Рішення

від 22.08.2023 по справі 826/13170/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2023 року № 826/13170/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати винесені 14.07.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м.Києві податкові повідомлення-рішення: форми Р №1742615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 2473752,50 грн, у т.ч. за податковим зобов`язанням на 1 979 002, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 494 750, 50 грн та форми Р №175215147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на 2 338 066, 00 грн, у т. ч. за податковим зобов`язанням збільшено на 2 098 323,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 239 743, 00 грн; стягнути судові витрати в сумі 72 177, 27 грн на користь ТОВ "Українська транспортно-машинобудівельна компанія" (код ЄДРПОУ 39284872) шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року скасовано, справу № 826/13170/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2022 справу розподілено судді Черниковій А.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято справу до провадження, ухвалено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №826/13170/17, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Представником позивача надано письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного суду від 26.10.2022, в яких зазначено, що між ТОВ « УТМК» та ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт- Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект» було укладено низку договорів, які належним чином виконувались та потягли за собою зміну фінансово-майнового стану сторін, на підставі чого виникло право та обов`язок платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що податкові повідомлення-рішення є законними, мотивуючи свої доводи тим, що первинні документи, складені ТОВ « УТМК» по взаємовідносинам з ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект» є неправомірно складеними, носять формальний характер та не підтверджують факт здійснення будь-яких господарських операцій між вказаними підприємствами, свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції, метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов`язань позивача. Укладені між позивачем та спірними контрагентами договори не опосередковуються реальним виконанням операції, що становлять його предмет.

Протокольною ухвалою від 26.07.2023, з урахуванням думки представника позивача та представника відповідача, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 26.07.2023, за згодою сторін, на підставі статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Щодо процесуального правонаступництва відповідача у справі, суд зазначає таке.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в структурі органів ДФС/ДПС відбуваються перманентні заходи щодо реорганізації органів податкової (фіскальної) служби, зокрема, на даний створені ГУ ДПС як відокремлені підрозділи єдиної юридичної особи - ДПС України.

Зокрема, враховуючи положення: статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постанови КМ України від 30 вересня 2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», п/п. 15 п. 5 Положення, затвердженого постановою КМ України від 6 березня 2019 р. N 227, наказів ДПС України від 30.09.2020 № 529, від 24.12.2020 №755, а також пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України (в редакції Закону № 440-IX), беручи до уваги те, що вищезгаданим Законом встановлено, що територіальні органи ДПС України: (1) є органами державної влади, (2) права та обов`язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються, переходять ДПС та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи, слід дійти висновку, що у розумінні пункту 7 та пункту 9 частини 1 статті 4 КАС України ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДР ВП 44116011), є суб`єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі, правонаступником прав та обов`язків Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДР 39439980) та Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДР 43141267).

Відтак, на цей час особа, до якої пред`явлено вимоги, вже не виконує публічно-владні управлінські функції у сфері спірних відносин, а відтак на підставі статті 52 КАС України відповідачів слід замінити на їх правонаступників у відповідній сфері виконуваних функцій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку замінити відповідача на правонаступника, а саме Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРП 39439980) на правонаступника у сфері виконуваних функцій - ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДР ВП 44116011).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Головним управлінням ДФС у м. Києві у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Карабань В.М. у справі №757/14486/17-к від 22.03.2017 року, винесеної за клопотанням прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Іванова Д.В., в межах кримінального провадження від 01.01.2016 року №42016000000000345 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.1 ст. 205, ч.3 ст.212, ч.3 ст. 365, ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Українська транспортно-машинобудівельна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 22.03.2017 року.

Результати перевірки оформлено Актом перевірки №90/26-15-14-07-01-10/39284872 від 13.06.2017 року, в якому зафіксовано, зокрема, порушення Товариством:

- п. 44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Українська транспортно-машинобудівельна компанія" занижено податок на прибуток за перевіряємий період, всього на загальну суму 2 098 323,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Українська транспортно-машинобудівельна компанія" занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 979 002,00 грн.;

- п. 201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Українська транспортно-машинобудівельна компанія" порушено граничний термін реєстрації податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 668 463,64 грн.;

- п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2 "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в розрахунку за формою №-1ДФ за ІІІ кв. 2016 невірно зазначено ознаку виплаченого доходу.

14.07.2017 року відповідачем на підстави висновків Акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №1742615177, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 473 752,50 грн.;

- №1752615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2 338 066,50 грн.

28.07.2017 року за вих.№ 1097-17 позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу на повідомлення-рішення від 14.07.2017 року №1742615177 та податкове повідомлення-рішення №1752615147.

За результатами розгляду скарги позивача №1097-17 від 28.07.2017 року, ДФС України 29.09.2017 року рішенням №21797/6/99-99-1101-0225 залишила податкові повідомлення-рішення від 14.07.2017 року №1742615177 та №1752615147 без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 року касаційну скаргу ТОВ «УТМК» задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2020 скасовано, справу № 826/13170/17 за адміністративним позовом ТОВ «УТМК» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Касаційній адміністративний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 26.10.2022 № 826/13170/17 зазначив, що не дослідження судами доказів здійснення господарських операцій з подальшим відображенням їх результату позивачем в бухгалтерському та податковому обліку вказує на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Поряд із цим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неврахування судами норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанова ВС від 19.04.2019 року № 826/1392/17, від 12.02.2020 року № 813/3577/13-а, від 20.03.2020 року № 560/3956/18, від 02.07.2020 року № 560/711/19, від 02.04.2020 року № 160/93/19), відповідно до якої не заповнення у первинних документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконання послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неврахування судами норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанови ВС від 21.12.2018 року № 804/7470/16, від 07.03.2018 року № 820/7065/16, від 10.11.2020 року № 812/113/16), відповідно до якої посилання контролюючого органу на інформацію з баз даних, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимими та достовірними доказами в розумінні процесуального Закону.

Також колегія суддів у вищевказаній постанові зазначила, що поряд з цим, відповідно до правових висновків Верховного Суду, наприклад, у постанові від 20.03.2020 №520/399/19 (№К/9901/19485/19), факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, дійсно не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, проте підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини

Відтак, під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування та повернення в разі переплати, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до вимог статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно цього визначення містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно вимог статті 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно абзацу 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Тобто, у даному конкретному випадку підлягають встановленню реальність господарських операцій між позивачем та спірними контрагентами, та підлягає перевірці наявність таких обов`язкових реквізитів первинних документів: назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та осяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податковим органом під час проведення перевірки було встановлено, що позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, у складі податкового кредиту відображав суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «КУЛЬТЕКС» (код ЄДРПОУ 39566927), ТОВ «КІТ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39823463), ТОВ «ТБС І К» (код ЄДРПОУ 35113434), ТОВ «НЬЮ МОУШЕН» (код ЄДРПОУ 40330921), ТОВ «КРИСТАЛ-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 40178760), ТОВ «СК ОПТТОРГКОМПЛЕКТ» (код ЄДРПОУ 39939822).

При цьому, перевіркою встановлено відсутність у зазначених контрагентах трудових ресурсів, виробничого обладнання, устаткування тощо, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності та те, що господарські взаємовідносини носять характер фіктивності, створені без мети настання правових наслідків.

Відповідачем вказано на те, що наявність у покупця належно оформлених первинних документів та податкових накладних, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснення господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентами, а саме: ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт- Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект».

Так, позивач, як замовник, уклав з підприємствами - агентами наступні договори: агентський договір №10-14/А від 02.02.2015 року з ТОВ «Культекс», агентський договір № 39-15/1 від 10.06.2015 року з ТОВ «Кіт- Трейд», агентський договір № 99-15/1 від 11.12.2015 року з ТОВ «ТБС і К», агентський договір №13-16/2 від 16.04.2016 року з ТОВ «Нью Моушен», договір про надання інформаційно-консалтингових послуг від 01.06.2016 року з ТОВ «Кристал-Інвест», договір про виконання робіт і надання послуг від 04.04.2016 року з ТОВ «СК Оптторгкомплект».

За умовами зазначених договорів агент зобов`язується надати довірителю послуги щодо вивчення ринку України та СНД.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 вказаних договорів агент у якості представника вчиняє наступні дії від імені замовника: вивчення ринку України та СНД щодо потенційних покупців та виробників, моніторинг цін на ринку, пошук та вивчення оголошених тендерів щодо закупівель, допомога у підготовці до участі в тендерах, участь у договірній роботі, що проводилась по клієнтам, консультування, тощо.

Згідно з акту перевірки №90/26-15-14-07-01-10/39284872 від 13.06.2017 вбачається, що висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

На підтвердження реальності виконання фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «КУЛЬТЕКС» позивач надав суду: агентський договір від 02.02.2015 №10-14/А, акти прийому-передачі наданих послуг: №№1-3 від 27.02.2015; №4 від 27.03.2015; №5 від 30.03.2015; №6 від 31.03.2015; №№7-9 від 30.04.2015; №№10-12 від 30.05.2015.

Оплати за надані послуги підтверджуються банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справа.

Також, на підтвердження наданих послуг ТОВ «УТМК» надано роздруківку додатків з зазначенням результатів агентських послуг, які були надані ТОВ «КУЛЬТЕКС» ТОВ «УТМК» в електронному вигляді.

На підтвердження реальності виконання фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «КІТ-ТРЕЙД» позивач надав суду: агентський договір від 10.06.2015 №39-15/1 та від 28.07.2015 №56-15/1, акти прийому- передачі наданих послуг: № І від 10.07.2015 року; № 2 від 20.07.2015 року; № 3 від 31.07.2015 року, № 5/4 від 25.08.2015 року; № 6 від 31.08.2015 року; № 7 від 16.09.2015 року; № 8 від 17.09.2015 року, № 9 від 21.09.2015 року, № 10 від 30.09.2015 року, № 11 від 30.10.2015 року, № 12-13 від 26.10.2015 року, № 14-15 від 30.11.2015 року, № 16 від 30.12.2015 року та № 17 від 31.12.2015 року та банківські виписки.

Також на підтвердження наданих послуг ТОВ «УТМК» до суду надано роздруківку додатків з зазначенням результатів агентських послуг.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «НЬЮ МОУШЕН», позивач надав: агентський договір від 16.04.2016 №13-16/2, акти прийому- передачі наданих послуг: №№1-3 від 16.04.2016; №№4-5 від 23.04.2016, та банківські виписки.

Також, на підтвердження наданих послуг ТОВ «УТМК» до суду надано роздруківку додатків з зазначенням результатів агентських послуг, які були надані ТОВ «НЬЮ МОУШЕН» ТОВ «УТМК» в електронному вигляді.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «КРИСТАЛ- ІНВЕСТ» позивач надав суду: договір про надання інформаційно- консалтингових послуг від 01.06.2016 б/н, акт здачі-прийняття наданих послуг від 30.06.2016, банківську виписку від 14.07.2016 на суму 150 000,0 грн на підтвердження факту оплати послуг.

Додатково ТОВ «УТМК» до суду надало Додаток №1 до договору «Регламент погодження договорів.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «СК ОРГКОМПЛЕКТ», позивач надав: договір про виконання робіт і надання послуг від 01.04.2016 року б/н, акти прийому-передачі наданих послуг №1 та №2 від 30.06.2016, банківську виписку від 14.07.2016 на суму 166 800,0 грн.

Судом встановлено, що за умовами даного Договору у період з 04.04.2016 року по 30.06.2016 року ТОВ «СК ОПТТОРГКОМПЛЕКТТ» надавало позивачу послуги з розробки веб-сайту та фірмового логотипу позивача, про що сторони домовились у відповідному додатку № 1 від 30.04.2016 року до Договору .

В матеріалах справи містяться ескізи з розробки фірмового логотипу Позивача «UТМС-УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-МАШИНОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ, з розробки веб-сайту WWW.UTMC/BIZ, а також скріншот веб-сайту позивача на підтвердження його існування та функціонування та скріншоти переписки на обговорення робочих моментів з розробки веб-сайту та логотипу позивача.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «ТБС І КТ», позивач надав суду: агентський договір № 99-15/1, акти здачі-прийняття наданих послуг № 1 від 31.01.2016 року, № 2 -4 від 31.01.2016 року та № 5-6 від 29.02.2016 року, банківські виписки щодо оплати послуг, додатки до договору.

По всіх операціях з ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект» зареєстровані податкові накладні, що дає позивачу право на податковий кредит з ПДВ, а також підписані акти наданих послуг, які дають позивачу право сформувати витрати з податку на прибуток.

Також, судом встановлено, що по всіх операціях з ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект» зареєстровані податкові накладні.

У своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Водночас, суд наголошує, що відповідачем не заперечується, що ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект», на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію як платників податку на додану вартість. Доказів в підтвердження визнання недійсними або анулювання свідоцтв про державну реєстрацію до суду не надано.

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем вказаних договору дійсно мало місце та вони були вчинені з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем названих договору призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання договору у позивача не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності названих товариств, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно зазначених контрагентів.

Відтак, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем надано суду докази фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект», складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, на підставі якого винесені спірні податкові повідомлення-рішення, висновки відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, крім іншого, ґрунтуються на підставі відсутності наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, це свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, наявності необхідних дозвільних документів.

З цього приводу суд зазначає, що податковим органом не було взято до уваги предмет спірних правовідносин та необхідні ресурси для виконання укладених договорів.

Зокрема, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки, залучення працівників є можливим за договорами цивільно- правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Судом встановлено, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання послуг та його використання в господарській діяльності.

Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображено у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги наданих послуг, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, що відповідають договорам.

До того ж вказані договори були укладені з метою здійснення позивачем господарської діяльності, визначеної останнього, а доказами зміни в активах позивача за результатами виконання сторонами вказаних договорів є платіжні доручення

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б».

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 р. №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

Стосовно посилання відповідача про наявність у Єдиному реєстрі кримінальних проваджень у відношенні ТОВ «ТБС І К», ТОВ «Кристал-Інвест», суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд зазначає, що платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Дефектність та наявність ознак фіктивності контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні реальності або нереальності господарської операції, наявності або відсутності в ній ділової мети, яка за змістом пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Відповідачем не спростовується, що контрагенти позивача ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект», на час вчинення господарських операцій мали чинний статус платника ПДВ, повідомлень про відсутність за місцезнаходженням до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тому суд виходить з того, що наведені в акті перевірки доводи щодо неспроможності контрагента позивача здійснювати певні види господарської діяльності відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не доведені та не підтверджені жодними доказами.

Всі первинні документи, складені в рамках правовідносин між ТОВ «УТМК» та ТОВ «Культекс», ТОВ «Кіт-Трейд», ТОВ «ТБС і К», ТОВ «Нью Моушен», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «СК Оптторгкомплект» досліджено судом, встановлено їх підписання сторонами та скріплення їх печатками, відсутність зауважень та повна їх відповідність вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України.

Відтак, з урахуванням досліджених судом первинних документів, а також наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, а також враховуючи висновки державного податкового органу викладені в акті перевірки, які фактично обґрунтовано лише відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), що підтверджує факт реального настання правових наслідків за господарськими операціями з придбання товару у спірних контрагентів.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення, а отже, з огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На противагу тому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень форми Р №1742615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 2 473 752,50 грн, у т.ч. за податковим зобов`язанням на 1 979 002, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 494 750, 50 грн та форми Р №175215147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на 2 338 066, 00 грн, у т. ч. за податковим зобов`язанням збільшено на 2 098 323,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 239 743, 00 грн протиправними та їх скасування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши обставини справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не спростовано встановлені судом обставини та не доведено правомірності своїх дій, відтак, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Стосовно вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, у якій таку допомогу надано.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено:

- договір про надання правової допомоги від 30.11.2020 №2034,

- додаткова угода №4 до договору про надання правової допомоги від 30.11.2020 №2034;

- квитанція від 18.11.2022 №14 на суму 60 787,50 грн.

- ордер на надання правової допомоги,

Визначаючи розмір відшкодування коштів на правничу допомогу у справі №826/13170/17, суд враховує складність справи та наявність судової практики в аналогічних (подібних справа) справах, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, суд наголошує, що ставки за надання послуг з правничої допомоги не є відсотковою ставкою від суми позову та не залежать від обсягів виконаної роботи або витраченого часу на надання послуг.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Подані докази суд до уваги, аналізуючи обґрунтованість суми, заявленої до відшкодування витрат на правничу допомогу. При цьому суд зауважує, що з огляду на предмет спору, аналізу неминучості понесення певних витрат вказана справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не потребує глибокого вивчення правової бази та судової практики.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того в п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, та враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо, а від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А в пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постановах від 15.05.2018 у справі №821/1594/17 та від 01.09.2020 у справі №620/6209/19.

Виходячи з обставин розгляду справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги (60 787,50 грн.) про фактично надані послуги адвокатом у справі №826/13170/17 є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що співмірним розміром витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є 30000 грн. (тридцять тисяч), які і належить, враховуючи приписи частин третьої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді на користь позивача підлягають стягненню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р №1742615147 від 14.07.2017, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 2 473 752,50 грн, у т.ч. за податковим зобов`язанням на 1 979 002, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 494 750, 50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р №175215147 від 14.07.2017, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на 2 338 066, 00 грн, у т. ч. за податковим зобов`язанням збільшено на 2 098 323,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 239 743, 00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія (код ЄДРПОУ 39284872) судовий збір у розмірі 72 177,28 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська-транспортно-машинобудівельна компанія (код ЄДРПОУ 39284872) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.