Постанова

від 26.07.2023 по справі 138/56/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

місто Київ

справа № 138/56/22

провадження № 61-2095св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної податкової служби України, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - СТОВ «Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про визнання права власності на нежитлове приміщення.

На обґрунтування позову посилалося на те, що СТОВ «Україна» є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» (далі - КСП «Україна») с. Шлишківці Могилів-Подільського району Вінницької області та діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням зборів учасників СТОВ «Україна» (протокол від 18 листопада 2011 року № 5 із доповненнями), яке є невід`ємною частино Статуту.

15 червня 2001 року відбулися збори власників майнових паїв, якими були затверджені списки осіб, які мають право на майновий пай, та затверджено списки майна колишнього КСП «Україна», яке підлягало розпаюванню.

25 квітня 2001 року відбулися збори співвласників майнових паїв, метою яких була організація процесу врегулювання майнових відносин між користувачами майна реорганізованого КСП та співвласниками цього майна, оформлення майна пайового фонду у спільну часткову власність відповідно до указу Президента України «Про заходи забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки».

02 березня 2008 року СТОВ «Україна» в особі засновника ОСОБА_20 купило у ОСОБА_1 , який діяв від імені співвласників майна, майно, що належало їм на праві спільної часткової власності, серед якого було рухоме та нерухоме майно, у тому числі приміщення ферми, позначене на плані літ. «А», вагова літ. «Б» та силосна яма літ. «В», які становлять єдиний комплекс і розміщені на АДРЕСА_1 .

У 2008 році СТОВ «Україна» повністю розрахувалося із власниками майнових паїв за куплене майно, а власники майнових паїв передали СТОВ свідоцтва про право власності на майнові паї.

Після оформлення акта приймання-передачі все майно перебуває у користуванні позивача, проте оформити право власності на вказане нежитлове приміщення позивач не може, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на нього.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 31 березня 2022 року позов задоволено.

Визнано за СТОВ «Україна» право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яке складається із ферми літ. «А», вагової літ. «Б» та силосної ями літ. «В».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони уклали в письмовій формі договір купівлі-продажу, позивач виконав усі умови договору купівлі-продажу, зокрема, прийняв у власність нежитлову будівлю та сплатив продавцю його вартість, а відповідач продав позивачу спірну будівлю та прийняв за неї гроші.

Зазначені обставини свідчать про письмову домовленість між сторонами щодо умов та істотних обставин договору купівлі-продажу майна та фактичне виконання ними умов договору, проте у позасудовому порядку здійснити реєстрацію належного йому права позивач не має можливості, чим порушено його інтереси, що є підставою для задоволення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної податкової служби України (далі - ДПС України), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 31 березня 2022 року

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ДПС України, ГУ ПФУ у Вінницькій області на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 31 березня 2022 року закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі ДПС України чи ГУ ПФУ у Вінницькій області, тому прокуратура, яка діє в їхніх інтересах, не відноситься до кола осіб, які відповідно до статті 352 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2023 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що спірне майно передане відповідно до акта приймання-передачі від 25 березня 2008 року. Розрахунок за майнові паї проводився через касу господарства, а первинні документи відсутні у зв`язку зі спливом терміну їх зберігання, що підтверджується довідкою СТОВ «Україна» від 21 грудня 2021 року № 9.

Суд першої інстанції не перевірив, як власники майна, тобто спілка громадян - співвласників майна реорганізованого КПС «Україна», ухилялись від офіційної реєстрації права власності, беручи до уваги те, що під час судового засідання відповідач не заперечував проти задоволення позову.

Суд не перевірив, чи є ОСОБА_1 належним відповідачем та чи мав він повноваження представляти спілку громадян - співвласників реорганізованого КСП «Україна» та підписувати договір купівлі-продажу від 02 березня 2008 року.

До участі у справі як третіх осіб залучено лише 18 громадян - співвласників реорганізованого КСП «Україна», які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, проте відповідно до протоколу № 1 зборів співвласників майна від 15 грудня 2007 року власниками паїв є 197 осіб.

Також відповідно до матеріалів справи дії позивача та відповідача спрямовані на ухилення від сплати обов`язкових платежів, а не на захист своїх прав чи інтересів.

Суди не врахували, що з доходу, отриманого від відчуження нежитлових приміщень, до бюджету підлягає сплаті 5 % від вартості приміщень та військовий збір у розмірі 1,5 % від доходу. Проте зазначені кошти у розмірі 15 957,76 грн до бюджету не сплачені.

Водночас можливість компетентних контролюючих органів здійснити контроль за надходженням відповідних обов`язкових платежів пов`язана виключно із надходженням від нотаріуса, який посвідчує договір, такої інформації.

Тому рішення суду, яким визнано укладеним правочин, який підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, позбавляє можливості проконтролювати повноту відповідних надходжень, які справляються без прийняття податкових повідомлень-рішень контролюючим органом.

Зазначене впливає на обов`язки контролюючих органів щодо контролю за дотриманням законодавства з питань оподаткування та справляння збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 6, 7, 13, 131-1, 143 Конституції України, статей 2, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», статей 56, 263, 362 ЦПК України, статей 167, 168, 172 Податкового кодексу України (далі - ПК України), неврахування висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 17 жовтня 2018 року у справі № 910/11919/17, від 13 листопада 2018 року у справі № 910/2989/18, від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, від 21 січня 2019 року у справі № 909/516/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 126/3557/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 18 травня 2020 року у справі № 125/1640/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 454/529/19.

У травні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що у КСП «Україна» правовстановлюючі документи на основні засоби виробництва не оформлялися, а відображалися в балансах та облікових картках, тому нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу не було можливості.

Єдиним способом захисту своїх права у СТОВ «Україна» було звернення до суду. Несплата податків не впливає на законність рішення суду першої інстанції, оскільки відповідні органи можуть звернутися до СТОВ «Україна» з вимогою про їх сплату.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках (див. постанову Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 454/529/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі № 142/119/20 (провадження № 61-9790св21) зазначено, що «проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України. Законодавець не пов`язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Цивільний суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів».

При зверненні до суду з апеляційною скаргою прокурор в інтересах держави в особі ДПС України, ГУ ПФУ у Вінницькій області вказував, що оскарженим рішенням порушено інтереси держави, оскільки у разі дотримання сторонами у справі належної процедури оформлення переходу права власності та посвідчення такого договору нотаріусом сплачуються платежі, які оподатковуються у порядку, передбаченому ПК України, натомість цим рішенням суду першої інстанції позбавлено державу відповідних надходжень до бюджету.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі відсутні обставини, які б свідчили, що приватно-правовий інструментарій (позов про визнання права власності на майно) використовується учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню, тобто не для захисту цивільних прав та інтересів.

Суд апеляційної інстанції врахував, що законодавець не пов`язує можливість визнання права власності із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання права власності.

Встановивши, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 31 березня 2022 року не вирішувалось питання про права та обов`язки держави в особі ДПС України, ГУ ПФУ у Вінницькій області, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на неврахування висновків, викладених у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 18 травня 2020 року у справі № 125/1640/17 щодо вирішенням вимог про визнання правочинів дійсними та визнання права власності на майно, оскільки вони стосуються вирішення спору по суті, а не вирішення судовими рішеннями прав чи інтересів осіб, які не брали участі у розгляді справи.

Посилання заявника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 126/3557/17, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20.

Відповідно до оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, які мають перевагу над висновками колегії суддів.

У постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, звільнення та повернення земельної ділянки; від 13 листопада 2018 року у справі № 910/2989/18 про визнання договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладеним; від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18про визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки; від 21 січня 2019 року у справі № 909/516/18 про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно, на які посилається заявник у касаційній скарзі, висновки щодо обґрунтованості доводів прокурора про наявність підстав для представництва інтересів держави, зроблені в інших правовідносинах, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.

Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі відсутні обставини, які б свідчили, що приватно-правовий інструментарій використовується учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню, тобто не для захисту цивільних прав та інтересів, а тому немає підстав стверджувати, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі ДПС України чи ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко