Постанова

від 18.07.2023 по справі 911/1/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2023 р. Справа№ 911/1/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Мудрак Р.Р.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.07.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» та Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 (повний текст складено 03.02.2023)

у справі №911/1/20 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа»;

2. Білоцерківської районної державної адміністрації;

про визнання недійсними розпорядження, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі, позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» (далі, відповідач-1 або ТОВ ВПФ «Біла Вежа») та до Білоцерківської районної державної адміністрації (далі, Білоцерківська РДА або відповідач-2) про:

1) визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 №26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)»;

2) визнання недійсним договору оренди №33 земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0391, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням для будівництва місць громадського відпочинку, укладеного 23.06.2008 між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» строком на 49 років, зареєстрованого 16.09.2009 в Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №040993600111;

3) визнання недійсним договору оренди №13 водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, укладеного 11.02.2008 між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» строком на 49 років, який зареєстрований державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю., та скасування його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 №26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» прийнято з порушенням статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку та неуповноваженим органом, а тому таке розпорядження та, як наслідок, укладені на його підставі договори оренди спірних земельних ділянок, підлягають визнанню недійсними. За доводами прокурора оскаржуваним розпорядженням та договорами порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника земельних ділянок водного фонду.

Також у прохальній частині прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити строки, захистивши право. В обґрунтування заявленого клопотання прокурор зазначив, що Київській обласній державній адміністрації про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договорів оренди відомо не було, водночас, про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000422 від 22.10.2018. Указані обставини, на переконання прокурора, свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2021 у справі №911/1/20 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.), у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Зазначені судові рішення були мотивовані тим, що розпорядження від 15.01.2008 №26 прийнято в межах повноважень та на законних підставах, оскільки цим розпорядженням передано в оренду земельну ділянку для влаштування штучної водойми, тобто з метою відтворення водного фонду, що підпадає під цільове призначення для «ведення водного господарства». Водночас, суди відхилили твердження першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури про те, що новий проект землеустрою, що передував прийняттю спірних розпоряджень, не розроблявся, а тому і не міг бути затверджений, оскільки останнім при зверненні до суду до матеріалів справи не долучено жодного доказу щодо відсутності зазначеного проекту землеустрою і відповідні докази прокурором не надано під час судового розгляду ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Також, оскільки судами встановлено відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, позовна давність у даній справі не застосовувалась.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №911/1/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2021 у даній справі було скасовано, а справу №911/1/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Суд касаційної інстанції зазначив, що повноваження районної державної адміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції наголосив, що питання щодо того, для яких потреб передавалася у користування спірна земельна ділянка, є визначальним для правильного вирішення спору, однак суди при розгляді даної справи достеменно не встановили, для яких потреб передавалася у користування спірна земельна ділянка (у спірному розпорядженні від 15.01.2008 №26 вказано, що земельна ділянка, загальною площею 4,8037 га, з яких 1,9508 га земель водного фонду та 2,86 га земель запасу в межах Шкарівської сільської ради, передається для влаштування штучної водойми, а у тексті договору оренди від 11.02.2008 №13 зазначено, що водний об`єкт та землі водного фонду передаються для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів).

Також суди не надали оцінки правомірності укладення договору оренди від 23.06.2008 №33, визнання недійсним якого є однією з позовних вимог.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 (суддя Бабкіна В.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)».

Присуджено до стягнення з Білоцерківської районної державної адміністрації на користь Київської обласної прокуратури 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн 00 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що розпорядження Білоцерківської РДА №26 «Про внесення змін до розпорядження голови №81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 15.01.2008 було прийнято з порушенням статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України, а саме - без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з огляду на зміну цільового призначення, та неуповноваженим органом, а тому має бути визнане судом недійсним.

Так, оскаржуваним розпорядженням було передано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» земельні ділянки не для ведення водного господарства, а для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку, а саме - земельну ділянку площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів» та земельну ділянку площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», що вбачається з умов укладених на підставі спірного розпорядження договорів оренди.

При цьому, новий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради не розроблявся, а прийняттям названого розпорядження Білоцерківська РДА фактично повторно затвердила той же самий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» загальною площею 4,8037 га для риборозведення.

Водночас, суд дійшов висновку, що оскільки наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, обґрунтованими, виходячи зі змісту статті 203 Цивільного кодексу України, є також похідні позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди №13 та №33.

Також, за вказаних обставин та виходячи із положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими є також позовні вимоги про скасування в судовому порядку рішення державного реєстратора Білоцерківської РДА Олійник І.Ю. про державну реєстрацію за відповідачем-1 прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019.

Водночас, попри обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та про скасування рішення державного реєстратора, суд відмовив у їх задоволенні з огляду на сплив строку позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до відповідача-1, про що відповідачем-1 до суду першої інстанції було подано відповідну заяву.

Білоцерківська РДА, у свою чергу, із заявою про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним розпорядження №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», до суду не зверталася, а тому відсутні підстави для вирішення питання щодо наслідків спливу строку позовної давності за вказаною вимогою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 22.02.2023 (про що свідчить відмітка Укрпошти на конверті) засобами поштового зв`язку Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірми «Біла Вежа» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 в частині визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-1 зводяться до наступного:

- розпорядженням Білоцерківської РДА №26 «Про внесення змін до розпорядження голови №81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 15.01.2008 було передано в оренду відповідачу-1 земельну ділянку для влаштування штучної водойми, тобто з метою відтворення водного фонду, що підпадає під цільове призначення для «ведення водного господарства», а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розпорядження прийнято поза межами наданих районній державній адміністрації повноважень;

- судом першої інстанції безпідставно зазначено про те, що новий проект землеустрою, що передував прийняттю спірних розпоряджень, не розроблявся, а тому і не міг бути затверджений, оскільки прокурором при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом до матеріалів справи не долучено жодного доказу щодо відсутності зазначеного проекту землеустрою і відповідні докази прокурором не надано під час судового розгляду в суді першої інстанції;

- ухвалюючи спірне рішення, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду у справі №615/1267/16, однак не врахував окрему думку, викладену Верховним Судом при розгляді справи №911/1/20, про неподібність між собою правовідносин у названих справах;

- земельна ділянка використовувалась для водогосподарських потреб, а не для риборозведення; факт використання відповідачем-1 переданих в оренду земельних ділянок за цільовим призначенням, визначеним оспорюваним розпорядженням Білоцерківської РДА, підтверджується актами перевірок управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Київській області (акт перевірки №А1811/63 від 20.09.2007 та акт перевірки №62-ДК/75/АП/09/01/-19 від 28.02.2019);

- суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати строки позовної давності і щодо вимоги прокурора про скасування розпорядження Білоцерківської РДА, оскільки відповідач-1 заявив про застосування строку позовної давності щодо всіх позовних вимог. Більш того, розпорядження є актом індивідуальної дії, що стосується прав та обов`язків відповідача-1 та похідним для укладання договорів оренди.

Також, не погодившись із прийнятим рішенням, 23.02.2023 (про що свідчить відмітка Укрпошти Стандарт на конверті) Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що оскаржуване судове рішення суперечить вимогам статті 129 Конституції України, статтям 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, при його прийнятті судом неправильно застосовано норми статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню на підставі статей 275, 277 Господарського процесуального кодексу України.

За доводами прокурора суд помилково вказав не необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на наявність у прокурора можливості дізнатись про допущені порушення під час проведення у 2013 році перевірки у порядку нагляду за додержанням вимог законодавства ТОВ ВПФ «Біла Вежа».

Прокурор наголошує на тому, що обов`язок використання відповідачем-1 орендованої земельної ділянки згідно її цільового призначення відповідно до вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі. Використання ж земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, протягом строку дії договору оренди землі позивач не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема, і шляхом розірвання (визнання недійсним) договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору.

Прокурор звертає увагу суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №175/3995/17-ц.

Водночас, у будь-якому випадку, навіть за гіпотетичної умови наявності підстав для розгляду питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, прокурор зазначає, що судом було неправильно оцінено наданий відповідачем-1 доказ - постанову про проведення перевірки від 16.09.2013 №117. Так, прокурор наголошує, що перевірка проводилась за зверненням громадян, тобто у межах доводів заявників і не з питань законності відведення земельної ділянки, а щодо законності її забудови. Разом із цим, відповідачем не надано доказів про результати такої перевірки у вигляді виявлених порушень і вжитих заходів прокурорського реагування. Навіть якщо припустити, що на той час прокурору було відомо про існування оскаржуваних розпоряджень і договорів оренди, це не є безумовним доказом того, що він дізнався про їх незаконність, оскільки із самого їх змісту встановити це неможливо.

Про реальну ж необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000422 від 22.10.2018.

За таких обставин, за доводами апеляційної скарги прокурора, судом всупереч вимог статті 261 Цивільного кодексу України безпідставно вказано про початок перебігу строку позовної давності з 2013 року за умови, що будь-яких доказів поінформованості прокурора або визначеного ним позивача про наявність саме відображених у позові порушень прав та законних інтересів держави у відповідний момент часу матеріали справи не містять.

Також, на переконання скаржника, хибними є висновки суду щодо обізнаності Київської обласної державної адміністрації про порушення державних інтересів з огляду на наявність у матеріалах справи висновків про погодження будівельного паспорту та робочого проекту будівництва, наданих відповідачем-1, управлінням культури та туризму і департаментом екології та природних ресурсів обласної державної адміністрації. За доводами прокурора вказані структурні підрозділи можуть надавати певні висновки у межах своїх повноважень та не мають компетенції перевіряти дотримання вимог земельного законодавства, а їх погоджувальні висновки не є вираженням обізнаності позивача в особі Київської обласної державної адміністрації про протиправність відведення в оренду земельних ділянок.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідача-1, у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 03.04.2023 (згідно відмітки Укрпошта експрес на конверті), прокурор зазначає наступне:

- повноваження районної державної адміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства. Водночас, як слідує з матеріалів справи, оспорюваним розпорядженням Білоцерківської РДА №26 від 15.01.2008 передано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» земельні ділянки не для ведення водного господарства, а для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку, а саме земельну ділянку площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів» та земельну ділянку площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», що вбачається з умов укладених на підставі спірного розпорядження договорів оренди. При цьому, новий проект землеустрою не розроблявся, а Білоцерківською РДА фактично спірним розпорядженням було повторно затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,8037 га в оренду відповідачу-1 для риборозведення. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3207476062016 від 12.10.2016 по земельній ділянці площею 1,9508 га їй було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0392 з цільовим призначенням «для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей», а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3207513732016 від 19.10.2016 по земельній ділянці площею 2,8529 га їй було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», що також не свідчить про передачу в оренду спірних земельних ділянок для ведення водного господарства. Зазначене свідчить про порушення при прийнятті розпорядження статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України;

- щодо доводів апеляційної скарги відповідача-1 про безпідставність незастосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним розпорядження, прокурор, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, зазначив, що оскільки відповідач-2 із заявою про застосування строку позовної давності до суду не звертався, то у суду були відсутні підстави для вирішення питання щодо наслідків його спливу.

17.04.2023 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача-1, в яких він просить суд у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним розпорядження Білоцерківської РДА залишити без змін. Позивач зазначає, що спірне розпорядження було прийняте з порушенням статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України, а саме без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з огляду на зміну цільового призначення та неуповноваженим органом.

Також 17.04.2023 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення щодо апеляційної скарги прокурора, в яких він просить суд апеляційну скаргу прокурора задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора в інтересах позивача в повному обсязі. За твердженнями позивача суд першої інстанції помилково вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. Позивач зазначає, що про факт первинного порушення інтересів держави саме внаслідок прийняття відповідачем-2 спірного розпорядження та укладення договорів обізнаний не був.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.02.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури у справі №911/1/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційні скарги було подано скаржниками безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1/20; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

23.03.2023 матеріали справи №911/1/20 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 18.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» та Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 об`єднано в одне апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 18.04.2023.

У судове засідання, призначене на 18.04.2023, з`явилися прокурор, представник Київської обласної державної адміністрації та представник Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа».

Відповідач-2 до суду апеляційної інстанції не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 задля повідомлення відповідача-2 про дату та час розгляду справи засобами поштового зв`язку розгляд справи №911/1/20 відкладено на 23.05.2023.

У судове засідання, призначене на 23.05.2023, з`явилися прокурор, представник Київської обласної державної адміністрації та представник Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа».

Відповідач-2 до суду апеляційної інстанції не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Північний апеляційний господарський суд у судовому засіданні 23.05.2023 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі оголошено перерву до 20.06.2023.

У судове засідання, призначене на 20.06.2023, з`явилися прокурор та представник Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа».

Представники Київської обласної державної адміністрації та Білоцерківської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 20.06.2023 суд апеляційної інстанції продовжив розгляд справи по суті, заслухавши пояснення сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 у справі оголошено перерву до 18.07.2023.

У судовому засіданні 18.07.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 18.07.2023 з`явились представники прокуратури та відповідача-1.

Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів належного повідомлення позивача та відповідача-2 про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні 18.07.2023 (повідомлень про вручення поштових відправлень), колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності їх представників.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1 заперечував, просив оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора та підтримував доводи своєї апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Листом Білоцерківської районної державної адміністрації №6-27-2307 від 15.12.2005 було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницькій фірмі «Біла Вежа» на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку орієнтовною площею 5,00 га для риборозведення в межах Шкарівської сільської ради, на підставі якого ПП «Паралель Плюс» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» площею 4,8037 га для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільської ради.

Розпорядженням Білоцерківської РДА №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 11.03.2006 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільради.

Згідно з пунктом 2 розпорядження №81 від 11.03.2006 було вилучено із земель запасу в межах Шкарівської сільради земельну ділянку загальною площею 4,8037 га.

Пунктом 3 вказаного розпорядження надано в оренду терміном на 49 років ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення земельну ділянку загальною площею 4,8037 га в межах Шкарівської сільради.

У подальшому, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації №26 від 15.01.2008 пункти 1 та 3 розпорядження №81 від 11.03.2006 були викладені в такій редакції: «п. 1: Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради»; «п. 3: Надати в оренду терміном на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку загальною площею 4,8037 га, з яких 1,9508 га земель водного фонду та 2,86 га земель запасу в межах Шкарівської сільської ради».

Відповідно до пункту 2 розпорядження №26 від 15.01.2008 розірвано договір оренди земельної ділянки від 14.03.2006, укладений між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», у зв`язку з добровільною відмовою орендаря та запропоновано укласти нові договори оренди, окремо по земельній ділянці водного фонду загальною площею 1,9508 га та по земельній ділянці загальною площею 2,86 га для будівництва місць громадського відпочинку на території Шкарівської сільради.

На підставі вказаного розпорядження, 11.02.2008 між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено договір оренди №13 водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільради, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, строком на 49 років, який 16.09.2009 зареєстрований в Київській обласній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №040993600114, та сторонами підписано відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3207476062016 від 12.10.2016 вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0392 з цільовим призначенням «для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей».

Розпорядженням Білоцерківської РДА №47 «Про внесення змін до договору оренди водного об`єкта та земель водного фонду від 11.02.2008 № 13» від 06.02.2019 вказаний договір було доповнено розділом 2 «Об`єкт оренди», пунктом 2.3. «Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:021:0392».

На підставі вказаного розпорядження, 18.02.2019 між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено додаткову угоду №181 до договору оренди №13 від 11.02.2008.

20.03.2019 державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію вказаного договору оренди за індексним номером 46045884.

Крім того, 23.06.2008 між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено договір оренди №33 земельної ділянки державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільради, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням - для будівництва місць громадського відпочинку, строком на 49 років, який 16.09.2009 був зареєстрований в Київській обласній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №040993600111, та сторонами підписано відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3207513732016 від 19.10.2016 вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення».

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор зазначає, що розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» та укладені на його підставі договори оренди №13 від 11.02.2008 та №33 від 23.06.2008 є незаконними та мають бути визнані судом недійсними.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на те, що Білоцерківська районна державна адміністрація при внесенні змін до розпорядження №81 від 11.03.2006 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» фактично повторно затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» загальною площею 4,8037 га для риборозведення, оскільки новий проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та для благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району не розроблявся. Водночас, за твердженнями прокурора, враховуючи положення статті 122 Земельного кодексу України, єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатися землями водного фонду на території Білоцерківського району у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, є Київська обласна державна адміністрація.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, враховуючи вказівки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.07.2022 у даній справі, дійшов висновку, що апеляційні скарги прокурора та відповідача-1 не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача в даній справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захист або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор подав позов в інтересах Київської обласної державної адміністрації як особи, яка згідно статті 122 Земельного кодексу України за твердженнями прокурора станом на дату виникнення спірних правовідносин була уповноважена на передачу земельних ділянок в оренду для відповідних цілей.

Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави, невжиття ним заходів щодо скасування (визнання недійсним) спірного розпорядження та договорів оренди.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, звернення прокурора до суду спрямоване на захист права власності на землю Українського народу. Незаконне надання в оренду відповідачу-1 спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин. Позовна заява про визнання недійсними договорів оренди становить суспільний інтерес, оскільки у зв`язку з їх укладенням держава позбавлена можливості визначити орендаря, який запропонував би найкращі, у порівнянні з іншими учасниками, пропозиції в тому числі щодо розміру орендної плати та інших зобов`язань.

Відповідно, прокурор у даному випадку на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в спірних правовідносинах.

Поряд з цим, судом встановлено, що при наявності порушень інтересів держави позивач (Київська обласна державна адміністрація) не вживала жодних дієвих заходів до їх усунення.

Так, Білоцерківська місцева прокуратура листом №33-2411вих-19 від 17.05.2019 проінформувала Київську обласну державну адміністрацію про виявлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення в оренду відповідачу-1 земельних ділянок водного фонду для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення та культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, які знаходяться в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, а також просила вжити заходів (в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою) щодо скасування (визнання недійсним) розпорядження та договорів оренди.

У відповідь Київська обласна державна адміністрація листом від 04.04.2019 вих. №06-08/2054 повідомила, що на даний час не має можливості звернутися до суду із відповідним позовом.

Враховуючи зазначене, 19.12.2019 прокуратура у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №33-4265вих-19 повідомила Київську обласну державну адміністрацію про подання прокурором відповідного позову до суду.

Відтак, приймаючи до уваги, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, колегія суддів доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації у суді при зверненні із цим позовом.

Щодо суті заявлених у даній справі позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як уже зазначалося, спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку прокурора спірне розпорядження було прийняте з порушенням статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України, а саме без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку та неуповноваженим органом, що є підставою для визнання його недійсним. Як наслідок, укладені на його підставі договори оренди також мають бути визнані недійсними.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів встановила наступне.

Згідно приписів статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується (стаття 1 Земельного кодексу України).

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частин 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частинами 1, 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Отже, відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Тобто, відповідно до наведених норм підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника, прийняттю якого передує складання і затвердження проекту землеустрою, зокрема, у випадку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Поряд з цим, повноваження районної державної адміністрації щодо надання земельних ділянок визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

На подібний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №615/1267/16, звернув увагу касаційний господарський суд у постанові від 13.07.2022, направляючи дану справу на новий розгляд.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі наголошує на тому, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував окрему думку, викладену Верховним Судом при розгляді справи №911/1/20, про неподібність між собою правовідносин у справі №615/1267/16 та справі №911/1/2.

Вказані твердження не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки виходячи зі змісту частини 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України окрема думка є лише позицією одного судді, не згодного з рішенням стосовно того чи іншого юридичного питання. Окрема думка не є судовим рішенням, в якому викладається правовий висновок. Окрема думка судді виноситься суддею від власного імені та відповідно до норм чинного Господарського процесуального кодексу України не має обов`язкового значення на відміну від вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, відповідно, не породжує юридичних наслідків та не повинна враховуватись судами під час розгляду спорів, в тому числі відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодекс у України.

Частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За змістом постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 №1390 «Про Концепцію розвитку водного господарства України» водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Частиною 1 статті 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Як зазначалося вище, відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що використання терміну «рибогосподарські потреби» є самостійним, і підстав для ототожнення його з терміном «водне господарство» немає.

У наведеній нормі статті 122 Земельного кодексу України, визначаючи повноваження районної державної адміністрації, законодавцем вжито термін «водне господарство».

Аналіз частини 3 статті 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що розмежування повноважень органів виконавчої влади (райдержадміністрацій та облдержадміністрацій) залежить від цільового призначення земельних ділянок, що слідує із вжитих у правовій нормі слів «… для всіх потреб… для: а) ведення водного господарства».

Ведення водного господарства є одним із видів цільового призначення земель водного фонду (статті 19 Земельного кодексу України; Класифікація видів цільового призначення земель, затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 № 548). Іншим видом цільового призначення в цій категорії (водного фонду) є «рибогосподарські потреби».

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, районній державній адміністрації надані повноваження для розпорядження землями, зокрема для «ведення водного господарства», що не охоплює інший вид цільового призначення - «рибогосподарські потреби» (риборозведення).

Отже, за змістом частин 3 та 5 статті 122 Земельного кодексу України передача у користування на умовах оренди земель державної власності водного фонду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів належить до компетенції обласних державних адміністрацій, а у спірному випадку - до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.08.2021 у справі №677/1893/18.

Як підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Білоцерківської РДА №81 від 11.03.2006 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району. Пунктом 2 вказаного розпорядження вилучено із земель запасу в межах Шкарівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 4,8037 га. Пунктом 3 розпорядження надано в оренду терміном на 49 років ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення земельну ділянку загальною площею 4,8037 га в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району.

Розпорядженням Білоцерківської РДА №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації №81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» пункти 1 та 3 розпорядження від 11.03.2006 викладені в такій редакції: п. 1 «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради»; п. 3 «Надати в оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку загальною площею 4,8037 га, з яких 1,9508 га земель водного фонду; та 2,86 га земель запасу в межах Шкарівської сільської ради».

Пунктом 2 розпорядження №26 від 15.01.2008 було розірвано договір оренди земельної ділянки від 14.03.2006 р., укладений між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», зареєстрований у Київській регіональній філії № 29 ДП «Центр державного земельного кадастру» 14.03.2006 р. за №040601000036, у зв`язку з добровільною відмовою орендаря, та зобов`язано заключити нові договори оренди, окремо по земельній ділянці водного фонду загальною площею 1,9508 га та по земельній ділянці загальною площею 2,86 га для будівництва місць громадського відпочинку на території Шкарівської сільської ради.

Колегією суддів встановлено, що у вищенаведений спосіб Білоцерківською РДА фактично було повторно затверджено той же самий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» загальною площею 4,8037 га для риборозведення, адже новий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради, чим фактично здійснено поділ земельної ділянки загальною площею 4,8037 га на дві окремі земельні ділянки, яким у подальшому присвоєні різні кадастрові номери та які мають різне цільове призначення, не розроблявся.

В апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує на тому, що прокурором не було доведено факту неіснування нового проекту землеустрою.

Зазначені доводи колегією суддів відхиляються, оскільки з огляду на закріплений у статтях 2, 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності сторін сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Аналогічний висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19.

Так, відповідач-1, який стверджує про існування розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою території з будівництвом місця громадського відпочинку та про безпідставність доводів прокурора щодо його відсутності, мав би надати такий проект суду, однак зазначеного не зробив.

Відтак, місцевий господарський суд, за відсутності доказів протилежного, обґрунтовано дійшов висновку про те, що такий проект не розроблявся.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень частин 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною 7 цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №1798/2295 від 16.11.2018 водний об`єкт, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 3220489500:02:021:0392 3220489500:02:021:0391, це природний водний об`єкт - річка, без назви, що впадає в річку Рось з лівого берега в межах південної околиці населеного пункту Роток довжиною менше 10 км та відноситься до малих річок. Відповідно до статті 88 Водного кодексу України навколо малих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 25 метрів.

Згідно з інформацією, яка викладена в листі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось №297/02.1 від 18.12.2018, на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392 розташований русловий став на струмку без назви, правій притоці р. Рось. Орієнтовна площа ставу 1,2 га. Відповідно до фото з супутника довжина ставу становить 300 м, ширина 1,2 га. Довжина струмка без назви, на якому розміщено зазначений став, становить 4,0 км, площа водозабору 14,5 кв.км. Відповідно до статті 79 Водного кодексу України струмок відноситься до малих річок. Договір оренди зазначеного ставу не погоджений органами водного господарства та екології, що суперечить вимогам чинного на той час законодавства.

Отже, розпорядженням Білоцерківської РДА №26 від 15.01.2008 було надано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» частину водного об`єкту загальнодержавного значення, без назви, що впадає в річку Рось.

Як зазначалося вище, повноваження районної державної адміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Водночас, як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, оспорюваним розпорядженням Білоцерківської РДА №26 від 15.01.2008 було передано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» земельні ділянки не для ведення водного господарства, а для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку, а саме - земельну ділянку площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів» та земельну ділянку площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», що вбачається з умов укладених на підставі спірного розпорядження договорів оренди.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3207476062016 від 12.10.2016 по земельній ділянці площею 1,9508 га було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0392 з цільовим призначенням «для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей», а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207513732016 від 19.10.2016 по земельній ділянці площею 2,8529 було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», що також не свідчить про передачу в оренду спірних земельних ділянок для ведення водного господарства.

Виходячи із вищенаведених правових норм та доказів, наявних у матеріалах справи, жодне із зазначених вище цільових призначень не відповідає поняттю «ведення водного господарства».

Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин відповідачем-1 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, розпорядження Білоцерківської РДА №26 «Про внесення змін до розпорядження голови № 81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 15.01.2008 було прийнято з порушенням норм статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України, а саме - без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з огляду на зміну цільового призначення та неуповноваженим органом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно статей 3, 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» одною із засад діяльності місцевих державних адміністрацій є верховенство права та законності. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з частиною 2 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 №26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)».

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Як зазначалося вище, статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, як вірно наголосив суд першої інстанції, наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи те, що договори оренди земельних ділянок №13 та №33 були укладені на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 15.01.2008 №26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», яке підлягає визнанню судом недійсним, наявні також підстави для визнання судом недійсними таких договорів оренди.

Також прокурором у позові було заявлено вимогу про скасування рішення державного реєстратора Білоцерківської РДА Олійник І.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою тактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових трав на нерухоме майно.

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Положеннями пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі №755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі №805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі №587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі №287/167/18-ц (пункт 52)).

За вказаних вище обставин, з огляду на доведеність прокурором позовних вимог про визнання недійсними спірних розпорядження та договорів оренди, обґрунтованими є також вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права за відповідачем-1.

Таким чином, суд підставно визнав обґрунтованими у повному обсязі вимоги прокурора в даній справі.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності до заявлених прокурором вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач-1 під час розгляду справи судом першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених прокурором вимог.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У даній справі позовні вимоги Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернуті до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» та до Білоцерківської районної державної адміністрації.

У свою чергу із заявою про застосування строку позовної давності до суду звернувся лише відповідач-1, відповідач-2 Білоцерківська РДА, до якої заявлено вимогу про визнання недійсним розпорядження №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. №81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», до суду із відповідною заявою не зверталася.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 139), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 140), від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (провадження №14-91цс20, пункт 128) сформульовано правовий висновок, який відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України підлягає врахуванню судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору, згідно якого у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Відповідно, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо наслідків спливу строку позовної давності за вимогою прокурора до відповідача-2 про визнання недійсним розпорядження, оскільки про сплив позовної давності щодо такої вимоги відповідачем-2 не заявлялося.

З огляду на вищевказаний сформований Верховним Судом правовий висновок судом відхиляються доводи апеляційної скарги відповідача-1 про те, що місцевий господарський суд зобов`язаний був застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимоги прокурора про скасування розпорядження Білоцерківської РДА, оскільки відповідач-1 заявив про застосування строку позовної давності щодо всіх позовних вимог.

Що ж до наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди та доводів апеляційної скарги прокурора з цього приводу, колегія суддів встановила наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18; пункт 48).

Київська обласна державна адміністрація у своїх поясненнях вказує на те, що про факт первинного порушення інтересів держави саме внаслідок прийняття Білоцерківською РДА оскаржуваного розпорядження та укладення договорів оренди обізнана не була.

Прокурор, у свою чергу, зазначає, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000422 від 22.10.2018 та з дослідження зібраних під час слідства доказів - розпоряджень Білоцерківської РДА від 11.03.2006 №81 та від 15.01.2008 №26, договорів оренди №13 від 11.02.2008 та №33 від 23.06.2008, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 16.11.2018 №1798/2295, листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 18.12.2018 №297/02.1, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують незаконне надання земель водного фонду поза волею їх власника - держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, у вересні 2013 року прокуратурою м. Біла Церква здійснювалась перевірка ТОВ ВПФ «Біла Вежа» у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, що підтверджується постановою заступника прокурора м. Біла Церква, зареєстрованою 16.09.2013 у журналі обліку перевірок додержання і застосування законів за №117 (том 2, а.с. 4), з якої слідує, що прокуратурою проводилась перевірка додержання вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» під час забудови ТОВ ВПФ «Біла Вежа» водного об`єкту по вул. Таращанській у м. Біла Церква, у зв`язку зі зверненням громадянина ОСОБА_1 ..

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що перевірка проводилась за та у межах звернення конкретного громадянина і не з питань законності відведення земельної ділянки, а щодо законності її забудови. Водночас, прокурор наголошує на відсутності результатів такої перевірки у вигляді виявлених порушень і вжитих заходів прокурорського реагування або письмових висновків про відсутність підстав для цього та наголошує на тому, що навіть якщо припустити, що на той час прокурору було відомо про існування оскаржуваних розпоряджень і договорів оренди, то це не є безумовним доказом того, що він дізнався про їх незаконність, оскільки із самого їх змісту встановити це неможливо.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи прокурора з огляду на наступне.

Як уже зазначалося, згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів наголошує, що за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Відтак, проводячи у 2013 році перевірку діяльності ТОВ ВПФ «Біла Вежа» щодо додержання ним вимог водного та земельного законодавства при забудові водного об`єкту, прокурор міг (мав об`єктиву можливість) довідатися про порушення земельного та водного законодавства при передачі земельних ділянок в оренду, адже така перевірка вочевидь не могла бути проведена без з`ясування правової підстави, на якій ТОВ ВПФ «Біла Вежа» набуло права володіння та користування відповідними земельними ділянками для забудови.

Більш того, наказом Генеральної прокуратури України від 07.11.2012 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів», який діяв до 31.12.2014, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України «Про прокуратуру» було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів.

Отже, за наслідками перевірки 2013 року прокуратура могла дізнатися про порушене право держави у спірних правовідносинах.

Відсутність у матеріалах справи документально оформлених результатів такої перевірки зазначених висновків не спростовує, адже в даному випадку має значення саме наявність у прокурора об`єктивної можливості знати про обставини порушення інтересів держави, а не обставина документальної фіксації таких порушень.

Поряд із цим, як вірно наголосив суд першої інстанції, матеріали справи містять будівельний паспорт, в якому наявне погодження Управління культури та туризму Київської обласної державної адміністрації №3/1715/01 від 14.06.2007 (том 1, а.с. 171) щодо відведення відповідачу-1 спірної земельної ділянки для влаштування штучної водойми.

Також у матеріалах справи наявний висновок державної екологічної експертизи Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації №06.2-04/1154 від 26.09.2013 по матеріалах робочого проекту «Будівництво штучних водойм та благоустрій прилеглої території з місцями громадського відпочинку по вул. Таращанська №191-А в м. Біла Церква в межах Шкарівської сільської ради Київської області», який було виготовлено на замовлення ТОВ ВПФ «Біла Вежа» (том 2, а.с. 62-65).

З урахуванням зазначеного, Київська обласна державна адміністрація також мала можливість дізнатися про порушення її права як у 2007 році, так і в 2013 році.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що вказані структурні підрозділи Київської обласної державної адміністрації можуть надавати лише певні висновки у межах своїх повноважень та не мають компетенції перевіряти дотримання вимог земельного законодавства, відповідно, їх погоджувальні висновки не є вираженням обізнаності позивача в особі Київської обласної державної адміністрації про протиправність відведення в оренду земельних ділянок, оцінюються судом критично, оскільки відповідні структурні підрозділи підпорядковуються у своїй діяльності голові Київської обласної державної адміністрації, відповідно, їх діяльність має контролюватися останнім, а отже Київська обласна державна адміністрація знову ж таки мала об`єктиву можливість довідатися про порушення земельного та водного законодавства при передачі земельних ділянок в оренду відповідачу-1.

Прокурор в апеляційній скарзі, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №175/3995/17-ц, зазначає, що в даному випадку мова йде про триваюче правопорушення, а тому позивач не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема, і шляхом розірвання (визнання недійсним) договору оренди землі, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Частиною 1 статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною 2 цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

У пункті 36 постанови від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

Суд звертає увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення». Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.

В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення.

Так, у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.03.2020 у справі №175/3995/17-ц (провадження №61-36762св18) зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

У постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 (провадження №12-36гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема, і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 та від 16.05.2018 у справі №910/24257/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц.

У справі №922/3166/20, на яку посилається прокурор, предметом позовних вимог було розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на цій земельній ділянці, та зобов`язання вчинити певні дії - повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Підставою позову було порушення позивачем умов використання земельної ділянки, визначених Договором оренди (самовільне, в порушення умов пункту 1.2., підпунктів 3.2.1., 3.2.2. Договору оренди і вимог земельного та містобудівного законодавства України, за відсутності дозвільних документів і письмової згоди орендодавця, будівництво відповідачем на орендованій земельній ділянці дев`яти нежитлових будівель - торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на орендованій земельній ділянці).

Виходячи із предмету та підстав заявленого у справі №922/3166/20 позову, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 і дійшла висновку, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню, визначеному відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанції, відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Предметом спору у справі №911/1/20, у свою чергу, є позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження РДА та, як наслідок, укладених на його підставі договорів оренди як похідних вимог. Підставою позову є прийняття названого розпорядження неуповноваженим органом та без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку.

Отже, правовідносини у справах №922/3166/20 та №911/1/20 не є подібними, відповідно, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, в тому числі щодо кваліфікації порушення права як триваючого та застосування строку позовної давності, не є релевантними для даної справи.

Стосовно посилань прокурора на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №175/3995/17, то правові висновки у ній зроблені у межах розгляду скарги на неправомірні рішення та бездіяльність посадової особи органу ДВС, а тому також не є релевантними для даної справи.

Колегія суддів, у свою чергу, у межах даної справи не вбачає підстав для висновку про наявність триваючого правопорушення.

Вирішуючи спори про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких рішень, правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх прийняття/вчинення/укладення.

У справі №911/1/20, на відміну від справи №922/3166/20, а також враховуючи обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави, порушення норм земельного законодавства мало місце саме в день укладення оспорюваних договорів, а не під час їх виконання. При цьому, таким, що суперечить нормам земельного законодавства є саме розпорядження, на підставі якого такі договори були укладені та про існування якого прокурор та позивач мали змогу довідатися з 2013 та 2007/2013 років відповідно.

Однак, з даним позовом до суду, згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті, прокурор звернувся лише 24.12.2019, що свідчить про пропуск ним встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності за заявленим в інтересах Київської обласної державної адміністрації позовом про визнання недійсними договорів оренди.

Прокурор у позовній заяві просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, посилаючись знову ж таки на те, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000422 від 22.10.2018.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі №911/3677/17.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Однак, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, проведення прокуратурою у 2013 році перевірки діяльності ТОВ ВПФ «Біла Вежа» щодо додержання ним вимог водного та земельного законодавства при забудові водного об`єкту, колегія суддів не вважає обставини, повідомлені суду прокурором, такими, що свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності та, відповідно, про наявність підстави для захисту порушеного права позивача шляхом визнання недійсними договорів оренди.

Таким чином, у даній справі суд вважає наявними підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до відповідача-1.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди №33 від 23.06.2008, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0391 державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», строком на 49 років, який 16.09.2009 зареєстрований в Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №040993600111, та договору оренди №13, укладеного 11.02.2008 між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів», строком на 49 років, який зареєстрований державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю., та скасування його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019, суд відмовляє у зв`язку з пропуском строку позовної давності при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договорів оренди та застосуванням передбачених законом наслідків такого пропуску.

Отже, позовні вимоги прокурора у даній справі підлягають частковому задоволенню щодо вимоги про визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №26 від 15.01.2008 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги прокурора та відповідача-1 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» та Заступника керівника Київської обласної прокуратури є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судовий збір за подання зазначених апеляційних скарг згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» та Київську обласну прокуратуру відповідно.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2023 у справі №911/1/20 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційних скарг покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницької фірми «Біла Вежа» та Київську обласну прокуратуру відповідно.

Матеріали справи №911/1/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2023 після виходу членів колегії суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко