Постанова

від 25.12.2023 по справі 420/9919/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/9919/23

Перша інстанція: суддя Корой С.М.,

повний текст судового рішення

складено 21.08.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 протиправним та скасування,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці про визнання рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року протиправним та скасування.

Також, у позові ФОП ОСОБА_1 просив вирішити питання про стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно прийняв оскаржуване рішення, оскільки декларантом до митного органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів разом з митною декларацією були подані документи, які містять всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, відомості щодо фактично сплаченої ціни та не містять розбіжностей. Позивач зазначав, що у відповідача були відсутні передбачені та обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару були відсутні. Митним органом також не було зазначено які розбіжності у числових значеннях заявленої митної вартості було ним виявлено та які саме документи вимагаються для їх підтвердження; не було зазначено які саме відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів відсутні. При цьому, під час розгляду митної декларації позивача та поданих документів, відповідач повністю проігнорував надані платником документи, якими підтверджується як ціна товарів, так і розмір фактично здійсненої оплати за ці товари; не зазначено конкретних розбіжностей у складових митної вартості імпортованих товарів.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості прийнято з передбачених чинним законодавством підстав, правомірно, обґрунтовано та вмотивовано.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року.

Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Львівською митницею подано на зазначене судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати судове рішення та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування скарги, навівши фактично аналогічні обставини та доводи тим, які були вказані у відзиві на позов, апелянт зазначає, що у поданих документах було виявлено розбіжності, а саме відсутність документів, визначених ч.2 ст.53 МК України, отже неключення до митної вартості всіх складових. Скаржник звертає увагу, що відповідно до наданих рахунків №О/-0000126 від 17.03.2023, №О/-0000127 від 17.03.2023, №О/-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг доставки вантажу становить 133 935,50 грн., проте декларантом задекларовано 121374,00 грн., крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомості про страхування вантажу. Так, за твердженнями скаржника, продавець товару в даному випадку несе витрати по доставці товару до порту Нінбо (Китай), а покупець товару (позивач) всі витрати з моменту, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту Нінбо (Китай). Оскільки згідно CMR вантаж доставлявся з порту GDYNIA, всі витрати на доставку товару з порту CHITTAGONG Бангладеш до GDYNIA, розвантаження в GDYNIA, завантаження в автомобіль та доставку до України несе позивач та ці витрати в обов`язковому порядку повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті згідно п.п. 5, 6 ч. 10 ст. 58 МК України. Однак, жоден із поданих до митного оформлення документів не містить такої складової митної вартості як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України в порту GDYNIA, що свідчить про її не включення позивачем до митної вартості. Оскаржуване рішення, як вважає апелянт, містить причини, через які митна вартість товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту), також чітко обґрунтовано необхідність перевірки спірних правовідносин та зазначено документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності, а також містить джерела, які використовувались митним органом при визначенні митної вартості.

Також, апелянт заперечує проти стягнення судом першої інстанції на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., вважаючи цю суму завищено , не співмірною з ціною позову, а також і з витраченим адвокатом часом, та зауважує, що представником позивача не було надано детального розрахунку витрат на правову допомогу, а отже документально не підтверджено що гонорар є розумним та відповідає зазначеній сумі. Окрім того, вказує на те, що дана справа не є складною та містить незначну кількість матеріалів, предметом оскарження є лише одне рішення, наявна стала судова практика зокрема і Верховного Суду в такій категорії справ за аналогічними правовідносинами, отже підготовка позову та представництво інтересів позивача в цій справі не потребували значного часу .

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на необґрунтованість доводів апелянта, просить залишити судове рішення без змін мотивуючи зокрема тим, що відповідач ані під час судового розгляду справи, ані в апеляційній скарзі не обґрунтовує правомірності прийнятого ним оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості. Всі доводи, які відповідач виклав у своїй апеляційній скарзі були ним вказані у відзиві на позов, розглянуті судом першої інстанції та їм надано належну й вірну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній документів.

Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.11.2022 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець за договором) та іноземною юридичною особою WILHELM G. CLASEN (BANGLADESH) LTD., Бангладеш (продавець за договором) було укладено договір поставки №WGCBD/PMV/071/22 (надалі-Договір).

За умовами Договору: п.1, - продавець продає та постачає товар, а Покупець приймає та купує товар відповідно до умов передбачених цим Контрактом та відповідно до комерційних інвойсів Продавця; · п. 2 (а), - товар постачається на умовах FOB Чіттагонг, Бангладеш; · п. 2 (в), - пункти призначення: Одеса, Україна. Через порт: Гданськ/Гдиня, Польща; · п. 5, - вартість товару включає в себе вартість упаковки.

На виконання вказаного контракту позивачем було ввезено (імпортовано) на митну територію України обумовлений контрактом товар, а саме:

товар №1 за кодом 53072000 (пряжа з джутового волокна …);

товар №2 за кодом 56079020 (мотузка джутова, в асортименті …).

З метою митного оформлення імпортованого товару та його вільного випуску Позивачем було подано Львівській митниці (ВМО № 1 м/п "Городок" Львівської митниці) митну декларацію 23UA209170021815U2 (UA209170/2023/021815) від 20.03.2023 року.

До митної вартості товару позивачем (декларантом) включено вартість послуг з доставки вантажу у сумі 121374,00 грн.

Для підтвердження вказаних у митній декларації № 23UA209170021815U2 від 20.03.2023 року відомостей, до митної декларації було надано, зокрема, нижченаведений перелік документів:

- Рахунок-проформа (Proforma invoice) №WGC BD-071-22/23 від 16.01.2022 року;

- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 року;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) № CP/165/23 від 15.03.2023 року;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №12 від 24.11.2022 року;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №13 від 10.02.2023 року;

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000126 від 17.03.2023 року; ·

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000127 від 17.03.2023 року; ·

- Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні №О \-0000128 від 17.03.2023 року;

- документ, що підтверджує перевезення товару №б/н від 20.03.2023 року;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) №WGCBD/PMV/071/22 від 16.11.2022 року;

- Договір про надання послуг митного брокера №БКМ/15-2019 від 01.03.2019 року; ·

- Договір транспортного експедирування №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року;

Львівська митниця під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого по зазначеній митій декларації, встановила, що митна вартість не може бути визнана з наступних причин:

- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;

- надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена,

Так, як стверджує відповідач, відповідно до інвойсу №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 продавець поставляє товар на умовах FOB CHITTAGONG Бангладеш. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Зважаючи на викладене та відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ до митної вартості включаються такі витрати зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Відповідно до наданих рахунків №\-0000126 від 17.03.2023, №01-0000127 від 17.03.2023, № 1-0000128 від 17.03.2023 вартість послуг з доставки вантажу становить 133935,50 грн. проте декларантом задекларовано 121374,00 грн. крім того в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу, чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ.

Як зазначено у позові, 20.03.2023 року позивачем було отримано від відповідача два повідомлення про необхідність надання документів, визначених статтею 53 МК України для підтвердження числового значення заявленої митної вартості.

На виконання вказаної вимоги 20.03.2023 року позивачем було додатково надіслано відповідачу, зокрема: проформу-інвойс від 16.11.2022; експортні декларації від 01.02.2023 №С8726 та №С9511, прайс-лист від 31.01.2023.

Львівська митниця за результатами розгляду поданих документів своїм рішенням №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товару та прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2023/001022.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900153/2, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду справи вважав, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).

Також, проаналізувавши приписи ст.ст.132, 134, 139 КАС України, прийнявши до уваги надані позивачем письмові докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, та врахувавши критерії обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, ціною позову тощо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, суд першої інстанції вважав наявними підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 5000,00 грн. на користь позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції, апеляційний суд враховує наступне.

У розумінні приписів ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.52 МУ України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані зокрема подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

В силу вимог ч.1 ст. 23 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частина друга статті 53 МК України визначає перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед яких: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (за переліком наведеним у цій нормі).

При цьому, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч. 1 ст. 54 МК України).

У відповідності до ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі, зокрема, неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у частині другій статті 53 цього Кодексу) та неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Виходячи з наведених вище норм слідує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені зокрема наявністю розбіжностей між окремими документами, наявністю ознак підробки певних документів, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, відсутністю достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, тощо.

Виходячи з приписів ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно п.п.1-4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» має містити також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі №820/3231/16, обов`язок доведення митної ціни товару належить позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53) заборонено.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

При цьому, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (ч.2 ст. 58 МК України).

З урахуванням вищевикладеного, очевидним є висновок, що у митного органу повинні бути наявними обґрунтовані причини для витребування додаткових документів, ненадання яких унеможливлювало б визначення саме митної вартості товару, що ввозиться, за ціною договору (основний метод) відповідно до ст.58 МК України.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідно до поданої митної декларації, розрахунок митної вартості товару здійснювався позивачем за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Для митного оформлення товару та на вимогу митного органу декларантом було надано пакет наступних документів, які містили числові показники ціни товару: рахунок-проформа від 16.11.2022 WGC BD-071-22/23, рахунок-фактуру (інвойс) від 31.01.2023 №WGCBD/048/22-23, автотранспортну накладну від 15.03.2023 №CP/165/23, сертифікат про походження товару форми А від 31.01.2023 A 1464652, банківські платіжні документи, що стосуються товарів - платіжне доручення №12 від 24.11.2022 та платіжне доручення №13 від 10.02.2023, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 17.03.2023 №№O\-0000126, O\-0000127, O\-0000128, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 20.03.2023 б/н, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів від 16.11.2022 №WGCBD/PMV/071/22, договір про надання послуг митного брокера від 01.03.2019 №БКМ/15-2019, договір (контракт) про перевезення від 03.05.2019 №БКМТЕО/29-2019, інші класифіковані документи - перепустка від 17.03.2021 Е-115731, митна декларація за якою було відмовлено у випуску товарів від 23.03.2023 №23UA209170021815U2.

Надання зазначених документів не заперечує Львівська митниця, проте вважає, що вони не підтверджують митну вартість імпортованого товару та не підтверджують та не містять всіх відомостей щодо ціни товару, яка була фактично сплачена.

Втім, на думку колегії суддів такі обґрунтування скаржника є хибними, та спростовуються матеріалами справи.

Дослідивши надані позивачем документи, які містяться у матеріалах справи та надавались на розгляд до митного органу разом з митною декларацією, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не містять розбіжностей, наявних ознак підробки натомість містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Отже, під час митного оформлення та додатково позивачем були надані усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору.

Відповідачем не доведено, а судовою колегією з матеріалів справи не встановлено неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем з первинними МД документів та наведених в них відомостей для визначення митної вартості товару за основним методом; наявності встановлених частинами 1 та 2 статті 58 МК України обмежень для застосування першого методу та обставин, зазначених в частині 6 статті 54 МК України, для відмови у митному оформленні товару за першим методом, а отже і підстав для застосування положень частини 3 статті 57 та частини 3 статті 58 МК України, тобто використання другорядного методу визначення митної вартості товару при недоведеності неможливості її визначення за основним.

На думку колегії суддів, надані позивачем документи не суперечать одне одному, містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

В свою чергу, відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів недостовірності заявленої товариством вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Колегія суддів оцінює критично посилання скаржника на розбіжність у вартості послуг доставки, яка була задекларована та вказана згідно рахунків №О\-0000126 від 17.03.2023, №О\-0000127 від 17.03.2023, № О\-0000128 від 17.03.2023, а також вважає неґрунтовними доводи про те, що в поданих рахунках немає витрат на навантаження, вивантаження, перевантаження товару з контейнера та відомостей про страхування вантажу, чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ, з огляду на наступне.

Згідно даних інвойсу №WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023, продавець поставляє товар на умовах FOB CHITTAGONG Бангладеш. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження), який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.

Тобто, з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець.

За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

Так, як вже встановлено судом, для підтвердження вказаних у митній декларації №23UA209170021815U2 від 20.03.2023 року відомостей, до митної декларації було надано, зокрема договір транспортного експедирування №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року.

Пунктами 1.1, 3.1 договору №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року визначено, що експедитор зобов`язаний надати або організувати надання транспортно експедиторських послуг, який укладено між позивачем як замовником та ТОВ «Бєлоком» як експедитором.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Крім того, за умовами Договору та товаросупровідних документів, товар постачався на умовах FOB CHITTAGONG за маршрутом: CHITTAGONG (Бангладеш) - Гданськ/Гдиня (Польща) -Рава Руська (Львівська область, Україна) - Одеса (Україна).

Для підтвердження витрат на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України декларантом було надано: довідку про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023, видану виконавцем транспортно-експедиційних послуг ТОВ «БЕЛОКОМ».

Додатково декларантом було надано рахунки-проформи (від виконавця транспортно-експедиційних послуг) №О\-0000126, №О\-0000127, №О\-0000128 від 17.03.2023.

Відповідно до довідки ТОВ «БЕЛОКОМ» (надалі-Експедитор) про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023, вартість транспортування по маршруту CHITTAGONG-Гданськ (Польща)-Львів (Україна) для інвойса WGCBD/048/22-23 від 31.01.2023 складає 121 374 гривень, (сто двадцять одна тисяча триста сімдесят чотири гривні), а саме:

- морське перевезення Бангладеш CHITTAGONG - Гданськ (Польща ) - 65 059,5 грн;

- перевезення Гданськ (Польща)-Рава-Руське (Україна) - 10 970 грн;

- організація транспортно-експедиційних послуг за межами України - 45 344,5 грн.

Суд першої інстанції ґрунтовно при цьому врахував, що згідно Наказу №599 до документів, які містять відомості про транспорті витрати можуть належати; рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Однак цей перелік, з огляду на застосовану для його конкретизації конструкцію «можуть належати», не є вичерпним та обов`язковим.

Відтак, оскільки законодавством не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, суд першої інстанції небезпідставно вважав, що надані позивачем до контролюючого органу документи щодо транспортних витрат є належним та допустимими доказами розміру таких витрат.

В той же час, оскільки саме сума - 121 374 грн. зазначена у довідці про транспортні витрати №б/н від 20.03.2023 року, суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем до складу транспортних витрат обґрунтовано включено лише указану вище суму.

Апеляційний суд звертає увагу, що сума 133 935,50 грн. На яку посилається апелянт у своїй скарзі є зведеною сумою рахунків-проформ (від Експедитора) №О\-0000126, №О\-0000127, №О\-0000128 від 17.03.2023 без ПДВ: №О\-0000126 загалом без ПДВ становить 47 968,25 грн. №О\-0000127 загалом без ПДВ становить 18 284,00 грн. №О\-0000128 загалом без ПДВ становить 67 683,25 грн.

В свою чергу, рахунки-проформи №О\-0000126, №О\-0000128 від 17.03.2023 містять, окрім пунктів зазначених у довідці про транспортні витрати (морське перевезення 65 059,5 грн.; автомобільне перевезення 10 970 грн.; організація транспортно експедиційних послуг за межами України 45 344,5 грн.) такі пункти, як винагорода експедитора з ПДВ та затрати на купівлю валюти без ПДВ.

Суд першої інстанції ґрунтовно звернув увагу, що згідно з ч. 11 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Пунктом 4 статті 306 Господарського кодексу України визначено, що транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу. Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (ст. 1 Закону)

Суд першої інстанції обґрунтовано погодився з твердженнями позивача, що транспортно-експедиторські послуги (організація перевезення) не можуть охоплюватися поняттям "транспортування", яке передбачає виключно перевезення вантажу.

Судова колегія звертає увагу, що за умовами п. п. 3.1 договору №БКМТЕО/29-2019 від 03.05.2019 року платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Підпунктом "ж" п.186.3 ст. 186 Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, якщо транспортно-експедиторські послуги надаються отримувачу послуг (замовнику) - резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою.

Отже, винагорода за транспортно-експедиторські послуги (організація перевезення) є окремим об`єктом податку на додану вартість. Додавання такої складової, як винагорода експедитора, до митної вартості товару призвело б до подвійного оподаткування податком на додану вартість цих послуг.

Як зазначено позивачем, на вартість винагороди експедитора відповідно до рахунків проформ №О\-0000126, №О\-0000128 від 17.03.2023 було нараховано ПДВ за ставкою 20%, як на послуги з місцем постачання на митній території України.

Отже, такі витрати як винагорода експедитора (плата експедитору) та витрати експедитора на купівлю валюти (додаткові витрати, які мають компенсаторний характер) були здійснені на території України, а відтак вказані витрати не є такою складовою митної вартості товарів, як витрати на перевезення, тому правомірно не були вказані позивачем у митній декларації.

Стосовно рахунку-проформи №О\-0000127 від 17.03.2023, то з його змісту слідує, що він містить такий пункт, як організація автоперевезення за межами митної території України, без ПДВ 18 284,00 грн.

Виконавцем послуг з міжнародного автомобільного перевезення товарів позивача є ТОВ «ДАБЛ-ТРАНС» (ЄДРПОУ: 43303733), яке було залучено Експедитором, що підтверджується наданою до митного оформлення автотранспортною накладною №СР/165/23 від 15.03.2023, відповідно до якої: Перевезення вантажів за інвойсом WGCBD/048/22-23 здійснювалось за маршрутом Гдиня (Польща)-Рава Руська (Україна) - Одеса (Україна), транспортним засобом з номерним знаком НОМЕР_1 /АС0252XF. Вартість послуг з міжнародного автомобільного перевезення у розмірі 18 284,00 грн. без ПДВ є загальною вартістю послуг за всім маршрутом (міжнародне перевезення). Відповідно до рахунку фактичного перевізника ТОВ «ДАБЛ-ТРАНС» №32 від 17.03.2023 року, який було виставлено Експедитору - ТОВ «БЕЛОКОМ», перевізником було розподілено вартість послуг на дві частини: 1. Міжнародні транспортні перевезення Гдиня (Польща)-п/п Рава Руська (Україна) (місце ввезення на митну територію України)-вартість 10 970,00 грн. без ПДВ. 2. Міжнародні транспортні перевезення п/п Рава Руська (Україна)-Одеса (Україна)-вартість 7 314,00 грн. без ПДВ.

Відтак, як вірно вважав суд першої інстанції, експедитором на підтвердження витрат залученого автомобільного перевізника для здійснення міжнародного перевезення за всім маршрутом, було виставлено Позивачу рахунок за послуги автомобільного перевезення в загальному розмірі, як витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб. Проте у довідці про транспортні витрати було зазначено саме витрати на транспортування до місця ввезення на митну територію України у розмірі 10 970,00 грн., як було визначено самим перевізником.

Отже, витрати на транспортування товару на території України у розмірі 7 314,00 грн. без ПДВ. не є складовою митної вартості товару, відповідно, посилання відповідача на існування вірогідності заниження витрат на транспортування є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у вказаному випадку розбіжності, на які вказав відповідач, поза розумним сумнівом, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально.

Митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності, як вірно вважав суд першої інстанції, - є необґрунтованими, оскільки будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

У розглядуваному випадку, усі надані до митного органу разом із митною декларацією документи підтверджували вартість товару, який ввозиться, визначений за основним методом.

Твердження скаржника про неподання декларантом усіх необхідних документів, судова колегія відхиляє за необґрунтованістю, оскільки у розумінні приписів ст.53 МК України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи. Не надання додаткових документів не є підставою для здійснення коригування митної вартості.

Поза розумним сумнівом, позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість, контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.

Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено. Так само й інших юридичних фактів, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

З огляду на встановлені обставини, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не спростовані митним органом, а тому відповідачем безпідставно застосовано інший метод визначення митної вартості у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів.

За вказаного, апелянтом не доведено правомірності оскаржуваного рішення, не спростовано дійсність поданих до митного оформлення документів, достовірність і об`єктивність зазначених відомостей, не доведено наявності підстав для витребування від позивача (декларанта) додаткових документів, а також застосування другорядного методу визначення митної вартості товарів, не надано доказів, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та не дотримано передбаченого ст.57 МК України порядку визначення митної вартості товару.

Підсумовуючи усе викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/900153/2 від 22.03.2023 року, відтак суд першої інстанції вірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги правильність зазначеного висновку суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги митного органу у цій частині не має.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині що стосується витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

Як визначено ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Колегія суддів враховує, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 , визнав протиправним та скасував оскаржуване позивачем рішення митниці, відтак позивач має право на відшкодування понесених ним судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У відповідності до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

В силу приписів ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги та акт.

Згідно наданих позивачем документів, на підтвердження складу та розміру витрат на правничу допомогу, апеляційним судом встановлено, що 27.03.2023 року між адвокатським бюро «Олексія Чорного» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №2703/23 відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, для чого здійснювати передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність№ та іншими нормативно-правовими актами України заходи представництва, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар за надання правової (правничої) допомоги, а також погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього Договору.

Правова (правнича) допомога за цим Договором надається в межах представництва Інтересів клієнта у Державній митній службі України (її структурних та відокремлених підрозділах, відділах митного оформлення та інше); в місцевих адміністративних судах (в тому числі, але не виключно в Одеському окружному адміністративному суді) та адміністративних судах апеляційної, касаційної інстанції (за необхідністю) з питань оскарження рішень, дій та бездіяльності Державної митної служби Україна, в тому числі рішень про коригування митної вартості.

У п. 6.1 вказаного договору передбачено фіксований розмір гонорару, а саме, - гонорар за надання Адвокатським бюро правової (правничої) визначеної в п. 1.1. цього Договору, є фіксованим і складає 20 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат до матеріалів справи також надано акт наданих послуг.

Відповідно до даного акту адвокат надав послуги на виконання умов договору №2703/23 від 27.03.2023 року.

Дослідивши указані вище надані позивачем документи, колегія суддів вважає, що вони доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката в розглядуваній справі, розкривають зміст та обсяг наданих послуг.

Суд першої інстанції ґрунтовно також врахував, що статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, зокрема при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

В даному спірному випадку, як свідчать матеріали справи, розмір витрат на правничу допомогу, який позивач просив стягнути з суб`єкта владних повноважень у сумі 20000,00 грн. був узгоджений умовами відповідного договору, підтверджений складеними та підписаними актами, платіжними документами, отже є недоцільними посилання скаржника на відсутність детального розрахунку, оскільки така фіксована сума гонорару не змінюється від видів наданої адвокатом послуг, їх кількості, витраченим часом тощо.

Водночас, в контексті надання оцінки доводам апеляційної скарги, судова колегія зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів звертає також увагу, що при вирішенні питання щодо відшкодування стороні витрат на правничу допомогу, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, суд має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним приписами КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу.

На думку апеляційного суду, ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції дотримався вищенаведених вимог та врахувавши складність справи, задоволення позовних вимог, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ця сума, на переконання колегії суддів, є цілком ґрунтовною та не є такою, яка могла б за даний спірних обставин справи вважатись неспівмірною, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги митного органу.

Скаржником не конкретизовано належним чином неспівмірності стягнутої суми з обсягом виконаних адвокатом робіт/наданих послуг.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., а доводи апеляційної скарги щодо протиправності оскаржуваного рішення у цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судове рішення відповідачем встановленим ст.242 КАС України вимогам.

Апеляційна скарга митного органу задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі № 420/9919/23 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій А.В. Крусян