Ухвала

від 21.08.2023 по справі 573/814/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №573/814/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/688/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 31 жовтня 2022 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пащенки, Білопільського району, Сумської області, громадянина України, працюючого лісником ДП «Білопільський агролісгосп», який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , в якій остання просить вирок Білопільського районного суду Сумської області від 31 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині вирішення питання про долю речового доказу.

Скасувати арешт накладений відповідно до ухвали Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року на речовий доказ - автомобіль ЗІЛ-ММЗ модель 554 М, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску та повернути його, як фактичному власнику - ОСОБА_7 .

Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 31 жовтня 2022 року в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 246 КК України у виді позбавлення волі на строк 05 років. Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 01 рік із покладенням обов`язків, передбачених п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України і призначено йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, а також повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.

У задоволенні позовних вимог Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області про стягнення з ОСОБА_7 шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 3 020 (три тисячі двадцять) грн. 48 коп. процесуальних витрат за проведення судової економічної експертизи.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Скасовано арешт майна, застосований ухвалами слідчого судді Білопільського районного суду Сумської області від 16 та 21 лютого 2022 року.

Застосовано спеціальну конфіскацію і конфісковано в дохід держави знаряддя вчинення злочину, а саме: - автомобіль ЗІЛ-ММЗ, модель 554 М, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску, сокиру з дерев`яною ручкою довжиною 70 см без маркування, бензопилу з маркуванням «STIHL-MS 260» без номеру, дата виготовлення січень 2017 року; бензопилу з маркуванням «STIHL-MS 361» з номером 190274253, дата виготовлення червень 2021 року, сумку матерчату сірого кольору з рожковими ключами, напильниками в кількості 3 шт., плоскогубцями, цепками на бензопили, в кількості 2 шт., пляшку прозору з мастилом об`ємом 4 л з маркуванням «ViraM-ЮГК», дата випуску 22 грудня 2021 року, каністру пластикову білого кольору об`ємом 5 л з рідиною червоного кольору з запахом бензину об`ємом 2 л, продовживши строк дії арешту цього майна, застосований ухвалою слідчого судді Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року, до виконання вироку в цій частині.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначає, що вирок суду постановлений з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368, п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України суд першої інстанції вирішуючи питання про долю речового доказу - автомобіля ЗІЛ-ММЗ модель 554М, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску, прийняв рішення про конфіскацію автомобіля, фактичним власником якого є ОСОБА_7 .

Проте із таким висновком суду, апелянт не може погодитися, оскільки вказаний автомобіль не є знаряддям вчинення злочину, передбаченого ст. 246 КК України, оскільки за його допомогою порубка дерев не здійснювалася, а транспорт використовувався лише для перевезення бензопили, сокири та незаконно добутої деревини. Тобто автомобіль використовувався для виконання об`єктивної сторони злочинного посягання, а перевезення знарядь злочину не є кримінально караним. Тому даний транспортний засіб не підпадає під ознаки, зазначені в п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Вирішуючи долю речового доказу в кримінальному провадженні, суд першої інстанції у повній мірі не врахував конкретні обставини кримінального провадження, а саме те, що обвинувачений в повній мірі відшкодував потерпілій стороні матеріальні збитки у сумі 80 230 грн. 98 коп., заподіяні внаслідок незаконної порубки дерев. Також вартість транспортного засобу, яка приблизно складає 200 000 грн., значно перевищує розмір завданих матеріальних збитків, тобто є неспівмірною.

Апелянт акцентує увагу на те, що обвинувачений з початку повномасштабної війни в Україні заготовляв та доставляв деревину на дошки, дрова на облаштування та утеплювання бліндажів для потреб армії, на орендованій за свій рахунок автомобілі, на волонтерських засадах, розраховуючи на те, що арешт на автомобіль буде скасований вироком суду та він зможе продовжити свою волонтерську діяльність допомагаючи Збройним Силам України. Також вище вказаний автомобіль є одним із джерелом доходу обвинуваченого, який проживаючи в сільській місцевості, використовує його для сільськогосподарських робіт.

