 (т.3, а.с.5, 7).

Постановою державного виконавця Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міністерства юстиції України Косинською Надією Василівною від 31.08.2023 про опис та арешт майна (коштів) боржника, державним виконавцем описано та накладено арешт на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , з яких 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03.04.2018, та 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25.07.2002 (т.3, а.с.14-15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №353837178 від 10.11.2023 квартира АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить:

- 1/4 частки ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03.04.2018;

- 1/4 частки ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25.07.2002;

- 1/4 частки ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25.07.2002;

- 1/4 частки ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25.07.2002 (т.3, а.с.10-13).

Перед зверненням до суду із вказаним поданням, державний виконавець звернулась до служби у справах дітей виконавчого комітету Ківерцівської міської ради із поданням щодо надання дозволу на примусову реалізацію з прилюдних торгів 1/2 частки квартири, належній ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради №24 від 12.02.2024 відмовлено державному виконавцю Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міністерства юстиції України Косинській Н.В. у наданні дозволу на примусову реалізацію з прилюдних торгів 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 (т.3, а.с.20).

Задовольняючи подання суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із відсутністю дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець правомірно звернувся до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Внаслідок реалізації належної боржнику частини квартири неповнолітня ОСОБА_6 не втратить право власності та користування вказаною квартирою з тієї причини, що вона є власником 1/4 частки квартири. Оскільки матір дітей ОСОБА_4 є також власником 1/4 частки квартири, тому неповнолітній ОСОБА_7 також не буде позбавлений права користування даною квартирою.

Такий висновок суду є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на законі.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», N 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у державного виконавця перебувають виконавче провадження від 05.09.2022 №69767670 та №69767909 про примусове виконання виконавчих листів №158/3140/21, виданих Ківерцівським районним судом Волинської області про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду від 08.08.2017 про зобов`язання ОСОБА_5 (на даний час змінив прізвище на ОСОБА_15 ) сплачувати аліменти на малолітніх дітей та додатков - кошти на користь ОСОБА_4 - як сприяння в задоволенні потреб сім`ї. Сукупний розмір заборгованості за виконавчими провадженнями станом на даний час складає 1004793,96 грн

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостоїстатті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

У даному судовому засіданні державний виконавець повідомила про відсутність іншого майна у боржника, на яке можна звернути стягнення. Представник відповідача указаної обставини не заперечував, також не подав доказів, які указують на наявність у боржника іншого майна, на яке можна звернути стягнення, або достатніх доходів , коштів, чи рухомого майна, що погасити заборгованість, що виникла.

У зв`язку з наведеним викладена в апеляційній скарзі вимога про витребування апеляційним судом матеріалів виконавчого провадження, без наведення мотивів, які саме документи боржник вважає за необхідне дослідити, і які саме обставини вважає за необхідне підтвердити та спростувати, є безпідставною.

Відповідно до наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_16 у виконавчому провадженні №69767909 станом на 21.03.2024 зі сплати аліментів становить 292 647,07 грн (а.с.8-9).

У даному судовому засіданні встановлено, що заборгованість по сплаті аліментів на дітей ( виконавче провадження №69767670) на час звернення з поданням становить 702546.000 грн.

З розрахунку заборгованості по ВП № вбачається, що загальна сума заборгованості становить 292647,07, боржник починаючи з жовтня 2023 по лютий 2024 сплачував по 792.63 гривень на виконання зобов`язань, у той час як щомісячний розмір аліментів становить 3289.90 грн.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року N 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за N 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що відмова органу опіки та піклування у наданні дозволу на звернення стягнення на житло, у якому зареєстровані малолітні діти, унеможливлює задоволення подання державного виконавця. Посилаючись на цю ж саму постанову Великої Палати Верховного Суду, представник відповідача вибірково наводить текст постанови, виокремлюючи окремі твердження, без їх системного зв`язку із змістом постанови в цілому, що спотворює ту правову позицію, яка висловлена Верховним Судом.

Аргументи апеляційної скарги про порушення прав дітей на користування житлом апеляційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції правильно зазначив в оскраженій ухвалі, що неповнолітні діти зберігають право користування житлом незалежно від реалізації належної боржнику ОСОБА_17 частки в квартирі, оскільки неповнолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 25.07.2007 є власником 1/4 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.3, а.с.50), власником іншої 1/4 частки квартири є матір дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 , що забезпечує дітям право користування житлом, збереження їх житла.

Також апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що необхідність звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_17 виникла у зв`язку із невиконанням ОСОБА_17 рішення суду про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та стягнення коштів на користь ОСОБА_4 на задоволення потреб сім`ї, до якої відносяться неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також їх матір, з якою вони проживають на даний час , тому мотиви апеляційної скарги про порушення прав та інтересів дітей у зв`язку із задоволенням подання, колегія суддів вважає неспроможними.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що незважаючи на надання неповнолітнім громадянства Республіка Польша, їх права на користування житлом є непорушними в Україні.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розподілу державним виконавцем стягнутих з боржника коштів не стосується предмету доказування, а в разі, якщо боржник вважає дії або бездіяльність державного виконавця неправомірними, він не позбавлений їх оскаржити.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, закону та судової практики, не спростовують висновків суду, які викладені в оскраженій ухвалі, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до приписів статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін, як таке, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 389, 390 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: