Постанова

від 11.08.2023 по справі 914/652/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2023 р. м. Львів Справа №914/652/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівВ.М. Гриців

О.В. Зварич

секретар судового засіданняЗалуцький Д.Т.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Торговий центр А», б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-05/531/23 від 21.02.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року (суддя Запотічняк О.Д., повний текст рішення складено 19.01.2023, м. Львів)

у справі №914/652/22

за позовом Приватного акціонерного товариства «Торговий центр «А», с. Чернилява, Яворівський район, Львівська область

до відповідача Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмету спору Приватне підприємство «Житлобудінвест», м. Перемишляни, Львівська область

про визнання договору про сплату пайового внеску не дійсним

за участю представників учасників процесу:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

третя особа: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

07.04.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Торговий центр «А» до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПП «Житлобудінвест» про визнання договору про сплату пайового внеску недійсним.

Дані позовні вимоги мотивовано тим, що договір про пайову участь №38 від 02.02.2017 укладено з порушенням норм законодавства, а саме такий був укладений позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки без укладення зазначеного договору неможливо було б забезпечити введення об`єкта будівництва в експлуатацію, чим порушувались би права інвесторів будівництва. При цьому, позивач зазначив, що містобудівні умови та обмеження видані замовнику 16 рішеннями, які затверджені виконавчим комітетом Львівської міської ради від 16.03.2018, серед яких рішення на затвердження містобудівних умов та обмежень №279, на проектування та будівництво багатоквартирного житлового будинку №4 блок-секцій 4.1, 4.2, 4.3 та центру розвитку дитини на вул.3алізничній,7. На підставі цього рішення ПП «Житлобудінвест» у 2019 році було розроблено проект на будівництво багатоквартирного житлового будинку №4 блок-секцій 4.1, 4.2, 4.3 та центру розвитку дитини на вул.3алізничній,7, який у 2020 році пройшов експертизу в ДП «Західний експертно-технічний центр держпраці». Відтак вважає, що наведені обставини у сукупності є безумовною підставою для визнання оспорюваного договору про пайову участь № 38 від 02.02.2017 недійсним, з посиланням на ст. 233 та ч.3 ст. 203 Цивільного кодексу України.

В поясненнях, відповідач, в свою чергу заперечив позовні вимоги, вказавши на те, що Львівською міською радою прийнято ухвалу від 03.04.2008 № 1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами та доповненнями) в редакції, що була чинна на момент укладення договору, визначено право Львівської міської ради залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами затвердженими Львівською міською радою. Порядок на час укладення спірного договору не був скасований, в тому числі і в судовому порядку. У справі №914/1311/21, яке постановою Західного апеляційного господарського суду залишено без змін, задоволено позов керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова поданого в інтересах департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПрАТ «Торговий центр «А» про стягнення пайового внеску в розмірі 4 202 147, 99 грн. за договором про пайову участь від 02.02.2017 № 38. Даним судовим рішенням встановлено, що укладаючи 02.02.2017 договір, сторони діяли відповідно до чинних на цей час приписів цього закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений законом. Більше того, відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Отже, з огляду на наведене вказує, що укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 02.02.2017 року є чинним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами. Зміст та умови оспорюваного правочину відповідають положенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому доводи позивача щодо порушення при укладенні договору статей 203, 215 Цивільного кодексу України та вказаного закону вважає необґрунтованими. Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір укладено саме під впливом тяжких для нього обставин, проти його волі та на вкрай невигідних умовах. Також, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.

Третя особа - ПП «Житлобудінвет», в письмових поясненнях також вважає, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, з огляду на те, що позивачем належним чином обґрунтовано вимоги, що без укладення оспорюваного договору неможливо було б прийняти в експлуатацію об`єкт будівництва: «Будівництво багатоквартирних житлових будинків блок-секцій 1.1,1.2,1.3 з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Залізничній,7 у м. Львові».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/562/22 в позові відмовлено.

Дане рішення мотивовано положеннями прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», де чітко визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Встановлено, що рішення виконавчого комітету ЛМР № 279 від 16.03.2018 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва ПАТ «Торговий центр «А» багатоквартирного житлового будинку № 4 (блок секції 4.1, 4.2, 4.3) та центру розвитку дитини на вул. Залізничній, 7», на яке покликається позивач стосується нового та іншого об`єкта будівництва, якого на момент укладення спірного договору не існувало.

Крім цього, доказів того, що будівництво багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення, на яке укладено оспорюваний договір про пайову участь, не підпадає під перелік об`єктів, які звільнені законом від сплати пайової участі, підстав для звільнення від сплати такого внеску позивачем не наведено, як і не надано доказів здійснення будівництва таких об`єктів.

Отже, відповідно до цього, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що зміст та умови оспорюваного правочину відповідають положенням Закону України №132-ІХ від 20.09.2019, а тому доводи позивача, щодо порушення при укладенні договору статей 203, 215 Цивільного кодексу України та вказаного закону визнано необґрунтованими.

Позивач ПАТ «Торговий центр «А», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, з неповним дослідження матеріалів та обставин справи, а саме:

-судом, як вважає скаржник, не взято до уваги того, що договір мав би бути визнаний не дійсним, з підстав визначених ч.1 , ч.3 ст. 203 та ст. 233 ЦК України;

-вважає, що зміст договору пайової участі прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в силу ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій же земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (абз. 6 ч.4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»);

-договір пайової участі був укладений позивачем під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах, оскільки через не приведення актів законодавства у відповідність до Закону №132-ІХ без укладення зазначеного договору неможливо було б забезпечити введення об`єкта будівництва в експлуатацію, чим порушувались би права інвесторів.

З огляду на наведене, скаржник вважає, що наведені обставини у сукупності є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, що передбачено ст. 233 Цивільного кодексу України, а також проти волі позивача, що не відповідає ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до цього, просить, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.01.2023 у справі №914/652/22 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задоволити.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2023 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Торговий центр «А», б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-05/531/23 від 21.02.2023) на рішення Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22. Витребувано матеріали справи №914/652/22 в Господарського суду

09.05.2023 в канцелярію суду поступили матеріали справи №914/652/22.

В подальшому, ухвалою суду від 10.05.2023 призначено розгляд справи №914/652/22 в судове засідання на 24.05.2023.

З підстав визначених в ухвалах суду від 24.05.2023, 28.06.2023 розгляд справи відкладався, востаннє на 02.08.2023.

02.08.2023 на електронну пошту суду від представника ПрАТ «Торговий центр «А» повторно поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю як визначеного адвоката від об`єднання як представника потерпілого ПрАТ «Львівський холодокомбінат» у кримінальній справі яка призначена на 02.08.2023 №450/1357/17 на 11 год. 00 хв. Вказує, що дана справа №914/652/22 та рішення у ній є надзвичайно важливими для апелянта, а відтак має намір особисто брати участь у даній справі та висловити правову позицію.

В судове засідання 02.08.2023 сторони повторно участі уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції від 16.07.2023.

Судова колегія вивчивши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи в сукупності з матеріалами та обставинами справи та врахувавши те, що з таких підстав розгляд справи вже відкладався ухвалила в задоволенні такого відмовити та слухати справу по наявних у ній матеріалах.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Обставини справи:

27.01.2017 Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради розроблено попередній розрахунок пайового внеску у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова для ПрАТ «Торговий центр «А» при будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Залізничній, 7 у м. Львові.

02.02.2017 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПрАТ «Торговий центр А» укладено договір про пайову участь № 38, у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Залізнична, 7 у м. Львові, згідно з п. 1.1 якого замовник зобов`язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, шляхом сплати пайового внеску на умовах і порядку, передбаченому цим договором.

Адреса і вид об`єкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник: м. Львів, вул. Залізнична, 7 (Залізничний район) (п. 1.2 договору).

Згідно п. 2.2 договору, зобов`язанням замовника є сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктура м. Львова в сумі 4202147,99 грн. по 31.12.2018 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

16.03.2018 Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №276 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва ПАТ «Торговий центр «А» багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Залізничній, 7», також у вказаному рішенні зазначено що, втратило чинність рішення виконавчого комітету від 29.12.2016 №1281.

16.03.2018 Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №279 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва ПАТ «Торговий центр «А» багатоквартирного житлового будинку № 4 (блок секції 4.1, 4.2, 4.3) та центру розвитку дитини на вул. Залізничній, 7».

18.12.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №247 про внесення змін до договору про пайову участь від 02.02.2017 № 38, згідно з якою перенесено термін сплати пайового внеску по 20.12.2019 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію).

Відтак, ПАТ «Торговий центр «А», в позові просить визнати недійсним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно транспортної інфраструктури міста Львова №38 від 02.02.2017 та додаткову угоду про внесення змін до договору про пайову участь №38 від 02.02.2017 №247 від 18.12.2018 укладених між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Львівської міської ради та ПАТ «Торговий центр «А» з посиланням на положення ст. 11, 203, 215, 233, 651 Цивільного кодексу України , ст. ст. 42, 193, 216, 218, 222 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим не погодився позивач подавши апеляційну скаргу.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

У відповідності до положень ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1-3, 8-9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки, у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, як вбачається з обставин справи, на виконання положень статті 40 Закону, Львівською міською радою було прийнято ухвалу від 03.04.2008 № 1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (надалі - Порядок).

В подальшому, як вбачається з обставин справи, 27.01.2017 департаментом економічного розвитку Львівської міської ради розроблено попередній розрахунок пайового внеску у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова для ПрАТ «Торговий центр «А» при будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Залізничній, 7 у м. Львові.

02.02.2017 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПрАТ «Торговий центр А» укладено договір про пайову участь № 38, у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Залізнична, 7 у м. Львові. Відповідно до умов якого, Позивач зобов`язаний сплатити пайовий внесок до 31.12.2018 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Додатковою угодою №247 від 17.12.2018 про внесення змін до договору про пайову участь від 02.02.2017 сторони погодили сплату пайового внеску до 20.12.2019 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Як вірно відмічено судом першої інстанції з 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими була скасована стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з частиною 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20 вересня 2019 року (надалі - Закон № 132-ІХ) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Отже, відповідно до цього, прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» чітко визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, в зв`язку з чим судом першої інстанції вірно визнано необґрунтованим посилання позивача (скаржника) на не додержання під час укладання договору вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Також, позивач зауважує, що зміст договору пайової участі прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в силу частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, адже до пайової участі розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій же земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Щодо даного то, з матеріалів та обставин справи вбачається, що договір про пайову участь №38 від 02.02.2017, укладений у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Залізнична, 7 у м. Львові, яким не передбачено будівництва об`єкту соціальної інфраструктури.

Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №279 від 16.03.2018 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва ПАТ «Торговий центр «А» багатоквартирного житлового будинку № 4 (блок секції 4.1, 4.2, 4.3) та центру розвитку дитини на вул. Залізничній, 7» стосується нового та іншого об`єкта будівництва, якого на момент укладення спірного договору не існувало.

В матеріалах справи відсутніми є докази того, що будівництво багатоквартирного житлового будинку № 1 (блок секції 1.1, 1.2, 1.3) з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями громадського призначення на яке укладено оспорюваний договір про пайову участь не підпадає під перелік об`єктів, які звільнені законом від сплати пайової участі, підстав для звільнення від сплати такого внеску позивачем не наведено, як і не надано доказів здійснення будівництва таких об`єктів як суду першої так і апеляційної інстанцій.

Відповідно до цього, судова колегія апеляційного суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що зміст та умови оспорюваного правочину відповідають положенням Закону України №132-ІХ від 20.09.2019, а тому доводи позивача щодо порушення при укладенні договору статей 203, 215 Цивільного кодексу України та вказаного закону правомірно визнано необґрунтованими.

Також позивач, як в суді першої так і апеляційної інстанцій зазначив, що оспорюваний договір укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки через не приведення актів законодавства у відповідність до Закону № 132-ІХ без укладення зазначеного договору неможливо було б забезпечити введення об`єкта будівництва в експлуатацію, чим порушувались би права інвесторів будівництва.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 Цивільного кодексу України), характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України, необхідна наявність таких підстав, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

З врахуванням матеріалів та обставин справи, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір про пайову участь укладено саме під впливом тяжких для нього обставин, проти його волі та на вкрай невигідних умовах.

Отже, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору про сплату пайового внеску є такою, що не підлягає задоволенню з підстав необґрунтованості.

Щодо строку позовної давності, то судом першої інстанції вірно відмічено, що такий застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, а оскільки, судом першої інстанції вірно встановлено необґрунтованість позовних вимог, а відтак вірно вказано, що відсутніми є підстави для застосування строків позовної давності.

З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року в даній справі і при цьому, суд апеляційної інстанції відмічає, що судом першої інстанції вірно досліджено правовідносини та застосовано належні правові норми.

З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року в даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22, з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22 належить залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Торговий центр «А» без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 114, 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Торговий центр «А», б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-05/531/23 від 21.02.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 10 січня 2023 року у справі №914/652/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ПАТ «Торговий центр «А».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/652/22 повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М. Гриців

СуддяО.В. Зварич