Постанова

від 22.08.2023 по справі 906/879/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року Справа № 906/879/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінгурівські ковбаси" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.23р. у справі №906/879/22 (суддя Кравець С.Г., повний текст рішення складено 01.05.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінгурівські ковбаси"

про стягнення 592 714,12 грн.

за участю представників:

позивача - Поздняков П.В.,

відповідача - Шмат Р.П.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Сінгурівські ковбаси" на користь ТОВ "Апогей": 431 921,99 грн заборгованості, 12 485,19 грн пені, 18 473,97 грн 3% річних, 127 207,69 грн інфляційних втрат, 24 889,27 грн витрат на оплату послуг адвоката, 8 851,33 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, зокрема, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи з приводу незаконних дій Майківець І.С., а тому у суду відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача. Водночас, відсутність у справі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та товарно-транспортних накладних не спростовує факту одержання відповідачем товару за вищевказаними видатковими накладними.

Судом першої інстанції також враховано, що повноваження Майківець І.С. на отримання від імені відповідачем товару за видатковими накладними доводиться як фактом надання печатки вказаній особі, так і іншими доказами, які підтверджують правомірність такого отримання.

Зокрема суд зазначив, що в матеріалах справи містяться акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2019, 31.12.2020, на 30.09.2021 в яких послідовно протягом тривалого часу відображено операції по продажу товару за переважною більшістю видаткових накладних. В даних актах окрім операцій з продажу товару за 2019-2021 роки зазначено, в тому числі, і про проведення оплат. Загальне кінцеве сальдо по дебету за актом від 30.09.2021 року, яке визнано відповідачем на дату складання акта, становить 763 542,61грн. Зазначені акти підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.

З огляду на викладене та враховуючи приписи ст. 79 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними на доведення факту поставки відповідачу товару за вказаними вище видатковими накладними, так як такі докази не спростовані з боку відповідача переконливими та логічними поясненнями та доказами, а зводяться лише до простого заперечення, вчинених раніше дій ОСОБА_1 , яка працювала бухгалтером у ТОВ "Сінгурівські ковбаси". При цьому, відповідач не надав вірогідних доказів, які б спростували факт отримання ним продукції за вказаним вище накладними на виконання умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідно до положень ч.1 ст.530 ЦК України, узгоджених в п.3.6 договору умов щодо строків оплати, відповідач зобов`язаний був оплатити переданий позивачем товар за видатковими накладними: №1762/142 від 28.12.2020 в строк до 18.01.2021, №47/47 від 18.01.2021 в строк до 08.02.2021, №70/70 від 22.01.2021 в строк до 12.02.2021, №123/13 від 02.02.2021 в строк до 23.02.2021, №217/107 від 22.02.2021 в строк до 15.03.2021, №319/59 від 10.03.2021 в строк до 31.03.2021, №407/147 від 29.03.2021 в строк до 19.04.2021, №558/128 від 21.04.2021 в строк до 12.05.2021, №875/95 від 16.06.2021 в строк до 07.07.2021, №1248/108 від 19.08.2021 в строк до 09.09.2021, №1268/128 від 25.08.2021 в строк до 15.09.2021, №1317/7 від 01.09.2021 в строк до 22.09.2021, №1378/68 від 13.09.2021 в строк до 04.10.2021, №1436/126 від 22.09.2021 в строк до 13.10.2021, №1707-47 від 09.11.2021 в строк до 30.11.2021, №1924-94 від 15.12.2021 в строк до 05.01.2022, №36-36 від 11.01.2022 в строк до 01.02.2022, №81-81 від 19.01.2022 в строк до 09.02.2022, №171-11 від 02.02.2022 в строк до 23.02.2022, №233-73 від 14.02.2022 в строк до 07.03.2022, №289-129 від 22.02.2022 в строк до 15.03.2022.

Проте, одержаний відповідачем від позивача товар на загальну суму 431 922,15грн залишився неоплаченими, строк сплати якого настав.

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором поставки №126/СВС/18 від 17.09.2018 за видатковими накладними за період з 28.12.2020 по 22.02.2022, який було продовжено на строк дії карантину та воєнного стану з 12.03.2020.

Враховуючи викладене місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 431 921,99грн заборгованості, 12 485,19грн пені, 18 473,97грн 3% річних та 127 207,69грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 363,52грн, 3% річних в сумі 22,09грн та інфляційних втрат в сумі 2 239,67грн, судом відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, що суд першої інстанції, як на підтвердження факту поставки товару, посилається лише на видаткові накладні, які мають підпис особи без належних повноважень. При цьому, кожна видаткова накладна містить відомості, що особа, яка підписує видаткову накладну діє за довіреністю. Позивачем до матеріалів справи не долучено жодної довіреності на підтвердження повноважень Майківець І.С., як особи, яка підписувала видаткові накладні.

Також апелянт вказує, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не підтверджені ні податковими накладними, ні товарно-транспортними накладними, ні відомостями про вантаж.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, зокрема, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні, що відбулося 22.08.2023 були присутні представники позивача та відповідача, які надали усні пояснення з приводу обставин справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Спір між сторонами у даній справі виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та § 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару кореспондує обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін спірним є питання факту поставки відповідачу товару за договором (апелянт вказує, що видаткові накладні підписані не уповноваженою особою, а інших належних та допустимих доказів поставки товару матеріали справи не містять) та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом позову у даній справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Апогей" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінгурівські ковбаси" (покупець/позивач) укладено договір поставки №126/СВС/18 від 17.09.2018 (далі-договір) (т.1, а.с.15-17).

У відповідності до п.1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у встановлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в асортименті, кількості та за ціною, які зазначені в додатках до цього договору, та є невід`ємною його частиною.

За умовами пункту 1.3 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування та загальна кількість товару, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товару узгоджується сторонами на підставі заявок покупця на поставку товару.

Згідно з п.1.4 договору, поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної в якій зазначається найменування товару, асортимент, кількість та ціна.

Ціна товару є договірною та погоджується сторонами у видатковій накладній (пункт 3.2 договору).

У відповідності до п.3.4 договору, ціна цього договору визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, зазначених в окремих видаткових накладних, за якими товар передавався постачальником покупцю в період дії цього договору.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що поставка товару здійснюється згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) на умовах: FСА, передача покупцю/перевізнику "Нова пошта", за адресою м. Сінгури, відділення, №1. Транспортні витрати несе постачальник.

За умовами пункту 4.6 договору, покупець зобов`язується повернути другий екземпляр видаткової накладної, товарно-транспортної накладної постачальнику протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня поставки товару.

Відповідно до п.4.7 договору товар передається постачальником і приймається покупцем або його уповноваженим представником у місці поставки: за кількістю та розмірами згідно з даними, зазначеними у видатковій накладній та, за наявності, товарно-транспортній накладній.

Згідно із пунктами 10.1, 10.2 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року. При цьому закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за договором, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань. Дія договору продовжується на один рік на тих самих умовах автоматично, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до закінчення дії договору.

З аналізу пунктів 1.4, 3.2, 3.4, 4.6, 4.7 договору вбачається, що сторонами договору визначено документи, які повинні відображати виконання умов договору в частині поставки товару та такими документами є видаткові накладні.

На виконання умов договору поставки №126/СВС/18 від 17.09.2018, позивачем було поставлено товар, а відповідачем такий товар прийнято в повному обсязі без зауважень на загальну суму 1 584 465,35грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т. 1, а.с.133, 151-215).

При цьому, колегією суддів встановлено, що частину видаткових накладних, а саме: №161/50 від 13.02.2019 на суму 22 750,08грн, №167/56 від 14.02.2019 на суму 31 250,40грн, №221/110 від 28.02.2019 на суму 19 700,16грн, №266/44 від 07.03.2019 на суму 17 620,06грн, №317/95 від 19.03.2019 на суму 45 425,28грн, №353/131 від 26.03.2019 на суму 18 750,00грн, №501/121 від 23.04.2019 на суму 9 310,08грн, №606/67 від 15.05.2019 на суму 29 335,20грн, №735/25 від 05.06.2019 на суму 30 760,08грн, №830/120 від 25.06.2019 на суму 19 800,12грн, №889/35 від 08.07.2019 на суму 17 260,08грн, №924/70 від 11.07.2019 на суму 9 000,00грн, №962/108 від 19.07.2019 на суму 15 000,00грн, №1012/158 від 30.07.2019 на суму 16 140,12грн, №1060/38 від 07.08.2019 на суму 40 340,22грн, №1199/15 від 03.09.2019 на суму 27 950,10грн, №1320/136 від 26.09.2019 на суму 11 400,00грн, №1412/72 від 11.10.2019 на суму 9 950,10грн, №1460/120 від 23.10.2019 на суму 15 700,08грн, №1541/32 від 06.11.2019 на суму 14 750,10грн, №1608/99 від 18.11.2019 на суму 12 900,00грн, №1678/169 від 29.11.2019 на суму 20 250,18грн, №1736/52 від 13.12.2019 на суму 14 295,04грн, №20/20 від 09.01.2020 на суму 23 050,08грн, №69/69 від 21.01.2020 на суму 9 850,08грн, №114/114 від 30.01.2020 на суму 57 065,34грн, №176/53 від 12.02.2020 на суму 7 500,00грн, №265/142 від 28.02.2020 на суму 68 720,40грн, №363/94 від 20.03.2020 на суму 13 500,00грн, №448/39 від 13.04.2020 на суму 23 610,12грн, №490/81 від 27.04.2020 на суму 62 900,40грн, №619/109 від 27.05.2020 на суму 22 500,00грн, №734/98 від 18.06.2020 на суму 9 900,06грн, №801/1 від 01.07.2020 на суму 20 865,12грн, №866/66 від 14.07.2020 на суму 13 450,08грн, №946/146 від 28.07.2020 на суму 53 100,36грн, №1046/66 від 14.08.2020 на суму 40 920,24грн, №1153/33 від 07.09.2020 на суму 33 025,20грн, №1312/22 від 05.10.2020 на суму 22 550,22грн, №1385/95 від 19.10.2020 на суму 38 590,56грн, №1451/161 від 29.10.2020 на суму 29 200,08грн, №1543/83 від 16.11.2020 на суму 31 370,28грн, №1650/30 від 04.12.2020 на суму 51 140,40грн, №1762/142 від 28.12.2020 на суму 47 690,40грн, №47/47 від 18.01.2021 на суму 35 040,48грн, №70/70 від 22.01.2021 на суму 750,00грн, №123/13 від 02.02.2021 на суму 41 435,34грн, №217/107 від 22.02.2021 на суму 76 850,40грн, №319/59 від 10.03.2021 на суму 31 440,12грн, №407/147 від 29.03.2021 на суму 71 000,52грн, №558/128 від 21.04.2021 на суму 13 500,00грн, №875/95 від 16.06.2021 на суму 19 400,16грн (т.1, а.с 164-215) було підписано головним бухгалтером Майківець І.С. та вказані накладні містять відтиск мокрої печатки відповідача

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що Майківець І.С. не була уповноважена на підписання вказаних видаткових накладних та позивачем до матеріалів справи не долучено жодної довіреності на підтвердження повноважень Майківець І.С., як особи, яка підписувала вищевказані видаткові накладні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Первинний документ згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" це - документ, який містить відомості про господарську операцію. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абз. 9 ч.2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, з урахуванням наведених положень документом, який підтверджує факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві та відображення здійснення відповідної операції у бухгалтерському обліку останнього, є видаткові накладні, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати, як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції. Зокрема, первинні документи мають містити підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, колегія суддів при розгляді даної справи враховує правові висновки Верховного Суду з вищезгаданого питання, що викладені, зокрема у постановах:

- від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, згідно з якими, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа;

- від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, згідно з якими відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на видаткові накладні та, оскільки відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, наявність на усіх видаткових накладних відтиску печатки ТОВ "Сінгурівські ковбаси" є свідченням участі такої особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відтак, зазначені вище видаткові накладні є належними та допустимими доказами, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження отримання відповідачем товару зазначено в накладних, що спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що товар одержаний за видатковими накладними, які також підписані головним бухгалтером Майківець І.С. у період з 13.02.2019 по 04.12.2020 (т.1 а.с. 164-215), був оплачений відповідачем у повному обсязі, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (т. 1, а.с. 148-151).

З наведеного слідує, що відповідач оплачував товар отриманий згідно видаткових накладних підписаних у період з 13.02.2019 по 04.12.2020 головним бухгалтером Майківець І.С., що свідчить про схвалення відповідачем дій головного бухгалтера Майківець І.С. на отримання товару від позивача. Одночасно з цим основним доводом апеляційної скарги відповідача є відсутність повноважень у Майківець І.С. на прийняття товару та підписання видаткових накладних.

У постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про не отримання відповідачем товару за видатковими накладними підписаними головним бухгалтером Майківець І.С.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість утворилася за поставлений товар згідно видаткових накладних за період з 18.01.2021 по 16.06.2021, які підписанні головним бухгалтером Майківець І.С., а також згідно видаткових накладних за період з 19.08.2021 по 14.02.2022, які підписані директором ТОВ «Сінгурівські ковбаси» Матвійчук О.Я. (т.1, а.с. 151-163), що також спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Оцінюючи твердження відповідача, що спірні видаткові накладні не підтверджені іншими доказами, які свідчили б про фактичне переміщення товару, зокрема про не надання позивачем суду товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи містять копії ТТН на окремі партії поставок, зокрема №1537-37 від 08.10.2021 (т.1, а.с 19), №1707-47 від 09.11.2021 (т.1, а.с. 22), №1924-94 від 15.12.2021 (т.1, а.с. 25), №36-36 від 11.01.2022 (т.1, 28), №81-81 від 19.01.2022 (т.1, ас. 31), №171-11 від 02.02.2022 (т.1, а.с. 35), що також підтверджує факт поставки відповідачу товару зазначеного у вказаних товарно-транспортних накладних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок основного боргу (т.1, а.с. 235-237), колегією суддів встановлено, що з проплати 14.02.2022 на суму 30 000,00грн позивачем було зараховано оплату за видатковою накладною №1650/30 від 04.12.2020 на суму доплати залишку боргу в розмірі 14 783,77грн та залишок в сумі 15 216,23грн зарахована за видатковою накладною №1762/142 від 28.12.2020 на суму 47690,40грн. Залишок боргу за видатковою накладною №1762/142 від 28.12.2020 становить 32 474,17грн. Крім того, за товар, одержаний за видатковою накладною №1248/108 від 19.08.2021 на суму 34 880,47грн було оплачено 31.08.2021, про що зазначено в банківській виписці з призначенням платежу.

Товар одержаний за видатковими накладними №47/47 від 18.01.2021 на суму 35 040,48грн, №70/70 від 22.01.2021 на суму 750,00грн, №123/13 від 02.02.2021 на суму 41 435,34грн, №217/107 від 22.02.2021 на суму 76 850,40грн, №319/59 від 10.03.2021 на суму 31 440,12грн, №407/147 від 29.03.2021 на суму 71 000,52грн, №558/128 від 21.04.2021 на суму 13 500,00грн, №875/95 від 16.06.2021 на суму 19 400,16грн, №1268/128 від 25.08.2021 на суму 7 200,00грн, №1317/7 від 01.09.2021 на суму 1 000,03грн, №1378/68 від 13.09.2021 на суму 8 450,10грн, №1436/126 від 22.09.2021 на суму 15 600,00грн, №1707-47 від 09.11.2021 на суму 28 070,16грн, №1924-94 від 15.12.2021 на суму 4 340,11грн, №36-36 від 11.01.2022 на суму 11 600,16грн, №81-81 від 19.01.2022 на суму 7 100,16грн, №171-11 від 02.02.2022 на суму 10 650,24грн, №233-73 від 14.02.2022 на суму 7 200,00грн, №289-129 від 22.02.2022 на суму 8 820,00грн, відповідачем оплачений не був. Таким чином, загальна сума неоплаченого відповідачем товару становить 431 922,15грн.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з пунктом 3.6 договору, оплата за даним договором здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу, яка становить 21 (двадцять один) календарний день з моменту поставки партії товару, на підставі виставлених постачальником рахунків.

Таким чином, відповідно до положень ч.1 ст.530 ЦК України та п.3.6 договору, відповідач зобов`язаний був оплатити переданий позивачем товар за видатковими накладними: №1762/142 від 28.12.2020 в строк до 18.01.2021, №47/47 від 18.01.2021 в строк до 08.02.2021, №70/70 від 22.01.2021 в строк до 12.02.2021, №123/13 від 02.02.2021 в строк до 23.02.2021, №217/107 від 22.02.2021 в строк до 15.03.2021, №319/59 від 10.03.2021 в строк до 31.03.2021, №407/147 від 29.03.2021 в строк до 19.04.2021, №558/128 від 21.04.2021 в строк до 12.05.2021, №875/95 від 16.06.2021 в строк до 07.07.2021, №1248/108 від 19.08.2021 в строк до 09.09.2021, №1268/128 від 25.08.2021 в строк до 15.09.2021, №1317/7 від 01.09.2021 в строк до 22.09.2021, №1378/68 від 13.09.2021 в строк до 04.10.2021, №1436/126 від 22.09.2021 в строк до 13.10.2021, №1707-47 від 09.11.2021 в строк до 30.11.2021, №1924-94 від 15.12.2021 в строк до 05.01.2022, №36-36 від 11.01.2022 в строк до 01.02.2022, №81-81 від 19.01.2022 в строк до 09.02.2022, №171-11 від 02.02.2022 в строк до 23.02.2022, №233-73 від 14.02.2022 в строк до 07.03.2022, №289-129 від 22.02.2022 в строк до 15.03.2022.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів оплати товару отриманого за вищевказаними накладними, доводи апеляційної скарги не містять заперечень чи контррозрахунку щодо суми основного боргу за отриманий товар, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 431 921,99грн. (в межах заяви про зменшення позовних вимог).

Колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не оспорює правильність нарахування боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені (зазначає лише про повну відсутність боргу), проте колегією суддів перевірені розрахунки позивача (т.1, а.с. 239-248), а також розрахунок здійснений судом першої інстанції (т.2, а.с. 27-45), з урахуванням ст. ст. 549, 625 ЦК України та п. 5.2. договору, та встановлено, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 12485,19 грн пені, 18473,97 грн 3% річних та 127207,69 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У відповідності до ст.30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.1, 2 ст. 126 ГПК України).

За приписами п.1 ч. 4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02.09.2022 між Адвокатським об`єднанням "Астеелекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №АП-09.22-29-01 (т.1, а.с.53-55).

Відповідно до пункту 1.1 договору від 02.09.2022, клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та додатками до нього.

Надання правничої допомоги Адвокатським Об`єднанням здійснюється, через адвокатів (партнерів АО "АСТЕЕЛЕКС"):

- ПОЗДНЯКОВА Михайла Вікторовича (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 5382 від 19.04.2013 року видане Радою адвокатів міста Києва);

- ТІНЬКОВСЬКОГО Олександра Геннадійовича (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 3563 від 22.09.2010 року видане Донецькою обласною КДКА);

- ПОЗДНЯКОВА Петра Вікторовича (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 4747 від 29.11.2011 року видане КМКДКА),

- ШТАНЬКА Вячеслава Анатолійовича (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 9584/10 від 22.10.2020 року видане Радою адвокатів Київської області),

які є засновниками адвокатського об`єднання та можуть діяти як разом так і самостійно один від одного від імені адвокатського об`єднання.

За умовами пункту 2.1.1 договору від 02.09.2022 адвокатське об`єднання, на підставі доручення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги, зокрема, представляє у встановленому порядку права і інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в будь-яких інших органах і установах та перед третіми особами під час розгляду правових спорів.

Згідно з п.3.1 договору від 02.09.2022, сторони домовились, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами за договором. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 (один) місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік, і так автоматично щороку.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору від 02.09.2022, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатком до цього договору.

Відповідно до додатку №2 до договору надання правничої допомоги від 02.09.2022 року сторони дійшли взаємної згоди про надання адвокатських послуг щодо представництва інтересів клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді по справі №906/879/22. Розмір гонорару складає 27000 грн (т.2, а.с. 124).

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, останній подав до суду апеляційної інстанції також наступні документи: акт прийому- передачі наданих послуг від 01.08.2023 року на суму 8000грн та акт прийому-передачі наданих послуг від 12.07.2023 року на суму 19000грн. Вказані акти містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявність правових підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на загальну суму 27000 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У наданому позивачем акті зазначено окремо такі види робіт, як: 1) аналіз поданої апеляційної скарги, відповідної судової практики та надання консультації по справі №906/879/22 на суму 7 000 грн та 2) складання та подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №906/879/22 на суму 12000грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що послуга «складання та подання відзиву на апеляційну скаргу» включає в себе такі дії як «аналіз поданої апеляційної скарги та судової практики».

Окрім того, подана відповідачем апеляційна скарга не є достатньо об`ємною, а тому не потребувала значного часу для її вивчення. За юридичним змістом в частині, якій апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги містяться лише на півтори сторінки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначений в акті виконаних робіт час для аналізу апеляційної скарги 3,5 годин та окремо зазначений час для складання відзиву на вказану апеляційну скаргу - 6 годин, не відповідає реальній необхідності часу на виконання вказаних послуг. При цьому, враховуючи незначний обсяг апеляційної скарги, кількість аргументів наведених в ній, характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає достатнім для виконання вказаних послуг час 3 години, а співмірною оплатою за вказані послуги - 6 000 грн (з розрахунку 2000 грн за годину).

Окрім того, зазначена в акті від 01.08.2023 року сума 8000 грн за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції, також на переконання суду не відповідає критерію розумності розміру таких витрат та є неспіврозмірною з виконаною роботою у суді, оскільки представник позивача брав участь в двох судових засідання в суді апеляційної інстанції в режимі відеконференції, які тривали менше години. Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованою суму за представництво позивача в суді апеляційної інстанції 4000грн. (з розрахунку 2000 грн за одне судове засідання).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 27000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, отже їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище сумі. Натомість колегія суддів, дійшла висновку, що обґрунтованими до стягнення з відповідача є витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.23р. у справі №906/879/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінгурівські ковбаси" - без задоволення.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінгурівські ковбаси" (12444, Житомирська область, Житомирський район, с.Сінгури, вул. Шкільна, буд. 14А; ідентифікаційний код 42136790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" (02094, м.Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6; ідентифікаційний код 20021369) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн (десять тисяч гривень).

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" серпня 2023 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.