Постанова

від 22.08.2023 по справі 922/2487/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року м. Харків Справа № 922/2487/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін

від позивача - не з`явились

від відповідача-1 - Дрижанов О.С., адвокат, ордер серія АХ №1139659 від 22.08.2023

від відповідач-2 - не з`явились

від третьої особи - не з`явились

від третьої особи - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх. №1279 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 (повний текст складено та підписано 05.06.2023, м. Харків) суддя Хотенець П.В.

за позовом ОСОБА_1 , с. Сидоренкове, Валківський район до 1. ОСОБА_2 , м. Лозова, 2. ОСОБА_3 , с. Сидоренкове, Валківського району 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" село Сидоренкове, Валківського району, 2. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Толчинська Ганна В`ячеславівна, м. Харків про визнання недійсним договору ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування корпоративних прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" від 11 серпня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.08.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт» у розмірі 8300 грн, яка становить 33,33 % від загального розміру статутного капіталу товариства у сумі 24 900,00 грн. Позивач посилався на те, що у дарувальника за спірним договором дарування не було жодного наміру передати свою частку в статутному капіталі безоплатно обдарованому за договором, а був лише намір оформити довіреність на представництво інтересів позивача на особу - ОСОБА_2 , в тому числі і представництво інтересів в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2022 року, зокрема, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" (63050, Харківська область, Валківський район, село Сидоренкове, вул. Рябухи М.Л., буд. 25).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2023 року, зокрема, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Толчинську Ганну В`ячеславівну та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт". Залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_3 .

Прийнято до розгляду заяву позивача (вхідний № 4307 від 22 лютого 2023 року), в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач просив визнати недійсним договір дарування корпоративних прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" від 11 серпня 2021 року та Акт приймання-передачі від 11 серпня 2021 року частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт", укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт", що становить 33,33% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" (т.1, а.с.107-108).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 у позові відмовлено повністю (т.3, а.с.15-25).

Рішення суду мотивовано тим, що факт підпису позивачем спірного договору дарування та акту приймання передачі частки у статутному капіталі підприємства останнім не оспорюється. Доказів неналежного виконання приватним нотаріусом своїх повноважень чи оскарження його дій з боку позивача до суду не надано. Наявні в матеріалах справи документи спростовують доводи позивача щодо не розуміння юридичної природи документів, які він добровільно підписував, а саме різницю між довіреністю на представництво інтересів та договором дарування, адже він мав досвід участі в аналогічних по своїх юридичній природі правочинах та міг усвідомлювати різницю між ними.

Реальність правочину, реалізація своїх права та обов`язки, що виникли в результаті укладення оспорюваного правочину та відсутність умислу у першого відповідача на вчинення фіктивного правочину, ОСОБА_2 , як новим учасником товариства в судовому засіданні підтверджена показаннями представників першого відповідача, другого відповідача та третьої особи.

Недоведеним також суд вважає посилання позивача на той факт, що на виконання вимог пункту 8.1.1.6 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" ОСОБА_2 не отримано обов`язкову згоду учасників товариства шляхом написання відповідної заяви, адже відповідно до 2 речення пункту 8.1.1.6 Статуту у разі вступу нового учасника, на підставі переходу частки учасника до іншої особи шляхом вчинення правочину, згода інших учасників не потрібна.

Не погодившись з ухваленим рішенням позивач, ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т.3, а.с.215-227).

Апеляційна скарга мотивована тим, що право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства.

Особи, яким було відчужено частку у статутному капіталі господарського товариства, мають право на набуття корпоративних прав шляхом вступу до господарського товариства. При цьому особа стає носієм корпоративних прав щодо товариства з моменту вступу до цього товариства.

Право брати участь в управлінні товариством особа набуває з моменту набуття нею корпоративних прав, тобто, з моменту, коли вона стає учасником товариства.

Для прийняття до складу учасників ТОВ необхідне відповідне рішення загальних зборів учасників і така особа вважається прийнятою до складу учасників саме з моменту прийняття рішення загальними зборами, а не з моменту набуття право власності на частку статутному капіталі чи з моменту внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що рішення загальних зборів учасників товариства про прийняття до складу нового засновника (учасника) ОСОБА_2 державному реєстратору не надавалось та не приймалось.

Заяву про вступ до товариства, як новий учасник, відповідно до вимог 8.1.1.6 Статуту ОСОБА_2 не писав та матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не набув статусу учасника ТОВ «Агрокомплекс Заповіт», та як наслідок не набув корпоративних прав на частку в статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт» за спірним договором дарування.

Отже, спірний договір дарування є фіктивним та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним у зв`язку з чим підлягає визнанню судом недійсним.

Скаржник стверджує, що оскільки сторонами договору дарування не було вчинено жодних дій на його виконання, дій спрямованих на набуття , зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків (корпоративних прав) останній вважає доведеним фіктивність спірногодоговору.

Апелянт звертає увагу на те, що господарський суд залишив поза увагою та взагалі не надав жодної оцінки доводам позивача щодо відсутності вільного волевиявлення позивача та економічного сенсу на укладення спірного цивільно - правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт».

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22. Встановлено строк учасникам справи до 25.07.2023 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим сторонам у справі. Призначено справу №922/2487/22 до розгляду на "22" серпня 2023 р. о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131.

08.08.2023 від відповідача-1, ОСОБА_2 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу враховуючи надання доступу та ознайомлення з поданою апеляційною скаргою через електронний суд 24.08.2023 року, враховуючи що п`ятнадцятиденний строк поставлений Східним апеляційним господарським судом спливає 08.08.2023 року, з дати ознайомлення з апеляційною скаргою.

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи ТОВ «Агрокомплекс Заповіт» про визнання недійним договору дарування відмовити повністю та рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 року по справі № 922/2487/22 залишити без змін.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про поновлення пропущеного строку на подання відзиву суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

В свою чергу, згідно зі ст.119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак, враховуючи наведені у відзиві обставини щодо продовження процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також з метою забезпечення встановленого п. 1 ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року права на ефективний доступ до суду та гарантій щодо належності перегляду судової справи, встановлення і дослідження обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання відповідача-1 та поновлення останньому процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив розглянутий судом апеляційної інстанції та долучений до матеріалів справи.

Відзиви від інших учасників справи до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

Апелянт у судове засідання 22.08.2023 року не з`явився, надіслав на адресу Східного апеляційного господарського суду заяву, у якій просить суд відкласти судове засідання по справі на іншу дату у зв`язку з тим, що представники апелянта (позивача), адвокат Селезень С.В. та Полякова В.В. з 15.08.2023 по 27.08.2033 включено перебувають у щорічній відпустці за межами України.

Аналогічні заяви надійшли і від представників позивача, адвокатів Селезень С.В. та Полякової В.В.

Судова колегія, розглянувши вказані заяви, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, явка сторін у судове засідання по даній справі не була визнана судом обов`язковою.

Згідно правової позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, а також беручи до уваги відсутність будь-яких інших обґрунтованих доводів необхідності відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяв апелянта та його представників про відкладення розгляду справи та здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, оскільки жодних підстав вважати, що спір не може бути вирішено в даному засіданні не вбачається.

У судове засідання з`явився представник відповідача 1, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2, треті особи були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися, про причину неявки суд не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність позивача, відповідача 2 та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11 серпня 2021 року укладений договір дарування корпоративних прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_2 (першим відповідачем) (т.1.а.с.13-14).

Згідно пункту 1.1. вказаного договору дарувальник передає безоплатно у власність обдарованого, а обдаровуваний приймає в дар належні дарувальнику на праві власності корпоративні права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт".

Відповідно до пункту 1.3.2. розмір частки дарувальника, що відчужується "Обдарованому": 33,33% статутного капіталу Товариства, грошовий еквівалент становить 8300,00 (вісім тисяч триста гривень 00 коп.)

Згідно пункту 2.1 дар оцінений дарувальником та обдарованим у 8300,00 договору (вісім тисяч триста гривень 00 коп.).

Відповідно до пункту 3.3 договору моментом переходу права власності на частку від дарувальника до обдарованого має бути оформлений двостороннім Актом приймання-передачі, а підписи на такому акті мають бути нотаріально посвідчені.

Згідно пункту 3.4 договору з укладенням цього договору та державної реєстрації Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань" до обдарованого переходять усі права та обов`язки дарувальника, як засновника (учасника) Товариства, що належали дарувальнику на момент укладення цього договору у розмірі відчужуваної по цьому договору частки.

Того ж дня, 11 серпня 2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Толчинською Ганною В`ячеславівною складено та посвідчено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с.15).

Відповідно до пункту 2 Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" сторони, тобто позивач та перший відповідач не мають один до одного претензій у зв`язку з передачею зазначеної в Акті частки.

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Толчинською Ганною В`ячеславівною, засвідчено справжність підписів позивача та першого відповідача та було перевірено їх дієздатність.

В подальшому, 09 листопада 2021 року укладений договір дарування корпоративних прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (другим відповідачем), номінальна вартість якої становить 8 300,00 грн., що становить 33,33 % статутного капіталу Товариства.

У позовній заяві позивачем необхідність визнання недійсним дарування корпоративних прав на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" від 11 серпня 2021 року та Акту приймання-передачі від 11 серпня 2021 року частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт", укладені між позивачем та першим відповідачем, обґрунтовано фіктивністю вчиненого правочину.

Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування від 11.08.2021 частки в статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт» на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на наступне.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування від 11.08.2021 року частки в статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт».

Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, яка залежать від волі власника.

У пункті 4 частині 1 статті 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків є правочином. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (статті 717-719 ЦК України).

Згідно із статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Виходячи з наведеного, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, виходячи з наведеного, саме на позивача в цій справі покладено обов`язок доведення обставин, щодо яких вона помилилася як сторона правочину, а також доведення того, що така помилка має істотне значення.

Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування від 11 серпня 2021 року, позивач посилався на те, що у дарувальника за спірним договором дарування не було жодного наміру передати свою частку в статутному капіталі безоплатно обдарованому за договором, а був лише намір оформити довіреність на представництво інтересів позивача на особу - ОСОБА_2 , в тому числі і представництво інтересів в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт".

В свою чергу, в судовому засіданні господарським судом встановлено, що факт підпису позивачем спірного договору дарування та акту приймання передачі частки у статутному капіталі підприємства представниками позивача не оспорювався.

Відповідно до пункту 1 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Доказів неналежного виконання приватним нотаріусом своїх повноважень чи оскарження його дій з боку ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надано.

Як вірно встановлено господарським судом, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 17 грудня 2008 року відповідно до договору серії ВМА №643407 про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" отримав в дар від колишнього учасника ОСОБА_4 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" у сумі 2490 грн.

Також, 05 березня 2020 року ОСОБА_1 відповідно до довіреності виданої Сидоренківською сільською радою Валківського району Харківської області уповноважував ОСОБА_3 на представлення його інтересів.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Судом першої інстанції перевірено доводи позивача щодо фіктивності правочину, однак, як правомірно зазначено господарським судом, наявні в матеріалах справи документи спростовують доводи позивача щодо не розуміння юридичної природи документів, які він добровільно підписував, а саме різницю між довіреністю на представництво інтересів та договором дарування, адже він мав досвід участі в аналогічних по своїй юридичній природі правочинах та міг усвідомлювати різницю між ними.

Господарським судом також досліджувались доводи позивача про той факт, що ОСОБА_2 корпоративних прав на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" не набув та судом встановлено наступне.

Згідно пункту 3.4 спірного правочину, з укладенням цього договору та державної реєстрації Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань" до обдарованого переходять усі права та обов`язки дарувальника, як засновника (учасника) Товариства, що належали дарувальнику на момент укладення цього договору у розмірі відчужуваної по цьому договору частки.

Твердження скаржника щодо поведінки обдарованого, тобто першого відповідача, який в свою чергу, не намагався досягти правового результату в спірних правовідносинах, не реалізував свої права та обов`язки, що виникли в результаті укладення оспорюваного правочину, як новий учасник товариства є безпідставними, оскільки на їх підтвердження позивачем не надано жодних доказів.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що неповна реалізація, чи не реалізація власних прав, які виникли в результаті укладення оспорюваного правочину не свідчить про фіктивність правочину.

Стосовно твердження скаржника в апеляційній скарзі щодо не набуття, на думку позивача, ОСОБА_2 статусу учасника підприємства «Агрокомплекс заповіт» суд апеляційної інстанції зазначає, що дане питання відноситься до механізму реалізації вже набутого права і жодним чином не мають будь - якого юридичного наслідку до укладеного спірного договору дарування, а відтак доводи апелянта є безпідставними.

Реальність правочину, реалізація своїх права та обов`язки, що виникли в результаті укладення оспорюваного правочину та відсутність умислу у першого відповідача на вчинення фіктивного правочину, ОСОБА_2 як новим учасником товариства в судовому засіданні господарського суду підтверджена показаннями представників першого відповідача, другого відповідача та третьої особи.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок господарського суду, що недоведеним також є посилання позивача на той факт, що на виконання вимог пункту 8.1.1.6 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Заповіт" ОСОБА_2 не отримано обов`язкову згоду учасників товариства шляхом написання відповідної заяви, адже відповідно до 2 речення пункту 8.1.1.6 Статуту у разі вступу нового учасника, на підставі переходу частки учасника до іншої особи шляхом вчинення правочину, згода інших учасників не потрібна.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідна "помилка" позивача виникла внаслідок його свідомої недобросовісної поведінки у спірних правовідносинах, внаслідок чого подальші негативні наслідки такої "помилки" не можуть бути покладені ані на ОСОБА_2 , ані на ОСОБА_3 .

Стосовно твердження скаржника в апеляційній скарзі, що господарський суд залишив поза увагою та взагалі не надав жодної оцінки доводам позивача щодо відсутності вільного волевиявлення позивача та економічного сенсу на укладення спірного цивільно - правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження часки у статутному капіталі ТОВ «Агрокомплекс Заповіт», суд апеляційної інстанції вважає ці твердження безпідставними, оскільки договір дарування міг бути укладеним за будь - яких мотивів дарувальника, які можуть обґрунтовуватись не тільки економічними, а будь - якими іншими інтересами, у тому числи з власних етичних міркувань, пов`язаних із багаторічними відносинами із співзасновником відповідачем-2.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №923/875/19, від 16 липня 2021 року у справі №916/2620/20, від 16 вересня 2021 року у справі №910/12930/18, від 13 жовтня 2021 року у справі №923/1379/20).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17, від 31 березня 2021 року у справі №923/875/19, від 13 жовтня 2021 року у справі №923/1379/20).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як зазначалось вище, посилаючись на існування істотної помилки в розумінні статті 229 Цивільного кодексу України, що існувала під час укладення спірного договору, позивач повинен був навести відповідні доводи, а також надати докази відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, які, на його думку, доводять зазначену обставину та які є більш вагомими в порівнянні з доказами, наданими відповідачем. Врахування судом доказів відповідача як більш вірогідних в розумінні статті 79 Господарського процесуального кодексу України не свідчить про порушення судом вимог цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 повинно бути залишено без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за їх подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2023 у справі №922/2487/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 25.08.2023.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков