Ухвала

від 12.10.2023 по справі 380/16049/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 380/16049/22

адміністративне провадження № К/990/33003/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля», в особі Відокремленого підрозділу «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління» ДП «Львіввугілля», на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №380/16049/22 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля», в особі Відокремленого підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління «ДП «Львіввугілля», до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Зі змісту касаційної скарги та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що Державне підприємство «Львіввугілля» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в списанні штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 01.03.2020 по 01.08.2022; зобов`язати відповідача списати пеню, нараховану за період з 01.03.2020 по 01.08.2022, а також штрафи, застосовані за період з 01.03.2020 по 01.08.2021.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 29.03.2023 позов задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Львівській області щодо несписання пені та штрафу Державного підприємства «Львіввугілля», в особі Відокремленого підрозділу «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління» ДП «Львіввугілля», за період з 01.03.2020 по 23.03.2021 відповідно до пунктів 9-11.1, 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; зобов`язав контролюючий орган списати нараховану суму пені та застосований до позивача штраф за період з 01.03.2020 по 23.03.2021 відповідно до пунктів 9-11.1, 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та відмовив в іншій частині позовних вимог.

У подальшому Восьмий апеляційний адміністративний суд, задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, постановою від 25.08.2023 скасував рішення суду першої інстанції від 29.03.2023 та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказані судові рішення ухвалені у справі, що призначена та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

02.10.2023 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного підприємства на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023.

При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Стаття 330 Кодексу адміністративного судочинства України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Водночас частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Що ж до посилань на порушення судом першої та (або) апеляційної інстанції норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, то такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у разі обгрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не зазначено підстав для касаційного оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023, які передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поряд з цим відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Так, частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту ж пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З огляду на предмет спору, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.

У касаційній скарзі містяться посилання, що така стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. В обгрунтування цього скаржник наводить положення пунктів 9-11.1, 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та вказує на номери судових справ за позовами Державного підприємства, в яких судами були прийняті інші судові рішення, відмінні від оскаржуваної постанови.

У контексті наведеного Суд вказує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Водночас винятковість справи має бути пов`язана, зокрема із обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Проаналізувавши наведені у касаційній скарзі обгрунтування, Суд вважає, що останні не є прийнятними в розумінні приписів підпунктів «а» і в» пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга Державного підприємства «Львіввугілля» підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Повернути касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля», в особі Відокремленого підрозділу «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління» ДП «Львіввугілля», на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі №380/16049/22 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля», в особі Відокремленого підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ВП «Спецуправління «ДП «Львіввугілля», до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги учасникам справи, а касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами - скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяС.С. Пасічник