З огляду на викладене, захисник вважає, що рішення суду в частині конфіскації автомобіля є неправильним, оскільки становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Крім того сторона захисту вважає, що встановлення обвинуваченому іспитового строку на один рік з покладенням на нього відповідних обов`язків, буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, з огляду на особу обвинуваченого. Так, ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, займається волонтерською діяльністю та позитивно характеризується керівництвом військової частини, якій надає волонтерську допомогу, також позитивно характеризується керівництвом ДП «Білопільський агролісгосп», у повному обсязі визнав свою вину, добровільно та у повному обсязі відшкодував шкоду, спричинену кримінальним правопорушення, щиро кається у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Згідно з вироком суду першої інстанції, 11 лютого 2022 року, близько 09 год. ОСОБА_7 з метою незаконної рубки дерев для подальшого їх збуту самостійно, на автомобілі ГАЗ, модель 6611, тип бортовий-С, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1991 року випуску, а ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які не були обізнані в незаконних діях ОСОБА_7 та не перебували з ним у злочинному зговорі, за вказівкою останнього, на вантажному автомобілі ЗІЛ - ММ3, модель 554М, д.н.з. НОМЕР_1 , прибули до лісосмуги, розташованої біля с. Шевченківка та с. Аркавське Сумського району, на земельних ділянках з кадастровими номерами 5920681800:03:002:0067; 592055300:01:002:0397 та 5920655300:01:002:0398, яка знаходиться на балансі Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, заздалегідь взявши з собою пристрої для спилювання дерев, а саме бензопили «STIHL-MS 260», «STIHL-MS 361» та сокиру з дерев`яною ручкою.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконну порубку дерев, прибувши до вищевказаної лісосмуги, добре орієнтуючись на місцевості та переконавшись, що ніхто не бачить його дій, не маючи спеціального дозволу - лісорубного квитка, незаконно, за допомогою бензопил спиляв до ступеня припинення росту 16 сироростучих дерев, а саме: №1 клен гостролистий діаметром 30x50 см, №2 клен гостролистий діаметром 25x31 см, №3 берест діаметром 24x22 см, №4 клен гостролистий діаметром 26x30 см, №5 ясен діаметром 15x12 см, №6 клен гостролистий діаметром 30x30 см, №7 клен гостролистий діаметром 23x20 см, №8 ясен діаметром 21x22 см, №9 клен гостролистий діаметром 15x18 см, №10 клен гостролистий діаметром 12x14 см, №11 клен гостролистий діаметром 52x49 см, №12 клен гостролистий діаметром 53x50 см, №13 ясен діаметром 24x20 см, №14 ясен діаметром 20x18 см, №15 липа діаметром 40x39 см, №16 клен гостролистий діаметром 21x15 см та розпиляв їх на колоди для подальшого використання у своїх корисних цілях, спричинивши таким чином шкоду лісу в сумі 80 230 грн. 98 коп., що в шістдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, а отже згідно з приміткою 2 до ст. 246 КК України є тяжкими наслідками.

Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував щодо поданої апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, враховуючи, що фактичні обставини кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 ніким не оспорюються і докази щодо них на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.

Стосовно доводів захисника, в частині вирішення питання про долю речових доказів, викладених в апеляційній скарзі, то колегія суддів вважає, що такі в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.

Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які зокрема передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, а згідно з п. 1 ч. 2 цієї норми закону спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК).

Згідно з ч.ч. 9-10 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. Під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.

Таким чином, зазначені норми закону визначають, що майно, яке було засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення у будь-якому випадку підлягає спеціальній конфіскації, за єдиним винятком - якщо власник (законний володілець) майна не знав і не міг знати про незаконне використання цього майна.

Засобами вчинення кримінального правопорушення, як один із ознак об`єктивної сторони складу злочину називаються ті предмети, речі, за допомогою яких злочин було вчинено, та які використовувались для полегшення вчинення злочину, але безпосереднього фізичного впливу не заподіювали.

Верховний Суд у своїй постанові від 9 квітня 2019 року у справі №138/2740/16-к звернув увагу на те, що перед тим, як визначити справедливий баланс між інтересом особи, котрій належить майно, та інтересом суспільства у боротьбі зі злочинністю, суд, вирішуючи питання про спеціальну конфіскацію, має перш за все встановити, чиї майнові інтереси постраждають у випадку конфіскації такого майна.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного вироку, автомобіль марки ЗІЛ-ММЗ, модель 554М, реєстраційний номер НОМЕР_1 , використовувався обвинуваченим при вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто зазначений транспортний засіб є засобом вчинення кримінального правопорушення, яке використовувалось ОСОБА_7 для полегшення реалізації протизаконних дій, шляхом перевезення на ньому незаконно спиляної деревини, та без застосування даного транспортного засобу, кримінальне правопорушення не могли бути реалізовано.

За таких обставин, призначивши покарання обвинуваченому, суд не мав жодних правових підстав для повернення йому безпосереднього засобу вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, стосовно доводів апелянта про те, що вартість автомобіля є набагато більшою за суму шкоди, а тому застосування спеціальної конфіскації в даному випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, то такі на думку колегії суддів є невмотивованими, підтверджень вартості транспортного засобу суду не представлено, відтак відсутні підстави вважати, що вартість автомобіля є неспіврозмірною з сумою завданої шкоди.

Доводи захисника обвинуваченого про те, що транспортний засіб обвинуваченому потрібен для утримання сім`ї, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки, як встановлено в суді першої інстанції, ОСОБА_7 офіційно працює в ДП «Білопільський агролісгосп» на посаді лісника, а тому застосування спеціальної конфіскації, відносно автомобіля не позбавить останнього єдиного джерела доходу.

Що стосується тверджень апелянта про те, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то вони також не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ці вимоги закону при призначенні ОСОБА_7 покарання судом дотримані, а також у повній мірі враховані обставини на які зроблено посилання в апеляційній скарзі захисника.

Зокрема, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особливості та обставини вчинення, особу винного, поведінку до вчинення злочину та після його вчинення, обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування спричинених збитків.

Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_7 слід призначити покарання в межах санкцій закону, за яким він притягується до кримінальної відповідальності, із застосуванням ст.75 КК України, встановивши йому дворічний іспитовий строк із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, з встановленням судом іспитового строку дасть можливість правоохоронним органам здійснювати контроль за поведінкою обвинуваченого та відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Всупереч доводів апеляційної скарги захисника, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, підстав для його змін не встановлено, у зв`язку з чим вирок суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 31 жовтня 2022 року відносно ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4