Постанова

від 16.08.2023 по справі 325/2132/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.08.2023 Справа № 325/2132/19

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 325/2132/19Головуючий у 1-й інстанції Діденко Є.В. Повний текст рішення складено 20.11.2020 року.Пр. № 22-ц/807/106/23Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Бєлки В.Ю., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської райдержадміністрації від 16.08.2011 року № 711 та визнання недійсним державного акту

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 , як фізична особа, звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 1-6), в якому просив: - визнати недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711, винесене відносно ОСОБА_1 ; - визнати недійснимдержавний актна правовласності наземельну ділянку від 04.10.2011 року, виданий Приазовською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_1 .

В обґрунтування вищезазначеного позову позивач зазначив, що у володінні і користуванні позивача на підставі договору оренди № 3 від 09.01.2009 року, укладеному між позивачем і Приазовською районною державною адміністрацією на строк 49 років, знаходиться земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року вказаний договір оренди земельної ділянки був розірваний. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року у порядку перегляду за нововиявленими обставинами, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року змінено, у позові Приазовській районній державній адміністрації відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року рішення першої інстанції залишено без змін. Проте, розпорядженням № 711 від 16.08.2011 року було вирішено оформити ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, а 04.10.2011 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Між позивачем і ОСОБА_1 виник спір щодо користування земельною ділянкою, яка була надана в оренду ОСОБА_3 . Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17.09.2015 року, вирішено усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Водночас, рішенням суду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001, яка належить на праві власності ОСОБА_1 розташована не в межах спірної земельної ділянки, яка перебуває в оренді у позивача, жодних перетинів з нею немає та знаходиться зовсім в іншому місці. Після вказаного рішення суду, ОСОБА_1 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про виправлення помилки щодо місця розташування її земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, оскільки відповідно до даних Публічної кадастрової карти України її земельна ділянка перебуває в межах іншої земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0516, що не відповідає даним проекту відведення земельної ділянки, та є помилковим. Рішенням державного кадастрового реєстратора від 21.08.2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки у разі виправлення помилки, земельна ділянка ОСОБА_1 буде співпадати із земельною ділянкою ОСОБА_3 на 97,4843 %. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду рішення державного кадастрового реєстратора залишено без змін. В подальшому відділ Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області на підставі службової записки від 17.02.2017 року № 300/3-17-04 виправив помилку щодо місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та зареєстрував її в державному земельному кадастрі, і тепер земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_3 . Після виправлення помилки, ОСОБА_1 звернулась до Приазовського районного суду Запорізької області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, і ухвалою суду від 11.10.2017 року їй було відмовлено. Позивач стверджує, що розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації про надання ОСОБА_1 земельної ділянки та державний акт на земельну ділянку є незаконними, оскільки суперечать законодавству і були видані в той час, коли позивачу вже повернули в користування його земельну ділянку. Також, позивач вказує, що проект землеустрою розроблений для відведення земельної ділянки ОСОБА_1 містить неправдиві відомості, розпорядження голови районної адміністрації видано всупереч статті 122 ЗК України.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_4 (т.с. 1 а.с. 86). Ухвалою суду першої інстанції від 25 листопада 2019 року (т.с. 1 а.с. 95) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи суддею Діденко Є.В. замінено суддю Апалькову О.М. у цій справі у зв`язку із звільненням з посади останньої (т.с. 2 а.с. 31).

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року (т.с. 2 а.с. 71-84) позов ОСОБА_3 у цій справі задоволено повністю.

Визнано недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, яким затверджено ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0.0300 га, в т.ч. піски -0.0300 га, із земель запасу Ботіївської сільської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 489067, виданий 04 жовтня 2011 року відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, на ім`я ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , яким посвідчено право її власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення якої ведення індивідуального дачного будівництва.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (код ЄДРПОУ 02126366), ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39820689), в рівних частинах на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору в розмірі 1536,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (код ЄДРПОУ 02126366), ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39820689), в рівних частинах на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правову допомогу в сумі 7000,00 грн.

