Рішення

від 21.08.2023 по справі 904/2534/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2023м. ДніпроСправа № 904/2534/23Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/2534/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 16.05.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 247.298,57 грн, з яких 140.625,00 грн основної заборгованості, 68.806,85 грн пені, 4.669,06 грн трьох процентів річних та 33.197,66 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2534/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023.

Ухвалою від 19.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 20.07.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд закрити провадження в частині вимог про стягнення основної заборгованості; зменшити заявлений до стягнення розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат через дію непереборної сили.

Через відділ документального забезпечення 15.08.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме платіжної інструкції №7088 від 19.06.2023 на суму 140.625,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір оренди обладнання, який з боку позивача був виконаний належним чином, а відповідач обов`язок зі своєчасного внесення орендної плати не здійснив, що і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості та нарахованих на неї пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач суму основного боргу визнав та сплатив, однак вимоги позивача про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат відповідач вважає штучно завищеними і просить суд зменшити їх розмір посилаючись на наявність обставин непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України, простоєм підприємства, внесенням підприємства відповідача до переліку ризикових платників податку на додану вартість, значною заборгованістю із виплати заробітної плати працівникам.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; передачі майна в користування; користування майном; настання строку оплати; наявності/відсутності доказів повної/часткової оплати; повернення майна з оренди; наявності/відсутності основної заборгованості; правомірності/неправомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат; наявності відсутності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 17.12.2021 між позивачем (далі позивач, орендодавець) та відповідачем (далі відповідач, орендар) був укладений договір оренди обладнання №237/17122021 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування таке майно (далі об`єкт оренди), а саме: дизельний генератор AKSA AD 132 у кількості однієї штуки. Характеристики об`єкта оренди вказуються сторонами в акті прийому-передачі об`єкта оренди в оренду, який є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна ціна договору складається із всіх сум, зазначених в акті прийому-передачі наданих послуг з оренди за цим договором (п. 4.1 договору).

Строк оренди визначений розділом 3 договору. Так, строк оренди об`єкта оренди складає 1 (один) календарний місяць з моменту підписання акта прийому-передачі в оренду (п. 3.1 договору). Строк оренди може бути зменшений або продовжений сторонами шляхом підписання додаткової угоди (п. 3.2 договору).

Цей договір, відповідно до п. 13.1 договору, набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Між сторонами був складений акт №1 від 17.12.2021 (арк. 32, том 1), згідно із яким орендодавець передає, а орендар приймає об`єкт оренди в оренду.

Між сторонами була укладена додаткова угода №1 від 14.01.2022, у якій сторони дійшли згоди п. 3.1 договору викласти в такій редакції: « 3.1. Строк дії оренди починає свій перебіг з моменту передачі об`єкту оренди орендарю за актом прийому-передачі об`єкта оренди в оренду та діє до дати підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) об`єкту оренди з оренди, але не пізніше закінчення (припинення) цього договору (п. 13.1 договору)».

Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами (п. 4 додаткової угоди).

Між сторонами 26.05.2022 був складений акт приймання-передачі об`єкта оренди з оренди (арк. 34, том 1), згідно із яким орендодавець приймає, а орендар передає об`єкт оренди з оренди.

Надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 203.125,00 грн підтверджується:

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1960 від 30.12.2021 на суму 25.000,00 грн (арк. 35, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №22 від 15.01.2022 на суму 30.000,00 грн (арк. 38, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №51 від 31.01.2022 на суму 37.500,00 грн (арк. 40, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №104 від 15.02.2022 на суму 37.500,00 грн (арк. 43, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №165 від 28.02.2022 на суму 18.125,00 грн (арк. 45, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №339 від 29.04.2022 на суму 25.000,00 грн (арк. 47, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №335 від 01.05.2022 на суму 17.500,00 грн (арк. 49, том 1);

актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №336 від 01.05.2022 на суму 12.500,00 грн (арк. 51, том 1).

Для оплати наданих відповідачу послуг позивач виставив рахунки на оплату на загальну суму 203.125,00 грн, а саме:

рахунок на оплату №2258 від 30.12.2021 на суму 25.000,00 грн (арк. 36, том 1);

рахунок на оплату №42 від 15.01.2022 на суму 30.000,00 грн (арк. 39, том 1);

рахунок на оплату №73 від 31.01.2022 на суму 37.500,00 грн (арк. 41, том 1);

рахунок на оплату №154 від 15.02.2022 на суму 37.500,00 грн (арк. 44, том 1);

рахунок на оплату №200 від 28.02.2022 на суму 18.125,00 грн (арк. 46, том 1);

рахунок на оплату №329 від 29.04.2022 на суму 25.000,00 грн (арк. 48, том 1);

рахунок на оплату №330 від 01.05.2022 на суму 17.500,00 грн (арк. 50, том 1);

рахунок на оплату №331 від 01.05.2022 на суму 12.500,00 грн (арк. 52, том 1).

