Ухвала

від 25.08.2023 по справі 160/3200/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 160/3200/20

адміністративне провадження № К/990/29112/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4"

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року

у справі №160/3200/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4", Громадської організації "ЦЕНТР ЗАХИСТУ", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопроменерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕК АЛЬФА"

до Дніпровської міської ради

про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними, -

УСТАНОВИВ:

23 серпня 2023 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМ`Я - 4» (далі Товариство, позивач 2) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, якою скасоване, прийняте в порядку нового розгляду, Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року в цій справі та ухвалено нове рішення, яким зокрема відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , Товариству з обмеженою відповідальністю «СІМ`Я - 4», Громадській організації «ЦЕНТР ЗАХИСТУ», Громадській організації «Платформа Громадський Контроль».

Цим же судовим рішенням закрите провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопроменерго» про визнання протиправними та незаконними рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року № 9/52 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки; від 20 травня 2020 року №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 - "для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше" на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки закрити. У задоволенні іншої частини позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопроменерго» відмовлено.

Також, закрито провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КП Центральний ринок про визнання протиправним та незаконним рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року № 9/52 "Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.07 «для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки. У задоволенні іншої частини позову Товариства з обмеженою відповідальністю КП Центральний ринок відмовлено.

Задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕК АЛЬФА», внаслідок чого визнане протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 03.10 - «для обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що використовують земельну ділянку площею 0,9 га та більше» на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Звертаючись із касаційною скаргою до Верховного Суду Товариство просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року по справі № 160/3200/23 у частині задоволення позову ТОВ «Сім`я - 4», з підстав встановлених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду викладених у постанові від 11 квітня 2018 року по справі №804/5494/16 щодо пункту 274.1 статті 274 ПК України, пункту 10.4 статті 10 цього кодексу сформованих у постанові 08 квітня 2021 року по справі 826/10434/16, застосування приписів статті 322 КАС України всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2021 року у справі №404/2439/17.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у справі щодо позову, заявленого ТОВ «СІМ`Я - 4», суд апеляційної інстанції зазначив, що в межах цієї справи ним оскаржуються рішення Дніпровської міської ради № 8/52, №9/52 та № 11/57.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у позовній заяві ТОВ «СІМ`Я - 4» не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, як учасник спірних правовідносин, в ній також не зазначенні докази, що підтверджують вказані обставини, як того вимагає пункт 5 частини п`ятої статті 160 КАС України. У позовній заяві не вказано, чи є Товариство землевласником або постійним землекористувачем чи орендарем, чи власником нерухомого майна, не зазначено про форму власності земельної ділянки, її індивідуальні ознаки, у тому числі, категорія за цільовим призначенням.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції Товариством надані копія податкової декларації з плати за землю за 2020 рік та копія розрахунку суми земельного податку. Під час апеляційного провадження представники ТОВ «СІМ`Я - 4» не змогли надати відповідь на питання щодо правових підстав користування конкретною земельною ділянкою.

За ініціативою суду апеляційної інстанції Дніпровською міською радою надана Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, відповідно до якої ТОВ «СІМ`Я - 4» з 27 листопада 2017 року є співвласником незавершеного будівництва, станція технічного обслуговування автомобілів з автомийкою, розташованою на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:457:0082. Проте, за даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформація за вказаним кадастровим номером в Державному земельному кадастрі не знайдена. Позивач ТОВ «СІМ`Я - 4», у свою чергу, жодних документів, на підставі яких можливо було встановити наявність та характер спірних правовідносин, за пропозицією колегії суддів не надав.

Поряд із цим, у розрахунку суми земельного податку за 2020 рік ТОВ «СІМ`Я - 4» самостійно визначена категорія земельної ділянки - « 07.02». Спірними рішеннями зміни ставки податку за користування земельними ділянками за видом цільового призначення « 07.02» не вносились.

Оцінюючи доводи Товариства про порушення відповідачем статті 12 ПК України, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що Верховний Суд у постанові від 17 січня 2022 р. у справі №640/9593/20 дійшов висновку, що саме по собі порушення строків прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів не є підставою для визнання його протиправним в частині запроваджених ним елементів податку та/або збору, тобто по суті. Разом з тим, положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 цієї статті надають право на застосування норм такого рішення не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто відтерміновують початок їх дії. Отже, з підстав порушення відповідачем вимог статей 4, 12 рішення №9/52 не може бути визнане протиправним.

Оцінюючи доводи Товариства про визначення максимальної ставки податку, що може бути встановлена органом місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що статтею 274 ПК України визначена ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), яка встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

За висновком суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що, встановлюючи верхню межу земельного податку у розмірі 12 відсотків, Дніпровська міська рада порушила вимоги статті 274 ПК України.

При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.

Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова (постанови) Верховного Суду, в якій (яких) викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був (були) врахований (враховані) в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд визнає неприйнятними посилання заявника касаційної скарги на правові висновки у справі №804/5494/16, оскільки постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у цій справі скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 804/5494/16, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, остаточний правовий висновок у цій справі Верховним Судом не сформований.

Щодо посилання на висновок Верховного Суду у справі №826/10434/16 предметом розгляду якої було про визнання незаконним та скасування нормативно-правового акта в частині, а саме: пункту 5.6 «Положення про плату за землю в місті Києві», яке є додатком 3 до рішення КМР від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629» (далі - Положення):« 5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення. Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».

Суди попередніх інстанцій у справі №826/10434/16 дійшли висновку, що встановлюючи ставку податку на рівні трьох відсотків відповідно до оскаржуваного пункту 5.6 Положення, КМР не перевищила максимально допустимого розміру ставки податку, визначеного для земель, нормативно-грошова оцінка яких здійснена, а правом самостійно визначати розмір ставки в межах, встановлених Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування також наділений положеннями цього кодексу.

У справі 826/10434/16, судами встановлено, що позивач як землекористувач сплачує земельний податок за земельну ділянку, нормативну грошову оцінку якої проведено, а відтак він є суб`єктом правовідносин, на які поширюється дія оскаржуваного в частині акта. Відповідно до пунктів 274.1, 274.2 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Верховним Судом зазначено, що за правилами пункту 10.4 статті 10 ПК України установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Нормами цього кодексу не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

За висновком Верховного Суду у справі №826/10434/16 суди попередніх інстанцій дійшли цілком об`єктивного висновку про те, що пункт 5.6 Порядку суперечить правилам статей 1, 7, 8 ПК України а отже, є незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Аналіз наведеного рішення доводить, що Верховним Судом пункт 10.4 статті 10 ПК України, якою встановлені місцеві податки у Державі, застосовані як норми прямої дії, у межах спірних відносин йшлося про встановлення плати за користування земельними ділянками. Заявником касаційної скарги не доведено застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, положень цього пункту у справі №826/10434/16 та у справі №160/3200/20, що виключає наявність підстав касаційного перегляду заявлених позивачем 2, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Як вбачається з рішення суду апеляційної інстанції, яке заявлене до касаційного перегляду у заявника касаційної скарги відсутній об`єкт судового захисту, внаслідок того, що він не є суб`єктом податкових правовідносин, з огляду на те, що його статус власника, орендаря, користувача будь-якою земельною ділянкою на момент звернення із позовом до суду та на момент розгляду справи не доведений.

Суд зазначає, що рішення Дніпровської міської ради, які є предметом розгляду у справі розглядались судами неодноразово, у різних юрисдикціях, зокрема у справі № 904/4062/20, якими надана оцінка спірним у справі рішенням. На момент ухвалення постанови судом апеляційної інстанції рішення 8/52 та 9/52 втратили чинність на підставі рішення самої ради від 21 вересня 2022 року.

Суд визнає неприйнятним також посилання заявника касаційної скарги на застосування Верховним Судом статті 322 КАС України, яка встановлює зміст постанови суду апеляційної інстанції, у постанові від 29 грудня 2021 року по справі 404/2439/17, з огляду на те, що в цій постанові здійснена оцінка застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права (частини третьої статті 322 КАС України) у конкретній справі, за наслідками касаційного перегляду справа направлена на новий розгляд.

Питання порушення норм процесуального справа є окремою підставою касаційного оскарження, а саме пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, разом із цим заявленою підставою касаційного оскарження у цій справі за поданою касаційною скаргою є виключно пункт 1 частини четвертої цієї статті.

Суд визнає, що підстави для відкриття касаційного провадження відповідно пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України касаційною скаргою від 23 серпня 2023 року не доведені.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4", підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі №160/3200/20 - повернути заявнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяР.Ф. Ханова