Постанова

від 16.08.2023 по справі 903/1052/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року Справа № 903/1052/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 21.03.2023 у справі № 903/1052/22 (суддя Гарбар І.О., повний текст рішення складено 22.03.2023)

за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації

до Прилісненської сільської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Городоцьке лісове господарство" та Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор - Ковальчук І.Л.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Тертичний Ю.В.;

третіх осіб - Багацький Є.Г.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (далі - позивач) до Прилісненської сільської ради (далі - відповідач) про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 площею 9,5806 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Однак, позивачем, як розпорядником земель лісового фонду, не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула із володіння власника поза його волею. Відповідач без будь-яких правових підстав зареєстрував за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.03.2023 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 площею 9,5806 га.

Судове рішення мотивоване з посиланням на положення ст. ст. 20, 122, 149 ЗК України тим, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно КМ України, а тому ГУ Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб, що свідчить про те, що рішення державних органів, якими вказана земельна ділянка, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, а тому спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано відповідачу.

Суд першої інстанції вказав, що незаконний наказ органу державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку. При цьому їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Місцевий господарський суд, із врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги прокурора про витребування на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача спірної земельної ділянки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Прилісненська сільська рада звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити в позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- спірна земельна ділянка була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебували у державній власності, за межами населених пунктів на території Маневицького району Волинської області, та передана відповідачу у відповідності до норм чинного законодавства;

- технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради була також розроблена відповідно до вимог чинного законодавства;

- спірна земельна ділянка, що розташована на території Прилісненської сільської ради відноситься до земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності;

- позивачем не було надано суду підтверджуючих розпорядчих документів про затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у користування ДП "Городоцьке ЛГ" як земельну ділянку лісогосподарського призначення;

- враховуючи положення п. 5 розділу VIII Прикінцеві Положення Лісового кодексу України, скаржник вважає, що спірна земельна ділянка в планово - картографічні матеріали лісовпорядкування ДП "Городоцьке ЛГ" у 2013 році була внесена незаконно та з порушенням норм чинного законодавства;

- звертає увагу на відсутність доказів про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, оскільки всупереч вимогам статей 125, 126 ЗК України, ДП "Городоцьке лісове господарство" не здійснило державної реєстрації права користування земельною ділянкою; відсутні належні та допустимі докази, що вказують на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення; відсутнє рішення про затвердження проекту землеустрою щодо надання земель ДП "Городоцьке лісове господарство" та передачу в користування земельної ділянки, а тому положення п. 5 розділу "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України не можна застосовувати в даних правовідносинах, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили, що до розроблення матеріалів лісовпорядкування в 2013 році земельні ділянки були надані в користування ДП "Городоцьке лісове господарство";

- матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель та змінює цільове призначення землі, а тому не може братися судом до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 21.03.2023 у справі № 903/1052/22. Розгляд справи призначено на 31.05.2023 об 14:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 відкладено розгляд справи на 22.06.2023 об 10:30.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 відкладено розгляд справи на 16.08.2023 о 15:30 год. Зобов`язано прокуратуру надати суду оригінали або належним чином завірені копії матеріалів лісовпорядкування, які знаходяться в матеріалах даної справи (т. 1, а. с. 94).

Волинська обласна військова адміністрація надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка, що розташована на території Прилісненської сільської рад, відноситься до земель лісового фонду. Спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано у комунальну власність відповідача. Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, перебуває у державній власності, відтак її реєстрація, як землі комунальної власності, неправомірна. Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.

Камінь-Каширська окружна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає, що ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, у матеріалах інвентаризації не зазначено. З огляду на наведене, прокуратура вважає правомірним те, що суд критично оцінив інформацію про категорію земель у матеріалах інвентаризації. Вимогами чинного законодавства та доказами в матеріалах справи підтверджується приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності, а наявні матеріали базового лісовпорядкування її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення.

Волинська обласна військова адміністрація надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Державне підприємство "Городоцьке лісове господарство" надіслало до суду письмові пояснення, в яких, з підстав викладених у них, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, зокрема, що спірна земельна ділянка, що розташована на території Прилісненської сільської рад, відноситься до земель лісового фонду, а доводи, викладене скаржником в апеляційній скарзі, безпідставні.

На виконання вимог ухвали суду від 22.06.2023, прокуратура надіслана до суду схему із плану лісонасаджень матеріалів лісовпорядкування 2012 року із схематичним уточненням нанесенням накладок земель сільськогосподарського призначення на землі лісового фонду.

Відповідач надіслав до суду клопотання, в якому просить суд:

- витребувати матеріали лісовпорядкування (т. 1, а. с. 94), оскільки даний документ не підписано жодною особою та є незрозумілого видавника;

- залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру у Волинській області. Повідомляє, що у подібній справі №903/811/22, яка розглядалася апеляційним господарським судом, було залучено вказану особу до участі у справі;

- оцінити щодо належності та допустимості фрагмент з публічної кадастрової карти, станом на 25.11.2021, який також викликає сумніви у достовірності (т. 1, а. с. 70).

Розглянувши в судовому засіданні повторне клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, суд зазначає, що заявник не навів у своєму клопотанні обґрунтованих доводів щодо того, яким чином рішення суду у даній справі впливає (вплине) на права та/або обов`язки ГУ Держгеокадастру у Волинській області, що дало б підстави суду для залучення його до участі у справі в якості третьої особи в порядку ст. 50 ГПК України.

Щодо посилання відповідача на висновок суду у подібній справі № 903/811/22, яка розглядається апеляційним господарським судом, де було залучено ГУ Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі в якості третьої особи, то суд вказує, що вказане не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України. Також в силу ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Беручи до уваги предмет та підстави заявленого позову,думку прокурора та представника третіх осіб,які заперечили проти задоволення данного клопотання,колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що підстави для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторін відповідача - ГУ Держгеокадастру у Волинській області відсутні, оскільки прийняте судом рішення жодним чином не стосується та не впливає на права та обов`язки даної особи щодо однієї із сторін спору, а тому суд відмовляє в задоволенні даного клопотання.

Також суд вказує, що ухвалою від 22.06.2023 було зобов`язано прокуратуру надати суду оригінали або належним чином завірені копії матеріалів лісовпорядкування, які знаходяться в матеріалах даної справи (т. 1, а. с. 94). На виконання вимог ухвали суду від 22.06.2023, прокуратура надіслана до суду схему із плану лісонасаджень матеріалів лісовпорядкування 2012 року із схематичним уточненням нанесенням накладок земель сільськогосподарського призначення на землі лісового фонду.

А відтак, суд вважає безпідставним клопотання відповідача про витребування матеріалів лісовпорядкування (т. 1, а. с. 94).

Окрім того, в процесі розгляду справи. судом апеляційної інстанції були дослідженні всі матеріали справи, зокрема, і фрагмент з публічної кадастрової карти, станом на 25.11.2021 (т. 1, а. с. 70).

В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Прокурор та представник третіх осіб в судових засіданнях заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, просить справу розглядати без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, розпорядженням Маневицької РДА від 18.12.2013 №495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (т. 1, а. с. 190-191).

Пунктом 8 Додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, віднесено Городоцьку сільську раду, яка згідно розпорядження КМ України від 12.06.2020 № 708-р входить до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради та зазначено загальну площу земель 223,1011 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Городоцької сільської ради (на даний час - Прилісненської сільської ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 9,5806 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172.

Таким чином, земельна ділянка площею 9,5806 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 згідно відомостей Публічної кадастрової карти та Державного земельного кадастру за цільовим призначенням відноситься до земель запасу, категорія земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Наказом ГУ Держгеокадастру Волинській області від 03.12.2020 № 9-ОТГ передано Прилісненській територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2406,2313 га, які розташовані за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (т.1, а. с. 74).

Відповідно до п. 23 Додатку до акту приймання-передачі, земельну ділянку площею 9,5806 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 передано у комунальну власність Прилісненської сільської ради (т. 1, а. с. 77).

Рішенням Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 № 2/6 земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 23 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів, державним реєстратором виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Меркуловою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55831156 від 21.12.2020, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Прилісненська сільська рада (т. 1, а. с. 42-43).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Городоцьке лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (т. 1, а. с. 90-97). Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році", а результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 22.11.2021 надіслано вимогу на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 01.12.2021 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 до державного лісового фонду.

Згідно інформації ДП "Городоцьке ЛГ" вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва ДП "Городоцькс ЛГ". Вказане також підтверджено ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України.

Протоколом другої лісовпорядної наради від 07.08.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Городоцьке ЛГ", затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Городоцькому лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований.

Протоколом другої лісовпорядної наради від 15.10.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ", затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Куклинському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.

Разом із цим, як слідує із матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номер 0723682000:02:001:0172 передана ДП "Городоцьке ЛГ" на підставі розпорядження Волинської ОДА від 12.03.20111 № 109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (т.1, а. с. 98).

Відповідно до п. 3 Додатку № 2 (перелік державних лісогосподарських підприємств управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які залісилися природним шляхом, у постійне користування для ведення лісового господарства) на території Городоцької сільської ради Маневицького району (на даний час - Камінь - Каширського району) ДП "Городоцьке ЛГ" передано 34 га земель для ведення лісового господарства, в т. ч. і земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0172, яка знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва (т. 1, а. с. 100-102).

Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 23.03.2022 № 121/01.30 вбачається, що в перевірених розпорядженнях голови Волинської ОДА відомостей про скасування розпорядження Волинської ОДА від 12.03.2011 № 109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 9,5806 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0172, не виявлено.

В ході обстеження лісових масивів, що здійснено 24.03.2022 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП "Городоцьке ЛГ" з`ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження в складі берези повислої, осики, вільхи та сосни звичайної, середня висота дерев становить 4 м, їх вік - 10 років, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду (т. 1, а. с. 143-145).

Предметом позову у справі є вимога прокурора в особі позивача про витребування у власність держави відповідно до положень статей 317, 387, 388 ЦК України у відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 площею 9,5806 га.

Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України "Про прокуратуру"; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звертає увагу про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).

У разі оскарження прокурором одночасно і рішення органу влади про надання земельної ділянки в оренду, і договору оренди землі, прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення та став стороною договору оренди виступає відповідачем (див. постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).

У позовній заяві прокурор вказав, що на даний час Волинська ОВА є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Як встановлено апеляційним судом, Волинська ОВА проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист від 06.05.2022 № 2579/54/2-22) про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень.

Більш того, прокурором надано час та можливість позивачу самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави. Прокурором проінформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 21.02.2022 № 51/1-234 вих. та від 12.04.2022 № 51/1-393 вих-22.

Однак, упродовж тривалого часу (майже рік) позивачем заходів щодо звернення до суду із вказаним позовом не вжито, що свідчить про бездіяльність Волинської ОВА як уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Беручи до уваги викладене, надаючи оцінку наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд апеляційної інстанції констатує, що прокурор, звертаючись із позовом, у встановленому законом порядку обґрунтував порушення інтересів держави та вказав про зволікання подання позову органом, в інтересах якого звертається до суду, та у чому полягає його бездіяльність щодо захисту законних інтересів держави.

Колегія суддів дійшла висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог, то суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ,та законами України.

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою; рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 ЛК України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

За статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифруванні аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічнйх лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створенні, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Волинською ОДА № 109 від 12.03.2011 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок") визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц. Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14).

Таким чином, земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

Суд вказує, що згідно ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 ЗК України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

В силу ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 18.12.2013), районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог ч.7 цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької РДА від 18.12.2013 № 495), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч. 9 ст. 149 ЗК України в редакції, станом на 05.12.2013).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.

А відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Прилісненській сільській раді.

Згідно Інформації Секретаріату КМ України від 23.02.2022 № 5418/0/2-22 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування ДП "Городоцьке лісове господарство" земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172, що фактично перебуває у постійному користуванні лісогосподарською підприємства та розташована за межами населеного пункту на території Прилісненської сільської ради Камінь - Каширського району Волинської області, не приймалося.