Оскільки відповідач до подачі позову у добровільному порядку не погасив у повному об`ємі існуючу перед позивачем заборгованість /у повному обсязі її погасив після пред`явлення позову до суду/, останній звернувся до суду з позовною заявою і нарахував на суму основної заборгованості пеню, проценти річні та інфляційні втрати.

Водночас в якості оплати наданих послуг позивач станом на час розгляду спору долучив до справи платіжні документи на загальну суму 203.125,00 грн, а саме:

платіжна інструкція №5672 від 12.01.2022 на суму 25.000,00 грн (призначення: оплата рахунку №2258 від 30.12.2021 на суму 25.000,00 грн) (арк. 37, том 1);

платіжна інструкція №6316 від 16.02.2022 на суму 37.500,00 грн (призначення: оплата рахунку №73 від 31.01.2022 на суму 37.500,00 грн (арк. 42, том 1);

платіжна інструкція №7088 від 19.06.2023 на суму 140.625,00 грн (призначення: договір №237/17122021 від 17.12.2021).

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 140.625,00 грн основної заборгованості, 68.806,85 грн пені, 4.669,06 грн трьох процентів річних та 33.197,66 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст. 283-291 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст. 760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору орендодавець бере на себе обов`язок передати майно у користування і, водночас, орендар зобов`язується прийняти вказане майно та вчасно вносити за користування майном орендну плату.

Як встановлено судом, сторони договору дійшли згоди, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування дизельний генератор AKSA AD 132 у кількості однієї штуки (п. 1.1 договору).

Отже, на виконання умов договору 17.12.2021 позивач передав відповідачу за актом №1 дизельний генератор AKSA AD 132 у кількості однієї штуки.

Об`єкт оренди був повернутий відповідачем позивачу з оренди 26.05.2022, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкта оренди з оренди.

Відтак, строк дії оренди тривав з 17.12.2021 до 26.05.2022.

Загальна ціна договору становить 203.125,00 грн, яка складається із всіх сум актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 610-612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

За визначенням ч. ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із п. 4.4 договору оплата орендної плати здійснюється орендарем протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання актів прийому-передачі наданих послуг на підставі виставленого орендодавцем рахунку на оплату, в тому числі надісланого засобами електронного зв`язку з подальшим наданням/надсиланням оригіналу такого рахунку або іншим способом, за домовленістю сторін.

Суд зауважує, що позивач відповідачу виставив рахунки на оплату та сторонами підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 203.125,00 грн.

Як встановлено судому, строк дії оренди тривав з 17.12.2021 до 26.05.2022, а отже строк оплати за оренду майна є таким, що настав.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач за оренду майна сплатив 62.500,00 грн.

Таким чином, на час подачі позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем складала 140.625,00 грн, однак вказана заборгованість відповідачем була оплачена 19.07.2023 у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №7088.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Господарський суд встановив, що з позовом позивач звернувся до суду 18.05.2023, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (арк. 1 том 1), а погашення основної заборгованості у повному обсязі відбулося 19.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №7088 на суму 140.625,00 грн з призначенням платежу: «за договором №237/17122021 від 17.12.2021».

Відтак, предмет спору припинив існування в процесі розгляду справи, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 140.625,00 грн, слід закрити.

Щодо вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.п. 9.2.1 п. 9.2 договору за порушення орендарем строків оплати за цим договором, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем обов`язку своєчасно внести орендні платежі позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню та проценти річні за загальний період з 21.01.2022 до 24.04.2023 у загальному розмірі 68.806,85 грн та 4.669,06 грн відповідно. Інфляційні втрати позивач нарахував до стягнення з відповідача за період з лютого 2022 року до березня 2023 року на суму 33.197,66 грн.

Відповідач вважає вимоги позивача про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат штучно завищеними і просить суд зменшити їх розмір посилаючись на таке: наявність обставин непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України, простроєм підприємства, внесенням підприємства відповідача до переліку ризикових платників податку на додану вартість, значною заборгованістю із виплати заробітної плати працівникам.

Господарський суд перевірив розрахунки пені, процентів річних та інфляційних втрат, які здійснені позивачем і визнав їх арифметично і методологічно правильними.

Також суд звернув увагу, що пеню позивач розрахував за період, який перевищує шестимісячний, як визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому вважає за доцільне наголосити на такому.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Господарський суд звертає увагу, що договір між сторонами був укладений 17.12.2021, тобто укладаючи договір сторони мали бути обізнаними зі змінами законодавства, а тому нарахування пені протягом строку дії карантину відповідає положенням законодавства і судом визнається правомірним.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат

За змістом ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, процентів річних та інфляційних втрат суд дійшов таких висновків.

(1) Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору. Відповідач вказаний лист надав суду в якості доказу настання форс-мажорних обставин.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд встановив, що у законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

З урахуванням викладеного, лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 як доказ існування форс-мажорних обставин у справі №904/2534/23 визнається судом недостатнім доказом існування таких обставин.

Варто відзначити, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що навіть сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

(2) Як на підставу для зменшення пені, процентів річних та інфляційних втрат відповідач послався на наказ №12 від 24.02.2022 Про простій на підприємстві з 24.02.2022 до стабілізації ситуації в Україні та припинення обставин, що викликали простій, з урахуванням відповідних рішень органів державної влади щодо скасування воєнного стану.

Суд вважає, що накази про простій, ухвалені відповідачем, не можуть вважатися доказами форс-мажорних обставин, оскільки це рішення ухвалив сам відповідач і на час вирішення спору невідомо чи закінчився простій на підприємстві відповідача і у разі закінчення, коли саме він закінчився.

Більш того, строк дії оренди тривав з 17.12.2021 до 26.05.2022, а наказ про простій підприємства відповідач ухвалив 24.02.2022, тобто відповідач до ухвалення наказу про просрій вже допустив тривале порушення зобов`язання із вчасного внесення орендної плати.

З огляду на викладене суд наказ про простій не визнає винятковою обставиною, яка може бути підставою для зменшення заявлених до стягнення пені та процентів річних.

(3) Внесення підприємства відповідача до переліку ризикових платників податку на додану вартість та наявність значної заборгованістю із виплати заробітної плати працівникам також не відноситься до обставин, які свідчать про винятковість випадку відповідача, а тому не можуть бути підставою для зменшення заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат з огляду на таке.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

Отже суд оцінює критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.

Частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов`язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зрештою, оцінивши аргументи відповідача щодо наявності підстав для зменшення пені та процентів річних суд їх відхиляє. Також суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено можливість зменшити заявлені до стягнення інфляційні втрати, оскільки інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача у повному обсязі.

Суд встановив, що 04.01.2023 між позивачем (далі позивач, клієнт) та адвокатом Скоком Антоном Володимировичем (далі адвокат) був укладений договір №04-01/23 про надання правової допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого предметом договору визначено надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Ціна договору визначена у розділі 3, а саме за правову допомогу клієнт сплачує адвокату гонорар, остаточний розмір якого визначається сторонами актом виконаних робіт (п. 3.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 2.1 договору).

Актом №5 від 04.05.2023 виконаних робіт підтверджується, що за складання позовної заяви (в тому числі попереднє вивчення та опрацювання матеріалів, правовий аналіз доказів, розрахунки заборгованості тощо) сторони визначили загальний розмір гонорару у сумі 15.450,00 грн.

В якості доказів оплати послуг професійної правової допомоги позивач долучив до матеріалів справи копію платіжної інструкції №10/05/2023 від 10.05.2023 на суму 15.450,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача. Суд взяв до уваги, що провадження в частині стягнення основної заборгованості закрито через сплату відповідачем основної заборгованості після відкриття провадження у справі, а отже такі дії відповідача свідчать про визнання основної заборгованості та фактично неправомірну затримку у внесенні орендної плати.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа №904/2534/23 є малозначною, оскільки ціна позову складає трохи більше, ніж 92 (дев`яносто два) розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оцінивши зміст наданих позовних вимог, які вказані в акті надання послуг суд визнав обґрунтовано заявленими вимоги про стягнення плати за складання позовної заяви у розмірі 5.000,00 грн.

З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10.450,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛЮБАРСЬКОГО, будинок 143, офіс 304; ідентифікаційний код 37451739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" (50019, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул.129-ї бригади територіальної оборони, будинок 128; ідентифікаційний код 37215550) 68.806,85 грн (шістдесят вісім тисяч вісімсот шість грн 85 к.) пені, 4.669,06 грн (чотири тисячі шістсот шістдесят дев`ять грн 06 к.) трьох процентів річних, 33.197,66 грн (тридцять три тисячі сто дев`яносто сім грн 66 к.) інфляційних втрат, 3.709,48 грн (три тисячі сімсот дев`ять грн 48 к.) судового збору, 5.000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату професійної правової допомоги.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛЮБАРСЬКОГО, будинок 143, офіс 304; ідентифікаційний код 37451739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" (50019, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул.129-ї бригади територіальної оборони, будинок 128; ідентифікаційний код 37215550) 140.625,00 грн основної заборгованості провадження у справі закрити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.08.2023.

Суддя С.А. Дупляк