Ухвала

від 08.08.2023 по справі 523/7076/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1089/23

Справа № 523/7076/23 1-кс/523/1568/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

представника власника майна - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 08.05.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12023163490000168, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 08.05.2023 у кримінальному провадженні №12023163490000168, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України задоволено клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 та накладено арешт на майно вилучене під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ноутбук марки «НР» в корпусі темно-сірого кольору, модель: «Pavilion Laptop» серійний номер PROID437K9EAHA2Q із зарядним пристроєм з забороною відчуження, розпорядження та користування

Рішення слідчого судді мотивоване тим, що у матеріалах досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказане майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає постановлену ухвалу такою, що підлягає скасуванню з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з наступних підстав.

Доводи обґрунтовує тим, що вилучений ноутбук не містить відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження. Вказує, що в ухвалі суду не зазначено, що для застосування арешту майна є достатні підстави вважати, що вилучені речі є речовими доказами в даному кримінальному проваджені. Зазначає, що невідомо яка інформація міститься на думку судді у арештованому ноутбуку з урахуванням завдань кримінального правопорушення. Наголошує, що ОСОБА_7 не є суб`єктом правопорушення та не несе юридичну відповідальність за дії інших осіб.

Просить ухвалу суду слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Прокурор, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в судове засідання не з`явився та до початку судового розгляду подав клопотання про розгляд без його участі, а тому у відповідності до положень ч. 3 ст. 306 та ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Як вбачається з матеріалів провадження СВ Відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №120233490000168, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч . 3 ст. 190 КК України, а саме за фактом придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою що завдало матеріального збитку потерпілому у великих розмірах.

В ході досудового розслідування встановлено, 07.03.2023 до чергової частини Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_9 в якій остання просить вжити заходів до ряду невстановлених осіб, які шляхом обману, здійснили незаконне виключення останньої зі складу учасників ТОВ «ЄВРОТАНК ЛІДЖІ», ТОВ «Схід-А», ТОВ «Єгаз-Рітейл», ТОВ «Активгаз» тим самим намагались заволодіти належними частками останньої в статутних капіталах товариств.

В подальшому встановлено, що одним з учасників здійснення шахрайських дій відносно ОСОБА_9 є - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який контролює інформаційну безпеку щодо бухгалтерського обліку, а тому має доступ до бухгалтерських документів (зокрема електронних), що можуть свідчити про незаконність позбавлення ОСОБА_9 часток в компаніях, а також заволодіння активами Товариств, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

За місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , можуть безпосередньо зберігатися установчі документи з явними ознаками підробки, грошові кошти здобуті в результаті розпорядження незаконно здобутим майном, викрадені документи, печатки та штампи підприємства, мобільні телефони, інші засоби зв`язку, документація, чорнові записи, блокноти, та інші предмети, які зберегли на собі сліди протиправної діяльності групи осіб, причетних до скоєння злочину.

04.05.2023 СВ Відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено: ноутбук марки «НР» в корпусі темно-сірого кольору, модель: «Pavilion Laptop» серійний номер PROID437K9EAHA2Q із зарядним пристроєм.

05.05.2023 виявлений ноутбук визнано речовим доказом та й цей же день з метою збереження речових доказів прокурором подано клопотання про арешт майна.

Задовольняючи подане клопотання слідчий суддя зазначив, що вилучене майно, відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки наявні підстави вважати, що вказане майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а тому доводи представника власника майна в цій частині є необґрунтованими.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновків, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні слідчого про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів, оскільки вилучений ноутбук може бути використаний як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі можливість причетності ОСОБА_7 до даного кримінального правопорушення.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуженнямайна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.

При цьому апеляційний суд не приймає до уваги дані щодо відсутності у вилученому ноутбуці відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, оскільки ці обставини будуть встановлюватися безпосередньо органом досудового розслідування шляхом огляду предмету та проведенням відповідних експертиз.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 08.05.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12023163490000168, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4