Всі учасники цієї справи із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, у тому числі інші відповідачі, окрім відповідача ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 усвоїй апеляційнійскарзі (т.с.2а.с.98-106)просила рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Постановою Запорізькогоапеляційного судувід 23лютого 2021року (головуючийсуддя (суддя-доповідач)Кримська О.М.,судді ДашковськаА.В.,Кочеткова І.В., т.с. 2 а.с. 165-177) апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі залишено без задоволення, рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від19січня 2022року (т.с. 3 а.с. 44-48) в порядку часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 (т.с. 2 а.с. 190-200) вищезазначену постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 3 а.с. 50).

Ухвалою апеляційного суду від 01 лютого 2022 року дану справу прийнято до провадження та призначено до нового апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 51), з урахуванням навантаження колегії судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 16 суддів, з яких 12 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень).

Учасники цієї справи не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача при новомуапеляційному розгляді у цієї справи. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

У період з 18 лютого 2022 року по 10 травня 2022 року суддя-доповідач перебувала у відпустці (довідка т.с. 3 а.с. 73). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 18 травня 2022 року, не відбувся (т.с. 3 а.с. 74) та був відкладений без визначення конкретної дати судового засідання через перебування учасників цієї справи на тимчасово окупованій території Запорізької області внаслідок воєнної агресії РФ проти України та відсутність будь-якого зв`язку (поштового чи мобільного) з останніми, з урахуванням письмових рекомендацій Верховного Суду щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан (т.с. 3 а.с. 83).

В автоматизованому порядку суддею Бєлкою В.Ю. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 3 а.с. 77-78). Ухвалою апеляційного суду від 01 листопада 2022 року (т.с. 3 а.с. 79) витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону, починаючи з 24 лютого 2022 року, громадянами України: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 21.03.1998 року. На виконання вказаної ухвали апеляційним судом отримано відповідь (т.с. 3 а.с. 81-82, 84-85), за змістом якої: такі відомості відсутні.

У січні 2023 року апеляційним судом здійснено відповідний запит до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України (т.с. 3 а.с. 86-89), у лютому 2023 року ухвалою апеляційного суду у Міністерства соціальної політики України (т.с. 3 а.с. а.с.90) витребувано інформацію на підтвердження (спростування) в ЄІБД ВПО про взяття на облік громадян України: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 21.03.1998 року, якщо підтверджується взяття на облік цієї особи в ЄІБД ВПО, то повідомити апеляційний суд про нове фактичне місце проживання/перебування цієї особи. 02.03.2023 року на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду Міністерством соціальної політики України надано відповідь, що в Єдинійінформаційній базіданих провнутрішньо переміщенихосіб інформаціящодо запитуванихосіб відсутня (т.с. 3 а.с. 92-93).

Ухвалою апеляційного суду від 03.03.2023 року (т.с. 3 а.с. 94) дану справу призначено до апеляційного розгляду, з повідомленням про дату, час і місце розгляду цієї справи її учасників справи, у тому числі ОСОБА_3 через оголошення про його виклик на веб-сайті судової влади України (т.с. 3 а.с. 94, 102-103). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 113) розгляд цієї справи було призначено в режимівідеоконференції в порядку задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Луньова С.М. (т.с. 3 а.с. 108-112).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 24 травня 2023 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 3 а.с. 117), з урахуваннямвідпустки судді-доповідачау періодз 19.06.2023року по19.07.2023року (т.с.3а.с.127), в порядку задоволення нового представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Нікітенка Р.В. (т.с. 3 а.с. 114-116) про його відкладення через необхідність ознайомлення із матеріалами справи, оскільки договір про надання правової допомоги із ОСОБА_1 він уклав лише в день даного судового засідання 24.05.2023 року.

У данесудове засіданняналежним чиномповідомлені апеляційнимсудом продату,час імісце розглядуцієї справи(т.с.3а.с.118-126,129), у тому числі позивач ОСОБА_3 та відповідач Приазовська районна державна адміністрація через сайт Судової влади України (т.с. 3 а.с. 122-123), що узгоджується із вимогами ЦПК України при вищевикладених встановлених апеляційним судом обставинах знаходження місцезнаходження цих учасників на тимчасово окупованій РФ території Запорізької області,всі учасники цієї справи не з`явились, окрім відповідача ОСОБА_1 та їїнового представника адвокатаНікітенка Р.В.(т.с.3а.с.115-116), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Навпаки, відповідач Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подавало апеляційному суду раніше клопотання (т.с. 3 а.с. 68-72), в якому просило розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності його представника.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Нікітенко Р.В. заявив усне клопотання про витребування із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців щодо отримання інформація про здійснення (припинення) підприємницької діяльності позивачем на теперішній час, визнання обов`язковою явки представника відповідача Приазовської районної державної адміністрації у наступне судове засідання у цій справі для надання відповідних пояснень та відкладення у зв`язку із цим розгляду цієї справи, яке підтримала відповідач ОСОБА_1 , просила задовольнити.

Проте, за змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Апеляційним судом встановлено, що апеляційне провадження у цій справі за вищезазначеною апеляційною скаргою сторони відповідача ОСОБА_1 іншою колегією суддів апеляційного суду було відкрито ще27січня 2021року (ухвала т.с. 2 а.с. 118).

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: у задоволенні вищезазначеного клопотання сторони відповідача ОСОБА_1 відмовити, клопотання відповідача Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю відповідача ОСОБА_1 та її нового представника адвоката Нікітенка Р.В.(т.с. 3 а.с. 115-116) в залі судового засідання, без застосування режиму відеоконференції.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та їїнового представника адвокатаНікітенка Р.В., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга сторони відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силувимог ст.367ч.1ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … і ухвалити … нове рішення … В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового… є:неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи;недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи;порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі керувався ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості всіх позовних вимог позивача у цій справі.

Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,03 га, яка належить відповідачці, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0150 площею 0,05 га, яка перебуває в користуванні позивача. За таких обставин суди прийшли до висновку, що виділення земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 у власність ОСОБА_1 без припинення права користування ОСОБА_3 цією земельною ділянкою порушує вимоги законодавства та права позивача.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідачки про те, що спірна земельна ділянка до 28 квітня 2012 року була вільною, зазначивши, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року, яке набрало законної сили 26 липня 2011 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову Приазовської РДА про розірвання договору оренди. За таких обставин су першої інстанції вважав, що право користування позивача спірною земельною ділянкою відновлено з 26 липня 2011 року, а тому на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та видачі державного акта спірна земельна ділянка не була вільною.

Розпорядження № 711 від 16 серпня 2011 року створило невизначеність у питанні прав на землю як позивача, так і відповідачки, адже зумовило виникнення різних за змістом прав на земельні ділянки в межах однієї території, що є неприпустимим. За таких обставин суд першої інстанції вважав припинення права власності відповідачки на земельну ділянку виправданим і ефективним способом захисту порушеного права.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідачки щодо пропуску позовної давності позивачем, зазначивши, що позивач довідався про порушення свого права лише у лютому-березні 2017 року після зміни місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та виникнення юридичного накладення земельних ділянок згідно даних Публічної кадастрової карти.

Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись повністю не можна з таких підстав.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зазначеним вимогам закону заочне рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає лише частково.

Так, має місце у цій справі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачене ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України, яке є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленогоналежним чиномпро дату,час імісце засіданнясуду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Оскільки, апеляційним судом встановлено, що ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 95) провадження у цій справі було відкрито в порядку загального позовного провадження з повідомленнямсторін.

Відповідач ОСОБА_1 у своїй вищезазначеній апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 103) наполягала, що вона не була повідомлена судом першої інстанції про судове засідання 28 жовтня 2020 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, конверт із судовою повісткою, що надсилалась судом першої інстанції на її ім`я, повернулася на адресу суду першої інстанції з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (т.с. 2 а.с. 52-54).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, який є обов`язковим для апеляційного суду для врахування в силу вимог ст. 363 ч. 4 ЦПК України, що «приписи ЦПК Українияк на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Судуне дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

Крім того, в силу вимог ст. 417 ч. 1 ЦПК України вказівки, що даються в постанові суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду у цій справі т.с. 3 а.с. 44-48), є обов`язковими для суду…апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

За таких обставин, оскільки вважається, що відповідач ОСОБА_1 при вищевикладених встановлених апеляційним судом обставинах цієї справи не була належним чином повідомлена з додержанням вимог ЦПК України судом першої інстанції про дату, час та місце розгляду цієї справи на судове засідання 28.10.2020 року, в якому було ухвалене вищезазначене оскаржуване рішення, та вона ( ОСОБА_1 ) обґрунтовує своюапеляційну скаргуу томучислі такоюпідставою, то оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає в силу вимог ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України обов`язковому скасуванню апеляційним судом з ухваленням нового у цій справі.

Разом із тим, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції у цій справі по суті вирішення спору, а тому вважає доцільним за результатами скасування рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалити нове судове рішення про задоволення позову позивача знов, тобто повторити рішення суду першої інстанції у цій справі по суті спору.

Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 09.01.2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_3 і Приазовською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав в користування земельну ділянку, розташовану на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, цільове призначення: для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства (т.с. 1 а.с. 8-11).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року у справі за позовом Приазовської районної державної адміністрації до приватного підприємця ОСОБА_3 позов задоволено, розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 09.01.2009 року (т.с. 1 а.с. 12-13).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 04.08.2010 року № 19, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.08.2010 року, приписом № 024 від 04.08.2010 року, постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.08.2010 року № 019, постановою Приазовського районного суду Запорізької області від 14.09.2010 року, встановлено,що частиназемельної ділянкиплощею 0,03га,яка переданав оренду ОСОБА_3 ,самовільно зайнята ОСОБА_1 ,а самевстановлено 4вагончики ілітній душ (а.с. 18-24).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року, в порядку перегляду за нововиявленими обставинами, змінено рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, а саме в задоволенні позову про розірвання договору оренди відмовлено (т.с. 1 а.с. 14-17).

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711, вирішено: затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,03 га із земель запасу Ботіївської сільської ради у власність для ведення індивідуального дачного будівництва; передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,03 га із земель Ботіївської сільської ради Приазовського району у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (т.с. 1 а.с. 27).

04.10.2011 року Приазовською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 711 від 16.08.2011 року на користь ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 489067, площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка розташована на території Ботіївської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення індивідуального дачного будівництва (т.с. 1 а.с. 28 зворот).

Реєстрацію договору оренди ОСОБА_3 поновлено у Державному реєстрі земель 28.04.2012 року (т.с. 1 а.с. 36).

У травні 2012 року ОСОБА_3 звертався до Приазовського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 , Приазовської районної державної адміністрації про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Листом від 02.07.2012 року на запит суду відділ Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області повідомив, що перетинів (накладень) суміжних земельних ділянок із земельною ділянкою, яка знаходиться в оренді ОСОБА_3 , згідно даних відділу Держкомзему у Приазовському районі, немає. Ухвалою суду від 03.07.2012 року позов залишено без розгляду за заявою позивача (т.с. 1 а.с. 140, 141, 82).

04.08.2014 року відомості про право оренди земельної ділянки ОСОБА_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.с. 1 а.с. 73).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.08.2014 року встановлено, що на час передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,03 га, земельна ділянка на території Ботіївської сільської ради була вільною і віднесена до земель запасу. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_1 у власність для індивідуального дачного будівництва і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду п.п. ОСОБА_3 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0150. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 розміщена зовсімв іншомумісці (т.с. 1 а.с. 30).

Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства від 20.08.2014 року, ОСОБА_3 повідомлено, що після розірвання договору оренди на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, земельна ділянка була віднесена до земель запасу Ботіївської сільської ради. 02.11.2010 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Приазовської районної державної адміністрації із заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,03 га. Розпорядженням голови Приазовської РДА від 06.01.2011 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Розпорядженням голови Приазовської РДА № 711 від 16.08.2011 року ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою і передано земельну ділянку у власність. 28.04.2012 року реєстрацію договору оренди ОСОБА_3 поновлено. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_1 у власність для індивідуального дачного будівництва і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду п.п. ОСОБА_3 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0150. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 розміщена зовсімв іншомумісці (т.с. 1 а.с. 34-35).

