Постанова

від 10.08.2023 по справі 161/9489/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/9489/22 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/557/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача Кумановського Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та припинення права власності, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року ТОВ «Амріта Плюс» через свого представника Кумановського Л. М. звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у вересні 2021 року ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Амріта Плюс» подала до Господарського суду Волинської області позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення 129 002,68 грн збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи.

Зазначає, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.11.2021 р. у справі №903/738/21 позов було задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Амріта Плюс» 129 002 грн 68 коп. збитків та 2 270 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 131 272 грн 68 коп. Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2021 р. у справі № 903/738/21 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Амріта Плюс» 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Загальна сума боргу відповідача перед позивачем складала 140272,68 грн.

В позові також вказано, що в той же час, будучи ознайомленим із наявністю зазначених судових рішень про стягнення з нього боргу, 01.12.2021 р. ОСОБА_1 уклав договори дарування земельних ділянок зі своєю матір`ю ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що на виконання зазначених судових рішень 22 березня 2022 року Господарським судом Волинської області було видано накази про примусове виконання рішення №903/738/21-1 та №903/738/21-2, які були пред`явлені до виконання до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ (м. Львів), у зв`язку з чим 10.05.2022 р. було відкрито виконавчі провадження ВП № 68985551 та ВП № 68985671. Станом на час розгляду справи вищевказані судові рішення ОСОБА_1 не виконані.

Покликаючись на фіктивність договорів дарування, оскільки такі були свідомо укладені відповідачами з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника та спрямовані на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, вчинені без наміру створення правових наслідків, позивач просив вищевказані договори дарування земельних ділянок від 01 грудня 2021 року площею 0,08 га, яка знаходиться в смт. Шацьк Волинської області, та площею 0,1998 га, що знаходиться в с.Забороль Луцького району Волинської області, визнати недійсними та просив припинити право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 01 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за №3760, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С.В., згідно з яким ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,08 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0725755100:03:016:0288, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 01 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за №3761, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С.В., згідно з яким ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1998 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0722881800:01:001:3653, розташовану за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Забороль.

Припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,08 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0725755100:03:016:0288, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1998 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0722881800:01:001:3653, розташовану за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Забороль.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Амріта Плюс» судовий збір в розмірі по 3 101 гривні 25 коп з кожного.

Повернуто ТОВ «Амріта Плюс» з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір в сумі 11 170 гривень, згідно з платіжним дорученням №514 від 19 липня 2022 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 28 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ТОВ «Амріта Плюс» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 22500 грн з кожного.

Не погодившись із даним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду слід скасувати через неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

На обгрунтування апеляційної скарги вказує, що стороною позивача жодним чином не було доведено, що вона або ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваних договорів вчиняли дії, які спрямовані на ненастання реальних наслідків вчинення таких правочинів. Не доведена також відсутність у відповідачів, як обох сторін таких договорів, наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно. Зазначає, що після отримання у власність від ОСОБА_1 даних земельних ділянок вона почала використовувати їх за цільовим призначенням, здійснила оформлення документів на будівництво та іншої документації, що є необхідним для проведення будівельних робіт. Задовольнячи позов, суд першої інстанції безпідставно та необгрунтовано позбавив її права власності та не врахував, що позовні вимоги є непропорційними самому предмету спору, оскільки сума боргу є більшою, ніж вартість відчужених ділянок.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 , покликаючись на судову практику із спірних правовідносин, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказував на те, що суд правильно дійшов висновку про фраудаторність правочинів, оскільки дійсно існувало рішення суду про стягнення боргу у значній сумі з ОСОБА_1 у користь товариства, а тому ним вчинено безоплатні правочини з метою уникнення цивільної відповідальності за борговими зобов`язаннями, та дарування майна в користь близької людини своєї матері свідчить про відсутність реального наміру створити відповідні юридичні наслідки від даних договорів.

Будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду даної справи в апеляційному суді згідно з нормами п.4 ч.8, ч.11 ст. 128, ч.5 ст. 130, ЦПК України, відповідачі та представник відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися. Представник відповідачки вдруге подав суду клопотання про відкладення судового засідання, однак на підтвердження поважності причин неявки жодних доказів суду не надав.

Отже, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, визнавши повторне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи необгрутованим через відсутність доказів поважності неявки в судове засідання, ухвалила розгляд справи провести за відсутності відповідачів та представника.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, враховуючи таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення зазначених договорів відповідач мав непогашені боргові зобов`язання та було ухвалено рішення суду про стягнення боргу з відповідача, а нерухоме майно відчужене на підставі безоплатних договорів дарування та на користь фізичної особи, яка є його близьким родичем матір`ю. Отже, суд дійшов висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб. Відповідно, договори дарування, вчинені відповідачем в період наявності непогашених боргових зобов`язань, підтверджених судовими рішеннями, ставляться під сумнів у частині їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обгрунтованими частково.

Перевіряючи оскаржуване рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням даних норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.11.2021 р. у справі №903/738/21 позов ТОВ «Амріта Плюс», поданий в його інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення 129 002,68 грн збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи, задоволено повністю. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ «Амріта Плюс» 129 002 грн 68 коп. збитків та 2 270 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 131 272 грн 68 коп. (а.с.7-14).

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2021 р. у справі №903/738/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Амріта Плюс» 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.15-16).

22 березня 2022 року Господарським судом Волинської області було видано накази про примусове виконання вказаних рішень №903/738/21-1 та №903/738/21-2 (а.с.17-18).

Старшим державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марухою Г. М. 10.05.2022 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №68985671) відносно стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Амріта Плюс» 131 272,68 грн боргу (а.с.20).

10 травня 2022 року головним державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бенещук Л. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №68985551) відносно стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Амріта Плюс» 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.19).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №305103006, №305102682 від 15.07.2022 право власності на земельну ділянку площею 0,1998 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0722881800:01:001:3653, розташовану за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Забороль, та на земельну ділянку площею 0,08 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0725755100:03:016:0288, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , 01 грудня 2021 року зареєстроване за ОСОБА_2 (а.с.21-22).

Відповідно до інформації, наданої на адвокатський запит від 25.07.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Волинській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.73).

Отже, судом встановлено і не заперечується сторонами, що 01 грудня 2021 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори дарування земельних ділянок: площею 0,1998 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0722881800:01:001:3653, за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Забороль, та площею 0,08 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, к.н. 0725755100:03:016:0288, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С. В., зареєстрованими в реєстрі за № 3761, 3760 (а.с.88-89).

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Таким чином, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вказаним правочином.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Подібні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

У постановіВерховного Судуу складіколегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судувід 02листопада 2022року усправі №753/6676/20(провадженняN61-21336св21)зроблено висновок,що "приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правомі використанняприватно-правовогоінструментарію всуперечйого призначеннюпроявляється втому,що: особа(особи)"використовувала/використовувалиправо назло"; наявнінегативні наслідки(різногопрояву)для іншихосіб (негативнінаслідки являютьсобою певнийстан,до якогопотрапляють іншісуб`єкти,чиї правабезпосередньо пов`язаніз правамиособи,яка нимизловживає;цей станне задовольняєінших суб`єктів;для здійсненняними своїхправ невистачає певнихфактів та/абоумов;настання цихфактів/умовбезпосередньо залежитьвід дійіншої особи;інша особаможе перебуватиу конкретнихправовідносинах зцими особами,які "потерпають"від зловживаннянею правом,або неперебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі N 523/17429/20 (провадження N 61-2612св23).

Необхідно розмежовуватиконкурсне оспорюваннята позаконкурснеоспорювання фраудаторнихправочинів.Недійсність фраудаторногоправочину впозаконкурсному оспорюваннімає гарантуватиінтереси кредитора(кредиторів)"черезможливість доступудо майнаборжника",навіть ітого,що знаходитьсяв іншихосіб.Метою позаконкурсногооспорювання єповернення майнаборжнику задлязвернення наних стягнення,тобто,щоб кредиторопинився втому положенні,яке вінмав довчинення фраудаторногоправочину (постанова ВерховногоСуду ускладі колегіїсуддів Другоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду від05квітня 2023року всправі N523/17429/20(провадженняN61-2612св23).

Договором,що вчиняєтьсяна шкодукредиторам (фраудаторнимдоговором),може бутияк оплатний,так ібезоплатний договір. Дообставин,які дозволяютькваліфікувати безоплатнийдоговір яктакий,що вчиненийна шкодукредитору зокрема,відноситься:безоплатність договору;момент укладеннядоговору;контрагент зяким боржниквчиняє оспорюванийдоговір (наприклад,родич боржника,дружина чиколишня дружинаборжника,пасинок боржника,пов`язаначи афілійованаюридична особа).

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі N 405/1820/17 (провадження N 61-2761св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16 зазначено, що особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 (провадження № 61-13833св19) зроблено висновок, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні договори дарування є односторонніми договорами, оскільки за такими одна сторона (дарувальник) має лише обов`язок передати майно, а інша сторона (обдаровуваний) прийняти дарунок.

В свою чергу, Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013, рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів даної справи вбачається, що певні правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили та перебувають на стадії виконавчого провадження.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй матері, був обізнаний про наявність рішення Господарського суду Волинської області від 03.11.2021 у справі №903/738/21 за позовом ТОВ «Амріта Плюс» до нього про стягнення 129 002,68 грн збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи, а тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку задоволення позову та процесу виконання судового рішення, на що вказує той факт, що договори були укладені у короткий проміжок часу після винесення рішення у справі, а саме 01.12.2021 року. На даний час рішення Господарського суду залишається без виконання.

Отже, від 01.12.2021 - з часу укладення спірних договорів дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С. В., у відповідача ОСОБА_1 відсутнє будь яке майно, яким би останній міг відповісти за свої зобов`язання чи за рахунок якого його кредитори могли б задовольнити свої вимоги.

Покликання представника відповідача на наявність у власності ОСОБА_1 транспортних засобів та іншого майна, після реалізація якого коштів вистачило би для погашення заборгованості, суд правильно вважав безпідставними, оскільки на підтвердження даних обставин та волевиявлення боржника на реальність виконання рішення господарського суду за рахунок цього ж майна матеріали справи не містять, а також відповідачем суду не надано.

Тобто, припущення про можливі добросовісні дії відповідачів жодним чином не були підтверджені, оскільки суду не надано будь яких доказів про те, що своє грошове зобов`язання перед позивачем ТОВ «Амріта Плюс» відповідач ОСОБА_1 виконав чи намагається у відповідний спосіб виконати.

Разом з тим, суд не може взяти до уваги покликання в апеляційній скарзі відповідачки ОСОБА_2 на дійсність спірних договорів дарування, оскільки нею вчинялися дії, що свідчать про реальне користування нею земельними ділянками за цільовим призначенням, а саме - виготовлення технічних документів для проведення будівництва на цих ділянках та укладення договорів підряду на будівництво.

На підтвердження вказаних обставин відповідачкою ОСОБА_2 надано суду копії ряду відповідних документів. Зокрема, в матерілах справи є технічний звіт про виконання топографо-геодезичних вишукувань для розроблення документації із землеустрою в с.Забороль, з якого видно, що роботи виконувались у жовтні 2022 року, погодження датовані листопадом 2022 року, будівельний паспорт на будівництво житлового будинку, зареєстрований 11 січня 2023 року, договір підряду № 127 на виконання будівельно-монтажних робіт від 08 листопада 2022 року, схема забудови земельної ділянки, погоджена 11 січня 2023 року, договір на розробку науково-технічної продукції та акт здачі-прийомки цієї продукції від 25 жовтня 2022 року, ескіз намірів забудови в смт Шацьк, розроблений у 2023 році, а також такий же ескіз по ділянці у с.Забороль за 2022 рік, однак не вазано точної дати.

