Ухвала

від 18.08.2023 по справі 385/826/23

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/826/23

Провадження № 1-кс/385/259/23

У Х В А Л А

слідчого судді

18.08.2023 року м. Гайворон

слідчий суддя Гайворонського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши в судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 (м. Гайворон) Голованівського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Гайворонського відділу Голованівської окружної прокуратури ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022122050000092 від 20.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, про арешт майна

ВСТАНОВИВ:

старший слідчий СВ ВП №1 (м. Гайворон) ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором Гайворонського відділу Голованівської окружної прокуратури ОСОБА_5 , в якому просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи його тим, що останньому повідомлено про підозру у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України та під час досудового розслідування заявлено цивільний позов.

Санкція ч. 4 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий, прокурор, повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі для забезпечення цивільного позову (п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України).

На виконання вимог вказаної статті органом досудового розслідування встановлено, що у приватній власності підозрюваного перебуває квартира АДРЕСА_1 , власником якої є підозрюваний ОСОБА_6 .

В кримінальному провадженні, на стадії досудового розслідування Державним підприємством «Заваллівське управління комунального господарства» заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 на суму 424166,67 грн

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення цивільного позову слідчий просив накласти арешт на зазначене майно, заборонивши державним реєстраторам здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін права власності, перереєстрації а також проведення будь-яких інших реєстраційних дій, що пов`язані із нерухомим майном.

В судовому засідання слідчий та прокурор просили задовольнити клопотання, додатково пояснили, що сума встановлених збитків та ціна цивільного позову співмірні з вартістю даної квартири, прокурор просила долучити висновок експерта від 28.07.2023.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього документи, проаналізувавши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст. 132 КПК України не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається з клопотанням.

Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень статті 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду. З метою підготовки до судового розгляду суд вчиняє дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.

Так під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Отже клопотання обґрунтоване тим, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №42022122050000092 від 20.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України в якому ОСОБА_6 підозрюється в тому, що в період з 03.01.2017 по 10.03.2021 перебував на посаді директора Державного підприємства «Заваллівське управління комунального господарства», яке є юридичною особою та має самостійний баланс, поточні рахунки у банківських установах, штамп, печать та діє на підставі господарського розрахунку, у зв`язку з чим мав право підпису всіх документів, необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до статуту підприємства, тобто був службовою особою, що постійно обіймає на комунальному підприємстві посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, отже мав статус службової особи в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України.

За даними досудового розслідування він підозрюється в тому, що у період часу із вересня 2017 року по вересня 2021 року (більш точної дати та часу органом досудового розслідування не встановлено, але не пізніше з 22.09.2017 року по 11.09.2018 року) ОСОБА_6 , будучи службовою особою, обіймаючи посаду директора Державного підприємства «Заваллівське управління комунального господарства», та виконуючи покладені на нього, як керівника, обов`язки з ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, будучи службовою особою, реалізував злочинний умисел на розтрату бюджетних коштів у великому розмірі, шляхом зловживання службовим становищем, під видом укладення фіктивних угод про закупівлю в суб`єктів господарювання обладнання для забезпечення діяльності ДП ЗУКГ.

Так, діючи з єдиним продовжуваним злочинним умислом, спрямованим на розтрату бюджетних коштів у великому розмірі, ОСОБА_6 особисто уклав договори на поставку товарів, достовірно знаючи про відсутність наміру на укладення реальних договірних взаємовідносин між очолюваним ним підприємством (ДП ЗУКГ) та ТОВ «ГідроАвтоматизація» (код ЄДРПОУ 38340160), ФОП ОСОБА_7 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Таким чином ОСОБА_6 підозрюється в тому, будучи службовою особою - директором ДП ЗУКГ, усвідомлюючи те, що він наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функцій, у тому числі в частині розпорядження коштами очолюваного ним комунального підприємства, використовуючи своє службове становище, в період із вересня 2017 року по вересень 2018 року уклав п`ять договорів про поставку (придбання) обладнання на загальну суму 470500, 00 грн., достовірно знаючи про їх фіктивність, тобто діючи всупереч інтересам очолюваного ним підприємства, не спрямовуючи зазначені видатки на реальні потреби для забезпечення діяльності ДП ЗУКГ, тим самим умисно вчинив розтрату бюджетних коштів у великих розмірах на загальну суму 470500, 00 грн., що становить більше ніж 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (станом на 01.01.2018 року), на користь ТОВ «ГідроАвтоматизація» (код ЄДРПОУ 38340160), «ФОП ОСОБА_7 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 )».

ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, а саме: розтрата чужого майна, яке було ввірене особі та перебувало в її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах (а. с. 172-178).

ДП «ЗУКГ» пред`явлено цивільний позов в порядку ст. 128 ЦПК України до ОСОБА_6 на суму 424166,67 грн (а.с. 17-24).

Розмір позовних вимог підтверджений висновком експерта від 28.07.2023 № СЕ-19/112-23/553-ЕК.

Санкція ч. 4 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий, прокурор, повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі для забезпечення цивільного позову (п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Встановлено та підтверджено відповідною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що у приватній власності обвинуваченого перебуває наступне нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ,власником якої є підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою забезпечення у майбутньому виконання рішення суду в частині відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Беручи до уваги вище викладені факти і обставини, на думку суду, накладення арешту необхідне, оскільки існують вагомі ризики, пов`язані з можливим відчуженням та переоформленням вище зазначеного майна, що може призвести до його втрати та/або може сприяти вчиненню нових злочинів, в тому числі, пов`язаних з оформленням, переоформленням права власності на вищевказане майно.

Враховуючи, що в кримінальному провадженні заявлено цивільний позов на суму 424166,67 грн, ціна позову підтверджується висновком експерта, а отже наявний обґрунтований розмір цивільного позову у кримінальному провадженні, дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження, виконання завдань та вимог кримінального провадження, попередження дій власника майна, пов`язаних з переоформленням права власності на вищевказане майно, накладання арешту на зазначене майно є необхідним.

Слідчий довів, що потреби сторони обвинувачення виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням, може бути виконане.

Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть його збереженню.

При цьому суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

На переконання суду, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.

Слідчим та прокурором доведено, що майно, мова про яке йдеться в клопотанні, має значення для досягнення цілей кримінального провадження у вигляді забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального проавпорушення, що обумовлюють необхідність обмеження (арешту) у виді заборони розпорядження майном. А тому в цій частині клопотання підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що з метою збереження майна та забезпечення у майбутньому виконання рішення суду в частині можливого забезпечення цивільного позову, застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна шляхом заборони розпорядження, заборони вчинення реєстраційних дій, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, привести до неправомірного вибуття майна з власності. Крім того саме таке обмеження лише права розпорядження нерухомим майном є найменш обтяжливим, що відповідає ч. 4 ст. 173 КПК України та достатнє для виконання мети накладення арешту.

Керуючись ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт шляхом заборони розпорядження квартирою АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно пов`язані зі зміною права власності стосовно вищевказаного об`єкту нерухомого майна.

В задоволенні інших вимог клопотання відмовити.

У відповідності до ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Якщо ухвала постановлена без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.

Слідчий суддя ОСОБА_1

Дата документу 18.08.2023