Водночас, документи, на підставі яких Маневицькою РДА затверджено технічну документацію та в подальшому ГУ Держгеокадастру передано дану земельну ділянку із державної у комунальну власність не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Крім цього, суд вказує, що згідно ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), ГУ Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Таким чином, розпорядження Маневицької РДА від 18.12.2013 № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 № 9 - ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 № 2/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради", якими вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимогам чинного на момент прийняття спірних рішень законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

За змістом ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Так, згідно витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 зареєстрована у вказаному кадастрі 19.10.2013 із зазначенням її цільового призначення - землі запасу та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення (т.1, а. с. 212).

Отже, зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише на підставі ст. 16 ЦК України шляхом пред`явлення позову про витребування земельної ділянки на користь її власника - Волинської ОДА.

Матеріалами справи підтверджується, що на час пред`явлення та розгляду даного позову, згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна земельна ділянка площею 9,5806 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 зареєстрована на праві власності за Прилісненською сільською радою. Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2020, форма власності комунальна; цільове призначення землі запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; власником земельної ділянки є Прилісненська сільська рада.

Суд вказує, що оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29) дійшла висновку про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.387 та ст. 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

За змістом п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212 цс 14, від 25.01.2015 у справі № 6-224 цс 14, від 23.12.2015 №6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц. Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Враховуючи вищевказане, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, а тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення.

Щодо доводів відповідача про те, що спірна земельна ділянка завжди належала до земель резервного фонду сільськогосподарського призначення (рілля), що підтверджується матеріалами роздержавлення земель 1997 року та державним актом на право колективної власності на землю КСГП "Нива", судом враховано наступне.

Проект роздержавлення земель не є документом, який визначає категорію земель за їх цільовим призначенням, а є лише документом, складеним на виконання Указу Президента "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" від 08.08.1995 та відповідно до "Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій", підтверджує лише факт розпаювання земель, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до абз. 2 п. 7 постанови КМ України від 23.05.2012 № 513, якою затверджено Порядок інвентаризації земель (яка була чинною на час проведення інвентаризації), під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно - заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Таким чином, Проект роздержавлення земель не був вихідним документом, передбаченим вказаним Порядком для інвентаризації земель. Вказаний висновок також відображений у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №903/28/22.

Суд вказує, що позивач не заперечує приналежність спірної земельної ділянки до 12.03.2011 до земель сільськогосподарського призначення. Разом із цим, встановлено, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 на підставі розпорядження уповноваженого розпорядника - Волинської ОДА від 12.03.2011 № 109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передана ДП "Городоцьке ЛГ".

Так, відповідно до п. 3 додатку № 2 (перелік державних лісогосподарських підприємств управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які залісилися природним шляхом, у постійне користування для ведення лісового господарства) на території Городоцької сільської ради Маневицького району (на даний час -Камінь - Каширського району) ДП "Городоцьке ЛГ" передано 34 га земель для ведення лісового господарства, в т. ч. і земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0172, яка знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва.

Відповідно до пояснювальної записки до даного розпорядження вбачається, що основою для розроблення розпорядження є клопотання державних лісогосподарських і лісомисливських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України про надання земельних ділянок в постійне користування для ведення лісового господарства. Метою даного розпорядження є надання дозволів державним лісогосподарським підприємствам Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення лісового господарства.

Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 23.03.2022 № 121/01.30 вбачається, що в перевірених розпорядженнях голови Волинської ОДА відомостей про скасування розпорядження Волинської ОДА від 12.03.2011 № 109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 9, 5806 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0172 не виявлено.

Судом враховано правові висновки Верховного Суду України, що наведені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а-14, та Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17, у яких зазначено, що саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являлись основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами прийнято оскаржувані судові рішення.

Також приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджує Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання ВО "Укрдержліспроект", відомості про що надає у відповіді від 01.12.2021 із фрагментом із Публічної кадастрової карти.

Також суд вказує, що Законом України "Про землеустрій" чітко регламентовано порядок відображення даних за результатами проведення робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення га виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевою самоврядування.

Однак, незважаючи на наявність не скасованого на час виготовлення матеріалів Інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого на той час розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування", яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Поліське лісове господарство".

А відтак, суд зазначає, що з огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Проте, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції критично відноситься до зазначеної інформації про категорію земель у матеріалах інвентаризації. Відведена земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

Відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

В свою чергу, в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 21.03.2023 у справі № 903/1052/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 21.03.2023 у справі № 903/1052/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 21 серпня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.