Постанова

від 25.08.2023 по справі 380/16049/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/16049/22 пров. № А/857/7390/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСудової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління «ДП «Львіввугілля» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїКарп`як О.О.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 29 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2022 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління «ДП «Львіввугілля» (далі ДП «Львіввугілля») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС) щодо відмови у списанні штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 01 березня 2020 року по 01 серпня 2022 року;

зобов`язати відповідача списати нараховані пеню за період з 01 березня 2020 року по 01 серпня 2022 року та застосований штраф у той же період.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі № 380/16049/22 вказаний позов було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДПС щодо несписання пені та штрафу ДП «Львіввугілля» за період з 01 березня 2020 року по 23 березня 2021 року відповідно до пунктів 9-11.1, 9-11.2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зобов`язано ГУ ДПС списати нараховану суму пені та застосованого штрафу ДП «Львіввугілля» за період з 01 березня 2020 року по 23 березня 2021 року відповідно до пунктів 9-11.1, 9-11.2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що зазначені правові норми унеможливлювали прийняття відповідачем 30 червня 2021 року рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №15380/13-01-24-08/26307799 за період з 03 липня 2018 року по 23 березня 2021 року. Відсутність правових підстав для прийняття вказаного рішення від 30 червня 2021 року № 15380/13-01-24-08/26307865 спростовує доводи відповідача про неможливість списання пені та застосованого штрафу у зв`язку із наявністю такого.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ДПС, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивач не скористалося своїм правом на оскарження рішення про нарахування в пені відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у судовому порядку, а відтак заборгованість по єдиному внеску є узгодженою.

Вважає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, та зобов`язати ГУ ДПС вчинити дії щодо прийняття рішення про списання безнадійного боргу, оскільки така прерогатива надається лише контролюючому органу і списання податкового боргу є дискреційним повноваженням виключно відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ДП «Львіввугілля» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДП «Львіввугілля» звернулося до ГУ ДПС із заявою від 07 вересня 2022 року №07/339 про списання пені в сумі 511 463,68 грн та штрафних санкцій в сумі 176 132,88 грн за період з 01 березня 2020 року до 23 березня 2021 року з єдиного внеску відповідно до пунктів 9-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).

Листом від 22 вересня 2022 року №16973/6/13-01-24-12 відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви, посилаючись на положення статті 25 Закону №2664-VI, яка передбачає право платника єдиного внеску на оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня, який не містить відповіді щодо вирішення питання списання пені.

Вважаючи таку бездіяльність ГУ ДПС протиправною, ДП «Львіввугілля» звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону №2664-VI.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У відповідності до частини 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За приписами частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Як встановлено частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

У відповідності до частини 3 статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Статтею 25 Закону України №2464-VI врегульовано заходи впливу та стягнення.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (абзац перший частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно із пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 13 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

За приписами частини 14 статті 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.

Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

У відповідності до частини 15 статті 25 Закону №2464-VI рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

За правилами частини 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правомірності нарахування контролюючим органом позивачу пені та застосування штрафу рішенням ГУ ДПС від 30 червня 2021 року № 15380/13-01-24-08/26307865.

При цьому матеріали справи свідчать про те, що вказане рішення відповідача у рамках цієї адміністративної справи позивачем не оскаржувалося. Також відсутні докази і про його оскарження ДП «Львіввугілля» до податкового органу вищого рівня або до суду у іншому провадженні.

Згідно із частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За правилами частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

На переконання апеляційного суду, за наявності чинного рішення від 30 червня 2021 року № 15380/13-01-24-08/26307865, яке є виконавчим документом, правових підстав для визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу щодо відмови у списанні відповідних штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а також зобов`язання відповідача до їх списання немає.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем у цій справі вимоги є належним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення частини позовних вимог. Відтак, апеляційну скаргу ГУ ДПС слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ДП «Львіввугілля» та відмовити у задоволенні таких позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі № 380/16049/22 у частині задоволення позовних вимог Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління «ДП «Львіввугілля» та у задоволені його позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Н. М. Судова-Хомюк Т. І. Шинкар