Отже, усі наведені документи вказують на те, що вони виконані на замовлення відповідачки лише після подання позову до неї ТОВ «Амріта Плюс», який зареєстровано в суді 20 липня 2022 року. А тому судом не можуть братися до уваги в якості підтвердження доводів на заперечення відповідачки в суді першої інстанції та її тверджень, висловлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведене, наявні усі підстави для висновку про те, що сторони опорюваного правочину діяли недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки укладенням договору дарування порушуються майнові інтереси позивача ТОВ «Амріта Плюс», як кредитора, і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, усі доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та є неспроможними, оскільки не свідчать про протилежне.

Отже, вчинення оспорюваних безоплатних правочинів у користь своєї матері після виникнення грошових зобов`язань, про які боржник чітко знав, дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору та свідчить про намір приховати майно.

Вирішуючи спір щодо недійсності оспорюваних у даній справі договорів дарування, суд першої інстанції, установивши усю повноту обставин спірних правовідносин, наявність боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед позивачем, що встановлено рішенням господарського суду, та існування умислу в діях відповідачів при укладенні оспорюваних договорів, що свідчать про наявність ознак фраундаторних правочинів, дійшов правильного висновку, що позов є підставний та обґрунтовано задовольнив вимоги.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.06.2021 року у справі № 747/306/19.

Разом з тим, на думку колегії суддів, вимога про припинення права власності на земельні ділянки ОСОБА_2 є зайвою і не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разіскасування рішеннядержавного реєстраторапро державнуреєстрацію правна підставісудового рішення,а такожу разівизнання напідставі судовогорішення недійснимичи скасуванняна підставісудового рішеннядокументів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ,скасування напідставі судовогорішення державноїреєстрації прав,що малонаслідком державнуреєстрацію набуттяречових прав,обтяжень речовихправ,відповідні правачи обтяженняприпиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Отже, позивач помилково покликається на те, що для належного захисту порушеного права необхідно звертатися з вимогою про припинення права власності за відповідачкою ОСОБА_2 , проте із наведених норм Закону вбачається, що судове рішення про визнання недійсними договорів дарування, на підставі яких було внесено запис про речове право відповідачки до Реєстру прав власності, є достатньою підставою для внесення реєстратором запису про припинення відповідних прав нового власника і таким чином відповідні права повертаються у стан, що існував до останньої державної реєстрації. Отже, відповідно до ст. 376 ЦПК України в цій частині апеляційний суд відмовляє у позові.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім того, як визначено ст.137, 141 ЦПК України, за результатми розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу.

Як видно з матеріалів справи, додатковим рішенням цього ж суду від 28 березня 2023 року, яке не було ніким оскаржене, стягнуто з відповідачів у користь позивача по 22500 грн витрат на професійну правничу допомогу з кожного на підставі наданих суду належно оформлених документів, що свідчать про відповідну суму понесених позивачем судових витрат.

Представник позивача подав також до суду апеляційної інстанції разом із відзивом на апеляційну скаргу пакет документів (копію договору про надання правничої допомоги від 09.08.2021 р., акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 09.05.2023 р. із описом послуг адвоката) із підтвердженням про направлення вказаних документів іншій стороні з клопотанням про стягнення з відповідачів судових витрат на правничу допомогу за участь у суді апеляційної інстанції в сумі 25000 грн.

Стороною відповідачів заперечень щодо заявленого клопотання та відповідно щодо розміру заявлених вимог не надходило до суду апеляційної інстанції.

Отже, виходячи із того, що судом залишено в силі рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, а в іншій частині відмовлено у позові, та враховуючи, що клопотань про зменшення розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу сторона відповідачів не висловила, колегія суддів вважає за можливе стягнути понесені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі половини заявленої суми з обох відповідачів за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції тобто по 17500 грн з кожного відповідача в користь позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2023 року в частині позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки та додаткове рішення від 28 березня 2023 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про припинення права власності.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» по 17 500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень з кожного судових витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді