Рішення

від 21.08.2023 по справі 420/9919/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9919/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 протиправним та скасування,-

В С Т А Н О В И В:

04.05.2023 року до суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року протиправним та скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року протиправним та необґрунтованим з огляду на таке. Як стверджує позивач, підстави для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості товару були відсутні. Відповідачем не було зазначено які розбіжності у числових значеннях заявленої митної вартості було виявлено та які саме документи вимагаються для їх підтвердження.

В оскаржуваному рішенні відповідачем було зазначено, що а) подані позивачем документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; б) надані позивачем на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Відповідачем не було зазначено які саме відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів відсутні; проігноровано документи, надані позивачем, якими підтверджується як ціна товарів, так і розмір фактично здійсненої оплати за ці товари; не зазначено конкретних розбіжностей у складових митної вартості імпортованих товарів.

Позивач стверджує, що подані ним (декларантом) документи містять всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, відомості щодо фактично сплаченої ціни та не містять розбіжностей.

Ухвалою суду від 09.05.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку ст.262 КАС України.

24.05.2023 року від представника Львівської митниці до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві, зокрема, вказано, що відповідно до інвойсу №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 продавець поставляє товар на умовах FOB CHITTAGONG Бангладеш. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Зважаючи на викладене та відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ до митної вартості включаються такі витрати зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Відповідно до наданих рахунків №О \-0000126 від 17.03.2023, №О\-0000127 від 17.03.2023, № О\-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг з доставки вантажу становить 133935,50 грн. проте декларантом задекларовано 121374,00 грн. крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу, чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ.

Як стверджує відповідач, продавець товару в даному випадку несе витрати по доставці товару до порту Нінбо (Китай), а покупець товару (позивач) всі витрати з моменту, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту Нінбо (Китай). Оскільки згідно CMR вантаж доставлявся з порту GDYNIA, всі витрати на доставку товару з порту CHITTAGONG Бангладеш до GDYNIA, розвантаження в GDYNIA, завантаження в автомобіль та доставку до України несе позивач та ці витрати в обов`язковому порядку повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті згідно п.п. 5, 6 ч. 10 ст. 58 МК України. Однак, жоден із поданих до митного оформлення документів не містить такої складової митної вартості як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України в порту GDYNIA, що свідчить про її не включення позивачем до митної вартості.

Таким чином, вказано у відзиві, у поданих документах виявлено розбіжності: відсутність документів, визначених ч. 2 ст. 53 МКУ (Відповідно до наданих рахунків №О\-0000126 від 17.03.2023, №О\-0000127 від 17.03.2023, № О\-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг з доставки вантажу становить 133935,50 грн. проте декларантом задекларовано 121374,00 грн. крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу),отже невключено до митної вартості всіх складових.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Як стверджує відповідач, обов`язок доведення заявленої у митній декларації митної вартості лежить на декларантові. При цьому для підтвердження заявленої митної вартості декларант зобов`язаний подати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

30.05.2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 31.05.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №420/9919/23 з повідомленням (викликом) сторін.

11.07.2023 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

13.07.2023 року від представника відповідача до сулу надійшли заперечення на клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

16.11.2022 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець за договором) та іноземною юридичною особою WILHELM G. CLASEN (BANGLADESH) LTD., Бангладеш (продавець за договором) було укладено договір поставки №WGCBD/PMV/071/22 (надалі Договір).

За умовами Договору: п.1, - продавець продає та постачає товар, а Покупець приймає та купує товар відповідно до умов передбачених цим Контрактом та відповідно до комерційних інвойсів Продавця; · п. 2 (а), - товар постачається на умовах FOB Чіттагонг, Бангладеш; · п. 2 (в), - пункти призначення: Одеса, Україна. Через порт: Гданськ/Гдиня, Польща; · п. 5, - вартість товару включає в себе вартість упаковки.

На виконання вказаного контракту позивачем було ввезено (імпортовано) на митну територію України обумовлений контрактом товар, а саме:

товар №1 за кодом 53072000 (пряжа з джутового волокна …);

товар №2 за кодом 56079020 (мотузка джутова, в асортименті …).

З метою митного оформлення імпортованого товару та його вільного випуску Позивачем було подано Львівській митниці (ВМО № 1 м/п "Городок" Львівської митниці) митну декларацію 23UA209170021815U2 (UA209170/2023/021815) від 20.03.2023 року.

До митної вартості товару позивачем (декларантом) включено вартість послуг з доставки вантажу у сумі 121374,00 грн.

Для підтвердження вказаних у митній декларації № 23UA209170021815U2 від 20.03.2023 року відомостей, до митної декларації було надано, зокрема, нижченаведений перелік документів:

- Рахунок-проформа (Proforma invoice) №WGC BD-071-22/23 від 16.01.2022 року;

- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 року;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) № CP/165/23 від 15.03.2023 року;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №12 від 24.11.2022 року;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №13 від 10.02.2023 року;

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000126 від 17.03.2023 року; ·

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000127 від 17.03.2023 року; ·

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000128 від 17.03.2023 року;

- документ, що підтверджує перевезення товару №б/н від 20.03.2023 року;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) №WGCBD/PMV/071/22 від 16.11.2022 року;

- Договір про надання послуг митного брокера №БКМ/15-2019 від 01.03.2019 року; ·

- Договір транспортного експедирування №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року;

Львівська митниця під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого по зазначеній митій декларації, встановила, що митна вартість не може бути визнана з наступних причин:

- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;

- надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена,

Так, як стверджує відповідач, відповідно до інвойсу №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 продавець поставляє товар на умовах FOB CHITTAGONG Бангладеш. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Зважаючи на викладене та відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ до митної вартості включаються такі витрати зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Відповідно до наданих рахунків №\-0000126 від 17.03.2023, №01-0000127 від 17.03.2023, № 1-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг з доставки вантажу становить 133935,50 грн. проте декларантом задекларовано 121374,00 грн. крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу, чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ.

Як зазначено у позові, 20.03.2023 року позивачем було отримано від відповідача два повідомлення про необхідність надання документів, визначених статтею 53 МК України для підтвердження числового значення заявленої митної вартості.

На виконання вказаної вимоги 20.03.2023 року позивачем було додатково надіслано відповідачу, зокрема: проформу-інвойс від 16.11.2022; експортні декларації від 01.02.2023 №С8726 та №С9511, прайс-лист від 31.01.2023.

Львівська митниця за результатами розгляду поданих документів своїм рішенням №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товару та прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2023/001022.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній адміністративній справі врегульовано нормами Митного кодексу України.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п. 23, п. 24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 9 статті 58 МК України передбачено, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Відповідач в рішенні про коригування митної вартості зазначив, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та що надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена,

Проте суд критично оцінює зазначені висновки відповідача з огляду на так.

Як стверджує відповідач, відповідно до наданих рахунків №\-0000126 від 17.03.2023, №01-0000127 від 17.03.2023, № 1-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг з доставки вантажу становить 133935,50 грн. проте декларантом задекларовано 121374,00 грн. крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу, чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ.

Так, судом встановлено, що відповідно до інвойсу №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 продавець поставляє товар на умовах FOB CHITTAGONG Бангладеш. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження).

FOB (Free On Board/франко-борт) (…назва порту відвантаження) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.

Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець.

За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

Так, як вже встановлено судом, для підтвердження вказаних у митній декларації № 23UA209170021815U2 від 20.03.2023 року відомостей, до митної декларації було надано, зокрема договір транспортного експедирування №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року.

Відповідно до п. 1.1 договору №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року експедитор зобов`язаний надати або організувати надання транспортно експедиторських послуг, який укладено між позивачем як замовником та ТОВ «Бєлоком» як експедитором.

Згідно з п. п. 3.1 договору №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до умов Договору та товаросупровідних документів, товар постачався на умовах FOB CHITTAGONG за маршрутом: CHITTAGONG (Бангладеш) Гданськ/Гдиня (Польща) Рава Руська (Львівська область, Україна) Одеса (Україна).

Для підтвердження витрат на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України декларантом було надано: довідку про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023, видану виконавцем транспортно-експедиційних послуг ТОВ «БЕЛОКОМ».

Додатково декларантом було надано рахунки-проформи (від виконавця транспортно експедиційних послуг) №О\-0000126, №О\-0000127, №О\-0000128 від 17.03.2023.

Так, згідно довідки ТОВ «БЕЛОКОМ» (надалі Експедитор) про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023, вартість транспортування по маршруту CHITTAGONG-Гданськ (Польща) Львів (Україна) для інвойса WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 складає 121 374 гривень, (сто двадцять одна тисяча триста сімдесят чотири гривні), а саме:

- морське перевезення Бангладеш CHITTAGONG - Гданськ (Польща ) 65 059,5 грн;

- перевезення Гданськ (Польща) Рава-Руське (Україна) 10 970 грн;

- організація транспортно-експедиційних послуг за межами України 45 344,5 грн.

Відповідно до Наказу №599 до документів, які містять відомості про транспорті витрати можуть належати; рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Однак цей перелік, з огляду на застосовану для його конкретизації конструкцію «можуть належати», не є вичерпним та обов`язковим.

Оскільки законодавством не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, суд вважає, що надані позивачем до контролюючого органу документи щодо транспортних витрат є належним та допустимими доказами розміру таких витрат.

В той же час, суд вважає, що позивачем до складу транспортних витрат обґрунтовано включено лише 121 374 гривень, оскільки саме вона зазначено у довідці про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023 року.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідач визначив вартість послуг з доставки вантажу у розмірі 133 935,50 грн.

Зазначена сума у розмірі 133 935,50 грн. є зведеною сумою рахунків-проформ (від Експедитора) №О\-0000126, №О\-0000127, №О\-0000128 від 17.03.2023 без ПДВ: · №О\-0000126 загалом без ПДВ становить 47 968,25 грн. · №О\-0000127 загалом без ПДВ становить 18 284,00 грн. · №О\-0000128 загалом без ПДВ становить 67 683,25 грн.

Рахунки-проформи №О\-0000126, №О\-0000128 від 17.03.2023 містять, окрім пунктів зазначених у довідці про транспортні витрати (морське перевезення 65 059,5 грн.; автомобільне перевезення 10 970 грн.; організація транспортно експедиційних послуг за межами України 45 344,5 грн.) такі пункти, як винагорода експедитора з ПДВ та затрати на купівлю валюти без ПДВ.

За приписами частини 11 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Згідно із пунктом 4 статті 306 Господарського кодексу України, транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу. Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (ст. 1 Закону)

Суд погоджується з твердженнями позивача, що транспортно-експедиторські послуги (організація перевезення) не можуть охоплюватися поняттям "транспортування", яке передбачає виключно перевезення вантажу.

За умовами п. п. 3.1 договору №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Підпунктом "ж" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, якщо транспортно-експедиторські послуги надаються отримувачу послуг (замовнику) - резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою.

Отже, винагорода за транспортно-експедиторські послуги (організація перевезення) є окремим об`єктом податку на додану вартість. Додавання такої складової, як винагорода експедитора, до митної вартості товару призвело б до подвійного оподаткування податком на додану вартість цих послуг.

Як зазначено позивачем, на вартість винагороди експедитора відповідно до рахунків проформ №О\-0000126, №О\-0000128 від 17.03.2023 було нараховано ПДВ за ставкою 20%, як на послуги з місцем постачання на митній території України.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими твердження позивача, що такі витрати як винагорода експедитора (плата експедитору) та витрати експедитора на купівлю валюти (додаткові витрати, які мають компенсаторний характер) були здійснені на території України.

Отже, вказані витрати не є такою складовою митної вартості товарів, як витрати на перевезення, тому правомірно не були вказані позивачем у митній декларації.

Судом встановлено, що рахунок-проформа №О\-0000127 від 17.03.2023 містять такий пункт, як організація автоперевезення за межами митної території України, без ПДВ 18 284,00 грн. Виконавцем послуг з міжнародного автомобільного перевезення товарів позивача є ТОВ «ДАБЛ-ТРАНС» (ЄДРПОУ: 43303733), яке було залучено Експедитором, що підтверджується наданою до митного оформлення автотранспортною накладною №СР/165/23 від 15.03.2023, відповідно до якої: Перевезення вантажів за інвойсом WGCBD/048/22-23 здійснювалось за маршрутом Гдиня (Польща) Рава Руська (Україна) - Одеса (Україна), транспортним засобом з номерним знаком НОМЕР_1 /АС0252XF. Вартість послуг з міжнародного автомобільного перевезення у розмірі 18 284,00 грн. без ПДВ є загальною вартістю послуг за всім маршрутом (міжнародне перевезення). Відповідно до рахунку фактичного перевізника ТОВ «ДАБЛ-ТРАНС» №32 від 17.03.2023 року, який було виставлено Експедитору - ТОВ «БЕЛОКОМ», перевізником було розподілено вартість послуг на дві частини: 1. Міжнародні транспортні перевезення Гдиня (Польща) п/п Рава Руська (Україна) (місце ввезення на митну територію України) вартість 10 970,00 грн. без ПДВ. 2. Міжнародні транспортні перевезення п/п Рава Руська (Україна) Одеса (Україна) вартість 7 314,00 грн. без ПДВ.

Таким чином, експедитором на підтвердження витрат залученого автомобільного перевізника для здійснення міжнародного перевезення за всім маршрутом, було виставлено Позивачу рахунок за послуги автомобільного перевезення в загальному розмірі, як витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб. Проте у довідці про транспортні витрати було зазначено саме витрати на транспортування до місця ввезення на митну територію України у розмірі 10 970,00 грн., як було визначено самим перевізником.

Таким чином, витрати на транспортування товару на території України у розмірі 7 314,00 грн. без ПДВ. не є складовою митної вартості товару, відповідно, посилання відповідача на існування вірогідності заниження витрат на транспортування є необґрунтованими.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 02.03.2018 у справі №804/2997/17.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Додатково, суд зазначає, що сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності є необґрунтованими, оскільки будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Щодо покликань відповідача на те, що декларантом неподані усі необхідні документи, суд зазначає наступне: відповідно до положень ст. 53 Митного кодексу України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи.

Не надання додаткових документів не є підставою для здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 804/16980/14, №815/2013/15.

Суд вказує на те, що згідно з усталеною судовою практикою у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Отже, відповідач не довів, що позивач сплатив за товар іншу суму ніж та, яка заявлена у якості митної вартості товару.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.

Покликання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта усіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем не правомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, в свою чергу доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно, позовні вимоги про визнання протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 858,88 грн.

З урахуванням задоволення позовної заяви, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 858,88 грн підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17 додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 у справі № 712/1720/19.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Так, згідно матеріалів справи, 27.03.2023 року між адвокатським бюро «Олексія Чорного» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №2703/23 відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, для чого здійснювати передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність№ та іншими нормативно-правовими актами України заходи представництва, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар за надання правової (правничої) допомоги, а також погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього Договору.

Правова (правнича) допомога за цим Договором надається в межах представництва Інтересів клієнта у Державній митній службі України (її структурних та відокремлених підрозділах, відділах митного оформлення та інше); в місцевих адміністративних судах (в тому числі, але не виключно в Одеському окружному адміністративному суді) та адміністративних судах апеляційної, касаційної інстанції (за необхідністю) з питань оскарження рішень, дій та бездіяльності Державної митної служби Україна, в тому числі рішень про коригування митної вартості.

У п. 6.1 вказаного договору передбачено фіксований розмір гонорару, а саме, - гонорар за надання Адвокатським бюро правової (правничої) визначеної в п. 1.1. цього Договору, є фіксованим і складає 20 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат до суду надано акт наданих послуг.

Відповідно до даного акту адвокат надав послуги на виконання умов договору №2703/23 від 27.03.2023 року.

У постанові Верховного суду від по справі №640/18402/19 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом також зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 5000,00 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час.

Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 протиправним та скасування задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1, код ЄДРПОУ ВП 43971343).

Суддя С.М. Корой