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25.03.2015 року № Т-40, ОСОБА_3 на його звернення повідомлено, що попередніми перевірками встановлено, що фактично земельна ділянка, передана йому в оренду використовується зокрема ОСОБА_1 шляхом встановлення МАФів. ОСОБА_1 своє право на зазначену земельну ділянку підтверджує державним актом на право власності, виданим на земельну ділянку площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Згідно даних Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 ОСОБА_1 розташована зовсімв іншомумісці (т.с. 1 а.с. 83).

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17.09.2015 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150 шляхом демонтажу та прибирання п`яти вагончиків з цієї земельної ділянки. У вказаному рішенні судом встановлено, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_1 розташована не в межах спірної земельної ділянки , яка перебуває в оренді у позивача, жодних перетинів з нею немає та знаходиться зовсім в іншому місці. Суд зазначив, що посилання відповідачки ОСОБА_1 в запереченнях на те, що факт перебування належної їй на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 в межах земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яку орендує ОСОБА_3 , судом не приймається до уваги оскільки цей факт спростовується даними Публічної кадрової карти України… (т.с. 1 а.с. 42-45, 60-61).

15.07.2015 року ОСОБА_1 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про внесення змін до Державного земельного кадастру щодо місця розташування земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. У заяві ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до даних Публічної кадастрової карти України належна їй на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 перебуває в межах іншої земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0516, що не відповідає даним проекту відведення земельної ділянки і є помилковим (т.с. 1 а.с. 64).

Рішенням № РВ-2300100302015 від 21.08.2015 року, державний кадастровий реєстратор відмовив ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, та додатково вказав, що надати витяг з Державного земельного кадастру не має можливості у зв`язку з тим, що запитувана земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 в системі НКС зареєстрована за ОСОБА_6 та площа якої складає 0,0338 га; перетин ділянок з ділянкою 2324581400:02:004:0150, площа співпадає на 97,4843 % та зареєстрована за ПП ОСОБА_3 (т.с. 1 а.с. 40).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора про визнання протиправним рішення № РВ-2300100302015 від 21.08.2015 року (т.с. 1 а.с. 53-59).

Листом Держгеокадастру від 19.01.2017 року № 31-28-0.19-727/2-17 ОСОБА_1 за результатом розгляду її скарги та відповідно до депутатського звернення ОСОБА_7 повідомлено, що земельній ділянці площею 0,034 га, яка належала ОСОБА_6 було помилково присвоєно кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Відповідно до викопіювань з кадастрової карти, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, земельна ділянка ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_3 , проте в системі НКС земельна ділянка не зареєстрована та відсутня в Державному земельному кадастрі. З метою з`ясування причин відсутності земельної ділянки в ДЗК та перетину меж, направлені звернення до органів виконавчої влади (т.с. 1 а.с. 66-67).

Відповідно до службової записки в.о. начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 17.02.2017 року № 300/3-17-0.4 скерованої до відділу у Приазовському районі, зазначено, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 було виявлено технічну помилку, допущену у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,0300 га, яка належить ОСОБА_1 , та запропоновано вжити всіх необхідних заходів для усунення допущеної помилки (т.с. 1 а.с. 68).

Листом Департаменту контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру від 21.03.2017 року № 31-28-0.191-249/63-17 у відповідь на скаргу ОСОБА_1 , надіслану народним депутатом України ОСОБА_7 , додатково повідомлено, що кадастровими реєстраторами відділу Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області внесено зміни до відомостей Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 (т.с. 1 а.с. 65).

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 11.10.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року за нововиявленими обставинами.

Відповідно до Схеми розташування земельних ділянок за даними публічної кадастрової карти від 22.10.2020 року, виготовленою Мелітопольським міським відділом Запорізької регіональної філії Центру ДЗК, земельна ділянка ОСОБА_1 кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 має перетин і розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_3 кадастровий номер 2324581400:02:004:0150.

Ст. 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

На підставі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. ст. 129, 1291 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із засад судочинства.

Ст. ст. 12 - 13 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність (ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В силу ч. 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Ст. ст. 79, 791 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення у відповідача права власності на земельну ділянку), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для … індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

На підставі ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

У ч. 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з п. 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Ст. 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.

Ст. 27 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» надані такі визначення понять:

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі, зокрема викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Для фізичних та юридичних осіб відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису…

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позовної заяви ґрунтуються на незаконності рішення про надання у власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки та оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки, наданої позивачу у користування на підставі договору оренди.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що підлягає встановленню у цій справі, зокрема, наявність накладення земельних ділянок позивача і відповідача ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року було встановлено відсутність накладення земельних ділянок сторін у справі, оскільки за даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка ОСОБА_1 знаходилась зовсім в іншому місці.

Проте, після вказаного рішення суду ОСОБА_1 ініціювала процедуру зміни місця розташування її земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, мотивуючи це помилковим визначенням розташування її земельної ділянки, що не відповідало землевпорядній документації.

Як свідчать листи Держгеокадастру від 19.01.2017 року, від 21.02.2017 року та службова записка від 19.02.2017 року, у лютому-березні 2017 року відділом Держгеокадастру у Приазовському районі було виправлено технічну помилку і змінено місце розташування земельної ділянки ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі. Вказаний факт також визнано представником ГУ Держгеокадастру в судовому засіданні і зазначено, що зараз місце розташування земельної ділянки ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі є правильним.

Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що розташування земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 в межах земельної ділянки, наданої у користування ОСОБА_3 , площею 0,05 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, підтверджується наданою позивачем Схемою розташування земельних ділянок за даними Публічної кадастрової карти України від 22.10.2020 року.

Як роз`яснено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 (ст. 263 ч. 4 ЦПК України) вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бутидоказом усправі за умови їх відповідності наведеним вимогам ст. ст. 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті.

Враховуючи, що обидві земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру, мають чіткі розміри і межі та відображені на кадастровій карті, на якій чітко видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,03 га знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0150 площею 0,05 га, суд першої інстанції правильно вважав, що такі докази є достовірними і підтверджують накладення земельних ділянок.

Крім того, відомості Публічної кадастрової карти України суд оцінює у сукупності з іншими доказами по справі, а саме розташування земельної ділянки ОСОБА_1 саме на земельній ділянці, наданій в користування ОСОБА_3 підтверджується дослідженими доказами: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.08.2014 року, листом Державної інспекції сільського господарства від 20.08.2014 року, листом Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25.03.2015 року № Т-40, які свідчать, що фактично на місцевості земельна ділянка ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_3 , і була надана ОСОБА_1 у власність у зв`язку із розірванням договору оренди ОСОБА_3 за рішенням суду.

Водночас, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачами у справі не було надано будь-яких доказів чи заперечень стосовно доводів позивача про накладення земельних ділянок.

При дослідженні причин накладення земельних ділянок і одночасно законності надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно зазначав таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що ч. 5 ст. статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише післяприпинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».

Відповідно до правильно встановлених судом першої інстанції обставин, позивач ОСОБА_3 отримав право користування земельною ділянкою на строк 49 років у січні 2009 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року договір оренди було розірвано.

Як свідчать листи Державної інспекції сільського господарства, складені за результатами відповідних перевірок, після набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, земельна ділянка, передана раніше в користування ОСОБА_3 , була віднесена до земель запасу Ботіївської сільської ради.

Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у листопаді 2010 року, а розпорядження про надання такого дозволу прийнято головою Приазовської районної державної адміністрації 06.01.2011 року, тобто у той час, коли земельна ділянка була документально вільною.

Проте, рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року, яке набрало законної сили 26.07.2011 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року змінено, і відмовлено у позові Приазовській районній державній адміністрації про розірвання договору оренди.

Таким чином, виходячи із принципу обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, з 26.07.2011 року права ОСОБА_3 на користуванняземельною ділянкоюбули поновленів обсязіі наумовах ранішеукладеного договоруоренди, про що Приазовській районній державній адміністрації мало бути відомо, як учаснику справи і як особі, яка оскаржувала таке рішення в апеляційному порядку.

При цьому, суд першої інстанції правильно вважав: факт того, що реєстрацію договору оренди було поновлено пізніше 28.04.2012року, не має правового значення для відновлення прав позивача, і вказана земельна ділянка з 26.07.2011 року вже не була вільною. З цих же підстав, суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка була вільною до 28.04.2012 року.

Незважаючи на ухвалення рішення суду про зміну раніше прийнятого рішення і відмову у задоволенні позову про розірвання договору оренди, 16.08.2011 року розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою і передано земельну ділянку у власність. 04.10.2011 року Приазовською районною державною адміністрацією Кологойда І.В. видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в порушення положень ст. 116 ЗК України, Приазовською районною державною адміністрацією прийнято рішення про оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку в той час, як право користування земельною ділянкою ОСОБА_3 , розташованою у цьому ж місці, не було припинено в установленому законом порядку. На переконання суду, відповідач у цій справі мав діяти розумно і мав законні підстави для прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою на земельну ділянку з підстав поновлення права оренди ОСОБА_3 , але прийняв передчасне рішення, що в подальшому призвело до накладення земельних ділянок і тим самим порушення права позивача на користування земельною ділянкою.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_3 має право на захист його прав на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності (ст. 27 Закону України «Про оренду землі»).

Прийняте Приазовською районною державною адміністрацією розпорядження № 711 від 16.08.2011 року створило невизначеність у питанні прав на землю як позивача, так і відповідача, адже зумовило виникнення різних за змістом прав на земельні ділянки в межах однієї території, що є неприпустимим. Враховуючи правильне встановлення судом першої інстанції законних підстав для визнання недійсним розпорядження і державного акту на земельну ділянку ОСОБА_1 , припинення права власності відповідача на земельну ділянку є виправданим і ефективним засобом захисту прав позивача.

У зв`язку із зазначеним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711 та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 підлягають скасуванню, як такі, що видані всупереч ст. 116 ЗК України і порушують право на користування земельною ділянкою ОСОБА_3 .

Водночас, суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача в частині неправомірності зміни місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі, оскільки такі дії відділу Держгеокадастру позивачем в установленому законом порядку не оскаржувались, і доказів про незаконність таких дій у даній справі також не надано.

Також, суд першої інстанції правильно вважав необґрунтованими доводи позивача про недостовірність відомостей проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та порушення вимог ст. 122 ЗК України, оскільки доказів на підтвердження цього суду не надано, а розпорядження прийнято уповноваженим суб`єктом на підставі п. 12 Перехідних положень ЗК України.

Надаючи оцінку аргументам відповідачів про застосування позовної давності, суд першої інстанції правильно зазначав таке.

Відповідно до ст. ст. 256 - 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас, ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року було встановлено відсутність перетину меж земельних ділянок сторін, оскільки за даними Публічної кадастрової карти земельна ділянка ОСОБА_1 знаходилась в іншому місці.

У зв`язку із цим, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги доводи позивача, що у нього були відсутні підстави вважати, що оскаржуваним розпорядженням і державним актом порушені його права. Лише після того, як у лютому-березні2017року відділом Держгеокадастру у Приазовському районі було виправленопомилку ізмінено місцерозташування земельноїділянки ОСОБА_1 , у позивача виникли підстави вважати свої права порушеними саме оспорюваним розпорядженням і державним актом. До суду позивач звернувся у листопаді2019року (т.с. 1 а.с. 1), а отже ним не пропущено встановлений статтею трирічний строк позовної давності.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що у 2012 році позивач звертався до суду із позовом про визнання недійсним її державного акту на право власності на земельну ділянку, не свідчить, що він звертався з тих саме підстав та з урахуванням того, що у даній справі позивач посилається на обставини, які змінились у 2017 році.

Також, суд першої інстанції правильно вважав необґрунтованими доводи відповідача ОСОБА_1 про відсутність у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки це не впливає на чинність договору оренди і не може бути підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційноїскаргивідповідача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 по суті вирішення спору у цій справі дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі в суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 , яку вона та її представники вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачів та зокрема відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доказом, передбаченим ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі, який може бути прийнятий апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 , є витяг зЄдиного державногореєстру юридичнихосіб,фізичних осіб підприємців станомна 14.01.2021року (т.с.2а.с.111-112), доданий стороною відповідача ОСОБА_1 до її вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, за змістом якого ОСОБА_3 припинив свою підприємницьку діяльність 21.08.2019 року.

Проте, це не спростовує правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи та правильність висновків суду першої інстанції у цій справі про необхідність задоволення позову позивача у цій справі у повному обсязі.

Оскільки, ОСОБА_3 подавав вищезазначений позов у цій справі 11.11.2019 року, тобто вже після припинення ним підприємницької діяльності 21.08.2019року, саме як фізична особа, а не фізична особа підприємець.

Тому, підстави длязакриття провадженняу ційсправі саме через те, що начеб - то між сторонами у цій справі мають місце відносини між суб`єктами господарської діяльності приватним підприємцем ОСОБА_3 та Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області - відсутні.

Після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3 , останній, як фізичнаособа, в силу вимог ЦК України (глава 5) є правонаступником всіх прав та обов`язків фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , у тому числі щодо права користування вищезазначеною земельною ділянкою, строк оренди якої ще не закінчився (п. 7 договору - 49 років, з дати державної реєстрації - 24.03.2009 року т.с. 1 а.с. 8-10) та не був припинений у встановленому законом порядку.

Крім того, в силу вимог ст.ст. 30-32-1 (розділ V Закону України Про оренду землі» «Зміна, припинення і поновлення договору оренди землі») та за змістом договору оренди земельної ділянки, укладеного між Приазовською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_3 09.01.2009 року, (п.п.30-33 «Зміна умов договору і припинення його дії» - т.с. 1 а.с. 9 зворот) само по собі припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3 не припиняє дії цього договору. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Крім того, згідно із отриманою апеляційним судом в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України інформацією із Єдиного державного реєстру судових рішень, на час перегляду цієї справи апеляційним судом має місце у тому числі постанова Верховного Суду від 05.09.2022 року в іншій справі ЄУН №325/218/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приазовської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки, якою було залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без змін ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 22.09.2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23.02.2022 року про залишення без розгляду вищезазначеного позову ОСОБА_1 у цій іншій справі.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення (прийняти постанову); позов ОСОБА_3 задовольнити; визнати недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0.0300 га, в т.ч. піски -0.0300 га, із земель запасу Ботіївської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №489067, виданий 04 жовтня 2011 року відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, на ім`я ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , яким посвідчено право її власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення якої ведення індивідуального дачного будівництва.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 лише частково при вищевикладених обставинах, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.

І,навпаки,з відповідачів ОСОБА_1 ,Приазовської районноїдержавної адміністраціїЗапорізької області,ГУ Держгеокадаструв Запорізькійобласті врівних частинах на користь позивача ОСОБА_3 слід стягнути понесені документально підтверджені (т.с. 1 а.с. 92, 176-177, 222) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у вигляді судового збору у розмірі 1536,80 грн. по 512,26 грн. з кожного із відповідачів окремо (розрахунок: 1536,80 грн./3) та витратна професійнуправову допомогуу розмірі7000,00грн.по 2333,33грн.з кожногоіз відповідачівокремо (розрахунок: 7000,00 грн. /3).

Керуючись ст. ст. 12, 141, 367-368, 371 372, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове судове рішення (прийняти постанову).

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0.0300 га, в т.ч. піски -0.0300 га, із земель запасу Ботіївської сільської ради.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №489067, виданий 04 жовтня 2011 року відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, на ім`я ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , яким посвідчено право її власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення якої ведення індивідуального дачного будівництва.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (ЄДРПОУ 02126366), ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області (ЄДРПОУ 39820689), в рівних частинах на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1536,80 грн. по 512,26 грн. з кожного із відповідачів окремо.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (код ЄДРПОУ 02126366), ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39820689), в рівних частинах на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. по 2333,33 грн. з кожного із відповідачів окремо.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 23.08.2023 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Бєлка В.Ю.Подліянова Г.С.