Постанова

від 25.03.2024 по справі 904/2534/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2534/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді:?Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів:?Коваль Л.А., Чередка А.Є

розглянувши апеляційну скаргу?Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2023 (суддя Дупляк С.А.)

у справі № 904/2534/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ", м. Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП", м. Дніпро

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" про стягнення 247 298,57 грн, з яких 140 625,00 грн боргу, 68 806,85 грн пені, 4 669,06 грн 3 % річних та 33 197,66 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2023 у справі № 904/2534/23 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" 68 806,85 грн пені, 4 669,06 грн 3 % річних, 33 197,66 грн інфляційних втрат, 3 709,48 грн судового збору за подання позову, 5 000,00 грн витрат на оплату професійної правової допомоги. В частині стягнення 140 625,00 грн заборгованості провадження у справі закрито.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" подано апеляційну скаргу, згідно якої просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2023 у справі № 904/2534/23 в частині задоволення позовних вимог та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 657,53 грн пені, 480,00 грн інфляційних втрат, 98,63 грн 3 % річних, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначав, що судом першої інстанції помилково відхилено його клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення санкцій, без урахування наявності форс-мажорних обставин, спричинених введенням військового стану на території України; виникненням сталої неплатоспроможності відповідача та виконання ним зобов`язання зі сплати заборгованості у повному обсязі під час розгляду судом даної справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2023 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи та відкладено розгляд питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

27.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому він вказував про відсутність в матеріалах справи доказів для застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України, зазначаючи про те, що розмір заявленої до стягнення пені не є значно великим порівняно із сумою наданих послуг. Окрім того, позивач звертав увагу на застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України в розумінні якої 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до?статті 270 Господарського процесуального кодексу України?у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" (далі - орендар) був укладений договір оренди обладнання № 237/17122021 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування дизельний генератор AKSA AD 132 у кількості однієї штуки (далі - об`єкт оренди). Характеристики об`єкта оренди вказуються сторонами в акті прийому-передачі об`єкта оренди в оренду, який є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна ціна договору складається із всіх сум, зазначених в акті прийому-передачі наданих послуг з оренди за договором (п. 4.1 договору).

За умовами пунктів 3.1, 3.2 договору строк оренди об`єкта оренди складає 1 календарний місяць з моменту підписання акта прийому-передачі в оренду. Строк оренди може бути зменшений або продовжений сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

Згідно із п. 4.4 договору оплата орендної плати здійснюється орендарем протягом 5-ти календарних днів з дати підписання актів прийому-передачі наданих послуг на підставі виставленого орендодавцем рахунку на оплату, в тому числі надісланого засобами електронного зв`язку з подальшим наданням/надсиланням оригіналу такого рахунку або іншим способом, за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 13.1 договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Між сторонами був складений акт № 1 від 17.12.2021, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди в оренду.

Додатковою угодою № 1 від 14.01.2022 сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: "строк дії оренди починає свій перебіг з моменту передачі об`єкту оренди орендарю за актом прийому-передачі та діє до дати підписання сторонами акту повернення об`єкту оренди, але не пізніше закінчення (припинення) цього договору (п. 13.1 договору)".

26.05.2022 орендар повернув орендодавцю предмет оренди згідно складеного сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди.

Позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 203 125,00 грн згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг): № 1960 від 30.12.2021 на суму 25 000,00 грн; № 22 від 15.01.2022 на суму 30 000,00 грн; № 51 від 31.01.2022 на суму 37 500,00 грн; № 104 від 15.02.2022 на суму 37 500,00 грн; № 165 від 28.02.2022 на суму 18 125,00 грн; № 339 від 29.04.2022 на суму 25 000,00 грн; № 335 від 01.05.2022 на суму 17 500,00 грн; № 336 від 01.05.2022 на суму 12 500,00 грн.

На підставі вказаних актів відповідачу були виставлені відповідні рахунки на оплату.

Відповідач за оренду майна сплатив позивачу 62 500,00 грн згідно платіжних інструкцій № 5672 від 12.01.2022 на суму 25 000,00 грн; № 6316 від 16.02.2022 на суму 37 500,00 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку у повному обсязі існуючу перед позивачем заборгованість не погасив, останній звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно викладених обставин колегія зазначає наступне.

Згідно зі?ст. 11 Цивільного кодексу України?цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами?ст. 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями?ст. 173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених?ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

В силу положень?ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 7?ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими?Цивільним кодексом України?з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).

Відповідно ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно актів приймання/повернення дизельного генератору AKSA AD 132, орендар за договором користувався об`єктом оренди з 17.12.2021 до 26.05.2022, і вартість оренди майна за актами надання послуг у вказаний період у загальній сумі складає 203 125,00 грн.

Відповідач за оренду майна сплатив 62 500,00 грн (платіжні інструкції № 5672 від 12.01.2022 на суму 25 000,00 грн; № 6316 від 16.02.2022 на суму 37 500,00 грн), а заявлену позивачем до стягнення решту боргу у розмірі 140 625,00 грн, оплатив під час розгляду судом першої інстанції справи (платіжна інструкція № 7088 від 19.06.2023), у зв`язку з чим, у відповідності до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закрив провадження у справі в частині стягнення боргу, за відсутності предмету спору.

За змістом статей 193, 202 Господарського кодексу України, статтями 525, 526, 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що орендарем допущено порушення умов оплати орендних платежів, які погоджені сторонами у пункті 4.4 договору (протягом 5-ти календарних днів з дати підписання актів прийому-передачі наданих послуг), у зв`язку з чим позивачем були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 68 806,85 грн пені та 4 669,06 грн 3 % річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.01.2022 до 24.04.2023, а також 33 197,66 грн інфляційних втрат за період з лютого 2022 року до березня 2023 року, окремо із заборгованості за кожним із актів наданих послуг.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, за приписом п. 7?Прикінцевих положень Господарського кодексу України?під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями?232,?269,?322,?324?цього?Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пп. 9.2.1 договору за порушення орендарем строків оплати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені розрахунки, апеляційний господарський суд встановив, що нараховані позивачем 68 806,85 грн пені, 4 669,06 грн 3 % річних та 33 197,66 грн інфляційних втрат за заявлені періоди, є арифметично правильними та такими, що ґрунтуються на договірних й законодавчих нормах.

Водночас відповідачем під час розгляду судом першої інстанції справи подано клопотання щодо зменшення заявлених позивачем до стягнення сум вказаних санкцій, з огляду на наявність обставин непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022; простоєм товариства; внесенням товариства до переліку ризикових платників податку на додану вартість; значною заборгованістю із виплати заробітної плати працівникам.

Стосовно вказаного клопотання, слід зазначити таке.

Відповідно до?ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3?ст. 551 Цивільного кодексу України).

При застосуванні ч. 3?ст. 551 Цивільного кодексу України?та?ст. 233 Господарського кодексу України?слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3?ст. 551 Цивільного кодексу України? та ?ст. 233 Господарського кодексу України?направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

З аналізу зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Дослідивши наведені відповідачем доводи, колегія суддів зазначає, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати (згідно положень ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"). Водночас, в матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, а само по собі посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, як на наявність обставин непереборної сили без надання доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням обставин щодо неможливості своєчасного виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів позивачу за договором.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Тож посилання відповідача на ухвалений ним наказ № 12 від 24.02.2022 про простій на підприємстві з 24.02.2022, також не може вважатися доказом форс-мажорних обставин.

Внесення відповідача до переліку ризикових платників податку на додану вартість та наявність значної заборгованості товариства із виплати заробітної плати працівникам, є наслідком господарської діяльності та комерційного ризику товариства (ст. 42 Господарського кодексу України). Так, важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків; підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Водночас, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (згідно статті 218 Господарського кодексу України) та обов`язковою передумовою для зменшення штрафних санкцій.

Колегія суддів зауважує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі розмір та порядок нарахування пені. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань. Більш того, відповідачем було допущено порушення зобов`язання із вчасної оплати орендних платежів з 21.01.2022, а заборгованість сплачено у повному обсязі лише після подання позивачем позову.

Також апеляційний суд наголошує, що інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, вони як і заявлені до стягнення 3 % річних передбачені законодавством - частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави для їх зменшення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів?на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язання, винятковості даного випадку, а також невідповідності розміру пені наслідкам порушення зобов`язання, тож суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.

?Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що вирішення питання зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів за правилами?статті 86 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Щодо покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, слід зазначити наступне.

Частинами 1, 3?ст. 123 Господарського процесуального кодексу України?визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судом першої інстанції витрати у справі, у відповідності до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України України, покладено на відповідача.

Згідно частин 1, 2, 3?ст. 126 Господарського процесуального кодексу України України?витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 450,00 грн, на підтвердження яких надано: договір № 04-01/23 про надання правової допомоги від 04.01.2023 укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Скоком Антоном Володимировичем (адвокат); акт № 5 від 04.05.2023 виконаних робіт (складання позовної заяви (в тому числі попереднє вивчення та опрацювання матеріалів, правовий аналіз доказів, розрахунки заборгованості тощо) на суму 15 450,00 грн; платіжну інструкцію № 10/05/2023 від 10.05.2023 на суму 15 450,00 грн.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, якими підтверджується надання позивачу професійної правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15 450,00 грн є непропорційним та необґрунтованим.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, судом першої інстанції обмежено розмір заявлених до стягнення позивачем витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн, а решту витрат у розмірі 10 450,00 грн покладено на позивача.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини 1?статті 269 Господарського процесуального кодексу України?суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4?статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені?статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до?статті 129 Господарського процесуального кодексу України?судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями?129, 269,?275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу?Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2023 у справі № 904/2534/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2023 у справі № 904/2534/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на?Товариство з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф.Мороз

СуддяЛ.А.Коваль

СуддяА.Є.Чередко